• Картоплю я не саджу.
    Бо я лінива!:)
    (Я квіточки саджу!:) Сьогодні в землю попхала будри від Яна Кокоза! Бо мої щось повивелися?…)

    Я краще ту картоплю куплю, ніж витанцьовуватиму навкруги неї все літо!:)

    А от готую її та вживаю з превеликим задоволенням!:)
    Згодна їсти будь як приготовану картоплю тричі на день!:) Й щоденно!:)

    Баба Надя моя казала, що я - картопляна душа!:)
    Аааааа якщо до тієї картоплі ще якоїсь риби додати!!!:)

    Вчора готувала.
    Й матіаса купувала.
    Й тільки що знов жжжжерла!:)
    Годна їжа!:)

    Втім, якийсь пиріжечок, що сьогодні зненацька напікся, також вдався цілком їстівним!:)

    Ви як там?
    Картоплю я не саджу. Бо я лінива!:) (Я квіточки саджу!:) Сьогодні в землю попхала будри від Яна Кокоза! Бо мої щось повивелися?…) Я краще ту картоплю куплю, ніж витанцьовуватиму навкруги неї все літо!:) А от готую її та вживаю з превеликим задоволенням!:) Згодна їсти будь як приготовану картоплю тричі на день!:) Й щоденно!:) Баба Надя моя казала, що я - картопляна душа!:) Аааааа якщо до тієї картоплі ще якоїсь риби додати!!!:) Вчора готувала. Й матіаса купувала. Й тільки що знов жжжжерла!:) Годна їжа!:) Втім, якийсь пиріжечок, що сьогодні зненацька напікся, також вдався цілком їстівним!:) Ви як там?
    244views
  • 🪄 Називає своє імʼя та просить їсти: з Краматорська до Дніпра евакуювали ворона Яшу, який вміє говорити,- Суспільне

    Попередній власник, який любив випивати, утримував його у клітці для папуги та годував кормом для котів. У Яші виявили атрофовані крила, він був худий та зневоднений. 

    У дикій природі ворони можуть копіювати звуки. Втім, за словами зооволонтерів, Яша говорить здебільшого у стресових ситуаціях. Ймовірно, коли його вчили говорити, застосовували силу.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    🪄 Називає своє імʼя та просить їсти: з Краматорська до Дніпра евакуювали ворона Яшу, який вміє говорити,- Суспільне Попередній власник, який любив випивати, утримував його у клітці для папуги та годував кормом для котів. У Яші виявили атрофовані крила, він був худий та зневоднений.  У дикій природі ворони можуть копіювати звуки. Втім, за словами зооволонтерів, Яша говорить здебільшого у стресових ситуаціях. Ймовірно, коли його вчили говорити, застосовували силу. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    244views 2Plays
  • Керівник сервісу Plex вирішив відправити своїх співробітників на корпоративний захід в Гондурас — в результаті це перетворилося на справжню катастрофу, яка обійшлася компанії в 500 000 доларів

    Подробиці аду:
    • Топ-менеджери Plex хотіли зміцнити команду, в якій було 120 віддалених працівників

    • Для цього вони вирішили влаштувати вихідні в стилі реаліті-шоу Survivor, де незнайомці повинні виживати разом на віддаленому острові. Тоді топ-менеджери навіть не знали, наскільки вони будуть близькі до цього

    • Все почалося з того, що генеральний директор Plex Кіт Валорі підхопив кишкової палички від звичайного салату і провів майже всю поїздку в лікарні, схуднувши на 4,5 кг

    • Паралельно з цим колишні морські котики проводили для співробітників випробування в дусі Survivor, де потрібно було їсти тарантулів і скорпіонів, а також повзати в 38-градусну спеку

    • Одна співробітниця впала на задницю в муравейник, що викликало сильну алергічну реакцію

    • В ванну одного з номерів впав дикобраз

    • Паралельно з цим в готелі постійно відключали світло і воду, а їжу подавали сирою

