#світ 7 фактів про Колумбію, про які ви могли не знати: 1. Названа на честь Колумба: країна отримала своє ім'я в 1819 на честь самого Христофора Колумба. 2. Небо, пальми та схід: у Колумбії ростуть найвищі у світі воскові пальми – до 60 метрів заввишки! 3. Смарагдова імперія: 70% всіх смарагдів у світі - з Колумбії. Найзеленіші, найчистіші, найдорожчі. 4. Царство орхідей: тут понад 4000 видів орхідей – жодна країна не зрівняється. 5. Річка п'яти кольорів: Каньо-Крісталес - природне диво. 6. Високо, але затишно: столиця Богота – четверта за висотою у світі, знаходиться на 2640 метрах над рівнем моря. 7. Сальса non-stop: місто Калі - світова столиця сальси. Тут танцюють всі - і в залі, і на вулиці.

СПОМИН ЧУДА АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА Нині це Туреччина, а в 4 ст. цю місцевість називали Фрігією, Візантійська імперія. І хоча християнство тоді вже було визнано дозволеною релігією, життя вірян не було легким, особливо в оточенні язичників. Було це в Колосах, біля м. Ієраполя. Колись там знайшли джерело, яке прославилося зціленнями. Одному чоловікові, язичнику, уві сні явився архістратиг Михаїл та сповістив, що німа дочка його заговорить, коли вип'є води з джерела. Так і сталося. Вдячний чоловік увірував, охрестився разом з сім'єю і побудував на тому місці храм Архангела Михаїла. До джерела стали приходити за зціленням не тільки християни, а й язичники. Багато хто з язичників наверталися до віри. Сприяв цьому і служитель Архип, який жив при Михайлівському храмі понад 60 р. У своєму озлобленні на християн, і в першу чергу на Архипа, який ніколи не відлучався з храму і був зразковим служителем Христовим, язичники задумали знищити храм і погубити Архипа. Для цього вони поєднали в одне русло дві гірські річки і спрямували течію на храм. Св. Архип старанно молився архістратигу Михаїлу. За його молитвою біля храму з'явився архістратиг Михаїл, який ударом жезла відкрив у горі широку ущелину і наказав водам бурхливого потоку текти туди. Так храм залишився неушкодженим. Побачивши це, язичники втекли, а св. Архип та християни, що зібралися в храмі, славили Бога та дякували архістратигу Михаїлу. Місце те відтоді стало називатись Хони, тобто «ущелина». З відривного календаря "З вірою в душі" за 6 вересня. -----------

СПОМИН ЧУДА АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА Нині це Туреччина, а в 4 ст. цю місцевість називали Фрігією, Візантійська імперія. І хоча християнство тоді вже було визнано дозволеною релігією, життя вірян не було легким, особливо в оточенні язичників. Було це в Колосах, біля м. Ієраполя. Колись там знайшли джерело, яке прославилося зціленнями. Одному чоловікові, язичнику, уві сні явився архістратиг Михаїл та сповістив, що німа дочка його заговорить, коли вип'є води з джерела. Так і сталося. Вдячний чоловік увірував, охрестився разом з сім'єю і побудував на тому місці храм Архангела Михаїла. До джерела стали приходити за зціленням не тільки християни, а й язичники. Багато хто з язичників наверталися до віри. Сприяв цьому і служитель Архип, який жив при Михайлівському храмі понад 60 р. У своєму озлобленні на християн, і в першу чергу на Архипа, який ніколи не відлучався з храму і був зразковим служителем Христовим, язичники задумали знищити храм і погубити Архипа. Для цього вони поєднали в одне русло дві гірські річки і спрямували течію на храм. Св. Архип старанно молився архістратигу Михаїлу. За його молитвою біля храму з'явився архістратиг Михаїл, який ударом жезла відкрив у горі широку ущелину і наказав водам бурхливого потоку текти туди. Так храм залишився неушкодженим. Побачивши це, язичники втекли, а св. Архип та християни, що зібралися в храмі, славили Бога та дякували архістратигу Михаїлу. Місце те відтоді стало називатись Хони, тобто «ущелина». З відривного календаря "З вірою в душі" за 6 вересня. -----------

#поезія Не руш моїх кіл — мої кола тобі не належать. Ген-ген пароплавчик із морем зшива небосхил, Потроху штормить, і безлюдніє пляж. Починається нежить. Збирай рушники й парасолі — не руш моїх кіл. Вони самоправні — як в камінь вціловані морем, Але і зникомі — піском-попід-вітром крихкі… Як завтра наш світ упаде, мов Содом і Гоморра, То власне тому, що над міру винищував кіл! А я свої довго плекала (ховала, ростила…) — Аж врешті крізь них проступило, мов фосфор, різким, Що — ні, не бувається ближче, ніж тіло до тіла, У нашому світі! Ніколи. Ні в чому. Ні з ким. При чім же тут тіло?! О дзеркало, хто ця кобіта?.. А ти їй смієшся — мов зараз готовий на скін, І все, що я можу насправді для тебе зробити, — Кохати тебе, як пред Богом і морем: НЕ рушачи кіл! Про це — всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!), І риби у морі, і звірі у полі — про це ж: Не руш моїх кіл! — бо нема в них для тебе користі, Бо поза своїми — нічого в життю не знайдеш! О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав Напаснику в очі — на двадцять потомних віків!.. І мовлю по-еллінськи: “ме му тос кікльос тарате”, — Мужчинам, Імперіям, Часу: Не руш моїх кіл. Оксана Забужко

