#малюнок #жінка #кіт #собака #коктейль

Видавництво Safran відкрило передзамовлення на манґу «У цьому куточку світу. Том 1»
Авторка: Фумійо Коно

В Японії «У цьому куточку світу» вважають сучасною класикою. За нею створювали аніме, фільм, серіали, театральні постановки тощо.

Події манґи переносять нас у Хірошіму 1940-х років, де ми зустрічаємо замріяну та художньо обдаровану дівчину Судзу Урано і проходимо разом із нею шлях дорослішання у тіні найбільшої катастрофи людства.

В процесі створення цього шедевру авторка Фумійо Коно глибоко досліджувала цей складний період японської історії. Тут поєднані гарний малюнок, історичні деталі, справжня драма і почуття гумору. Це історія про мистецтво жити у складних обставинах, яка точно не лишить вас байдужими.

Японія. 1940-ві роки. Молода дівчина Судзу з префектури Хірошіма після одруження переїжджає до свого чоловіка у портове місто Куре будувати нове життя у чужому домі. Поряд зі звичними викликами подружнього життя, вона зіштовхується з суворими реаліями війни, які поступово знищують усе, що колись здавалося звичним і спокійним. Та Судзу не звикати до важкої щоденної праці, а хист до малювання стає розрадою у найтяжчі часи і допомагає знайти творчий підхід до будь-якої справи. Але чи можна зберегти світло у серці, коли світ охоплений ядерним хаосом?

У 2009 році манґа отримала Excellence Prize Japan Media Arts Festival, а її тираж давно перевищив мільйон копій.

КОМАНДА:
переклад з японської — Анна Богданова
літературна редакторка — Анна Манченко
коректорка — Олександра Зімко
верстка — Ігор Дунець

232 сторінки
ч/б, спосіб читання справа наліво
ціна передпродажу до 15 вересня 220 грн

https://safranbook.com/catalog/in-this-corner-of-the-world-vol-1/

Вишиванка сьогодні — це не лише елемент гардеробу, але й символ національної самосвідомості та єдності🙏🏼

Вона нагадує українцям про їхні корені, культурну спадщину та традиції.
Кожен орнамент, кожен малюнок має своє значення, часто відображаючи символіку природи, різноманіття українських регіонів або історичні події. Вишиванка — це як віконечко у минуле, що зберігає та переносить традиції з покоління в покоління🇺🇦

Кожному українцю важливо мати вишиванку у своєму гардеробі, бо вона підкреслює його ідентичність. А ще, це дуууде красиво! 💚

Тож, відчуйте себе часткою цієї багатошарової культурної спадщини.
Підтримайте українську майстерність та обирайте тематичні подарунки до дня вишиванки.

Даруємо 100 гривень на твою першу футболку! Акція діє 3 дні до 03.07.202
ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЯ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реєструйтеся, щоб отримати знижку на своє замовлення https://www.fatline.com.ua/#64494🔥


💡 Конструктор футболок FatLine: обирай, створюй, вдягай!

#Одяг #Футболка #Чохли #Гравіювання #Посуд #Аксесуари #чоловічийодяг #жіночийодяг #дитячийодяг #3D #ДрукНаОдязі #ОдягЗПринтом #ФутболкаЗПринтом #УкраїнськийБренд #ШопінгОнлайн #СвійДизайн #подарунок #шопінг #онлайнмагазин #покупки #купити #купую #торгівля #магазин #шопоголік #онлайншопинг #товар

#малюнок #люди #чоловік #жінка #коктейль

#малюнок #миша #кролик #дятел

Завершив малюнок
"Крізь водяну завісу"
#Лумін #геншин #фанарт #анімеарт #Ігровийарт #украрт

Подивись уважно на малюнок та знайди кота.

Вдалося знайти 👍, чи ні 👎

#архів
У 1920-х увійшов у моду ручний розпис колін фарбою. Нижче наведені рядки зі статті газети «The Des Moines Register», від 2 серпня 1925 року:

📌
«Що може бути більш привабливим для ока, ніж розписані вручну коліна? Відповідь, звичайно ж, два розписані вручну коліна. І відтепер світ може очікувати, що на ямочках колін Флаперії можна буде побачити намальоване серце, що кровоточить, або будь-який інший малюнок на власний вибір» …

… «Це дивна і красива мода, - заявила пані Маурер, - представник комісії з Чигако. Малюнки на колінах, намальовані вручну, інтригують. Деякі малюнки прості, деякі складні. Деякі дівчата віддають перевагу квітці або групі квіток дивовижних кольорів. Іншим подобається портрет або невеликий пейзаж».

🤩 Ця мода зникла разом з Великою депресією, але повернулася в 1960-х роках. Згідно зі статтею 1966 року в газеті «Фредерік Ньюз Пос», одна жінка розмальовувала коліна так часто, що могла
«нафарбувати їх швидше, ніж нанести макіяж».

Чоловіки, опитані в тій же статті, говорили: «Мені подобається бачити чисту шкіру» або «Я вважаю, що це досить смішно».

🎨 Деякі жінки розмальовували коліна відповідно до свого вбрання чи пори року, наприклад, червоним і зеленим на Різдво або помаранчевим і чорним на Геловін.

Дехто також розмальовував коліна гаслами чи повідомленнями, наприклад, "Голосуй за жінок" або "Я люблю тебе".

✨А деякі жінки використовували трафарети або шаблони для створення більш складних малюнків на колінах, таких як зірки, серця або тварини.

Швидкий світанок

Вони прокинулись не від будильника, а від вибуху.

Десь не так далеко, за пагорбом, гуркотіло. Дім здригнувся, ніби прокинувся разом з ними — і теж не хотів вставати. Але часу не було. Фронт уже був поруч. І треба було їхати.

Мама швидко запихала в сумки найнеобхідніше: документи, ліки, хустинку з весілля, фотографії, де ще всі разом. Батько мовчки вантажив речі на вантажівку, яку дали волонтери. Її кузов уже був наполовину заповнений чужими валізами, торбами, кліткою з кроликом і дитячим велосипедом. Все те було не речами — а спогадами, які ніхто не хотів залишати.

Марічка, їхня донька, тримала в руках плюшевого ведмедика і питала:
— А ми повернемось?
— Так, обов’язково, — сказав тато, навіть не озирнувшись. Він не мав права сумніватись. Хоча очі в нього були червоні. Не від пилюки.

Бабуся запитала, чи можна забрати подушку. “Ту, вишиту, з павичем.” Її все життя шила ще дідова сестра. Мама кивнула і посміхнулась:
— Ми заберемо і подушку, і все, що пам’ятає нас.

Вантажівка заторохтіла, запиливши двір. У кабіні вже сиділи інші — жінки, діти, старенький чоловік із білою тростиною. Мама з Марічкою сіли поруч. Тато стрибнув останнім.
— Усі?
— Усі.

І поїхали.

Місто зникало за спинами, за хвилинами. Повз миготіли знайомі хати, парк із гойдалкою, школа, де Марічка малювала свій перший малюнок на уроці. Все здавалося нереальним — як сон, який ще не хочеш відпускати. Та вже мусиш.

Мовчали довго. Лише двигун гудів, а дорога стрибала під колесами. Потім мама прошепотіла:
— А пам’ятаєш, як ми тут гуляли восени?
— Дощ ішов і каштани падали під ноги, — відповів тато. — І ми тоді заблукали на годину.
— І було добре, що заблукали.

Марічка дивилась у вікно. Там, попереду, розливалося сонце — те саме, яке світило і вдома, і в кожному іншому місті. Вона стискала свого ведмедика і нарешті посміхнулась.
— А в новому місці є ліс?
— Є, — сказав тато. — І озеро.
— І гойдалки?
— Обов’язково.

Їхали довго. Але вже не тікали — вже прямували. Не від, а до. До безпеки. До спокою. До нового дому.

Залишилось багато — рідна вулиця, стіни, вікна, які бачили їхні радощі й страхи. Але забрали головне — одне одного, пам’ять і надію.

Бо навіть під час війни серце може пакувати речі швидко, але мріяти — повільно, вдумливо.

Вантажівка гуркотіла далі. І сонце в кабіні світило не гірше, ніж раніше.

#технології
🧐 Тату самому собі? Легко!
PRINKER – це унікальний, мініатюрний, струменевий принтер, пов'язаний через bluetooth зі смартфоном. Пристрій дозволяє наносити будь-який текст або малюнок на тіло за кілька секунд.