    • В один з днів співробітники їхали на острів, і близько 100 людей застрягли там на ніч, так як літаки не встигли забрати всіх, тому що на злітно-посадковій смузі не було освітлення. В результаті вони сиділи в темряві і пили пиво під регі під час всієї ночі

    Незважаючи на низку небезпечних для життя подій, ця поїздка дійсно згуртувала багатьох співробітників — деякі з них стали кращими друзями

    Якщо ваш корпоратив не виглядає так, навіть не запрошуйте мене
    Керівник сервісу Plex вирішив відправити своїх співробітників на корпоративний захід в Гондурас — в результаті це перетворилося на справжню катастрофу, яка обійшлася компанії в 500 000 доларів Подробиці аду: • Топ-менеджери Plex хотіли зміцнити команду, в якій було 120 віддалених працівників • Для цього вони вирішили влаштувати вихідні в стилі реаліті-шоу Survivor, де незнайомці повинні виживати разом на віддаленому острові. Тоді топ-менеджери навіть не знали, наскільки вони будуть близькі до цього • Все почалося з того, що генеральний директор Plex Кіт Валорі підхопив кишкової палички від звичайного салату і провів майже всю поїздку в лікарні, схуднувши на 4,5 кг • Паралельно з цим колишні морські котики проводили для співробітників випробування в дусі Survivor, де потрібно було їсти тарантулів і скорпіонів, а також повзати в 38-градусну спеку • Одна співробітниця впала на задницю в муравейник, що викликало сильну алергічну реакцію • В ванну одного з номерів впав дикобраз • Паралельно з цим в готелі постійно відключали світло і воду, а їжу подавали сирою • В один з днів співробітники їхали на острів, і близько 100 людей застрягли там на ніч, так як літаки не встигли забрати всіх, тому що на злітно-посадковій смузі не було освітлення. В результаті вони сиділи в темряві і пили пиво під регі під час всієї ночі Незважаючи на низку небезпечних для життя подій, ця поїздка дійсно згуртувала багатьох співробітників — деякі з них стали кращими друзями Якщо ваш корпоратив не виглядає так, навіть не запрошуйте мене
    512views
  • Їсти як пташка – не означає бути голодною. Особливо якщо твій перекус гранола від Gregory Mill.

    А тепер про приємне: роби замовлення за посиланням https://letyshops.com/ua/winwin?ww=29282593 та отримай кешбек понад 6% на усі замовлення Gregory mill 🎁

    Замовляй свій еліксир краси за посиланням https://aff.gregorymill.com.ua/PAm7lX Не пропустіть неймовірну можливість! Скуштуйте всі наші смаки та знайдіть свої фаворити!

    Український бренд натуральних гранул Gregory Mill запрошує до співпраці! Партнерська програма Gregory Mill https://drop.hillary.ua/?ref=11747 Зацікавило? 👉 РЕЄСТРУЙСЯ та починай заробляти зараз!

    #гранула #подарунковібокси #зробленовукраїні #українськийбренд #безцукру #здоровехарчування #правельнехарчування #рекомендуємо #онлайнмагазин #ексклюзив #попробуй #вкусняшка #смачно #корисно #їжа #перекус #шопінг #подарунок #покупки #купити #магазин #товар #онлайн
    Їсти як пташка – не означає бути голодною. Особливо якщо твій перекус гранола від Gregory Mill. А тепер про приємне: роби замовлення за посиланням https://letyshops.com/ua/winwin?ww=29282593 та отримай кешбек понад 6% на усі замовлення Gregory mill 🎁 Замовляй свій еліксир краси за посиланням https://aff.gregorymill.com.ua/PAm7lX Не пропустіть неймовірну можливість! Скуштуйте всі наші смаки та знайдіть свої фаворити! Український бренд натуральних гранул Gregory Mill запрошує до співпраці! Партнерська програма Gregory Mill https://drop.hillary.ua/?ref=11747 Зацікавило? 👉 РЕЄСТРУЙСЯ та починай заробляти зараз! #гранула #подарунковібокси #зробленовукраїні #українськийбренд #безцукру #здоровехарчування #правельнехарчування #рекомендуємо #онлайнмагазин #ексклюзив #попробуй #вкусняшка #смачно #корисно #їжа #перекус #шопінг #подарунок #покупки #купити #магазин #товар #онлайн
    1Kviews
  • Зустріч із Самотністю

    Самотність — це щось на кшталт незваного гостя. Того самого, який приходить без попередження, сідає на диван, з’їдає твоє печиво і ще й мовчить так виразно, що хочеться ввімкнути телевізор, радіо і сусідський перфоратор одночасно.

    Пам’ятаю свій перший “серйозний” вечір наодинці.

    — Ну що, — сказав я сам собі, зачиняючи двері, — сьогодні ми з тобою проведемо час разом.

    — “Ми”? — відгукнувся внутрішній голос. — Ти серйозно зараз множину вживаєш?

    — Не придирайся, — відповів я. — Просто… буде нормально.

    Через десять хвилин я вже ходив по квартирі, як детектив без справи. Відкрив холодильник.

    — Може, ти хочеш їсти? — запитав я себе.

    — Ти питав це п’ять хвилин тому.

    — Ну а раптом відповідь змінилась.

    Холодильник мовчав. Я теж.

    І ось у цей момент я вперше відчув: самотність не кричить. Вона дивиться. Спокійно так, уважно. Наче каже: “Ну що, поговоримо?”

    — А про що з тобою говорити? — буркнув я.

    — Про тебе, — відповіла вона. — Ти ж у себе є?

    — Є… здається.

    Спочатку було дивно. Мій мозок, звиклий до постійного шуму, почав панікувати:

    — Увага! Тиша! Повторюю: тиша! Вжити заходів!

    Я включив музику.

    — Не хитруй, — сказала самотність. — Я все одно тут.

    Я вимкнув.

    — Добре, — зітхнув я. — І що ти від мене хочеш?

    — Нічого, — відповіла вона. — Просто будь.

    Це “просто будь” звучало підозріло. Як інструкція без інструкції.

    Я сів. Потім встав. Потім знову сів.

    — Я не вмію просто бути, — чесно зізнався я.

    — А ти спробуй, — сказала самотність. — Без ролей. Без глядачів. Без аплодисментів.

    І тут почалося найцікавіше.

    Виявилось, що без глядачів я трохи інший. Менше герой, більше… я. Я почав згадувати речі, які давно відклав “на потім”. Думки повилазили, як коти з підвалу після дощу.

    — Слухай, — сказав я сам собі, — а чого ти насправді хочеш?

    — Від життя чи зараз? — уточнив внутрішній голос.

    — Почнемо з простого.

    — Чаю, — відповів я.

    — Ну хоч щось конкретне.

    Я зробив чай. Сів біля вікна.

    І раптом — без жодного попередження — стало… добре.

    Не “вау, я на вершині світу”, а тихо добре. Як коли знаходиш у кишені гроші, про які забув. Або коли батарея телефону раптом не розряджається на 3%.

    — Це що зараз було? — запитав я.

    — Це ти, — відповіла самотність. — Без зайвого.

    — І що, так можна було?

    — Завжди можна було. Просто ти тікав.

    Я замислився.

    — Виходить, ти не ворог?

    — Я взагалі-то нею ніколи і не була, — трохи образилась самотність. — Це ти мене так назвав.

    — Ну вибач, — сказав я. — Просто ти приходиш без попередження.

    — А ти спробуй сам мене запросити, — відповіла вона.

    Це прозвучало як виклик.

    Наступного дня я спеціально не написав нікому першим. Не включив нічого зайвого. Просто залишився наодинці.

    — Ну що, — сказав я, — приходь.

    — Я вже тут, — відповіла самотність.

    І цього разу вона не була незручною. Вона була… затишною. Як старий светр, який трохи дивний, але найтепліший.

    — Знаєш, — сказав я, — з тобою навіть не нудно.

    — А я і не для нудьги, — відповіла вона. — Я для розмови, яку ти уникав.

    — І для чаю?

    — І для чаю теж.

    Я засміявся.

    І тоді до мене дійшло: вміти приймати самотність — це не про те, щоб героїчно страждати в тиші, дивлячись у стелю, як у драматичному фільмі. Це про те, щоб раптом виявити: ти сам собі цілком нормальна компанія.

    — Слухай, — сказав я, — а якщо я звикну до тебе, я не стану дивним?

    — Ти вже дивний, — чесно відповіла самотність. — Просто тепер тобі з цим комфортно.

    — Справедливо.

    І знаєш що? У цьому є якийсь особливий кайф. Коли ти не залежиш від того, чи є поруч хтось, щоб почуватися добре. Коли тиша не лякає, а запрошує. Коли вечір наодинці — це не “ой, знову нікого нема”, а “о, нарешті час для себе”.

    — То ти дар? — запитав я наостанок.

    Самотність трохи помовчала, ніби роблячи паузу для ефекту.

    — Я інструмент, — сказала вона. — Але в правильних руках — так, дар.

    Я кивнув.

    — Ну що ж, — сказав я, піднімаючи чашку чаю, — тоді давай працювати разом.

    — Давай, — усміхнулась тиша.
    Зустріч із Самотністю Самотність — це щось на кшталт незваного гостя. Того самого, який приходить без попередження, сідає на диван, з’їдає твоє печиво і ще й мовчить так виразно, що хочеться ввімкнути телевізор, радіо і сусідський перфоратор одночасно. Пам’ятаю свій перший “серйозний” вечір наодинці. — Ну що, — сказав я сам собі, зачиняючи двері, — сьогодні ми з тобою проведемо час разом. — “Ми”? — відгукнувся внутрішній голос. — Ти серйозно зараз множину вживаєш? — Не придирайся, — відповів я. — Просто… буде нормально. Через десять хвилин я вже ходив по квартирі, як детектив без справи. Відкрив холодильник. — Може, ти хочеш їсти? — запитав я себе. — Ти питав це п’ять хвилин тому. — Ну а раптом відповідь змінилась. Холодильник мовчав. Я теж. І ось у цей момент я вперше відчув: самотність не кричить. Вона дивиться. Спокійно так, уважно. Наче каже: “Ну що, поговоримо?” — А про що з тобою говорити? — буркнув я. — Про тебе, — відповіла вона. — Ти ж у себе є? — Є… здається. Спочатку було дивно. Мій мозок, звиклий до постійного шуму, почав панікувати: — Увага! Тиша! Повторюю: тиша! Вжити заходів! Я включив музику. — Не хитруй, — сказала самотність. — Я все одно тут. Я вимкнув. — Добре, — зітхнув я. — І що ти від мене хочеш? — Нічого, — відповіла вона. — Просто будь. Це “просто будь” звучало підозріло. Як інструкція без інструкції. Я сів. Потім встав. Потім знову сів. — Я не вмію просто бути, — чесно зізнався я. — А ти спробуй, — сказала самотність. — Без ролей. Без глядачів. Без аплодисментів. І тут почалося найцікавіше. Виявилось, що без глядачів я трохи інший. Менше герой, більше… я. Я почав згадувати речі, які давно відклав “на потім”. Думки повилазили, як коти з підвалу після дощу. — Слухай, — сказав я сам собі, — а чого ти насправді хочеш? — Від життя чи зараз? — уточнив внутрішній голос. — Почнемо з простого. — Чаю, — відповів я. — Ну хоч щось конкретне. Я зробив чай. Сів біля вікна. І раптом — без жодного попередження — стало… добре. Не “вау, я на вершині світу”, а тихо добре. Як коли знаходиш у кишені гроші, про які забув. Або коли батарея телефону раптом не розряджається на 3%. — Це що зараз було? — запитав я. — Це ти, — відповіла самотність. — Без зайвого. — І що, так можна було? — Завжди можна було. Просто ти тікав. Я замислився. — Виходить, ти не ворог? — Я взагалі-то нею ніколи і не була, — трохи образилась самотність. — Це ти мене так назвав. — Ну вибач, — сказав я. — Просто ти приходиш без попередження. — А ти спробуй сам мене запросити, — відповіла вона. Це прозвучало як виклик. Наступного дня я спеціально не написав нікому першим. Не включив нічого зайвого. Просто залишився наодинці. — Ну що, — сказав я, — приходь. — Я вже тут, — відповіла самотність. І цього разу вона не була незручною. Вона була… затишною. Як старий светр, який трохи дивний, але найтепліший. — Знаєш, — сказав я, — з тобою навіть не нудно. — А я і не для нудьги, — відповіла вона. — Я для розмови, яку ти уникав. — І для чаю? — І для чаю теж. Я засміявся. І тоді до мене дійшло: вміти приймати самотність — це не про те, щоб героїчно страждати в тиші, дивлячись у стелю, як у драматичному фільмі. Це про те, щоб раптом виявити: ти сам собі цілком нормальна компанія. — Слухай, — сказав я, — а якщо я звикну до тебе, я не стану дивним? — Ти вже дивний, — чесно відповіла самотність. — Просто тепер тобі з цим комфортно. — Справедливо. І знаєш що? У цьому є якийсь особливий кайф. Коли ти не залежиш від того, чи є поруч хтось, щоб почуватися добре. Коли тиша не лякає, а запрошує. Коли вечір наодинці — це не “ой, знову нікого нема”, а “о, нарешті час для себе”. — То ти дар? — запитав я наостанок. Самотність трохи помовчала, ніби роблячи паузу для ефекту. — Я інструмент, — сказала вона. — Але в правильних руках — так, дар. Я кивнув. — Ну що ж, — сказав я, піднімаючи чашку чаю, — тоді давай працювати разом. — Давай, — усміхнулась тиша.
    2
    1Kviews
  • Олексій Ануля — один із найбільш медійних колишніх військовополонених. Автобіографічну книжку Jingle BellZ про свій та побратимів досвід перебування у полоні він презентував у семи країнах: Латвії, Естонії, ⁠Литві, ⁠США, ⁠Німеччині, ⁠Нідерландах та ⁠Ізраїлі. Щоб її видати, Ануля декілька разів проходив перевірку, яку організовував Гаазький трибунал. Його представники все одно не могли повірити, що він зміг з’їсти хробаків та пацюка в російському полоні, пережив карцер, катування струмом і спробу зґвалтування.

