#цікаве
Відкрий для себе магію Києва: Пейзажна алея — арт-простір на відкритому повітрі!
Шукаєш ідеальне місце для прогулянки, де можна зробити чудові фото й насолодитись атмосферою? Тоді Пейзажна алея — твоя локація!

Це справжній арт-центр під відкритим небом, де поєднуються казкові скульптури, кольорові мозаїки і чудові краєвиди на Поділ

Що тут є?
Креативний дитячий майданчик.
Панорамний вигляд на Андріївську церкву та Дніпро. Безліч фотогенічних локацій для унікальних знімків .

Пейзажна алея — це місце, де кожен знайде натхнення і відчує справжню магію Києва 🧡

📍 Адреса: Київ, Пейзажна алея, біля Андріївського узвозу

#кіно
Кінолекторій Довженко-Центру покаже стрічку Марка Донського «Дорогою ціною» — поетичну класику українського кіно.
Стрічку, зняту за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського, кінознавці називають справжнім першим подихом поетичного кіно. Як зазначає Любомир Госейко у своїй «Історії українського кінематографа», цей фільм — «мабуть, найдовершеніший» у творчості Марка Донського, і його вплив відчутно простежується в наступних поколіннях українських режисерів. Недарма Госейко порівнює «Дорогою ціною» з «Трістаном та Ізольдою», тоді як «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова він трактує як авторську варіацію на тему «Ромео і Джульєтти».

Фільм створено у тісній співпраці з акторами театру «Ромен», а за камерою стояв оператор Микола Топчій. Режисер зумів вибудувати візуальну поезію, сповнену етнографічного колориту, пантеїстичних мотивів і вишуканої імпресіоністичної естетики. Світлі пейзажі, рух води, танці ярмарку й драматизм людських доль у стрічці створюють враження мандрівного сну, повного ліризму та символізму.

Коли: 21 травня о 19:00
Де: 5-й поверх Довженко-Центру, Київ
Квитки за посиланням :
https://secure.wayforpay.com/payment/s3575f576911f

#архітектура #історія
Корецький замок, розташований у місті Корець Рівненської області, є визначною пам’яткою архітектури України з багатовіковою історією. Збудований у 1386 році князем Федором Острозьким на високій скелі над річкою Корчик, замок спочатку був дерев’яною фортецею, а згодом, у XVI столітті, волинський воєвода Богуш Корецький укріпив його кам’яними мурами.

Протягом XV–XVII століть замок слугував резиденцією князів Корецьких і відігравав важливу роль як оборонна споруда Волині. У XVII–XVIII століттях його перебудували в стилі палацу, а в 1780 році князь Юзеф Клеменс Чарторийський здійснив останню значну реконструкцію, перетворивши фортецю на барокову резиденцію. На жаль, у 1832 році палац-замок згорів, і відтоді суттєвих відновлювальних робіт не проводилося.

Сьогодні від Корецького замку збереглися лише фрагменти: надбрамна вежа з червоної цегли, залишки стін, кам’яний міст і підземелля. Надбрамна вежа стала символом міста й зображена на гербі Корця. З замкової гори відкривається мальовничий краєвид на річку Корчик і саме місто, що робить це місце привабливим для туристів і любителів історії.

Корецький замок, попри свій стан, залишається важливим об’єктом культурної спадщини. Він нагадує про славне минуле Волині та запрошує відвідувачів доторкнутися до історії, споглядаючи величні руїни на тлі мальовничого пейзажу.

Привітик)

Трішки небесного пейзажу вам в стрічку.

#добіркафото #вмоменті #небо #пейзаж #фото #фотографія #хмарненебо #небеснийпейзаж

#природа
Озеро Драконів: загадкова водойма на вершині гори Тімфі.
Високо в горах Пінд (Греція), на висоті 2.050 метрів, приховане дивовижне Драколімні — Озеро Драконів. Ця крижано-блакитна перлина оточена легендами та вражаючими пейзажами .

Місцева легенда каже, що тут колись билися дракони — звідси й назва. Вчені ж вважають, що незвичайний колір водойми пов’язаний з мінеральними відкладеннями.
Безстічне озеро — воно живиться тільки дощами та таненням снігів, але ніколи не пересихає.
Унікальний клімат — навіть влітку температура води рідко піднімається вище +10°C .


Шлях до озера — це 4-5 годин пішої прогулянки через Національний парк Вікос-Аоос. Маршрут не складний, але вимагає витримки — нагорі вас чекає неймовірний вид на ущелини та альпійські луки.

