💕 Весняна київська романтика. Чоловік ніс сумочку своєї коханої, слухаючи її захопливі історії про кущі на столичній вулиці. Любов у простих, буденних моментах. 📹: swunky037.

#історія #постаті 1787 року, саме 10 березня, у селі Лядова (нині Вінницька область) народився Устим Якимович Кармелюк — людина, чиє ім’я стало синонімом опору панщині, свавіллю поміщиків і царській владі. 🇺🇦🔥 Його біографія — класичний сюжет народного героя: бідняк, рекрут, втікач, ватажок повстанців. У 18 років його забрали в солдати, він дезертирував, потрапив під суд, втік знову — і так почався цикл, який тривав майже 30 років. З 1813-го до 1835-го Кармелюк очолював найбільші селянські повстання на Поділлі та Київщині. За різними оцінками, його загони налічували від кількох сотень до кількох тисяч людей. Вони нападали на панські маєтки, роздавали майно бідним, карали особливо жорстоких поміщиків. Народ називав його «Устимом-батьком», «селянським царем», а офіційна влада — головним злочинцем імперії. Цікавий факт: за життя на нього полювали понад 20 разів, його 5 разів засуджували до каторги, 4 рази він тікав (з Сибиру, з кайданів, навіть з-під варти в Кам’янці-Подільському). Останній втеча — 1835-го, після чого його застрелили під час чергової облави. Легенда каже, що куля влучила в серце саме в той момент, коли він читав «Заповіт» Шевченка. Це, звісно, романтика, але сам факт — 23 роки невловимості — робить його унікальним. Чому Кармелюк досі актуальний? Бо він не просто розбійник (як любили подавати в імперських паперах), а символ класової боротьби в умовах кріпацтва. Його загони діяли в часи, коли селянські бунти були єдиним способом нагадати про себе. Він не мріяв про незалежну державу в сучасному сенсі, але його боротьба за справедливість і гідність стала частиною національної пам’яті. Шевченко згадував його в «Гайдамаках», а в радянські часи з нього зробили «класового борця» — але народна пам’ять виявилася сильнішою за пропаганду. Тож 10 березня 1787-го народився не просто ватажок, а людина, яка на власній шкірі довела: навіть у найтемніші часи можна не скоритися. І якщо хтось досі думає, що українці завжди були покірними — хай почитає про Устима. 😏

WP: «Росія передає Ірану розвідувальні дані для ударів по військах США». А Ви справді вірите — що лише по військах США? А хіба США та Ізраїль не союзники? — «Ми з першого класу разом... — І за все, що ми робимо, відповідаємо теж разом...», — цитата для тих, хто досі ностальгує за новопутінськими часами. Американська преса, зокрема Washington Post, 6 березня 2026 року повідомила: за даними джерел, Росія передає Ірану таргетингову розвідувальну інформацію, яка допомагає Тегерану завдавати точніших ударів по американських силах на Близькому Сході. Йдеться, зокрема, про дані щодо розташування американських кораблів і літаків. Якщо сказати простіше — це допомога у виборі військових цілей. При цьому важливо сказати чесно: у відкритій частині публікацій немає тверджень, що Росія передає Ірану координати ізраїльських підрозділів чи цілей усередині Ізраїлю. Таких даних у матеріалах немає — і це варто проговорити, щоб не переходити до фантазій. Але є інший, значно важливіший контекст. США десятиліттями залишаються головним союзником Ізраїлю у світі. Це не гасло і не романтика — це військова, політична та технологічна реальність. США — це: • стратегічне партнерство в обороні та розвідці • сумісні системи раннього попередження і обміну даними • багаторічна підтримка у протиракетній обороні та авіації • дипломатичний «щит» для Ізраїлю на міжнародній арені • спільна логіка стримування сил, які прямо загрожують Ізраїлю Тому коли хтось допомагає Ірану завдавати ударів по американських силах у регіоні, в Ізраїлі це неминуче сприймається ширше. Так, формально мета — американські об’єкти. Але у стратегічному сенсі це удар по головному союзнику Ізраїлю, який десятиліттями тримає на собі значну частину регіонального балансу безпеки. А коли цей баланс починає руйнуватися — першим, хто відчуває наслідки, стає саме Ізраїль. Звідси й формула, яку сьогодні дедалі частіше можна почути: якщо б’ють по головному союзнику Ізраїлю — зрештою б’ють і по нас, навіть якщо не сьогодні і не цією ракетою. І тут виникає ще одне запитання. В Ізраїлі досі є люди, які продовжують розповідати, яка «прекрасна росія» і який «мудрий у неї цар». Поясніть логіку. Країна, яка допомагає режиму аятол під час війни на Близькому Сході — це у вас і досі друг Ізраїлю? І спробуйте пояснити це без стандартного набору аргументів: «Це все фейк» «Це все пропаганда» «Не все так однозначно» «А от в Україні…» або ще один улюблений тезис — «а Україна в ООН завжди голосує проти Ізраїлю». Бо йдеться не про чутки і не про пост із анонімного телеграм-каналу. Йдеться про публікацію Washington Post. Детальніше: https://nikk.agency/uk/wp-rosiya-peredaie-iranu-rozviddani/ #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine НАновости‼️: новини Ізраїлю Важливо❓ Поділіться ❗️ і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

