РОМАШКОВЕ СЯЙВО ДУШІ Віночок сплету́ я із білих ромашок, Ще й в ко́си ромашки собі заплету́, І пісня полине з душі́… до мурашок, Й молитву ́змолю від душі́ я святу́. У полі, де жайвір співає про ниву, Там серце моє́ оживає в тиші́, І кожна ромашка шепоче щасливо: Любов розцвітає в душі́ й на землі. Та й лагідний вітер торкнеться обличчя, Прине́се він пахощі трав і зерна́, А сонце у небі, мов щира зірниця, У то́му промінні любові струна. Сріблястою хвилею річка заграє, Піде́ віддзеркалення мрій у воді, А серце ще й пісню свою́ заспіває, І виллється слово в рядочки прості. Ще й щастя розквітне, як квітка у полі, Зігріє коханням у серці весна, Вінок із ромашок – мов спогад від долі, Де лірика ніжно звучить крізь літа. У погляді милому світ розквітає, У слові коханому – музика мрій, Ще й кожна ромашка думки́ прикрашає, І світиться щастям між кожною з вій. Вінок із ромашок – мов символ єднання, І множить бажання щоразу сповна́, І він зберігатиме вічно кохання, Й заграє про щастя душевна струна. І вічність кохання у серці палає, Як зо́рі, що світять на небі вночі, Надія в ромашках ніде́ не щезає, Бо в ній заховались від щастя ключі. Ромашкове сяйво душі́ розквітає, Як сонце у серці, як пісня жива, Воно крізь роки́ і віки не згасає, Любов і надія тримають слова. 24.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025 ID: 1052088

ГРАНІ ЖІНОЧОЇ ДУШІ Я – жінка, актриса, Богиня і краля, В мені і вогонь, і безмежна печаль. Я світ обіймаю, мов ніжна молитва, У серці моєму кохання й кришталь. Я – жінка, актриса, Богиня і краля, В очах моїх – зо́рі, у думці – весна, Я кри́ла дарую, я світ прикрашаю, І в кожній сльозині – надія одна. Я – жінка, актриса, Богиня і краля, Я граю життя, мов величний спектакль, Де в кожному русі і буря, і тиша, А в кожному слові – і ніжність, і знак. Я – жінка, актриса, Богиня і краля, У серці моєму кохання і спів. Я ніжно торкаюсь до ранку і світла, Щоб світ розквітав від мої́х почуттів. Я – жінка, актриса, Богиня і краля, Я зводжу надійні життєві мости, В мені поєднались і буря, й відвага, І ношу взяла́сь непосильну нести́. Я – жінка, актриса, Богиня і краля, Я вірю у світло, у правду, в добро, Молитвою ніжною землю зігрію, Щоб сонце зійшло й сколосилось зерно. 24.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 р.

ТАЄМНИЧА КУПІЛЬ В ставку купається верба І віти-ко́си в ньому мо́чить, Взяла́ її чому́сь журба, Давно заве́сти пісню хоче. Заснути в хвилях, як дитя, Й проснутись з сонечком раненько, А місяць гладить почуття Й на воду світло ллє тихенько. І тиша плине між гіллям, Немов молитва безсловесна, І пахне м’ятою земля, І ніч стає така чудесна. Ставок тремтить, мов серця звук, Що в снах шукає давню втому, А вітер, вірний справжній друг, Прилинув так, немов додому. І зорі, мов пташки малі, Із неба світять й не тривожать, Вони, як спогади в імлі, Їх ніч на віях тихо множить. Верба схилилась до води, Їй грають коники на лузі, А на землі чиїсь сліди, І тінь тремтить в нічному крузі. 21.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025 ID: 1051885

#історія #події 1947: Королівське весілля як промінь надії. 20 листопада 1947 року Лондон, який ще оговтувався від руйнувань Другої світової війни, завмер в очікуванні казки. У Вестмінстерському абатстві 21-річна принцеса Єлизавета поєднала долю з лейтенантом Філіпом Маунтбаттеном. Для Британії ця подія стала чимось значно більшим, ніж просто шлюб спадкоємиці престолу — це був символ відродження. 🎟 Сукня за картками Економіка країни була настільки виснажена війною, що навіть принцеса не була винятком із системи суворого нормування. Єлизавета збирала продовольчі та одягові купони (ration coupons), щоб оплатити матеріали для своєї сукні. Уряд виділив їй додаткові 200 купонів, а наречені з усієї країни надсилали їй свої талони як подарунок (хоча їх довелося повернути згідно з законом). Дизайнер Норман Гартнелл створив шедевр із атласу кольору слонової кістки, розшитий 10 000 перлин, надихаючись картиною Боттічеллі «Весна» 👗. ⚓️ Принц без королівства Обранцем майбутньої королеви став її троюрідний брат, грецький принц у вигнанні Філіп. Заради цього шлюбу він відмовився від православ'я, перейшов в англіканство і зрікся іноземних титулів, ставши просто лейтенантом Філіпом Маунтбаттеном, герцогом Единбурзьким. Цікавий факт: на весілля не запросили трьох сестер Філіпа, оскільки вони були одружені з німецькими принцами — рани війни були ще надто свіжими 🇩🇪. 🎙 Світовий резонанс Церемонію транслювало радіо BBC, і її слухали 200 мільйонів людей по всьому світу. Це був перший масштабний медійний івент королівської родини. Весільний торт заввишки 2,7 метра назвали «тортом 10 000 миль», оскільки інгредієнти для нього (цукор, сухофрукти, ром) надсилали з різних куточків Британської імперії — від Австралії до Ямайки 🎂. Цей день започаткував найдовший королівський шлюб в історії, який тривав 73 роки, ставши опорою монархії в епоху шалених змін.

