У ЗОЛОТОМУ НАДВЕЧІР’Ї

Усе в золотому вечірньому часі
Неквапно ми тут пливемо;
Хоч весла управно ніхто не тримає,
Та ручки все ж правлять кермом,
А пальчики марно лишень імітують,
Що шлях цей знайомий давно.

Жорстокі ці Три! У хорошу хвилину,
У мрійливий, лагідний час,
Ви просите казку для вас розказати
У того, хто сил не припас.
Та що слабкий голос тут може зробити
На три язики водночас?

Тут владна є Прима, яка блискавично
Наказує: «Ну, починай!»
Секунда є лагідна, що прорікає:
«Там буде безглуздя за край!»
Тим часом і Терція перериває
Цю оповідь як зазвичай.

Та ось, уже навчені всі до мовчання,
Вони вирушають услід
За дівчинкою, що постійно мандрує
Крізь землі чудес на обхід,
Де дружньо балакає з птахом чи звіром,
І менше вже вірять як слід.

Та знову і знову, коли оповідка
Висушувала джерела,
І той, весь знесилений, ледь намагався
Відкласти на інший вже раз,
«То решту наступного разу розкажеш…»
Лунали веселі слова.

Так виникла казка Чудної Країни:
Поволі, одна на одну,
Кувалися в ній надприродні пригоди.
І ось вже кінець на кону,
А ми, превеселі, рушаймо додому
Під заходом сонця до сну.

Алісо! Прийми цю дитячу легенду
І лагідно рухом своїм
Клади її там, де всі сни від дитинства
Сплітаються колом чудним
Як пам'яті, наче зів'ялий віночок,
З тих квітів, що в краю чужім.

Льюїс Керрол

Переклад: Мирослав Манюк
24.10.2026

Це вступна поема Льюїса Керрола до книжки «Пригоди Аліси в Країні Див» (Alice’s Adventures in Wonderland), присвячена Алісі Лідделл та історії створення казки.

Прочитала книгу Ольги Довженко "Котячі сни: Казки та віршики для дітей". Хоч вона й тоненька - усього 34 сторінки, - читати її було дуже цікаво. Мені сподобалося, як котик і песик помирилися, як Зима хотіла стати Весною, а також історія про хлопчика, який посеред зими захотів покататися на велосипеді, Ці оповідання показують, до чого можуть призвести необдумані вчинки та як важливо прислухатися до порад старших.

Особливо мені сподобалася казка про хлопчика, який написав Діду Морозу, щоб той приніс мішок здоров'я для хворої бабусі, щастя та яблук для батьків і друзів. А ще Дід Мороз здійснив одну мрію хлопчика - ту, про яку він навіть не смів мріяти.

Вважаю, що цю книгу варто прочитати кожній дитині. Вона вчить цінувати дружбу, розуміти, що не всі бажання можна здійснити, прислухатися до порад старших і відповідально. ставитися до власної поведінки та здоров'я.

Осіння казка

#осінь #пейзаж #длянатхнення #натхнення #фотопейзаж #фотоприроди #природа

🍃Осіння казка в київському Межигір’ї, – соцмережі.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

Горіло в череві печі,
танцювала хуга на льоду.
Поклав місяць на плечі
дубу — алебарду.

Причаїлась під комином казка,
мудра, стара як людина,
вмерла тут баба Параска
і столітній дід Мина.

Їхні куфайки, як птахи,
сидять на печі, гріються.
Їм сняться колгоспні жахи,
на комунізм надіються.

1955 Григорій Сагайдак

ГРАНІТ

Залишився у грудях застиглий граніт,
Де раніше палала гаряча весна,
А тепер розростаються рани малі.

Забирає тепло суховію межа
І згасає вогонь у глибокій імлі,
Бо скінчилася казка та зникла мета.

Не помітні віднині пейзажі німі,
Не повернеться щирість у зимне житло,
Де замкнулися двері на штаби дрібні.

Назавжди розтеклося сердечне вино,
Висипається попіл на зблідлу траву,
Помінялися рими, а з ними й письмо.

Я дивлюся крізь морок в життєвім саду,
Та не бачу й краплини колишніх надій,
Бо рядки про кохання уже не скажу.

Зупинилися ми, де стояли самі,
Де відходять пригадки у сніжний туман,
А у грудях з'являється знову граніт.

Де ласкавість, що з нами постійно була?
Нам розплавити треба сердечний тягар,
Що заліг камінцем як покірний слуга.