#історія #постаті «Будемо жити!»: Володимир Талашко та романтика українського неба 🎬🇺🇦 В історії кіно є актори однієї ролі, але іноді ця роль стає маніфестом цілого покоління. 6 березня 1946 року народився Володимир Талашко — народний артист України, чий екранний образ лейтенанта Скворцова став символом жертовності та незламної віри в перемогу. 🌟🎭 Чому його творчий шлях — це важлива сторінка нашої культури? Голос «співочої ескадрильї». У культовому фільмі «В бій ідуть тільки «старики» Талашко створив образ старшого лейтенанта Сергія Скворцова. Його персонаж — втілення внутрішньої боротьби, страху, який перемагається волею, та безмежної любові до неба. Фраза «Будемо жити!», виголошена його героєм, стала культурним кодом для мільйонів українців. ✈️🎶 Козацька вдача. Талашко завжди підкреслював своє коріння. Випускник Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, він втілив на екрані десятки образів, але в кожному з них відчувалася особлива гідність, притаманна саме українській акторській школі. 🏹🏛️ Обличчя сучасної боротьби. У 2014 році, коли росія розпочала агресію проти України, Володимир Талашко знявся у соціальній рекламі до Дня Перемоги, де зіграв ветерана Другої світової, який підтримує свого онука — сучасного захисника України. Це відео стало потужним символом спадкоємності поколінь у боротьбі за свободу. 🎖️🇺🇦 Педагог та наставник. Окрім кіно, Володимир Дмитрович присвятив себе вихованню нових поколінь акторів, передаючи їм не лише техніку гри, а й розуміння етики та відповідальності митця перед своїм народом. 👨‍🏫🎭 Володимир Талашко — це приклад того, як кінематограф може формувати національні ідеали. Його герої вчать нас, що навіть у найтемніші часи війни є місце для пісні, дружби та надії на те, що «завтра» обов'язково настане. 🌅🕊️

Хочеш подарунок, про який вона буде розповідати подругам? 😉 Тоді забудь про «щось миле» й обирай щось із характером. 💋 The Secret Inside — це гра, інтрига і романтика в одній коробці. Стильно. Провокаційно. Нестандартно. Ти даруєш не просто набір — ти даруєш момент, коли вона відкриває коробку й затамовує подих: 🔥 Акція 1=2 — купуєш один, другий отримуєш у подарунок. Ідеально для подвійного сюрпризу або для особливого вечора удвох. У лімітованій партії ми сховали секретні ключі. Якщо їй пощастить знайти свій — вона отримає приємний бонус-подарунок. Ціна по акції — лише 670 грн замість 1340 грн. 🌷 А тепер про приємне: роби замовлення за посиланням https://letyshops.com/ua/winwin?ww=29282593 та отримай кешбек понад 6% на усі замовлення Gregory mill 🎁 Встигни забрати, поки лімітована серія є в наявності! Замовляй Love Ritual за посиланням https://aff.gregorymill.com.ua/ey3PDC Не ризикуй залишитись з пустими руками. 👇🏻Український бренд натуральних гранул Gregory Mill запрошує до співпраці! Партнерська програма Gregory Mill https://drop.hillary.ua/?ref=11747 Зацікавило? 👉 РЕЄСТРУЙСЯ та починай заробляти зараз! #цукерка #солодощі #солодке #конфета #зробленовукраїні #українськийбренд #гурман #онлайнмагазин #ексклюзив #попробуй #вкусняшка #смачно #подарунок #новинка #хіт #подарок #подарунок