ЗУСТРІЧ Ось вже тато з війни повернувся, Він на крилах додому летів, І він донечки знову торкнувся, По голівці рукою провів. Обидвоє сміються крізь сльо́зи, А з долонь йде тепло, як весна, Та він бачить війни страшні гро́зи І все те, що зробила війна. Щиро доню в саду обіймає, Та думки́ все ще там, на війні, А коли ПЕРЕМОГА – не знає, І не знає ніхто про це… ні. Ось зустріла його люба доня, А дружина в невірі стоїть, В нього з шрамами сивая скроня, Бо неміряно було жахіть. А молилася доня щоразу, Щоб Всевишній їй тата вберіг, Та й не тратила віри ні разу, І татусь повернутися зміг. То ж складала малі рученята Та й все бралася Бога благать, А тепер у сльозах оченята, Вона татка змогла обійнять. Ось вже тато з війни повернувся, Дочекалася доня його, Він молитвою весь огорнувся І ввійшов до будинку свого. Знову хлинули сльози рікою, Як ступив він на рідний поріг, Ще й любов на війну брав з собою, Завжди віру на зустріч беріг. 14.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1051406

волонтерка / передчуття боюся, життя в нас знову міняє свої маршрути. і замість іти в книжковий, іду купувати джгути, набір хірургічний, знайомі до болю речі: бинти, кровоспинне, антибіотики, гречку... не смійся, я не панікерка, я просто знаю – в бабусі-сусідки її вже давно немає, а ще валідолу і горщика з гіацинтами... це протитривожне, чого ти, тривогу часто лікують квітами і ще котами... псом, якого щодня вигулювати, дощі не дощі, відкладені наступи, навіть кулі ті, що десь із часів Майдану гуляють в просторі. мені частенько здається, що ми на острові. що нам пороблено, нас не чутно, ми не помічені самі собою, своїми дітьми... бредемо, мічені, серпом і молотом, димом в горло і Кримом в дихало... занадто жорстко? таке зустріло – чи як там кажуть – яке і їхало: на все готові, до всього зібрані, тільки тута – стукоче пальчиком, як морзянкою, біля пупа – той страх противний, оте «боюся», важке немислимо, застрягло й бухкає... слухай, я ненавмисно. кажу ж: не хочу зміни оцих маршрутів, щоб не книжки, а бинт, кровоспинне, джгути, не дерев'яні - справжні вже автомати, хоч я ні тих, ні тих воліла б не купувати. а тільки гречку бабці і квітів море. бо як-не-як весна на носі... вже зовсім скоро. катерина міхаліцина 20.02.22

ВЕСНА І ЖІНКА Весна і жінка, сила й перемога, І гордість, й біль, і сила, і краса, В прекрасне їй хай стелиться доро́га, Нехай вмиває Божая роса. Хай щастя огортає кожну жінку, Хай буде це щомиті раз у раз, Поставте їй найвищую оцінку, І щоб не чула жодної з обра́з. Весна і жінка… Дві вони святкові, Й оби́дві плачуть різними слізьми́, Неначе різні, але й однако́ві, Й обидві стелять всюди килими́. Весна і жінка… Дві такі звабливі, Так їм пасує зваба обидвом, Вони оби́дві дуже особливі, І кожна з них дзвенить свої́м дзвінком. Весна і жінка квітнуть і буяють, Вони бурхливі, мов гірський потік, Беру́ть в обійми, ніжно обіймають, Без них не обійтись ніяк вовік. Весна і жінка… Їх не зупинити І браму перед ними не закрить, І їх ніхто не може замінити, Та і життя без них не уяви́ть. 10.03.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1051067

ЖИТТЯ БЕЗ КОХАННЯ (рондель) Життя без кохання — як книга без слів, Де літери сплять у порожній тиші, Де холод самотності віє в душі І мрію морозить завжди між рядків. Та світ оживає у подиху днів, Коли між серцями злітають вірші. Життя без кохання — як книга без слів, Де літери сплять у порожній тиші. Це ніби весна без прозорих струмків, Як ніч без зірок у безмежній глуши, І тільки любов нас веде по межі. Хай світ не забуде цей дивний мотив: Життя без кохання — як книга без слів. Мирослав Манюк 06.11.2025

#поезія В осінні сни з'являється весна. В похмурий листопад чомусь не віриться. Душа здавалось вицвіла. Пісна. Але і їй буває часом мріється. Життя іде... Іде за кроком крок. Ми часто спотикаємось на помилках. Воно стікає, як між пальцями пісок. То вверх, то вниз, як у дитинстві гойдалка. Ольга Дриль

#поезія Що видно в моїх очах Утомлених та живих? – Чи то – кольоровий птах? Чи щирий дитячий сміх? А може в них туга віків, Чи болі нечутний крик? Тягар всіх земних гріхів, Що ледь прогляда з-під повік? Чи може в них неба блакить І вся глибина морів? Куточок душі? На мить. Й несказаних вчасно слів? А може в них квітів букет І ніжна яскрава весна? Який веселковий секрет Ховає дівоча сльоза? Що сховано в них між рядків? Між краплями в сивих дощах? В мовчанні коли - без слів? Що видно в моїх очах?... Тетяна Заводяк