🔄 Мапу оновлено ⚔️ Ворог окупував Разіне, а також просунувся біля Відродження, Торецька, Диліївки та Красного Першого. ⚔️ Ворог просунувся біля Новомихайлівки, Романівки, Олександро-Калинового, Попового Яру, Піддубного, в Бойківці та Мирному. 💬 У випадку неточностей, можете повідомити нам про це через бот @newsdeepstatebot. 🗺 deepstatemap.live

Дорогі друзі! Вітаю вас з Днем хрещення Київської Русі-України! Це свято символізує духовне відродження та об'єднання нашого народу. Нехай цей день принесе вам мир, добробут та духовне зростання. Бажаю вам і вашим родинам Божої благодаті, здоров'я та любові. Нехай наша віра буде непохитною, а серця сповнені світлом та добром!

13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський. Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому. Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді. У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто. Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта». Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції. Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму. Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання. 3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі. У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає. 2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна. Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги». 20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ. 🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.

#рослини Темна загадка лісу — гриб «Пальці диявола» або Xylaria polymorpha . Він виглядає так, ніби з-під землі виростають пальці, що ніби тягнуться до неба — моторошно і одночасно захопливо! ⭐️ Гриб з’являється здебільшого на старих пнях і повалених деревах, розкладаючи деревину та допомагаючи природі відновлюватись . ⭐️ Його «пальці» досягають 10-15 см у висоту і мають твердий, майже дерев’янистий вигляд. ⭐️ Цей вид неїстівний і навіть токсичний, тому збирачам грибів краще його уникати. ⭐️ Вчені вважають, що «пальці» гриба допомагають розповсюджувати спори, ефективно поширюючи вид у природі. У деяких культурах цей гриб пов’язують із містичними легендами та символом загибелі і відродження — мов справжній вартовий лісових таємниць.

❗️Генштаб ЗСУ – про ситуацію ▪️росіяни найбільш активно діють на п’яти напрямках фронту: Лиманському, Покровському, Новопавлівському, Торецькому і Курському; ▪️на Лиманському українські підрозділи відбили 11 атак ворога: ▪️на Покровському окупанти здійснили вже 42 атаки у районах населених пунктів Полтавка, Миролюбівка, Миколаївка, Разіне, Родинське, Новоторецьке, Промінь, Відродження, Шевченко, Удачне, Новосергіївка, Котлярівка, Муравка та Олексіївка. 📷фейсбук-сторінка Генштабу #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

#кіно 25 липня в Одеській філармонії покажуть документальний фільм Тараса Томенка «Будинок «Слово» . Фільм розповідає про літераторів доби «Розстріляного відродження», яких радянська влада зібрала під одним дахом у спеціально збудованому будинку. У цих стінах вони творили, закохувалися, стежили один за одним, зникали і вмирали. Стрічка відкриває болісну правду про репресії, страх і знищення інтелігенції, яку не можна стерти з пам’яті. Показ відбудеться в межах фестивалю #виделкаfest. 📍 Локація: Одеса, Філармонія 📆 Дата і час: 25 липня, 20:00 🎟 Вхід вільний, за попередньою реєстрацією : https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScHicqBm-RrqGY53aY6ox-dIkjQrsA1zNu2uMEKQWTCXAiSTg/viewform?usp=send_form

#особистості 13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський. Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому. Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді. У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто. Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта». Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції. Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму. Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання. 3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі. У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає. 2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна. Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги». 20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ. 🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.

#архітектура #історія #музеї Будинок учителя у Києві – скарб історії на Володимирській. 📍 Адреса: вул. Володимирська, 57 Ця будівля понад століття стоїть на перетині освіти, політики та культури. Споруджена 1911 року як Педагогічний музей, вона відразу стала центром освітянського життя Києва. Стильний фасад з колонами, строгі класичні форми й урочиста атмосфера одразу привертають увагу. ⚡ Але найбільша її цінність – історична роль. Саме тут у 1917–1918 рр. працювала Українська Центральна Рада. Зали Будинку учителя були свідками проголошення УНР, прийняття законів і доленосних рішень. Ці стіни пам’ятають голос Михайла Грушевського та інших діячів української революції. 🎶 У різні часи будівля залишалася культурним осередком: лекції, концерти, художні виставки та педагогічні форуми. Навіть сьогодні Будинок учителя продовжує жити – тут відбуваються заходи, що зберігають зв’язок поколінь. 🌟 Будинок учителя – не просто музей чи зал для подій. Це серце пам’яті про боротьбу та відродження України. Якщо хочеш доторкнутися до справжньої історії Києва – завітай сюди!

#природа Ліс, що збереже клімат. Що зараз діється на дні колишнього Каховського водосховища. У відео автори досліджують, як природа самостійно відновлює унікальний ландшафт на місці колишнього Каховського водосховища. Після знищення греблі у 2023 році тут почалося масштабне природне відродження на дні з'явилися вербові ліси, стрімко зростає біорізноманіття, формуються нові екосистеми. Ми покажемо, чому ця територія може стати "зеленим щитом" Європи, та чому надзвичайно важливо захистити її від повторного затоплення. Це більше, ніж просто пейзаж це новий фронт у боротьбі за кліматичну стабільність. https://youtu.be/nTW5o_Y8BBs?si=P_I9HTmJ-rLoZpoD

#особистості #література #історія «Харків. Я ніколи не забуду того трепетного почуття, з яким ступив на пощерблену, вибоїсту бруківку вулиць цього — примарного до того для мене — міста». Так писав Юрій Смолич у своїй «Розповіді про неспокій» про місто, в якому оселився та творив. 8 липня — день народження письменника, який жив у будинку «Слово», дружив з митцями «Розстріляного відродження» та одночасно співпрацював з репресивними органами СРСР. «Розповідь про неспокій» перевидадуть у видавництві Osnovy. Видання міститиме непідцензурні фрагменти, які автор мусив вилучити, добиваючись дозволу на публікацію у 60-х роках. А як описував Смолич Харків під час Другої світової війни — читайте у матеріалі: https://suspilne.media/kharkiv/283886-poskodzenij-obstrilami-budinok-slovo-zitta-pid-cas-dvoh-voen/?utm_source=copylink&utm_medium=ps