#історія #факт Остання симфонія пристрасті: Таємна муза Фредеріка Шопена 🎹 ​У залах паризьких салонів XIX століття, де панували шовк та витонченість, розгорталася драма, яку родина Фредеріка Шопена намагалася приховати протягом десятиліть. Хоча офіційна історія закарбувала поруч із композитором ім’я Жорж Санд, справжньою володаркою його найпотаємніших думок була графиня Дельфіна Потоцька. Їхній роман — це не просто світська інтрига, а глибокий інтелектуальний та емоційний зв’язок, зафіксований у листах, що змушували нащадків червоніти. ​Дельфіна була не лише вродливою аристократкою, а й талановитою співачкою. Її голос Шопен називав єдиним інструментом, здатним передати нюанси його музики. У той час як стосунки з Жорж Санд з роками перетворилися на складне співіснування, до Дельфіни він звертався з відвертістю, яка межувала з екстазом. ​Знищені зізнання Маловідомий факт: після смерті композитора його сестра Ізабелла доклала неймовірних зусиль, щоб знайти та знищити листування з Потоцькою. Рідні вважали ці листи надто пристрасними, такими, що «псують образ святого генія». Ті фрагменти, що вціліли, відкривають нам іншого Шопена — не кволого романтика, а чоловіка, здатного на нищівну пристрасть та гостру інтелектуальну іронію. 🖋️ ​Прощальний акорд Найбільш прониклива деталь цієї приватної історії сталася у жовтні 1849 року. Шопен помирав у своїй квартирі на Вандомській площі. Його дихання ставало дедалі важчим, а свідомість згасала. Коли його запитали, чого він бажає, Фредерік прошепотів ім’я Дельфіни. 🕯️ ​Графиня приїхала негайно. За спогадами очевидців, вона підійшла до фортепіано, що стояло в сусідній кімнаті, і почала співати. Це була молитва без слів, остання соната, яку він почув. Під звуки її голосу, який він обожнював понад усе, великий композитор відійшов у вічність. ​Ця історія вчить нас, що за кожною геніальною нотою стоїть живий нерв, а за кожним публічним образом — таємна опора, про яку світ іноді дізнається лише через замкові шпарини знищених архівів. ✨