    Нині Олексій вчиться жити з наслідками катувань, розповідає світу правду зсередини російських колоній. Збирає докази воєнних злочинів армії РФ та співпрацює, за його словами, з "небайдужими людьми, які бажають справедливості".

    Його основна мета — встановити всіх російських солдатів та офіцерів, які причетні до катування його та батька.

    Про медійне життя після полону, чи є ефективність виступів на міжнародних майданчиках, пошук та розмови з російськими воєнними злочинцями, погрози від росіян, благодійний фонд "Ціна Свободи" та про співпрацю з блогером Володимиром Золкіним Олексій розповів в інтерв'ю Суспільному.
    https://suspilne.media/chernihiv/1285515-pogrozi-vid-rosian-tribunal-...
    Олексій Ануля — один із найбільш медійних колишніх військовополонених. Автобіографічну книжку Jingle BellZ про свій та побратимів досвід перебування у полоні він презентував у семи країнах: Латвії, Естонії, ⁠Литві, ⁠США, ⁠Німеччині, ⁠Нідерландах та ⁠Ізраїлі. Щоб її видати, Ануля декілька разів проходив перевірку, яку організовував Гаазький трибунал. Його представники все одно не могли повірити, що він зміг з’їсти хробаків та пацюка в російському полоні, пережив карцер, катування струмом і спробу зґвалтування. Нині Олексій вчиться жити з наслідками катувань, розповідає світу правду зсередини російських колоній. Збирає докази воєнних злочинів армії РФ та співпрацює, за його словами, з "небайдужими людьми, які бажають справедливості". Його основна мета — встановити всіх російських солдатів та офіцерів, які причетні до катування його та батька. Про медійне життя після полону, чи є ефективність виступів на міжнародних майданчиках, пошук та розмови з російськими воєнними злочинцями, погрози від росіян, благодійний фонд "Ціна Свободи" та про співпрацю з блогером Володимиром Золкіним Олексій розповів в інтерв'ю Суспільному. https://suspilne.media/chernihiv/1285515-pogrozi-vid-rosian-tribunal-u-gaazi-kniga-jingle-bellz-vistup-na-sesii-radi-oon-intervu-z-oleksiem-anuleu/?utm_source=telegram&utm_medium=ps
    SUSPILNE.MEDIA
    Погрози від росіян, Гаага, книга Jingle BellZ. Інтерв'ю з Олексієм Анулею
    Олексій Ануля — один із найбільш медійних колишніх військовополонених. Про життя після полону, чи є ефективність виступів на міжнародних майданчиках, пошук та розмови з російськими воєнними злочинцями — читайте на сайті — Суспільне Чернігів
    276views
  • Олексій Ануля — один із найбільш медійних колишніх військовополонених. Автобіографічну книжку Jingle BellZ про свій та побратимів досвід перебування у полоні він презентував у семи країнах: Латвії, Естонії, ⁠Литві, ⁠США, ⁠Німеччині, ⁠Нідерландах та ⁠Ізраїлі. Щоб її видати, Ануля декілька разів проходив перевірку, яку організовував Гаазький трибунал. Його представники все одно не могли повірити, що він зміг з’їсти хробаків та пацюка в російському полоні, пережив карцер, катування струмом і спробу зґвалтування.

    Нині Олексій вчиться жити з наслідками катувань, розповідає світу правду зсередини російських колоній. Збирає докази воєнних злочинів армії РФ та співпрацює, за його словами, з "небайдужими людьми, які бажають справедливості".

    Його основна мета — встановити всіх російських солдатів та офіцерів, які причетні до катування його та батька.

    Про медійне життя після полону, чи є ефективність виступів на міжнародних майданчиках, пошук та розмови з російськими воєнними злочинцями, погрози від росіян, благодійний фонд "Ціна Свободи" та про співпрацю з блогером Володимиром Золкіним Олексій розповів в інтерв'ю Суспільному.
    https://suspilne.media/chernihiv/1285515-pogrozi-vid-rosian-tribunal-...
    Олексій Ануля — один із найбільш медійних колишніх військовополонених. Автобіографічну книжку Jingle BellZ про свій та побратимів досвід перебування у полоні він презентував у семи країнах: Латвії, Естонії, ⁠Литві, ⁠США, ⁠Німеччині, ⁠Нідерландах та ⁠Ізраїлі. Щоб її видати, Ануля декілька разів проходив перевірку, яку організовував Гаазький трибунал. Його представники все одно не могли повірити, що він зміг з’їсти хробаків та пацюка в російському полоні, пережив карцер, катування струмом і спробу зґвалтування. Нині Олексій вчиться жити з наслідками катувань, розповідає світу правду зсередини російських колоній. Збирає докази воєнних злочинів армії РФ та співпрацює, за його словами, з "небайдужими людьми, які бажають справедливості". Його основна мета — встановити всіх російських солдатів та офіцерів, які причетні до катування його та батька. Про медійне життя після полону, чи є ефективність виступів на міжнародних майданчиках, пошук та розмови з російськими воєнними злочинцями, погрози від росіян, благодійний фонд "Ціна Свободи" та про співпрацю з блогером Володимиром Золкіним Олексій розповів в інтерв'ю Суспільному. https://suspilne.media/chernihiv/1285515-pogrozi-vid-rosian-tribunal-u-gaazi-kniga-jingle-bellz-vistup-na-sesii-radi-oon-intervu-z-oleksiem-anuleu/?utm_source=telegram&utm_medium=ps
    SUSPILNE.MEDIA
    Погрози від росіян, Гаага, книга Jingle BellZ. Інтерв'ю з Олексієм Анулею
    Олексій Ануля — один із найбільш медійних колишніх військовополонених. Про життя після полону, чи є ефективність виступів на міжнародних майданчиках, пошук та розмови з російськими воєнними злочинцями — читайте на сайті — Суспільне Чернігів
    244views
  • ОКРАЄЦЬ ХЛІБА РЯТУВАВ ЖИТТЯ

