#архітектура #історія Замок Остен‑Сакенів: забута перлина під Києвом. Лиш 30 км від столиці, і ти вже в селі Мироцьке, де крізь дикий плющ визирає романтична примара ХІХ ст. — палац графів Остен‑Сакенів. Колись тут розливали шампанське на прийняттях, а в радянські часи лунали дитячі пісеньки садочка. У 2000‑му вогонь проковтнув інтер’єри, та кам’яні колони і портики встояли — сьогодні вони виглядають, ніби декорації до фільму‑квесту. Чим зачаровує: • Неокласичний фасад із напівзруйнованими сходами — кожен скол розповідає свою історію. • Зелений пояс довкола: липи підпирають небо, а у тривожній тиші щебечуть сойки. • Містика кадру: фотографи полюють на промінь, що пробивається крізь аркові вікна о 17:40 й малює сердечко світла на підлозі. Лайф‑хак: візьми ліхтар і зазирни до льохів — кажуть, там зберігали «таємний льодовик» із вином.🙂 Як дістатись: маршрутка від м. «Академмістечко» (~45 хв). Далі 7 хв пішки дорогою, що веде повз ставок із лебедями. Відчуй дихання стін, де врятована кладка шепоче; уяви, як грає струнний квартет, коли тиша стає густою. Остен‑Сакен — місце, де руїна й романтика тримаються за руки.

ПОЛКОВНИК, ЯКОГО ВИ НЕ ЗНАЄТЕ. АЛЕ МУСИТЕ ЗНАТИ. На фото — Олександр Вишнівський (19 травня 1895, село Заливне, Запоріжжя). Українець. Полковник Армії УНР. Один із тих, хто не гнувся перед імперіями — а зброєю в руках ламав їм хребет. 1920 рік. Село Вербова. Проти його козаків іде в бій "червоний полк" Мішки Япончика — знаменитого одеського бандита. Полк зібраний з кримінальників, зеків, матросні. Усі — "люди честі", за тюремними поняттями. Більшовики дали їм зброю і відправили вбивати українців. Та недооцінили, що українці — не жертви, а воїни. Бій був брутальний. Багнети, рукопаш, кулі в обличчя. Козаки Вишнівського рознесли бандитське кодло на шмаття. Самого Мішку Япончика — розстріляли свої ж, коли він втікав. Так закінчилась "легенда" тюремної романтики. А тепер — увага. Кого пам'ятає Україна? Про Вишнівського — дошка в рідному селі, одна вулиця в Запоріжжі, брошура з обласного архіву. І мовчання. Про Япончика — фільми, серіали, книги, культ. Перед війною крутили російсько-український серіал про нього. В головних ролях, звісно, мо с калі. Одеса подана як тінь Рязані, а зек — як "шляхетний бандит". І все це жваво споживали в Україні. Бо тюремна романтика — це ще одна отрута, яку Москва вливала нам у вуха десятиліттями. В СРСР вибудували тюрем більше, ніж шкіл і лікарень. Героїв – розстрілювали, а злодіїв – екранізували. В культурі — шансону більше, ніж гімнів. Зек — це "свій", бо "сидів". Навіть президента обрали урку. Забули про Януковича? Не "був", а "сидів". І це ще дехто вважав "перевагою"! Росія тримається на блатних і тюрмі. Україна — на тих, про кого забули. Але поки ми мовчимо про Вишнівського — ми частина їхнього сценарію. Поки ми вклоняємось Япончику — ми не вільні. Запам’ятай ім’я: Олександр Вишнівський. Бо саме він, не серіальний "пацан", зламав імперії.

