• #архів
    У 1920-х увійшов у моду ручний розпис колін фарбою. Нижче наведені рядки зі статті газети «The Des Moines Register», від 2 серпня 1925 року:

    📌
    «Що може бути більш привабливим для ока, ніж розписані вручну коліна? Відповідь, звичайно ж, два розписані вручну коліна. І відтепер світ може очікувати, що на ямочках колін Флаперії можна буде побачити намальоване серце, що кровоточить, або будь-який інший малюнок на власний вибір» …

    … «Це дивна і красива мода, - заявила пані Маурер, - представник комісії з Чигако. Малюнки на колінах, намальовані вручну, інтригують. Деякі малюнки прості, деякі складні. Деякі дівчата віддають перевагу квітці або групі квіток дивовижних кольорів. Іншим подобається портрет або невеликий пейзаж».

    🤩 Ця мода зникла разом з Великою депресією, але повернулася в 1960-х роках. Згідно зі статтею 1966 року в газеті «Фредерік Ньюз Пос», одна жінка розмальовувала коліна так часто, що могла
    «нафарбувати їх швидше, ніж нанести макіяж».

    Чоловіки, опитані в тій же статті, говорили: «Мені подобається бачити чисту шкіру» або «Я вважаю, що це досить смішно».

    🎨 Деякі жінки розмальовували коліна відповідно до свого вбрання чи пори року, наприклад, червоним і зеленим на Різдво або помаранчевим і чорним на Геловін.

    Дехто також розмальовував коліна гаслами чи повідомленнями, наприклад, "Голосуй за жінок" або "Я люблю тебе".

    ✨А деякі жінки використовували трафарети або шаблони для створення більш складних малюнків на колінах, таких як зірки, серця або тварини.

    #архів У 1920-х увійшов у моду ручний розпис колін фарбою. Нижче наведені рядки зі статті газети «The Des Moines Register», від 2 серпня 1925 року: 📌 «Що може бути більш привабливим для ока, ніж розписані вручну коліна? Відповідь, звичайно ж, два розписані вручну коліна. І відтепер світ може очікувати, що на ямочках колін Флаперії можна буде побачити намальоване серце, що кровоточить, або будь-який інший малюнок на власний вибір» … … «Це дивна і красива мода, - заявила пані Маурер, - представник комісії з Чигако. Малюнки на колінах, намальовані вручну, інтригують. Деякі малюнки прості, деякі складні. Деякі дівчата віддають перевагу квітці або групі квіток дивовижних кольорів. Іншим подобається портрет або невеликий пейзаж». 🤩 Ця мода зникла разом з Великою депресією, але повернулася в 1960-х роках. Згідно зі статтею 1966 року в газеті «Фредерік Ньюз Пос», одна жінка розмальовувала коліна так часто, що могла «нафарбувати їх швидше, ніж нанести макіяж». Чоловіки, опитані в тій же статті, говорили: «Мені подобається бачити чисту шкіру» або «Я вважаю, що це досить смішно». 🎨 Деякі жінки розмальовували коліна відповідно до свого вбрання чи пори року, наприклад, червоним і зеленим на Різдво або помаранчевим і чорним на Геловін. Дехто також розмальовував коліна гаслами чи повідомленнями, наприклад, "Голосуй за жінок" або "Я люблю тебе". ✨А деякі жінки використовували трафарети або шаблони для створення більш складних малюнків на колінах, таких як зірки, серця або тварини.
    Love
    1
    205переглядів
  • #малюнок #люди #чоловік #жінка #коктейль
    #малюнок #люди #чоловік #жінка #коктейль
    174переглядів
  • Завершив малюнок
    "Крізь водяну завісу"
    #Лумін #геншин #фанарт #анімеарт #Ігровийарт #украрт
    Завершив малюнок "Крізь водяну завісу" #Лумін #геншин #фанарт #анімеарт #Ігровийарт #украрт
    Love
    1
    255переглядів
  • #малюнок #миша #кролик #дятел
    #малюнок #миша #кролик #дятел
    318переглядів
  • Подивись уважно на малюнок та знайди кота.

    Вдалося знайти 👍, чи ні 👎
    Подивись уважно на малюнок та знайди кота. Вдалося знайти 👍, чи ні 👎
    Love
    1
    114переглядів
  • Видавництво Safran відкрило передзамовлення на манґу «У цьому куточку світу. Том 1»
    Авторка: Фумійо Коно

    В Японії «У цьому куточку світу» вважають сучасною класикою. За нею створювали аніме, фільм, серіали, театральні постановки тощо.