    Стою́ в молитві з свічкою в руках,
    Лежить окраєць хліба на тарілці…
    Страшні роки́, голодна смерть і страх,
    Голодомор, де гинули вкраїнці.

    Запалена свіча палахкотить,
    Про ті страшні роки́ нам нагадала,
    Вмирали люди, їм хотілось жить,
    Та смерть усіх косила, забирала.

    Окраєць хліба рятував життя,
    Бажання жити, мов свіча палало,
    Пух з голоду дорослий і дитя,
    Немов снопі́в, усюди тіл лежало.

    Окраєць хліба мали не усі,
    І висівкам раділи, і зернині,
    Вбивали за колосся у руці…
    Не дали крихти з’їсти і дитині.

    Хотілось жити, та вони лягли…
    Лягли вони і більше не підня́лись,
    Голодну смерть здолати не змогли…
    Голодними з життям тоді прощались.

    Тепер свіча за них палахкотить,
    Окраєць хліба… Серце біль стискає…
    Не дай Госпо́дь, щоб нам це пережить!
    Хай голоду ніхто із нас не знає.

    23.11.2024 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
    ID: 1027159

    ОКРАЄЦЬ ХЛІБА РЯТУВАВ ЖИТТЯ Стою́ в молитві з свічкою в руках, Лежить окраєць хліба на тарілці… Страшні роки́, голодна смерть і страх, Голодомор, де гинули вкраїнці. Запалена свіча палахкотить, Про ті страшні роки́ нам нагадала, Вмирали люди, їм хотілось жить, Та смерть усіх косила, забирала. Окраєць хліба рятував життя, Бажання жити, мов свіча палало, Пух з голоду дорослий і дитя, Немов снопі́в, усюди тіл лежало. Окраєць хліба мали не усі, І висівкам раділи, і зернині, Вбивали за колосся у руці… Не дали крихти з’їсти і дитині. Хотілось жити, та вони лягли… Лягли вони і більше не підня́лись, Голодну смерть здолати не змогли… Голодними з життям тоді прощались. Тепер свіча за них палахкотить, Окраєць хліба… Серце біль стискає… Не дай Госпо́дь, щоб нам це пережить! Хай голоду ніхто із нас не знає. 23.11.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1027159
    308views
  • ГОЛОДНА СМЕРТЬ

    Пройшли роки, та цьо́го не забути,
    Голодна смерть косила всіх підряд,
    Та важко і сьогодні це збагнути,
    Що був страшний голодний тілопа́д.

    Хотіли їсти – хліб їм тільки снився,
    Та й висівки не в кожного були́,
    І кожен з них до Господа молився,
    Щоб висівок хоч жменьку їм дали́.

    Кропи́ву їли, навіть і поло́ву,
    Бо жить хотілось кожному із них,
    Не дай Госпо́дь, щоб повторилось знову!
    Вкраїна знала вдо́сталь бід і лих.

    Голодомор…Страшні роки́ тридцяті,
    І нищення вкраїнців вочевидь,
    Знущались над людьми убивці кляті…
    Чи покарав Госпо́дь убивців-гнид?

    Ті жертви не хотіли помирати,
    Хотіли вижить – голод їх убив,
    Із поля колос не дали́ підняти.
    Якби не так, то кожен з них би жив.