У нижньовартовську відкрили бізнес-модель😎🤌 майбутнього: жінка разом із друзями й копами фіктивно «одружувала» самотніх вузьких, відправляла їх на "спешлоперейшн", а після — забирала виплати😆 Кохання, як то кажуть, з першого похоронного🫶Поки Tinder шукає збіг, вона вже пакує сумку під виплати. На сьогодні — мінімум 4 «щасливих шлюби». У поліції підозрюють: весіль було ще більше🤭 Хто казав, що романтика вмерла?🥰 #раша #оркостан #наболотахвсестабільно #орчиня

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші. Коли наша ескадра підійшла ближче, Фернандо наказав спустити шлюпку, у якій разом з Тьягу та ще кількома індіанцями вирушив до берега. Було помітно, що наші кораблі спершу добряче налякали місцевих — очевидно, вони не впізнали ні Фернандо, ні Тьягу. Індіанські човни миттєво пристали до берега, і люди з них кинулися врозсип. Напевно, дехто сховався в чагарниках, щоб дати непроханим гостям гідну відсіч, інші ж стрімголов побігли до селища, щоб попередити своїх про небезпеку. Коли шлюпка з нашим капітаном наблизилася до берега, Тьягу підвівся й голосно вигукнув щось своєю мовою. Після цього з чагарників вийшло кілька індіанців зі списами й попрямували до човна. Після короткої розмови Тьягу разом з одним із них та кількома супутниками рушили вглиб суходолу, а Фернандо повернувся на корабель. Піднявшись на борт, він повідомив, що індіанці щиро зраділи звістці про визволення своїх родичів із полону й запрошують нас у гості. Вони також погодилися допомогти з провізією та ремонтом. Як і обіцяв, Фернандо передасть їм частину вогнепальної зброї та боєприпасів. За пів години я разом із Педро і п’ятьма звільненими чарруа на одному з наших човнів наближався до берега. Індіанців там зустрічали їхні рідні. Неможливо описати словами ту радість, яку вони відчули, побачивши, як їм здавалося, назавжди втрачених чоловіків, дружин, дітей і батьків. До індіанця, що сидів поруч зі мною й нарешті зійшов на берег, підбігли двоє маленьких бешкетників, стрибнули йому на руки й міцно обійняли батька. За ними підійшла індіанка — вочевидь, його дружина й мати цих дітей. Від цієї картини сльози з’явилися не лише в мене, а й на обличчі завжди незворушного дона Криштіану. Ми попрямували до селища чарруа, а я згадував, як опинився тут уперше й скільки всього з того часу зі мною сталося. Там, як нам здалося, готувалися до якогось свята. Загалом усе лишалося таким, яким ми залишили його в той день, коли вирушили звідси. У натовпі індіанців я помітив дівчину, яка подобалась Педро, — Наяру. Він не забував про неї, хоч і не зізнавався в цьому. Вона стояла поруч із високим індіанцем, певно її нареченим Педро також побачив їх, і з виразу його обличчя було зрозуміло, що йому неприємно бачити її в компанії іншого. Хоча він, як і ми всі, розумів, що між ними нічого б не вийшло. Він ледь знав її мову, а вона не розуміла жодного слова португальською. Я бачив, як йому кортіло підійти до неї, не зважаючи ні на її нареченого, ні на можливі наслідки. Я, як ніхто інший, розумів свого старого друга і не знав, як йому допомогти. Тим часом Наяра, помітивши нас, сама підійшла й сказала своєю мовою, що рада нас бачити. Вона тепло усміхнулася Педро. Він спробував узяти її руку, але, побачивши, як її наречений рушає в наш бік, вирішив не загострювати ситуацію. Та я помітив, з якою теплотою вона дивилась на нього. Їхня зустріч була просякнута почуттями, які не потребували слів. Хоч він і був португальським моряком, якому незабаром доведеться залишити ці береги назавжди, а вона — простою індіанською дівчиною, чужою нашому способу життя й цивілізації, між ними в цю мить панувало якесь особливе, зрозуміле лише їм двом єднання. Здавалося, що для них часу й світу довкола не існувало. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/25 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