Презентовано фінальний трейлер біографічного фільму «Малевич» режисерки Дар’ї Онищенко. Це історія про художника, який кинув виклик і традиційному мистецтву, і радянській системі. У стрічці переплітаються ключові події з його життя та сучасність, щоб показати, що боротьба з російським імперіалізмом триває й сьогодні. Імперія намагалася привласнити його спадок, як і спадок багатьох інших наших митців, але він повертається. Останні кадри фільму зняті у деокупованому Мощуні, де оживають картини Малевича — як символ сили мистецтва і пам’яті. Музику до фільму створив Милош Єліч (Океан Ельзи), а саундтреком стала "Гуде вітер вельми в полі" у виконанні SHUMEI. #Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно

КРИВАВИЙ ШЛЯХ ДО СВОБОДИ: УКРАЇНИ крізь ПЕКЛО УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ — це не просто територія на карті. Це серце, яке б’ється крізь століття, крізь рабство, голодомори, репресії, і тепер — крізь вогонь сучасної війни. Це земля, яка ніколи не просила чужого, але завжди мусила захищати своє. І сьогодні, як і сотні років тому, вона знову вкрита кров’ю своїх дітей. 2022 рік став новим розп’яттям для України. роZZійська імперія, з її людиноненависницькою ідеологією, знову розгорнула свої криваві щупальця. Її лідер — істота, яку історія запише не як людину, а як демона з пекла, що приніс смерть, руїну і сльози мільйонам. Його ім’я — Хуйло — стало символом зла, що несе геноцид під маскою "визволення". Смерть, що прийшла... в ДИТЯЧИХ ОЧАХ! МАРІУПОЛЬ, БУЧА, ІРПІНЬ, ХАРКІВ, ХЕРСОН... КИЇВ ... Кожне місто — це рана. Кожна вулиця — це могила. ТИСЯЧІ УКРАЇНЦІВ, СЕРЕД НИХ СОТНІ ДІТЕЙ, були вбиті безжально, холоднокровно. Маленькі тіла, загорнуті в ковдри, лежать серед руїн, де колись лунали дитячі голоси та сміх. Матері рвуть на собі волосся, батьки копають могили голими руками. Це не просто війна — це геноцид, це спроба стерти націю, яка не скорилася. НЕЗЛАМНІСТЬ У ПЕКЛІ Та навіть у мороці, УКРАЇНА НЕ ЗГАСЛА. Воїни, добровольці, медики, волонтери — кожен став щитом. Кожен день — це подвиг. Кожна ніч — це молитва. УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД не просто бореться — він кричить світові: "МИ ЖИВІ! МИ НЕ ЗДАМОСЯ!" Байдужість — це СПІВУЧАСТЬ! Залишатися осторонь — це не нейтральність. Це зрада людяності. Це мовчазна згода на вбивство. Це співучасть у злочині. Бо коли світ мовчить, ракети летять далі. Коли лідери вагаються, діти гинуть. Байдужість — це не просто слабкість. Це моральна гниль, яка дозволяє злу розростатися. Це — не просто слова. Це крик душі. Це сльози мільйонів. Це пам’ять про тих, кого вже не повернути. І це заклик: НЕ МОВЧИ !. Бо СВОБОДА УКРАЇНИ — це СВОБОДА ВСІХ НАС. І якщо вона впаде — світ потоне в темряві. ✍️30.08.2025 https://t.me/RuslanSpeaks