Треба жити в коханні без цього ярма.

Мирослав Манюк
05.09.2026

КАГАНЦЯМИ ЗАПАЛЮЄ ОЧІ

Коли вже мовчать розтривожені ночі,
І стелиться попіл в нас поміж життів,
Поет каганцями запалює очі
У тих, кого ворог позбавив вже сил.

Бо слово – велика молитва й підтримка,
Воно прокладає і в темряві путь.
І поки на світі живе українка,
То правду напише. Про це не забудь!

Бо кожен з віршів – це не вигадка й казка,
А серця той біль, який рветься на світ,
Де поруч ходили життя, любов й ласка,
Та смерть залишає наза́вжди свій слід.

То й права не має поет промовчати,
Коли дим й вогонь вже ковта небокрай,
Він мусить усе до дрібниць оспівати,
Аби не прийшло нам у пам'ять «прощай».

Кожнісіньке слово зболіле і щире
Лягає в душі, наче звіт-оберіг,
Аби крізь роки, попелища й зневіру
Не стерся із пам'яті жоден поріг.

Літа промайнуть, та вірші не зів'януть,
Бо в них вкарбувались і сльо́зи й любов.
Вони і в далекім майбутнім постануть
Мов свідки живі і війни, і розмов.

І правда допоки в нас житиме в слові,
Допоки тріпоче в нас кожне з сердець,
Не з може ніхто все, що втоплене в кро́ві
Із пам'яті стерті усім нанівець.

29.07.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

ЗИМОВА КАЗКА

Це було в мить, коли зупинився час,
Серед юрби, де кожен мчить кудись у справах.
Я не шукав нікого, не чекав для нас
Отих вогнів, що спалахнули в небесах яскравих.
Ми розминулись — погляд в погляд, крок у крок,
І світ навколо вмить потьмянів, наче вицвів.
Я відчув, як серце зробило той самий стрибок,
Який буває тільки в казках чи у снах з дитинства.
Це не було кохання, що росте роками,
Як квітка, що плекають в тиші садівники.
Це було схоже на вибух — з тими ж дивами,
Що змішують долі, зриваючи всі замки.
У твоїх очах відбився вечірній промінь,
Чи, може, зірка, що впала в мої долоні?
Ти промовчала, але цей німий, глибокий спомин
Став найважливішим у моїй життєвій хроніці.
Я пам’ятаю кожну лінію, кожен порух,
Твій легкий сміх, що розірвав буденний шум.
Це диво — як з нізвідки, як прощання з горем,
Як теплий вітер, що прогнав весняний сум.
Ніхто не вірить, що життя міняють секунди,
Що можна бачити душу в чужому обличчі.
Але я знаю: то були не просто здогади,
А доля, що покликала в невідоме, вічне.
Це наче вхід у храм, де світло ллється звідусіль,
Де ти стоїш — і все навколо стало зайвим.
В душі, де була порожнеча, де панував біль,
Ти раптом стала сенсом, найкращим і найфайним.
З того дня небо стало іншого кольору,
З того дня кожен вдих — як молитва за тебе.
Я не знаю, чи доля нас до того ж полю поверне,
Але вдячний за той погляд, що з’єднав нас з неба.
Кохання з першого погляду — це не про втому,
Це про сміливість впізнати в чужому своє.
Це ніби ти нарешті повернувся додому,
Бо серце впізнало ту, хто для тебе живе.
Нехай минають роки, стираються фарби в пам’яті,
Нехай змінюється світ і течії швидких рік.
Я берегтиму ту мить, що горить усередині,
Бо саме тоді я вперше зрозумів, що таке — чоловік.
Ти — моя випадковість, що стала великою правдою,
Ти — мій маяк у морі, де гасли останні вогні.
Я йду за тобою, за цією небесною ватрою,
Дякуючи долі за той погляд, що подарував тебе мені.

🕯 Помер український мультиплікатор Євген Сивокінь, який працював як художник над відомою серією мультфільмів «Як козаки»

Видатному режисеру анімації, художнику та педагогу було 88 років.

Євген Сивокінь є автором понад 25 анімаційних фільмів, серед яких «Людина, яка вміла літати», «Казка про доброго носорога», «Обережно — нерви!» та інші.

Митець мав звання заслуженого діяча мистецтв України, був лауреатом премії імені Івана Миколайчука та отримав «Золоту дзиґу» за внесок у розвиток українського кінематографа.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини