#історія
Реконструкція зовнішності скіфських чоловіка та жінки з Північного Причорномор'я.
Могильник, в якому були знайдені останки скіфського чоловіка, знаходився на північ від сучасної української Одеси близ села Сербка. Всього під час розкопок було досліджено три кургани, насипи на яких були зрівняні щорічним оранням землі, через що їх не було видно. У курганах виявлено поховання у вигляді глибоких могил з вхідними ямами та похоронними камерами на глибині 2,5-3 метри.
Зважаючи на характер поховання, його було приписано скіфам, та датовано приблизно 4 століттям до нашої ери. Під час розкопок було знайдено фрагменти грецьких амфор виробництва античного ремісничого центру Фассос, що характерно для скіфських поховань Причорномор'я, в багатьох з яких знаходять грецькі речі, що може свідчити про широку торгівлю, а також бронзові та срібні кільця, перстні, фрагменти срібної фібули.
Останки скіфської жінки були виявлені під час розкопок кургану №20 близ нині окупованого українського села Брилівка, що знаходится в Херсонській області на лівому березі Дніпра. Генетика європейських скіфів свідчила про їхнє пряме походження від Зрубної культури з незначним впливом інших сусідніх індоєвропейських племен, таких як даки, наприклад.
Виникли скіфи приблизно в 9 столітті до нашої ери в степах Центральної Азії та Сибіру внаслідок злиття частини мігрувавших туди з Північного Причорномор'я індоіранських племен. Безпосередньо початком загальновизнаної скіфської історії вважається 8 століття до нашої ери — період, коли скіфські племена повертаються на свою прабатьківщину на півдні Східної Європи, де до них століттями правили кіммерійці, які в результаті були витіснені.
Кіммерійці, які залишилися, були асимільовані скіфами, їхнє спільне етнічне походження та спосіб життя тільки сприяли цьому процесу. Потребу в сільськогосподарських продуктах скіфи вирішили завоюванням кобанської та меотійської культур Передкавказзя, з яких брали данину. З 8 по 7 століття до нашої ери скіфи з Передкавказзя досягли півдня Близького сходу, де тоді набирала сил нова Ассирійська імперія.
Протягом 7 століття до нашої ери скіфи, разом з мігрувавшими туди кіммерійцями, служили як найманці і Ассирії, і її ворогам, що порушило баланс сил в регіоні та призвело до значних геополітичних змін. Передкавказзя стало також зручним плато і для скіфської експансії в Центральну Азію. На захід від Причорноморського степу рухатися скіфам заважали Карпати, а на півдні кордон їхньої держави окреслила річка Істрос — сучасний Дунай.
З Причорноморського степу, також відомого як Понтійський степ, з близько 700 року до нашої ери скіфи регулярно влаштовували набіги на Центральну та Південно-Східну Європу. На північ від Причорномор'я знаходилися лісостепові зони, населені різними групами племен, здебільшого землеробів, які мали тісні контакти зі скіфами, в результаті чого почали копіювати їхні поховальні обряди.
Приблизно у 650 році скіфи досягли Анатолії та Іранського плато, де з'явилися скіфські торгові пункти та поселення, внаслідок чого на скіфів мали сильний культурний вплив держави Близького сходу та грецькі поліси, які постачали свої товари. Приблизно в цей же час скіфи познайомилися з виплавкою та куванням заліза. Але вже з 590 року до нашої ери зростаюча Мідія витіснила Скіфське царство з Близького сходу.
Більшість скіфів повернулася в Понтійський степ та Передкавказзя. Наступні століття існування Скіфського царства були більш помірними та сповненими торгівлею. Скіфські набіги досягали Південної Німеччини та Піренеїв, а зі сходу їх почали тіснити сарматські племена, які між 280—260 роками до нашої ери зайняли Понтійський степ, що змусило скіфів осісти в Криму
Повністю вони втратили свою самостійність лише після вторгнення готів в 3 столітті до нашої ери, розчинившись серед них та слов'ян. Скіфська мова належала до східно-іранської мовної групи індоєвропейської мовної родини, та залишила в Причорномор'ї велику кількість топонімів. Антропологічно скіфи були яскраво вираженими європеоїдами з вузькими довгими черепами.
