#книжковий_відгук #Лана_читає
“Вроцлавіта” Анна Дьоміна
Видавництво старого лева
Віта переїхала в Польщу і працює в IT-компанії. Вона живе з сином і дідусем, який трошки недобачає, через що на початку книги приводить з дитсадку не свого внука Ромчика, а чужого сина Ромека. Віта в паніці біжить обмінювати чужого хлопчика на свого і дізнається, що татко Ромека - дуже навіть валідний чоловічок, який потім ще й виявляється її колегою. І от тут Віта згадує, що вона не просто аналітикиня і не просто мама, а ще й взагалі-то жінка, і цій жінці прийшов час закохатися.
Для мене це був своєрідний comfort reading. Книга прочиталася в автобусі буквально за кілька годин і залишила приємний післясмак. Попри відсутність аналогічного досвіду я гарно розуміла Віту, бо персонажка дуже багато розмірковує і ділиться з читачем своїми почуттями. І під досвідом я маю на увазі переїзд в іншу країну, бо якраз досвід закоханості, коли ти не знаєш, як краще себе поводити, як сподобатися чи як не соромитися і розкритися - оце я зрозуміла вопше ідеально. Гадаю, багато хто був у такому ж стані)
Також мені сподобався зв’язок між Вітою та її домом. Коли вона описувала, яким бачить життя у старому родинному будинку, я наче гуляла там разом з нею і будувала в голові щось таке ж ідеальне. Може, це ще тому, що мені буде 36, і я все частіше думаю про землю і тому хочу власний будинок) До того ж видно зв’язок Віти не просто з домом, а з родом і з рідною землею. Це теж було щемко.
Напевно, було тільки одне питання - чого вона чекала від батька Ромчика, але після розмови з lady.babenko теж стало все більш-менш зрозуміло. Навіть попри те, що з Вітою я була не згодна)
“Вроцлавіту” ми обрали для обговорення у книжковому клубі. На саме обговорення я не потрапила, але книгу все ж прочитала і не пошкодувала.
“Вроцлавіта” Анна Дьоміна
Видавництво старого лева
Віта переїхала в Польщу і працює в IT-компанії. Вона живе з сином і дідусем, який трошки недобачає, через що на початку книги приводить з дитсадку не свого внука Ромчика, а чужого сина Ромека. Віта в паніці біжить обмінювати чужого хлопчика на свого і дізнається, що татко Ромека - дуже навіть валідний чоловічок, який потім ще й виявляється її колегою. І от тут Віта згадує, що вона не просто аналітикиня і не просто мама, а ще й взагалі-то жінка, і цій жінці прийшов час закохатися.
Для мене це був своєрідний comfort reading. Книга прочиталася в автобусі буквально за кілька годин і залишила приємний післясмак. Попри відсутність аналогічного досвіду я гарно розуміла Віту, бо персонажка дуже багато розмірковує і ділиться з читачем своїми почуттями. І під досвідом я маю на увазі переїзд в іншу країну, бо якраз досвід закоханості, коли ти не знаєш, як краще себе поводити, як сподобатися чи як не соромитися і розкритися - оце я зрозуміла вопше ідеально. Гадаю, багато хто був у такому ж стані)
Також мені сподобався зв’язок між Вітою та її домом. Коли вона описувала, яким бачить життя у старому родинному будинку, я наче гуляла там разом з нею і будувала в голові щось таке ж ідеальне. Може, це ще тому, що мені буде 36, і я все частіше думаю про землю і тому хочу власний будинок) До того ж видно зв’язок Віти не просто з домом, а з родом і з рідною землею. Це теж було щемко.
Напевно, було тільки одне питання - чого вона чекала від батька Ромчика, але після розмови з lady.babenko теж стало все більш-менш зрозуміло. Навіть попри те, що з Вітою я була не згодна)
“Вроцлавіту” ми обрали для обговорення у книжковому клубі. На саме обговорення я не потрапила, але книгу все ж прочитала і не пошкодувала.
#книжковий_відгук #Лана_читає
“Вроцлавіта” Анна Дьоміна
Видавництво старого лева
Віта переїхала в Польщу і працює в IT-компанії. Вона живе з сином і дідусем, який трошки недобачає, через що на початку книги приводить з дитсадку не свого внука Ромчика, а чужого сина Ромека. Віта в паніці біжить обмінювати чужого хлопчика на свого і дізнається, що татко Ромека - дуже навіть валідний чоловічок, який потім ще й виявляється її колегою. І от тут Віта згадує, що вона не просто аналітикиня і не просто мама, а ще й взагалі-то жінка, і цій жінці прийшов час закохатися.
Для мене це був своєрідний comfort reading. Книга прочиталася в автобусі буквально за кілька годин і залишила приємний післясмак. Попри відсутність аналогічного досвіду я гарно розуміла Віту, бо персонажка дуже багато розмірковує і ділиться з читачем своїми почуттями. І під досвідом я маю на увазі переїзд в іншу країну, бо якраз досвід закоханості, коли ти не знаєш, як краще себе поводити, як сподобатися чи як не соромитися і розкритися - оце я зрозуміла вопше ідеально. Гадаю, багато хто був у такому ж стані)
Також мені сподобався зв’язок між Вітою та її домом. Коли вона описувала, яким бачить життя у старому родинному будинку, я наче гуляла там разом з нею і будувала в голові щось таке ж ідеальне. Може, це ще тому, що мені буде 36, і я все частіше думаю про землю і тому хочу власний будинок) До того ж видно зв’язок Віти не просто з домом, а з родом і з рідною землею. Це теж було щемко.
Напевно, було тільки одне питання - чого вона чекала від батька Ромчика, але після розмови з lady.babenko теж стало все більш-менш зрозуміло. Навіть попри те, що з Вітою я була не згодна)
“Вроцлавіту” ми обрали для обговорення у книжковому клубі. На саме обговорення я не потрапила, але книгу все ж прочитала і не пошкодувала.

122переглядів