📅 На 4 липня анонсовано четвертий сезон аніме «Дівчина напрокат». Аніме матиме дві частини 📝Для тих хто не в курсі про сюжет: Хлопця на ім'я Кадзуя кидає дівчина. З відчаю, він встановлює собі додаток, в якому можна замовити дівчину погодинно. Трошки пошукавши, він знаходить красиву дівчину, з якою й замовляє побачення. Наступного дня, у призначене місце приходить дівчина його мрії, така ж, як і на картинці. Саме так розпочинається їхнє веселе й романтичне знайомство, яке точно вийде за рамки звичайних побачень за гроші. Ну короче, одним словом довга романтика, де вони бояться висловити свої почуття одне одному. Все як люблять японці 😅 🌐 Якщо плануєте переглянути то тримайте посилання на наші сайти з веденням списків: НекоТека: https://nekoteka.com/anime/divchyna-naprokat-4-sezon Хікка: https://hikka.io/anime/kanojo-okarishimasu-4th-season-e30e2b

👩🏼‍⚕️ Привіт, це Елліот. І так — я лікар. Але після важкої зміни я теж люблю згорнутись під ковдру, відкрити пачку мигдальних крекерів і дивитись серіали про... лікарів. Бо не вистачає, ага. Але якщо вже дивитись — то щось круте. Ось мої фаворити серед медичних серіалів — з нотатками, як у справжнього клінічного рецензента: Анатомія Ґрей (Grey's Anatomy) — якщо вам подобаються драми, романтика, складні операції, ще більше драми... і Шонда Раймс. Плюс — хтось завжди кричить "Ми його втрачаємо!" Добрий лікар (The Good Doctor) — неймовірний Шон з аутизмом та синдромом саванта. Так, трохи ідеалізовано, але... дуже зворушливо. Доктор Хаус (House M.D.) — сарказм, хронічний біль, віртуозні діагнози. Грегорі Хаус — людина, яку я б точно намагалася вилікувати... або уникати. Клініка (Scrubs) — ееее, хтось мав це сказати 😅 Дуже точне відображення лікарняного хаосу. Особливо коли тебе звати Елліот і ти працюєш з купою диваків. Новий Амстердам (New Amsterdam) — якщо ви хочете вірити, що медицина може змінити світ. І що головний лікар може бути таким... чарівним. Швидка допомога (ER) — класика. Якщо вам не вистачає 90-х, молодого Джорджа Клуні та реалістичних ситуацій у приймальному відділенні. Медики Чикаго (Chicago Med) — ще один міський лікарняний екшен, де все постійно палає (іноді буквально). Ординатор (The Resident) — гостра критика системи охорони здоров’я і багато привабливих лікарів з серйозними поглядами. 🩺 P.S. Ні, "Доктор Хаус" не дав мені відповіді на мої клінічні питання, але точно змусив поставити кілька нових 😅 А що дивитесь ви? Пишіть у коментарі, поки я не ввімкнула черговий епізод про трансплантацію серця у ліфті. З втомленим серцем і бинтом у волоссі — ваша Елліот 💉 #fan_art #супер_факт #супер_порада

