ЗУСТРІЧ

Ось вже тато з війни повернувся,
Він на крилах додому летів,
І він донечки знову торкнувся,
По голівці рукою провів.

Обидвоє сміються крізь сльо́зи,
А з долонь йде тепло, як весна,
Та він бачить війни страшні гро́зи
І все те, що зробила війна.

Щиро доню в саду обіймає,
Та думки́ все ще там, на війні,
А коли ПЕРЕМОГА – не знає,
І не знає ніхто про це… ні.

Ось зустріла його люба доня,
А дружина в невірі стоїть,
В нього з шрамами сивая скроня,
Бо неміряно було жахіть.

А молилася доня щоразу,
Щоб Всевишній їй тата вберіг,
Та й не тратила віри ні разу,
І татусь повернутися зміг.

То ж складала малі рученята
Та й все бралася Бога благать,
А тепер у сльозах оченята,
Вона татка змогла обійнять.

Ось вже тато з війни повернувся,
Дочекалася доня його,
Він молитвою весь огорнувся
І ввійшов до будинку свого.

Знову хлинули сльози рікою,
Як ступив він на рідний поріг,
Ще й любов на війну брав з собою,
Завжди віру на зустріч беріг.

14.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051406

волонтерка / передчуття
боюся, життя в нас знову міняє свої маршрути.
і замість іти в книжковий, іду купувати джгути,
набір хірургічний, знайомі до болю речі:
бинти, кровоспинне, антибіотики, гречку...
не смійся, я не панікерка, я просто знаю –
в бабусі-сусідки її вже давно немає,
а ще валідолу і горщика з гіацинтами...
це протитривожне, чого ти, тривогу часто лікують квітами
і ще котами... псом, якого щодня вигулювати,
дощі не дощі, відкладені наступи, навіть кулі ті,
що десь із часів Майдану гуляють в просторі.
мені частенько здається, що ми на острові.
що нам пороблено, нас не чутно, ми не помічені
самі собою, своїми дітьми... бредемо, мічені,
серпом і молотом, димом в горло і Кримом в дихало...
занадто жорстко? таке зустріло – чи як там кажуть –
яке і їхало:
на все готові, до всього зібрані, тільки тута –
стукоче пальчиком, як морзянкою, біля пупа –
той страх противний, оте «боюся», важке немислимо,
застрягло й бухкає... слухай, я ненавмисно.
кажу ж: не хочу зміни оцих маршрутів,
щоб не книжки, а бинт, кровоспинне, джгути,
не дерев'яні - справжні вже автомати,
хоч я ні тих, ні тих воліла б не купувати.
а тільки гречку бабці і квітів море.
бо як-не-як весна на носі... вже зовсім скоро.
катерина міхаліцина 20.02.22

ВЕСНА І ЖІНКА

Весна і жінка, сила й перемога,
І гордість, й біль, і сила, і краса,
В прекрасне їй хай стелиться доро́га,
Нехай вмиває Божая роса.

Хай щастя огортає кожну жінку,
Хай буде це щомиті раз у раз,
Поставте їй найвищую оцінку,
І щоб не чула жодної з обра́з.

Весна і жінка… Дві вони святкові,
Й оби́дві плачуть різними слізьми́,
Неначе різні, але й однако́ві,
Й обидві стелять всюди килими́.

Весна і жінка… Дві такі звабливі,
Так їм пасує зваба обидвом,
Вони оби́дві дуже особливі,
І кожна з них дзвенить свої́м дзвінком.

Весна і жінка квітнуть і буяють,
Вони бурхливі, мов гірський потік,
Беру́ть в обійми, ніжно обіймають,
Без них не обійтись ніяк вовік.

Весна і жінка… Їх не зупинити
І браму перед ними не закрить,
І їх ніхто не може замінити,
Та і життя без них не уяви́ть.

10.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1051067

ЖИТТЯ БЕЗ КОХАННЯ

(рондель)

Життя без кохання — як книга без слів,
Де літери сплять у порожній тиші,
Де холод самотності віє в душі
І мрію морозить завжди між рядків.

Та світ оживає у подиху днів,
Коли між серцями злітають вірші.
Життя без кохання — як книга без слів,
Де літери сплять у порожній тиші.

Це ніби весна без прозорих струмків,
Як ніч без зірок у безмежній глуши,
І тільки любов нас веде по межі.
Хай світ не забуде цей дивний мотив:
Життя без кохання — як книга без слів.

Мирослав Манюк
06.11.2025

#поезія
В осінні сни з'являється весна.
В похмурий листопад чомусь не віриться.
Душа здавалось вицвіла.
Пісна.
Але і їй буває часом мріється.
Життя іде... Іде за кроком крок.
Ми часто спотикаємось на помилках.
Воно стікає, як між пальцями пісок.
То вверх, то вниз, як у дитинстві гойдалка.

Ольга Дриль

#поезія
Що видно в моїх очах
Утомлених та живих? –
Чи то – кольоровий птах?
Чи щирий дитячий сміх?

А може в них туга віків,
Чи болі нечутний крик?
Тягар всіх земних гріхів,
Що ледь прогляда з-під повік?

Чи може в них неба блакить
І вся глибина морів?
Куточок душі? На мить.
Й несказаних вчасно слів?

А може в них квітів букет
І ніжна яскрава весна?
Який веселковий секрет
Ховає дівоча сльоза?

Що сховано в них між рядків?
Між краплями в сивих дощах?
В мовчанні коли - без слів?
Що видно в моїх очах?...

Тетяна Заводяк

#поезія
"Прилетіли додому лелеки". Художник - Олег Шупляк (весна 2022 року).

#поезія
Хтось у небі б'є перину --
капають дощі.
Жовтень браму зачиняє ---
брязкають ключі .
Позіхають сонно трави --
сниться їм весна.
Вигорають жовті барви --
хустка вже пісна...
Холод лізе в кожну шпарку, --
капосні вітри...
Вальс листки танцюють в парку, --
то ще ті майстри.
Горобці спостерігають , ---
вдячні глядачі.
Жде ще Осінь короваю
з теплої печі.
Жде у гості листопàда ---
то її любов.
Ще горить вогонь в лампадах,
а у жилах -- кров.


Людмила Галінська

#поезія
Відпливає останній вагон,
Залишивши весну на пероні.
Ніби вчора, недавно, як сон...
Та вже осінь — туманом на скроні.

Через поле, тунелі, мости
Мчить, як вихор, мій швидкісний потяг.
Серце прагло недавно цвісти —
Нині тужно й журливо: "Що потім?"

В круговерті заплутаних днів
Нескінченним потоком зупинки.
Лине спогадів потяг-архів.
Ех, зійти б десь мені на хвилинку!

Літо, осінь, зима і весна...
Ще малює життя назви станцій.
Та тієї вже тільки нема,
Де так солодко мріялось вранці.

Відпливає останній вагон,
Залишивши весну на пероні.
Відлетіла вона, ніби сон.
Посріблúла печаль мої скроні...

Ніна Арендар

Між господарем помешкання та його гостем виникла словесна суперечка, яка переросла у бійку

В селищі Іванків на Вишгородщині, 28-річний місцевий житель під час конфлікту завдав своєму знайомому тілесних ушкоджень, від яких останній помер на місці. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на пресслужбу поліції Киїської області.