#Поетична_сторінка

Олена Теліга

ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ

(Уривок)

За вікнами день холоне,
У вікнах перші вогні...
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів.

Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.

Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.

А я поцілунком теплим,
М'яким, мов дитячий сміх,
Згашу полум'яне пекло
В очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма -
В задимлений, чорний морок
Зберу я тебе сама.

Не візьмеш плачу з собою -
Я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті -
Для крику і для мовчань -
Уста рішучі як вистріл,
Тверді як лезо меча.

З відривного календаря "Український народний календар" за 8 березня.
-----------

#поезія
#мистецтво

Козацька жінка з гордими очима
вона мов крила в мене за плечима!
Вона для мене у ці дні -
як моє серце у мені!
уривок "Берестечко"

Ліна КОСТЕНКО
художник Володимир Ребров

Головна героїня дебютного роману Аліни Дихман «Сніжний Ізюм» Міра переконана, що не вміє по-справжньому дружити та кохати. А ще вона не читає фентезі. Але восени 2023 гине її єдиний друг Марк і вона має дати раду своєму горю, відчуттю самотності та книжкам з Маркової бібліотеки. Її життя змінюється, коли вона намагається хоча б трішки стати такою ж, як її друг, що мав серед друзів красномовне прізвисько Ельф.

Отож дівчина, яка не любить книжки, вирушає рятувати їх зі зруйнованих бібліотек деокупованої Харківщини. А ліс, куди не можна ходити, ховає не тільки міни. Але, що саме таїться в тому лісі, знає лише мовчазний чоловік, який рятує не книжки, а тварин. Хоча, можливо, щось відомо ще камінним половецьким ідолам на горі. Однак на ту гору варто не заходити, бо можна побачити те, що не забудеться.

Це історія про втрату, дружбу, книжки та пошуки себе, сповнена зимової атмосфери й слобожанського колориту.

З дозволу видавництва «Видавництво» Читомо публікує #уривок з книжки «Сніжний Ізюм»:

https://chytomo.com/pro-shcho-movchat-zaminovani-lisy-nova-knyzhka-al...

#сучукрліт #новинка #літературний_флюгер

#тизер ще одного видання від видавництва Жорж : особлива книжка — нонфікшн про горор.

🕸️«Анатомія жаху» Серафима Біла

Нонфікшн, літературознавство, посібник для письменників, горор, вірд.
 
Як народився жанр «горору»? Чому ми читаємо страшні історії? Як написати нетривіальний, яскравий та сильний горорний твір? Докладний довідник проведе вас біологічними та мітологічними передумовами формування жаху; хронологією розвитку темних літературних жанрів; дозволить зазирнути за лаштунки створення жахливих текстів.

Підкріплений текстами українських та зарубіжних авторів, а також порадами, як використовувати розмаїті жанрові тропи, нонфікшн «Анатомія жаху» буде корисним як для широкого загалу, так і авторам, і досвідченим прихильникам страшного у літературі.

От вам короткий уривок:
 
"...Готичний жах був сповнений моралі. Не роби зла, і сам не помреш. Позбудься прадідусевої хати, там кимось смердить. Будь гарним хлопчиком, і твої онуки не народяться з хвостом.

Декадентський жах був сповнений хворобливості та розчарування. Експериментуєш? Знищиш пів села. Старожитності шукаєш? Збожеволієш. Любиш природу? А вона тебе — ні. Естет, художник і просто красень? Смерть вже в тобі, все тільки справа часу. Всі ми безкінечно хворі, а Всесвіт, безбожний і байдужий, вмирає.

Горор був красивий, тривожний, соціальний. Він лякав вищиром перевертня, окультним закляттям, ракоподібним Древнім, сімейними скелетами та суспільними негараздами.

Монстр мав адресу, інструкцію зі знешкодження та часто відповідав на запитання «чому?». І хоч би якою пафосною була відповідь (ти надто страждав), або мізерною (батьки не любили), або безглуздою (мігранти з Угорщини заберуть наших жінок),вона все ж була..."

Видавництво "Жорж" розповідає про ще один горор, який планується 🖤

Це не зовсім горор в чистому вигляді, але елементи в тексті присутні. Бо ніщо не може лякати більше, аніж реальні злочини.

🔪Збірка оповідань «Я бачу зло»

Трукрайм, детектив, розслідування, серійні вбивці, на основі реальних подій, Україна, Франція, Польща, Японія, США.
 
Дванадцять історій, в яких сучасні українські письменники (Євген Товстоног, Ната Гриценко, Володимир Кузнєцов, Євгенія Кужавська, Аліса Гаврильченко, Ірина Пасько, Дімка Ужасний та ін.) художньо переосмислюють реальні злочини.

Злочини відбувалися в різних країнах і з різних причин; одні автори використовували кримінальні хроніки, інші – власні спогади; деякі злочинці покарані, але більшість справ залишаються нерозкритими.

Ця збірка – нагода безпечно поглянути в очі справжньому, безумовному злу, яке знівечило чимало невинних життів. Злу, що ховається за посмішкою сусіда, у стінах вашої квартири, зростає з байдужості суспільства і вбирається у тисячі личин, сподіваючись, що його ніколи не впізнають.