#виставки
Однозначним улюбленцем гостей "Я Галерея" Львів став " Місцевий". Роботу Олександра Короля до 11.05 можна побачити на виставці про звірів та чудовиськ — Бестіарій.
Сам автор розповідає: Умовний пейзаж внизу картини слугує місцем матеріалізації для Істоти. Місцевий — це дух місцевості. Така собі мисляча субстанція, яка постійно перетікає і трансформується з одного образу в інший. Наче не може ще вирішити, на якому вигляді зупинитись, яку форму, тіло та обличчя прийняти остаточно.
Випадково натрапивши на Місцевого, людина може відчути сум’яття, ознаки тривоги, раптову втому чи нудоту. Зазвичай подорожній не усвідомлює, з ким саме відбулась зустріч. І лише розпитавши про природу свого пережитого досвіду у найстаріших жителів тих місць, може почути у відповідь: «А, так то місцевий, не хвилюйся».

📍Львів // вул. Шота Руставелі, 8
Неділя, 11.05, 17:00

Реєстрація
https://docs.google.com/forms/d/1xMZsiALSllTXrIu9SM4Vys_igcilJDCnDnYi...

Історія про Петра Повчайла

У маленькому селі, загубленому серед зелених пагорбів, жив собі чоловік на ім’я Петро Повчайло. Як тільки хтось починав щось робити — сапати город, лагодити паркан чи місити тісто — Петро тут як тут.

— Тримай лопату інакше! — гукав він до сусіда, що копав яму. — Та ти що, так нічого не виросте!

— Не так піч топиш! — сварив він бабу Марусю, що хліб пекла. — Маєш дрова клала хрест-навхрест, а не купкою!

— Тримай цвях під іншим кутом, — повчав він коваля. — Ти ж не влучиш!

Люди спершу слухали, думали — може, справді знає щось. Але згодом почали помічати: сам Петро нічого не робив. Ані городу не мав, ані хату не полагоджував, навіть яйце не міг зварити — один раз пробував, та забув налити води в каструлю.

— А ти спробуй сам, — сказали йому якось односельці. — Покажи, як треба.

Петро засміявся:

— Та навіщо мені? Я ж для вищого призначений — радити! Ви робіть, а я слідкуватиму.

Одного дня село вирішило провести ярмарок: кожен мав щось принести — хто пиріжки, хто дерев’яну іграшку, хто співанку заспівати. Петро ж з'явився з порожніми руками.

— А ти що приніс? — спитали його.

— Я приніс знання! — урочисто відповів він. — Я всім розповім, як правильно треба було це зробити.

Люди перезирнулися, посміхнулися — і більше вже не кликали Петра ні на роботи, ні за порадою. Бо з того часу зрозуміли: краще мати помилку, ніж порожні балачки.

А Петро? Він усе ще повчає. Але тепер — гусей на пасовищі. І ті, здається, слухають уважніше, ніж люди.

Відтоді як Петро залишився без слухачів, він щодня ходив на пасовище, де паслися гуси. Сідав на пеньок і починав своє:

— Галя, не так крила миєш! Ти спершу дзьобом, а потім лапкою — отак правильно!
— Семене, не сиди в багнюці, застудишся!
— А ти, сірий, не тиснись до інших — особистий простір треба мати!

Гуси шипіли, похитували головами і крокували далі. А Петро був радий: хоч хтось слухає.

Одного дня в село завітав мандрівний художник. Він ходив від хати до хати, малюючи портрети людей, тварин, навіть пейзажі. Зайшов і на пасовище. Побачив Петра з гусьми і здивувався:

— А це хто?

— Та то наш філософ, — відповіли селяни. — Колись усім вказував, як жити, а тепер гусей навчає.

Художник зацікавився, сів біля Петра й став малювати. Потім узяв ту картину з назвою "Мудрець серед гусей" і повіз до міста. І сталося дивне: картину купив музей, а про село написали в газеті — мовляв, "місце, де тварин виховують за філософією слова".

Приїхали туристи, почали питати:

— А де той мудрець?

І Петро, гордо виструнчившись, почав проводити екскурсії. Показував гусей, розповідав байки, повчав, як правильно тримати палицю чи класти хліб у торбу.

І хоч сам досі нічого не вмів робити, врешті знайшов своє місце: став живим пам’ятником тому, як важливо не спішити повчати інших, поки сам не спробував.

Минали роки. Туристів ставало менше — мода на "мудреця серед гусей" згасла. Картина припадала пилом у запасниках музею, газети більше не писали, а село знову стало тихим і звичайним.