Міжнародний день цивільної авіації Що це за день? Романтика неба віддавна вабила людей. Мати крила та літати, мов птах — це бажання не полишало людство, але в давнину могло бути тільки мрією. Спроби піднятися в небо довго здавалися прагненням до неможливого — варто згадати хоча б легенду про Ікара. Та минув час, і нас вже не дивує, що завдяки авіалайнеру за лічені години можна опинитися в будь-якому найвіддаленішому кутку земної кулі. Авіація набагато зменшила відстані та відкрила для світу безліч нових можливостей. Щоб підкреслити вплив цивільної авіаційної індустрії на сучасне життя, 7 грудня кожного року планета відзначає Міжнародний день цивільної авіації. Як виникла ідея відзначати Міжнародний день цивільної авіації? Розвиток авіації на початку минулого століття набув швидких темпів. Але світ ще не мав ніяких загальних правил та багатосторонніх угод між країнами для регулювання міжнародних польотів та підвищення їх безпеки. Перша в історії Конференція цивільної авіації відбулася 1910 року в Парижі. На ній були присутніми делегати від 18 європейських країн. Представників держав з іншого боку океану навіть не запрошували, бо трансокеанічні перельоти вважалися чимось фантастичним. Після Першої світової війни, в 1919 році, Паризькою мирною конференцією було прийнято Міжнародну повітряну конвенцію для регулювання правил цивільної авіації. Цей документ було ратифіковано в 38 країнах. І хоч завдяки йому до кінця 30-х років минулого століття було досягнуто деякого прогресу щодо угод про правила міжнародних польотів, авіакомпанії більшості країн, як і раніше, не співпрацювали, і не існувало договорів, що дозволяли б іноземним літакам здійснювати безпосадкові перельоти над територіями різних країн. Міжнародний день цивільної авіації в історії 1783 Брати Монгольф’є підняли в повітря повітряну кулю з пасажирами на борту. 1900 Завдяки винахіднику Фердинанда фон Цеппеліна світ побачив політ дирижабля. 1903 Здійснено перший політ людини на літаку з двигуном, що був створений братами Райт. 1916 В США засновано компанію «Боїнг» — одного з найбільших виробників цивільних та воєнних літаків. 1939 Піднявся в небо перший гелікоптер, створений українцем Ігорем Сікорським. 1968 В Радянському Союзі відбувся перший політ надзвукового пасажирського літака Ту-144. Яке місце цивільної авіації в глобальній світовій економіці? Ця галузь забезпечує 65,5 мільйона робочих місць та 3,6% світової економічної діяльності. Який пасажирський літак найбільший у світі? Це Airbus A380, що вміщує 853 пасажири. Скільки пасажирів на рік перевозять авіакомпанії світу? Щороку цивільна авіація у всьому світі перевозить понад 4 мільярди людей. Яка установа в Україні керує цивільною авіацією? Керівництво цивільною авіацією в нашій країні покладено на Державну авіаційну службу України, створену в 2011 році. Як відзначати Міжнародний день цивільної авіації? В цей день за ініціативою Міжнародної організація цивільної авіації влаштовуються різноманітні заходи — семінари, просвітні лекції, анонси новин на тему міжнародної цивільної авіації. Ці заходи знаходять підтримку урядів, недержавних організацій, авіаційних компаній у всьому світі. Україна, як держава, що в 1992 році підписала Конвенцію про міжнародну цивільну авіацію, приєднується до світових традицій у відзначенні Міжнародного дня цивільної авіації. На телебаченні та в пресі висвітлюються здобутки й проблеми галузі. Авіакомпанії пропагують послуги та оновлюють інформацію про свою діяльність на офіційних сайтах. Всі працівники сфери цивільної авіації — пілоти, бортпровідники, авіадиспетчери, працівники аеропортів, виробники літаків — приймають привітання та нагороди від керівництва держави та безпосередніх керівників. Мабуть, для кожного з нас найприємнішим способом приєднатися до святкування буде бронювання білету, а згодом і політ до якогось екзотичного куточка світу, про який давно мріялося. А якщо часу чи коштів на далекі польоти не вистачає, є прекрасна альтернатива — побувати в музеї авіації України та дізнатися багато нового й цікавого про цивільну авіацію в нашій країні. Чому важлива ця подія? На сьогодні цивільна авіація — набагато більше, ніж можливість швидких та безпечних польотів. Це величезний стимул для економічного розвитку країн. ООН стверджує, що на кожні 100 доларів і 100 робочих місць, створених у цивільній авіації, додатково 350 доларів та 610 робочих місць створюються в інших галузях економіки. Також розвиток цивільної авіації є стимулом для загального науково-технічного прогресу. Наприклад, одна з найбільших авіабудівних компаній світу — Airbus — впроваджує програму «Розумне небо», завдяки якій до 2050 року час кожного польоту скоротиться на 13 хвилин. Це дозволить зекономити 9 мільйонів тонн пального та на 28 мільйонів тонн зменшити небезпечні викиди в атмосферу планети. Завдяки святкуванню Міжнародного дня цивільної авіації для громадян є можливість краще ознайомитися з внеском сучасної мирної авіації в соціальну та економічну сфери, а також зрозуміти, чому таким потрібним є забезпечення ефективних і безпечних польотів цивільних літаків за єдиними для всіх держав вимогами.

#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

5 міфів про військових кореспондентів, в які досі вірять🤯 Міф 1:Військовий кореспондент — це завжди чоловік у камуфляжі. Факт: У світі багато жінок, які працюють на передовій. Вони беруть інтерв’ю, пишуть репортажі, готують аналітику. Стать не визначає професійну здатність. Міф 2: Це романтика й адреналін. Факт: Реальність — це безсонні ночі, сльози, тиша після вибуху і постійна відповідальність за кожне слово. Адреналіну тут мало, а ось моральний тиск — дуже багато. Міф 3: Журналіст на війні — це герой. Факт: Ми не герої. Ми свідки. Герої — ті, хто стоїть на передовій. Наша робота — дати голос їхній історії. Міф 4: Військовий журналіст завжди працює з камерами та мікрофонами. Факт: Часто це блокнот, диктофон або ноутбук. Більшість матеріалів готуються в умовах обмеженого зв’язку, інтернету чи навіть у “польових” умовах. Міф 5: Військова журналістика — нова і модерна професія. Факт: Вона існує століттями. Перші відомі військові кореспонденти з’явилися ще під час Кримської війни (1853–1856). Їхні репортажі друкували в газетах, і саме вони сформували стандарти правди, ризику та етики, які діють і сьогодні. Військова журналістика — це не романтика і не шоу. Це відповідальність, правда і історія, яку ніхто інший не розкаже. #журналістика #військовакореспонденція #журналістка

Мисливський будиночок на острові кохання #природа #відпочинок #подорож #романтика #острів #україна