#поезія #мистецтво Там, за порогами, в степах, де землі щедрі і розлогі, сидять лелеки на стовпах і ріллі дихають вологі, там що не впало — проросло, шляхи — як рокіт на бандурі, там як зривались чорні бурі — чорнозем тоннами несло, — Вишневий Хутір... Ні душі. А де ж ті вишні, де ті вишні? І де ті сни давнеколишні? Нема вже й стежки до соші. Якийсь зальотний самосій — і той аж сизий, аж смушевий. Лише у пам'яті твоїй той хутір все іще Вишневий. Цвітуть іще ті вишняки, за обрій стелиться пшениця, і йде у школу навпрошки маленький хлопчик пішаниця. А Дике Поле, Дике Поле! — по груди коням деревій. А мати свій городець поле, — все ще у пам'яті твоїй. Ліна КОСТЕНКО художник Олег Шупляк

#дати #свята #заходи День «Годуйте птахів»: Як не перетворити благодійність на ведмежу послугу. Лютий — найсуворіший місяць для пернатих. Припаси, зібрані восени, вже закінчилися, а перша відлига, що змінюється морозом, вкриває дерева крижаною кіркою, роблячи природний корм недоступним. Саме тому 3 лютого відзначають День «Годуйте птахів» — час, коли ваша жменька насіння може стати різницею між життям і смертю для синиці чи повзика. 🐦❄️ Проте в цій справі важливо не просто «дати поїсти», а не нашкодити. Більшість людей, керуючись добрими намірами, кидають птахам залишки хліба чи печива, що для них є справжньою отрутою. Травна система птахів не пристосована до дріжджів, солі та цукру. 🚫🍞 Чим СТОЇТЬ пригощати крилатих сусідів: Несмажене соняшникове насіння — це справжня енергетична бомба, багата на жири. Сире сало — ідеальний варіант для синиць та дятлів (головне, щоб воно було без солі та спецій). 🥓 Овес, просо, пшениця — підійдуть для горобців та зеленяків. Сушені ягоди та яблука — десерт для снігурів та омелюхів. 🍎 Підгодівля птахів — це не лише екологічна місія, а й чудовий спосіб психологічного розвантаження. Спостереження за метушнею біля годівнички діє краще за будь-яку медитацію. До того ж, це чудовий урок емпатії для дітей, які вчаться відповідальності за тих, хто менший і слабший. 🧒🔭 Варто пам'ятати: якщо ви вже повісили годівничку і почали насипати туди корм, не зупиняйтеся до самої весни. Птахи звикають до місця і розраховують на цей ресурс. Ваша забудькуватість у морозний день може коштувати їм життя. Тож станьте для них надійним «шеф-кухарем» до першого тепла. 🏠🌾

#історія #події ​Сьогодні ми сприймаємо наш прапор як константу, але 28 січня 1992 року Верховна Рада України займалася справою, яка для багатьох тодішніх депутатів виглядала як сеанс екзорцизму. Саме цього дня була прийнята Постанова «Про Державний прапор України», яка офіційно легітимізувала синьо-жовте полотнище. 🇺🇦 ​Бюрократія проти історії ​Хоча незалежність проголосили ще в серпні 1991-го, а прапор над куполом парламенту підняли 4 вересня, де-юре держава все ще перебувала у дивному «підвішеному» стані. Комуністична більшість, відома як «Група 239», відчувала фантомні болі за червоно-лазуровим прапором УРСР. Для них синьо-жовті кольори десятиліттями були «петлюрівщиною» та «буржуазним націоналізмом». ​Проте під тиском реальності та результатів грудневого референдуму, навіть найзапеклішим прихильникам серпа і молота довелося змиритися. Постанова № 2067-XII була лаконічною: прямокутне полотнище з двох рівних за шириною горизонтальних смуг. Крапка. Жодних компромісних зірочок чи калинових гілок, які намагалися «втулити» реформатори-перестрахувальники. 📑 ​Чому це було важливо? ​До цього моменту використання національної символіки в офіційних документах чи на міжнародній арені було предметом юридичних маніпуляцій. росія вже тоді з неприхованим скепсисом спостерігала за процесом «декомунізації» українського неба, сподіваючись на якийсь формат «СНД-ної» єдності в символах. Затвердження прапора стало чітким сигналом: повернення до москви та її червоних стандартів не буде. 🚫🚩 ​Геральдичні баталії та міфи ​Цікаво, що саме в ті часи почали активно плодитися міфи про те, що прапор треба «перевернути», бо він, мовляв, не за фен-шуєм чи не за правилами геральдики. Насправді ж, порядок кольорів (синій зверху, жовтий знизу) був остаточно закріплений ще в часи УНР та української держави Павла Скоропадського. 28 січня 1992 року депутати просто підтвердили спадковість, яку не змогли стерти роки радянської окупації. ​Сьогодні цей прапор — це не просто «небо і пшениця». Це символ, за який люди йшли в тюрми в СРСР і за який сьогодні віддають життя на фронті. Бюрократичний папірець 1992 року лише зафіксував те, що українці вже давно вирішили для себе на площах. 🦾