    Події манґи переносять нас у Хірошіму 1940-х років, де ми зустрічаємо замріяну та художньо обдаровану дівчину Судзу Урано і проходимо разом із нею шлях дорослішання у тіні найбільшої катастрофи людства.

    В процесі створення цього шедевру авторка Фумійо Коно глибоко досліджувала цей складний період японської історії. Тут поєднані гарний малюнок, історичні деталі, справжня драма і почуття гумору. Це історія про мистецтво жити у складних обставинах, яка точно не лишить вас байдужими.

    Японія. 1940-ві роки. Молода дівчина Судзу з префектури Хірошіма після одруження переїжджає до свого чоловіка у портове місто Куре будувати нове життя у чужому домі. Поряд зі звичними викликами подружнього життя, вона зіштовхується з суворими реаліями війни, які поступово знищують усе, що колись здавалося звичним і спокійним. Та Судзу не звикати до важкої щоденної праці, а хист до малювання стає розрадою у найтяжчі часи і допомагає знайти творчий підхід до будь-якої справи. Але чи можна зберегти світло у серці, коли світ охоплений ядерним хаосом?

    У 2009 році манґа отримала Excellence Prize Japan Media Arts Festival, а її тираж давно перевищив мільйон копій.

    КОМАНДА:
    переклад з японської — Анна Богданова
    літературна редакторка — Анна Манченко
    коректорка — Олександра Зімко
    верстка — Ігор Дунець

    232 сторінки
    ч/б, спосіб читання справа наліво
    ціна передпродажу до 15 вересня 220 грн

    https://safranbook.com/catalog/in-this-corner-of-the-world-vol-1/
    Видавництво Safran відкрило передзамовлення на манґу «У цьому куточку світу. Том 1» Авторка: Фумійо Коно В Японії «У цьому куточку світу» вважають сучасною класикою. За нею створювали аніме, фільм, серіали, театральні постановки тощо. Події манґи переносять нас у Хірошіму 1940-х років, де ми зустрічаємо замріяну та художньо обдаровану дівчину Судзу Урано і проходимо разом із нею шлях дорослішання у тіні найбільшої катастрофи людства. В процесі створення цього шедевру авторка Фумійо Коно глибоко досліджувала цей складний період японської історії. Тут поєднані гарний малюнок, історичні деталі, справжня драма і почуття гумору. Це історія про мистецтво жити у складних обставинах, яка точно не лишить вас байдужими. Японія. 1940-ві роки. Молода дівчина Судзу з префектури Хірошіма після одруження переїжджає до свого чоловіка у портове місто Куре будувати нове життя у чужому домі. Поряд зі звичними викликами подружнього життя, вона зіштовхується з суворими реаліями війни, які поступово знищують усе, що колись здавалося звичним і спокійним. Та Судзу не звикати до важкої щоденної праці, а хист до малювання стає розрадою у найтяжчі часи і допомагає знайти творчий підхід до будь-якої справи. Але чи можна зберегти світло у серці, коли світ охоплений ядерним хаосом? У 2009 році манґа отримала Excellence Prize Japan Media Arts Festival, а її тираж давно перевищив мільйон копій. КОМАНДА: переклад з японської — Анна Богданова літературна редакторка — Анна Манченко коректорка — Олександра Зімко верстка — Ігор Дунець 232 сторінки ч/б, спосіб читання справа наліво ціна передпродажу до 15 вересня 220 грн https://safranbook.com/catalog/in-this-corner-of-the-world-vol-1/
    Love
    1
    300переглядів
  • #технології
    🧐 Тату самому собі? Легко!
    PRINKER – це унікальний, мініатюрний, струменевий принтер, пов'язаний через bluetooth зі смартфоном. Пристрій дозволяє наносити будь-який текст або малюнок на тіло за кілька секунд.