Ось короткий уривок з оповідання Нати Гриценко (авторка — на фото) «Херувим»:
 
Була вже майже друга ночі, а Стасек так і лежав без сну, крутячи в руках світлину з Херувимом. Дивився на хвилі білявого волосся, проводив пальцем по виразному обрису профілю.

Думав про гірку іронію, через яку навіть із докладними описами свідків загадковий підозрюваний лишився невловимим, а людина, що могла пролити світло на його особу, стала його ж першою жертвою. А тепер що? Може, його вже й на світі немає, а може, той Херувим тоді ж гайнув якнайдалі від цього міста, й шукати його марно. 
А як і ні, то Рудий таки мав рацію. Скільки в Лодзі тих білявих Романів?

Та саме ці невеселі припущення наштовхнули Стасека на, хоч і невиразну, та все ж таки думку. Якщо вбивця Стефана лишився в місті, то, можливо, є спосіб його вирахувати. Точніше, спіймати на живця.
 
 
Збірка в роботі. Укладачка — Євгенія Кужавська

#поезія

.. Якою людство зробило планету!
- бо щось майструє на світі кожний.
Значить, Люди - великі поети.
Значить, Людина - великий художник!

Чому ж на обличчі її променистім
пише Горе - художник бездарний -
сірі тіні
і плями землисті,
зморщок лінії незугарні?!

Чом є люди, Горем опечені?
Ненароджені - й ті приречені.
І навіщо їм смерть уготована?
Апробована... Гарантована...

Чом до старості від колиски
переслідує Горе людину?
Вбивчий струм очей Василіска
може вдарити щохвилини.

Ех ви ж, люди!
Тисячі літ
підкоряли собі природу.
Є, наприклад, громовідвід...
ЧОМ НЕМАЄ ГОРЕВІДВОДУ?

- Як же можна його зробити?
Де узяти вміння і право?
— Кров'ю серця свого скріпити
неймовірні, небачені сплави!

Працювати десятки літ,
пересилити слабість і втому -
І ПОСТАВИТИ ГОРЕВІДВІД
НА ЗЕМЛІ БІЛЯ КОЖНОГО ДОМУ!

Ліна КОСТЕНКО
уривок з поеми "Мандрівки серця"

Розповідаємо про найтаємничішого українського автора «Жоржа» + тизер майбутнього роману

Євген Товстоног — переможець конкурсу детективних готичних оповідань від спільноти «Бабай» та видавництва «Жорж», який не любить публічність, але пише вражаючі тексти. Його дебют — роман «Куб» — уже в роботі.

Горор, буденність, підлітки, таємниці минулого, серійний вбивця. Компанія підлітків знаходить зловісний предмет. Раптово зникає чоловік. На волю виходить вбивця, який прагне справедливості.

Карколомний сюжет і глибокий реалізм дебютного роману Євгена Товстонога — для тих, хто готовий до справжнього горору.

От вам уривок:

Важко було второпати, що то таке. Але воно було гарним. По-своєму. Ідеально рівне, граційне, стримано вишукане. Чорне як смола, гладеньке як скло. Очевидно, що воно повинно бути холодним на дотик, але Катя ніби відчула тепле віяння. Не те, щоб приємне у таку спеку, але цей подув ніс затишок, любов, гармонію, спокій. Викликав прихильність, схвалення. Щось таке, чого неживий предмет не повинен би викликати.

Катя боязко простягнула руку. Хотіла торкнутися, щоб дізнатися. Відчути тепло, що огортало поверхню. Рука поволі і несміло опустилася на куб. Тієї ж миті замість бажаного блаженства голову пронизав болючий холод. Наче тонкі жалючі пальці вп’ялися в мозок і нишпорили там. Перебирали кожну звивину, як бабка кишки зарізаної курки в пошуках печінки. Дівчина спробувала відсмикнути руку, але її не відпускало. Очі заволокло, світ навколо потьмянів. Зелень згасала, темнішало небо. Дійсність в’яла, розчинялася в сірому попелі. У вухах тонко співав вітер, сповнюючи свідомість моторошною музикою приреченості та розпаду. Вона бачила щось інше.

На сайті видавництва РМ можна прочитати пробний уривок з магічного фентезі Ребекки Росс.

«Незгасний вогонь» – заключна частина фентезійної дилогії «Елементалі Кадансу», у якій головні герої озброяться вогнем і музикою, щоб здолати злого духа.

https://ridna-mova.com/urivok-z-magichnogo-fentezi-nezgasniy-vogon-re...

#поезія
#мистецтво
Ми з нею рідні. Ми одного кореня.
Мабуть, один лелека нас приніс.
Батьки у нас безстрашні й невпокорені
і матері посивілі од сліз.

Минув той час, ті грози відгучали.
Нові громи схрестились на мечах.
Ми з нею — діти однії печалі.
Себе читаю у її очах.
Минають ночі думами, півснами...

І я минаю... і минають дні...
Вона мовчить і думає піснями.
І не минають лиш її пісні…
Уривок з роману «Маруся Чурай»

Ліна КОСТЕНКО
художниця Мар’яна Сілагіна

#поезія
#мистецтво
Але мабуть ми правди не зурочим,
що світ вже так замішаний на злі,
що як платити злочином за злочин,
то як же й жити, люди, на землі?

уривок "Маруся Чурай"

Ліна КОСТЕНКО

художник Юрій Нагулко