Справжня казка у Києві - лебедина: десятки цих красенів припливають на берег Дніпра на Оболоні 🦢❤️ У сильні морози їм важко знайти їжу, тож небайдужі їх підгодовують. Важливо: не годуйте лебедів хлібом. Можна зерном (пшениця, кукурудза, перловка), насінням, а також дрібно нарізаними овочами (морква, капуста, буряк). 📍Зберігайте локацію - пляж на Прирічній (неподілік станції метро Героїв Дніпра). #Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

Заснули в білих візерунках вікна.. В промерзлих водах хрест, мов з кришталю.. Я знов лечу з щедрівкою своєю у Всесвіт без тривог і без жалю! Лечу в ті дні, де людство вже віками Живе Різдвом, що йде до Йордану, де по стежках засипаних снігами несуть щедрівку в хату і кутю. І хустка біла у червоних квітах- Накинута на плечі в кожушку, Вона бабусина та хустка, ще зі снами заплетеними внучці у косу.. З соломи хрестик на столі старому Пшениця, а в ній свічка золота.. Вона веде з усіх доріг додому, До давнього, родинного тепла. Заснули в білих візерунках вікна.. В промерзлих водах хрест, мов з кришталю.. Предвічний Бог у чистих шатах світла Являє людям Сина у Раю . 18.01.2021 Кашуба Ольга

РІЗДВО І БАЖАННЯ Йде Різдво, прямує в зорянім намисті, Янгол над хата́ми крила розгорнув, Сніг лягає сріблом на віконця чисті, Бо на світ в стаєнці з’явиться Ісус. Дзвони линуть в небі, мов дитячі мрії, Ру́ки ми складаєм в щирих молитва́х, Боже, дай нам сили, дай любові й миру, Щоб жила́ Вкраїна вільна не у снах. Коляда лунає, пісня неземная, Йде від хати, лине в зоряний прості́р, Сяє над вертепом зірка провідная, І в душі співає Ангел із хорів. За столом родина і молитва щира, Очі повні віри, серце – як вогонь, Хай Госпо́дь з Небес нам зі́шле сво́ю міру: Мир і перемогу, що зросте з долонь. Тиха ніч святая, сніг лягає м’яко, Тиша в Божім світлі, Божа благодать, Хай в душі́ зростає віра, як зернятко, І веде крізь те́мінь зви́тягу кувать. Хай замість тривоги – дзвони на світанку, Хай дитя сміється, а не плаче в сні, Хай в душі – колядка, а не чорні ранки, І в серцях молитва, як зоря в вікні. Хай молитва наша все зліта до Бога, Й буде понад нами Божа благодать, Хай веде нас віра крізь важку дорогу, І свічкам життєвим хай не дасть згасать. На столі – пшениця, в рушниках – надія, Під обрусом – пам’ять, в серці – рідний край, Хай Пречиста Діва буде в наших мріях, Буде нам як Мати й захисти́ть наш край. 18.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1054031

#дати #свята Святвечір: Магія Дванадцяти Страв та Єднання Роду 🌟🌾 24 грудня за Новоюліанським календарем українці відзначають Святвечір — вечір напередодні Різдва Христового. Це час, коли вся родина збирається разом, а дім наповнюється ароматом сіна, меду та свіжоспеченого хліба. Це не просто вечеря, а цілий ритуал, кожна деталь якого має глибокий сакральний зміст. 🏠✨ Головним символом столу є Кутя — каша з пшениці з додаванням маку, горіхів та меду. Пшениця символізує вічне життя, а мед — насолоду від перебування у царстві небесному. 🍯🥣 Поруч із нею обов'язково стоїть Узвар, що уособлює життя та очищення. За традицією, на столі має бути рівно 12 пісних страв — на честь дванадцяти апостолів. Борщ із вушками, голубці з грибами, вареники з капустою та смажена риба — справжній бенкет без м’яса та молока! 🥟🐟 Особливе місце в хаті займає Дідух — сніп із жита чи пшениці, який символізує дух предків та добробут. Його зазвичай ставить господар на найпочесніше місце під іконами. Вважається, що на Святвечір душі померлих родичів приходять до оселі, тому для них на столі часто залишають додаткову тарілку та ложку. 🌾👴 Вечеря розпочинається лише з появою першої зірки на небі, яка сповістила про народження Христа. Господар першим куштує кутю, і лише після спільної молитви родина приступає до трапези. Атмосфера має бути спокійною та мирною: у цей вечір не можна сваритися, кричати чи лихословити. 🌌🙏 Завершується вечір першими колядками. Молодь та діти готуються йти від хати до хати, щоб сповістити радісну звістку та побажати господарям щедрого врожаю і перемоги. Святвечір — це свято надії, світла та незламності нашого духу, яке об'єднує покоління українців у всьому світі. 🎶🇺🇦

#Наші_витоки ТРАДИЦІЯ СТАВИТИ ДІДУХА - ПИТОМО УКРАЇНСЬКА Ставити на Різдво на покутті останній сніп, або обжинковий сніп, який називали дідом, дідухом, дідочком - це одна з питомо українських традицій, розповідає етнолог Галина Бондаренко. В основі цього звичаю - світоглядні уявлення наших предків-землеробів. «Цей сніп, який зберігався взимку, це символ безконечності життя, родючості, бо, вмираючи, падаючи в землю, зерно народжується, проростає новою рослиною. Абсолютно логічно, що йому відводилося місце у найпочеснішому кутку хати, а саме на покутті, там, де з прийняттям християнства з'явилися ікони», - додає етнолог. Існують різні варіації дідуха, адже наш народ естет і через це часто дідух робили не з одного жита, а, наприклад, з усіх злаків, які господар планував вирощувати. Це були і овес, і ячмінь, і пшениця. Дідуха могли сплітати у вигляді дерева життя. Галина Бондаренко каже, що власні українські традиції важливі особливо зараз, адже це те, що вирізняє нас від інших народів і, в першу чергу, від росіян. Ну і до того ж це - екологічно. З відривного календаря "Український народний календар" за 21 грудня. ----------

#Наші_витоки ТРАДИЦІЯ СТАВИТИ ДІДУХА - ПИТОМО УКРАЇНСЬКА Ставити на Різдво на покутті останній сніп, або обжинковий сніп, який називали дідом, дідухом, дідочком - це одна з питомо українських традицій, розповідає етнолог Галина Бондаренко. В основі цього звичаю - світоглядні уявлення наших предків-землеробів. «Цей сніп, який зберігався взимку, це символ безконечності життя, родючості, бо, вмираючи, падаючи в землю, зерно народжується, проростає новою рослиною. Абсолютно логічно, що йому відводилося місце у найпочеснішому кутку хати, а саме на покутті, там, де з прийняттям християнства з'явилися ікони», - додає етнолог. Існують різні варіації дідуха, адже наш народ естет і через це часто дідух робили не з одного жита, а, наприклад, з усіх злаків, які господар планував вирощувати. Це були і овес, і ячмінь, і пшениця. Дідуха могли сплітати у вигляді дерева життя. Галина Бондаренко каже, що власні українські традиції важливі особливо зараз, адже це те, що вирізняє нас від інших народів і, в першу чергу, від росіян. Ну і до того ж це - екологічно. З відривного календаря "Український народний календар" за 21 грудня. ----------

Що це є Батьківщина? - раз питалась Оля, а батько радо відповів на це дитині: Знай, Батьківщина - це ріка, що серед поля, поза селом, ген, попід лісом, тихо плине, це в саді нашому дерева, зілля, квіти, це на ланах пшениця золотокоса, це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер, це на левадах скошена трава в покосах, це наші всі пісні і молитви щоденні, це рідна мова - скарб, якого ти не згубиш, це небо, синє вдень, а серед ночі темне, це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш Богдан-Ігор Антонич