    Вмирали люди, падали, як сно́пи,
    Голодна смерть в обійми їх брала́,
    Із тіл встелялись на землиці тро́пи,
    Лиха ця смерть мільйони забрала́.

    Голодна смерть… Яке страшнеє лихо,
    Яке жахіття довело́сь зазнать…
    Був плач дітей, а далі – тихо-тихо…
    Судилося від голоду вмирать.

    Страхіття те, щоб знов не повторилось,
    Всевишній щоб від цьо́го нас вберіг,
    Щоб смерть голодна в очі не дивилась,
    Щоб чорний день тоді кінця добіг.

    27.11.2021 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021
    ID: 1060955
    ГОЛОДНА СМЕРТЬ Пройшли роки, та цьо́го не забути, Голодна смерть косила всіх підряд, Та важко і сьогодні це збагнути, Що був страшний голодний тілопа́д. Хотіли їсти – хліб їм тільки снився, Та й висівки не в кожного були́, І кожен з них до Господа молився, Щоб висівок хоч жменьку їм дали́. Кропи́ву їли, навіть і поло́ву, Бо жить хотілось кожному із них, Не дай Госпо́дь, щоб повторилось знову! Вкраїна знала вдо́сталь бід і лих. Голодомор…Страшні роки́ тридцяті, І нищення вкраїнців вочевидь, Знущались над людьми убивці кляті… Чи покарав Госпо́дь убивців-гнид? Ті жертви не хотіли помирати, Хотіли вижить – голод їх убив, Із поля колос не дали́ підняти. Якби не так, то кожен з них би жив. Вмирали люди, падали, як сно́пи, Голодна смерть в обійми їх брала́, Із тіл встелялись на землиці тро́пи, Лиха ця смерть мільйони забрала́. Голодна смерть… Яке страшнеє лихо, Яке жахіття довело́сь зазнать… Був плач дітей, а далі – тихо-тихо… Судилося від голоду вмирать. Страхіття те, щоб знов не повторилось, Всевишній щоб від цьо́го нас вберіг, Щоб смерть голодна в очі не дивилась, Щоб чорний день тоді кінця добіг. 27.11.2021 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021 ID: 1060955
    296views
  • НЕ ОДНАКОВО МЕНІ

    Ні! Не однаково мені
    Удома жить чи в чужині,
    Чи є що їсти, чи нема,
    Чи нарід гине задарма!

    І не однаково мені
    Люди веселі чи сумні,
    Чи веселяться, чи сумують,
    Що неньку нелюди шматують.

    Ще й не однаково мені,
    Що хтось жирує, а хтось – ні.
    І неоднаково, що влада,
    Це не підтримка, а лиш – зрада.

    І не однаково мені
    У щасті жить чи у багні,
    Чи нищать рідну мою мову,
    Чи жить дають рідному слову.

    І не однаково мені,
    Що люди гинуть на війні.
    Натомість, щоб у щасті жити
    І неньку серцем всім любити.

    Це не однаково мені
    Ні наяву, ні уві сні.
    Щоб неоднаково всім було,
    І лихо шлях до нас забуло!

    12.01.2020 р.
    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2020
    НЕ ОДНАКОВО МЕНІ Ні! Не однаково мені Удома жить чи в чужині, Чи є що їсти, чи нема, Чи нарід гине задарма! І не однаково мені Люди веселі чи сумні, Чи веселяться, чи сумують, Що неньку нелюди шматують. Ще й не однаково мені, Що хтось жирує, а хтось – ні. І неоднаково, що влада, Це не підтримка, а лиш – зрада. І не однаково мені У щасті жить чи у багні, Чи нищать рідну мою мову, Чи жить дають рідному слову. І не однаково мені, Що люди гинуть на війні. Натомість, щоб у щасті жити І неньку серцем всім любити. Це не однаково мені Ні наяву, ні уві сні. Щоб неоднаково всім було, І лихо шлях до нас забуло! 12.01.2020 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2020
    308views
More Results