Дивлюся зараз "Ти [Романтика]" від МУРу –в них така класна взаємодія з залом😅✨

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші. Шхуна, яка донедавна безрезультатно обстрілювала нас, почала стрімко наближатися, готуючись до абордажу. Але ми встигли добряче пошкодити її палубу точними залпами. Раптом ядро з флейта свиснуло просто над головами та з гуркотом врізалося у фальшборт. — До бою! — скомандував Фернандо в ту мить, коли шхуна готувалася зчепитися з нами. Він попрямував туди, де мала розгорнутися битва, і я рушив слідом за ним. Наша абордажна команда була повністю готова до «ввічливого візиту» супротивника. Діогу, що очолював її, наказав облити палубу водою, зробивши її слизькою, а також розсипати уламки скла й гострі металеві предмети. Супротивники, які перебралися на наш борт відразу втрачали рівновагу та падали з криками болю, порізані й покалічені. Тих, кому вдалося встояти на ногах, зустрічали мушкетні залпи, списи й боллоси індіанців. Зрозумівши, що все йде зовсім не так легко, як планувалося, нападники почали відступати, намагаючись повернутися на свій корабель. Але ми кидалися за ними слідом, не даючи змоги відчепити шхуну. У цей момент флейт, який досі підтримував своїх союзників вогнем, раптово розвернувся і рушив до виходу з бухти. — Це дуже схоже на Прониру, — буркнув Фернандо, відбиваючи атаку одного з піратів. — Кинути своїх на загибель і самому рятувати сраку. Але я певен, що він мене впізнав. У ту ж мить на мене кинувся здоровань із сокирою. Я ледве встиг ухилитися й відповісти ударом шаблі. Втеча Пронири остаточно деморалізувала команду шхуни, яка ще мить тому люто боролася. Більшість почала панічно відступати. Їхній капітан, погрожуючи важкою шаблею, намагався підбадьорити підлеглих, та його зусилля були марними. Тим часом Гільєрме, розмахуючи якірним ланцюгом, кидався на ворогів, змушуючи їх стрибати за борт. Діогу, сорочка якого вже була залита кров’ю, видерся на шканці, де вступив у двобій із кремезним мулатом — настільки гігантським, що навіть Діогу поруч із ним здавався худим коротуном. Раптом я почув постріл. Усе навколо ніби завмерло. Я чув свист кулі, здавалося ще мить і... Врятувала діжка, кинута кимось в хаосі бою за мить до цього. Вона врізалась в ноги, я не втримався й упав, відчуваючи, як час розтягується. Кожен звук ставав окремим вибухом у вухах. Я почув, як куля пролетіла над головою, пробивши дошку фальшборту. Тієї ж миті, коли я торкнувся палуби, з вигуком на мене кинувся супротивник. Його тінь нависла, а в руці блиснуло лезо тесака. Я встиг лише відкотитися, і з глухим стуком залізо встромилося в дошки, саме туди, де щойно була моя шия. Поки він шарпав зброю, намагаючись її витягти, я вже стояв на колінах, стиснув шаблю й усміхнувся. Час знову пішов, і наша розмова продовжилася. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/26 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

#вистави Чорний квадрат. «Телеграма загублених мрій». Прем`єра! Якщо зараз ми зав’яжемо вузлик на пам’ять, то щоб згадати, для чого це зробили, треба буде заглянути в комп’ютер. Раніше ми з легкістю запам’ятовували величезну кількість номерів телефонів, адрес. Памʼятали дні народження, історії, анекдоти. А зараз носимо памʼять у кишені, монтуємо фільми сидячи на унітазі, зізнаємось у коханні смскою. Ми настільки швидко переходимо в цифру, що якщо раптом, не дай Боже, завтра нас не стане, не залишиться жодного сліда нашого існування. А так хочеться про нас знали! Як ми любили, боролись, творили. Якими були романтиками. В ролях: Дмитро Басій - Коли: 10 червня (вт), 18:30 - Де: Культурний центр "Арт-Братислава". Вул.Архипенка, 5 Квитки тут: https://kyiv.karabas.com/chornyy-kvadrat-telehrama-zahublenykh-mriy-prem-yera/

#цікаве Сьогодні День повітряних куль. Сьогодні свято у справжніх гігантів неба, що несуть людей над землею з вітром у волоссях і видом, що забирає подих. Саме цей день присвячений одній з перших форм авіації — повітряним кулям! Перша в історії пілотована повітряна куля злетіла у 1783 році у Франції. Її створили брати Монгольф’є, а першими пасажирами стали... вівця, півень і качка. Найдовший політ на повітряній кулі здійснив швейцарець Бертран Пікар — 45 755 км навколо світу без зупинок! Це був проєкт Breitling Orbiter 3 у 1999 році. Політ на повітряній кулі — це не просто пригода, а ще й спокійна медитація над світом з висоти. Але, на відміну від літака, ти не керуєш напрямком — за тебе це робить вітер. Романтика та філософія в одному кошику.