А гуси… Гуси тепер носять звання "найрозумніших у районі".

#архітектура #історія
У мальовничому селі Лосяч, що в Борщівському районі Тернопільської області, височіє костел Святого Антонія Падуанського — справжня архітектурна пам’ятка, яка вражає своєю величчю та неоготичним шармом. Цей римо-католицький храм, розташований на околиці села біля мальовничого озера, є не лише духовним осередком, а й популярною туристичною локацією.

Костел було зведено наприкінці XIX — на початку XX століття коштом впливової родини Голуховських. За різними джерелами, будівництво розпочалося у 1889 році, а завершення датують 1896–1906 роками. Спочатку спорудили філіальний храм, який згодом розширили до повноцінного костелу для створення окремої парафії. У 1904 році тут заснували парафіяльну експозитуру, а в 1909-му — парафію. Архітектура храму вражає: висока гостроверха дзвіниця, груба фактура стін, бічні контрфорси та романсько-готичні елементи надають споруді середньовічного вигляду, що нагадує баварські пейзажі.

У радянські часи костел зазнав скрутних часів: у 1970-х роках його закрили, а приміщення використовували як склад. Лише у 1990 році храм повернули католицькій громаді, а 21 квітня того ж року його повторно освятили. У 2002 році кардинал Мар’ян Яворський освятив розпис інтер’єру, а у 2008-му — відремонтований дах і вежу. На жаль, того ж року історичну черепицю замінили сучасною металочерепицею, що дещо змінило автентичний вигляд споруди.

Сьогодні костел Святого Антонія є пам’яткою архітектури місцевого значення та приваблює туристів своєю вишуканою красою. Його шпиль видно здалеку, а поєднання неоготичної архітектури з мальовничими краєвидами Тернопільщини створює незабутнє враження. Храм залишається діючим, належить римо-католицькій громаді та є символом духовної та культурної спадщини регіону.

Відвідати костел у Лосячі варто кожному, хто мандрує Західним Поділлям, адже це не лише архітектурна перлина, а й місце, де оживає історія.

#парки
Національний парк Торрес-дель-Пайне, розташований у чилійській Патагонії, є одним із найвражаючих природних заповідників світу. Заснований у 1959 році, парк охоплює площу близько 181 000 гектарів і славиться своїми драматичними пейзажами, що поєднують величні гранітні вершини, льодовики, озера та густі ліси.

Природні особливості

Парк названий на честь трьох культових гранітних шпилів – Торрес-дель-Пайне (Вежі Пайне), які височіють над навколишньою рівниною. Ці вершини, разом із масивом Лос-Куернос, створюють незабутні краєвиди, що приваблюють фотографів і туристів. У парку також розташовані мальовничі озера, такі як Пехое і Норденшельд, із кришталево чистою бірюзовою водою, а також льодовик Грей, що вражає своєю крижаною величчю.

Флора і фауна

Торрес-дель-Пайне є домом для різноманітної флори та фауни. Тут можна зустріти гуанако, патагонських лисиць, пум, а також рідкісних андських кондорів. Рослинність варіюється від степів і чагарників до лісів із південним буком, що створює унікальну екосистему.

Туристичні можливості

Парк пропонує численні маршрути для trekking, найвідоміші з яких – це W-трек (4–5 днів) і O-трек (7–9 днів). Ці стежки дозволяють туристам насолодитися красою парку, проходячи повз льодовики, озера та гори. Для менш досвідчених мандрівників доступні коротші одноденні маршрути. Крім того, у парку є кемпінги, притулки та готелі для комфортного відпочинку.

Чому варто відвідати?

Торрес-дель-Пайне – це місце, де природа демонструє свою велич і різноманітність. Це ідеальне місце для тих, хто шукає пригод, спокою та натхнення від дикої природи. У 1978 році парк був визнаний біосферним заповідником ЮНЕСКО, що підкреслює його глобальну цінність.

Відвідування Торрес-дель-Пайне – це подорож, яка назавжди залишається в серці, адже кожен куточок парку відкриває нові грані краси Патагонії.

#архів
Той самий зелений пагорб з легендарних шпалер Windows XP — зник.
Тепер на його місці знову виноградник, як і було до 1998 року, коли шкідники знищили лозу й відкрили ідеальний пейзаж для знімка.

Фото «Безтурботність» зробили випадково, без жодної обробки — просто влучний момент на плівку. Сьогодні виноград повернувся, а культовий краєвид залишився лише в пам’яті.