#історія
Реконструкція зовнішності скіфських чоловіка та жінки з Північного Причорномор'я.
Могильник, в якому були знайдені останки скіфського чоловіка, знаходився на північ від сучасної української Одеси близ села Сербка. Всього під час розкопок було досліджено три кургани, насипи на яких були зрівняні щорічним оранням землі, через що їх не було видно. У курганах виявлено поховання у вигляді глибоких могил з вхідними ямами та похоронними камерами на глибині 2,5-3 метри.
Зважаючи на характер поховання, його було приписано скіфам, та датовано приблизно 4 століттям до нашої ери. Під час розкопок було знайдено фрагменти грецьких амфор виробництва античного ремісничого центру Фассос, що характерно для скіфських поховань Причорномор'я, в багатьох з яких знаходять грецькі речі, що може свідчити про широку торгівлю, а також бронзові та срібні кільця, перстні, фрагменти срібної фібули.
Останки скіфської жінки були виявлені під час розкопок кургану №20 близ нині окупованого українського села Брилівка, що знаходится в Херсонській області на лівому березі Дніпра. Генетика європейських скіфів свідчила про їхнє пряме походження від Зрубної культури з незначним впливом інших сусідніх індоєвропейських племен, таких як даки, наприклад.
Виникли скіфи приблизно в 9 столітті до нашої ери в степах Центральної Азії та Сибіру внаслідок злиття частини мігрувавших туди з Північного Причорномор'я індоіранських племен. Безпосередньо початком загальновизнаної скіфської історії вважається 8 століття до нашої ери — період, коли скіфські племена повертаються на свою прабатьківщину на півдні Східної Європи, де до них століттями правили кіммерійці, які в результаті були витіснені.
Кіммерійці, які залишилися, були асимільовані скіфами, їхнє спільне етнічне походження та спосіб життя тільки сприяли цьому процесу. Потребу в сільськогосподарських продуктах скіфи вирішили завоюванням кобанської та меотійської культур Передкавказзя, з яких брали данину. З 8 по 7 століття до нашої ери скіфи з Передкавказзя досягли півдня Близького сходу, де тоді набирала сил нова Ассирійська імперія.
Протягом 7 століття до нашої ери скіфи, разом з мігрувавшими туди кіммерійцями, служили як найманці і Ассирії, і її ворогам, що порушило баланс сил в регіоні та призвело до значних геополітичних змін. Передкавказзя стало також зручним плато і для скіфської експансії в Центральну Азію. На захід від Причорноморського степу рухатися скіфам заважали Карпати, а на півдні кордон їхньої держави окреслила річка Істрос — сучасний Дунай.
З Причорноморського степу, також відомого як Понтійський степ, з близько 700 року до нашої ери скіфи регулярно влаштовували набіги на Центральну та Південно-Східну Європу. На північ від Причорномор'я знаходилися лісостепові зони, населені різними групами племен, здебільшого землеробів, які мали тісні контакти зі скіфами, в результаті чого почали копіювати їхні поховальні обряди.
Приблизно у 650 році скіфи досягли Анатолії та Іранського плато, де з'явилися скіфські торгові пункти та поселення, внаслідок чого на скіфів мали сильний культурний вплив держави Близького сходу та грецькі поліси, які постачали свої товари. Приблизно в цей же час скіфи познайомилися з виплавкою та куванням заліза. Але вже з 590 року до нашої ери зростаюча Мідія витіснила Скіфське царство з Близького сходу.
Більшість скіфів повернулася в Понтійський степ та Передкавказзя. Наступні століття існування Скіфського царства були більш помірними та сповненими торгівлею. Скіфські набіги досягали Південної Німеччини та Піренеїв, а зі сходу їх почали тіснити сарматські племена, які між 280—260 роками до нашої ери зайняли Понтійський степ, що змусило скіфів осісти в Криму
Повністю вони втратили свою самостійність лише після вторгнення готів в 3 столітті до нашої ери, розчинившись серед них та слов'ян. Скіфська мова належала до східно-іранської мовної групи індоєвропейської мовної родини, та залишила в Причорномор'ї велику кількість топонімів. Антропологічно скіфи були яскраво вираженими європеоїдами з вузькими довгими черепами.
Українська
English