    #технології 🧐 Тату самому собі? Легко! PRINKER – це унікальний, мініатюрний, струменевий принтер, пов'язаний через bluetooth зі смартфоном. Пристрій дозволяє наносити будь-який текст або малюнок на тіло за кілька секунд.
    Love
    3
    216переглядів 23Відтворень 1 Поширень
  • Вишиванка сьогодні — це не лише елемент гардеробу, але й символ національної самосвідомості та єдності🙏🏼

    Вона нагадує українцям про їхні корені, культурну спадщину та традиції.
    Кожен орнамент, кожен малюнок має своє значення, часто відображаючи символіку природи, різноманіття українських регіонів або історичні події. Вишиванка — це як віконечко у минуле, що зберігає та переносить традиції з покоління в покоління🇺🇦

    Кожному українцю важливо мати вишиванку у своєму гардеробі, бо вона підкреслює його ідентичність. А ще, це дуууде красиво! 💚

    Тож, відчуйте себе часткою цієї багатошарової культурної спадщини.
    Підтримайте українську майстерність та обирайте тематичні подарунки до дня вишиванки.

    Даруємо 100 гривень на твою першу футболку! Акція діє 3 дні до 03.07.202
    ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЯ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реєструйтеся, щоб отримати знижку на своє замовлення https://www.fatline.com.ua/#64494🔥


    💡 Конструктор футболок FatLine: обирай, створюй, вдягай!

    #Одяг #Футболка #Чохли #Гравіювання #Посуд #Аксесуари #чоловічийодяг #жіночийодяг #дитячийодяг #3D #ДрукНаОдязі #ОдягЗПринтом #ФутболкаЗПринтом #УкраїнськийБренд #ШопінгОнлайн #СвійДизайн #подарунок #шопінг #онлайнмагазин #покупки #купити #купую #торгівля #магазин #шопоголік #онлайншопинг #товар
    Вишиванка сьогодні — це не лише елемент гардеробу, але й символ національної самосвідомості та єдності🙏🏼 Вона нагадує українцям про їхні корені, культурну спадщину та традиції. Кожен орнамент, кожен малюнок має своє значення, часто відображаючи символіку природи, різноманіття українських регіонів або історичні події. Вишиванка — це як віконечко у минуле, що зберігає та переносить традиції з покоління в покоління🇺🇦 Кожному українцю важливо мати вишиванку у своєму гардеробі, бо вона підкреслює його ідентичність. А ще, це дуууде красиво! 💚 Тож, відчуйте себе часткою цієї багатошарової культурної спадщини. Підтримайте українську майстерність та обирайте тематичні подарунки до дня вишиванки. Даруємо 100 гривень на твою першу футболку! Акція діє 3 дні до 03.07.202 ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЯ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реєструйтеся, щоб отримати знижку на своє замовлення https://www.fatline.com.ua/#64494🔥 💡 Конструктор футболок FatLine: обирай, створюй, вдягай! #Одяг #Футболка #Чохли #Гравіювання #Посуд #Аксесуари #чоловічийодяг #жіночийодяг #дитячийодяг #3D #ДрукНаОдязі #ОдягЗПринтом #ФутболкаЗПринтом #УкраїнськийБренд #ШопінгОнлайн #СвійДизайн #подарунок #шопінг #онлайнмагазин #покупки #купити #купую #торгівля #магазин #шопоголік #онлайншопинг #товар
    1Kпереглядів 11Відтворень
  • #малюнок #жінка #кіт #собака #коктейль
    #малюнок #жінка #кіт #собака #коктейль
    234переглядів
  • Швидкий світанок

    Вони прокинулись не від будильника, а від вибуху.

    Десь не так далеко, за пагорбом, гуркотіло. Дім здригнувся, ніби прокинувся разом з ними — і теж не хотів вставати. Але часу не було. Фронт уже був поруч. І треба було їхати.

    Мама швидко запихала в сумки найнеобхідніше: документи, ліки, хустинку з весілля, фотографії, де ще всі разом. Батько мовчки вантажив речі на вантажівку, яку дали волонтери. Її кузов уже був наполовину заповнений чужими валізами, торбами, кліткою з кроликом і дитячим велосипедом. Все те було не речами — а спогадами, які ніхто не хотів залишати.

    Марічка, їхня донька, тримала в руках плюшевого ведмедика і питала:
    — А ми повернемось?
    — Так, обов’язково, — сказав тато, навіть не озирнувшись. Він не мав права сумніватись. Хоча очі в нього були червоні. Не від пилюки.

    Бабуся запитала, чи можна забрати подушку. “Ту, вишиту, з павичем.” Її все життя шила ще дідова сестра. Мама кивнула і посміхнулась:
    — Ми заберемо і подушку, і все, що пам’ятає нас.

    Вантажівка заторохтіла, запиливши двір. У кабіні вже сиділи інші — жінки, діти, старенький чоловік із білою тростиною. Мама з Марічкою сіли поруч. Тато стрибнув останнім.
    — Усі?
    — Усі.

    І поїхали.

    Місто зникало за спинами, за хвилинами. Повз миготіли знайомі хати, парк із гойдалкою, школа, де Марічка малювала свій перший малюнок на уроці. Все здавалося нереальним — як сон, який ще не хочеш відпускати. Та вже мусиш.

    Мовчали довго. Лише двигун гудів, а дорога стрибала під колесами. Потім мама прошепотіла:
    — А пам’ятаєш, як ми тут гуляли восени?
    — Дощ ішов і каштани падали під ноги, — відповів тато. — І ми тоді заблукали на годину.
    — І було добре, що заблукали.

    Марічка дивилась у вікно. Там, попереду, розливалося сонце — те саме, яке світило і вдома, і в кожному іншому місті. Вона стискала свого ведмедика і нарешті посміхнулась.
    — А в новому місці є ліс?
    — Є, — сказав тато. — І озеро.
    — І гойдалки?
    — Обов’язково.

    Їхали довго. Але вже не тікали — вже прямували. Не від, а до. До безпеки. До спокою. До нового дому.

    Залишилось багато — рідна вулиця, стіни, вікна, які бачили їхні радощі й страхи. Але забрали головне — одне одного, пам’ять і надію.

    Бо навіть під час війни серце може пакувати речі швидко, але мріяти — повільно, вдумливо.

    Вантажівка гуркотіла далі. І сонце в кабіні світило не гірше, ніж раніше.
    Швидкий світанок Вони прокинулись не від будильника, а від вибуху. Десь не так далеко, за пагорбом, гуркотіло. Дім здригнувся, ніби прокинувся разом з ними — і теж не хотів вставати. Але часу не було. Фронт уже був поруч. І треба було їхати. Мама швидко запихала в сумки найнеобхідніше: документи, ліки, хустинку з весілля, фотографії, де ще всі разом. Батько мовчки вантажив речі на вантажівку, яку дали волонтери. Її кузов уже був наполовину заповнений чужими валізами, торбами, кліткою з кроликом і дитячим велосипедом. Все те було не речами — а спогадами, які ніхто не хотів залишати. Марічка, їхня донька, тримала в руках плюшевого ведмедика і питала: — А ми повернемось? — Так, обов’язково, — сказав тато, навіть не озирнувшись. Він не мав права сумніватись. Хоча очі в нього були червоні. Не від пилюки. Бабуся запитала, чи можна забрати подушку. “Ту, вишиту, з павичем.” Її все життя шила ще дідова сестра. Мама кивнула і посміхнулась: — Ми заберемо і подушку, і все, що пам’ятає нас. Вантажівка заторохтіла, запиливши двір. У кабіні вже сиділи інші — жінки, діти, старенький чоловік із білою тростиною. Мама з Марічкою сіли поруч. Тато стрибнув останнім. — Усі? — Усі. І поїхали. Місто зникало за спинами, за хвилинами. Повз миготіли знайомі хати, парк із гойдалкою, школа, де Марічка малювала свій перший малюнок на уроці. Все здавалося нереальним — як сон, який ще не хочеш відпускати. Та вже мусиш. Мовчали довго. Лише двигун гудів, а дорога стрибала під колесами. Потім мама прошепотіла: — А пам’ятаєш, як ми тут гуляли восени? — Дощ ішов і каштани падали під ноги, — відповів тато. — І ми тоді заблукали на годину. — І було добре, що заблукали. Марічка дивилась у вікно. Там, попереду, розливалося сонце — те саме, яке світило і вдома, і в кожному іншому місті. Вона стискала свого ведмедика і нарешті посміхнулась. — А в новому місці є ліс? — Є, — сказав тато. — І озеро. — І гойдалки? — Обов’язково. Їхали довго. Але вже не тікали — вже прямували. Не від, а до. До безпеки. До спокою. До нового дому. Залишилось багато — рідна вулиця, стіни, вікна, які бачили їхні радощі й страхи. Але забрали головне — одне одного, пам’ять і надію. Бо навіть під час війни серце може пакувати речі швидко, але мріяти — повільно, вдумливо. Вантажівка гуркотіла далі. І сонце в кабіні світило не гірше, ніж раніше.
    954переглядів
Більше результатів