«УКРАЇН.ДОРОГАМИ ЧАСУ» _Для тих, хто вже з нами — і тих, хто ще вагається…_ 🕰️ ЧАС — володар Всесвіту. Він не має обличчя, але керує всім: імперіями, долями, пам’яттю. Йому не підвладні ні політики, ні диктатори. Він стирає фарбу з прапорів, але не здатен стерти правду. Історія — його тінь, а ми — лише мандрівники в його нескінченному потоці. 🎧🎙️📚 До вашої уваги — аудіокнига «ОСТАННІЙ БУНКЕР» зі збірки «Лісові хлопці» авторства Дмитра Єльнікова. Це не просто розповідь. Це — подорож у часі. Наші сучасники, байдужі до минулого, раптом опиняються в «ІСТОРІЇ», де воля була дорожча за життя. Там, де юнаки й дівчата тікали в ліс, як загнані звірі. Там, де кожен день — це допит, криївка, нерівний бій. Там, де родини таврували, а Сибір ставав останнім пунктом призначення. «Останній бункер» — це не вигадка. Це трагедія, що могла бути твоєю. Це вибір, який доводилось робити не в теорії, а в реальності...Поглянь лиш в вікно свого "теперішнього" часу в Україні і задумайся. А що зроблю я, якщо...? Це правда, яку не стер час. І не стер режим. 📲 Якщо ти ще не з нами — приєднуйся. Цей канал — не просто стрічка. Це двері у глибини Української пам’яті. Це голос тих, хто не мав змоги говорити. Це шанс побачити, як час змінює все — крім істини. 👉 Слухай. Відчувай. Пам’ятай. «ОСТАННІЙ БУНКЕР» чекає на тебе. Адмін телеграмканалу. https://t.me/RuslanSpeaks

НАновини‼️: «День Одеси» в Хайфі 2 вересня 2025 року: для нас це свято багатонаціональної культури, а для Москви — привід витягувати з тіні Катерину ІІ та обслуговувати криваву імперську пропаганду путіна Увечері 2 вересня 2025 року на даху Матнас Гадар у Хайфі відбудеться «День Одеси». Організатор — поетеса та активістка Есті Арцева, авторка телеграм-каналу «ЧУЕШ?». У програмі — лекція про історію міста, відеовиступ професора Тараса Гончарука, музика Нікі Черніс та Ігоря Агєєнка, поезія Бориса Херсонського та інших авторів по відеозв’язку. Атмосферу доповнить Сабіна Сосновська з одеськими смаколиками. Організатори «Дня Одеси» в Хайфі 2 вересня 2025 року — це не просто культурні діячі. Це відомі проукраїнські активісти й патріоти України та Ізраїлю, які давно підтримують Україну в її справедливій боротьбі проти агресії. Вони не раз організовували акції, лекції та благодійні вечори в Ізраїлі, збирали донати на гуманітарні потреби та допомогу українським військовим. Їхні імена добре відомі в ізраїльській українській громаді як активних волонтерів та людей, що роблять усе, аби голос України лунав голосніше. 2 вересня — офіційна дата святкування Дня міста Одеси. Вона закріплена рішенням Одеської міськради №1240-VI від 25 серпня 2011 року. Але за цією датою стоїть не радість, а тінь імперського міфу. У російській історіографії 2 вересня 1794 року вважається «днем заснування» Одеси — початком будівництва військової гавані за указом Катерини ІІ. Для імперії це був проєкт закріплення на Чорному морі, і цей міф навмисне заперечував історію регіону. Сьогодні, коли Росія заливає кров’ю Україну, питання Дня міста набуває нового сенсу. Імперський міф про «російську Одесу» та «Новоросію» — це не лише брехня минулого, це частина агресії сьогодення. Під прикриттям «історичних підстав» Кремль виправдовує обстріли житлових кварталів, руйнування портів і загибель мирних людей. Росія використовує минуле як виправдання для геноциду. У їхній логіці, якщо Катерина «збудувала», значить, путін «має право повернути». Але Одеса ніколи не була й не буде «подарунком імперії». Це місто, створене працею та життям багатьох народів, і насамперед — багатонаціональне місто України, яке сміялося і буде сміятися в обличчя будь-якій диктатурі. В нашій статті ми розповімо: — Чому "День Одеси" 2 вересня — імперські фантоми — Істоки Одеси до захоплення Російською імперією (давні греки, Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Золота Орда, Велике князівство Литовське, Кримське ханство, Османська імперія) — Єврейська присутність у регіоні також сягає глибоких часів — Катерина ІІ і 1794 рік — імперський міф про «день заснування» — Радянська влада успадкувала імперський міф про «день заснування Одеси» — Закріплення 2 вересня як Дня міста у 2011 році й його роль у російській пропаганді — Альтернативні дати й боротьба за правду — 19 травня 1415 року — перша письмова згадка — Катерина ІІ не заснувала місто, а лише перейменувала Хаджибей — Одеса — багатонаціональна й єврейська — Одеса і Хайфа — міста-побратими — Імперські амбіції Росії — це не історія, а кров, сльози й смерть Так «День Одеси» перетворюється на поле боротьби символів: для українців і друзів України в Ізраїлі це свято свободи, а для Кремля — інструмент пропаганди. І саме тут ми маємо твердо заявити: Одеса належить своєму багатонаціональному населенню й Україні, її історія багатоголоса й відкрита світові, а імперські примари не мають права на майбутнє міста. Перейдіть на сайт і прочитайте про це детальніше 👇 НАновини‼️: «День Одеси» в Хайфі 2 вересня 2025 https://nikk.agency/uk/den-odesi/ #НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine

🪓 «Пятихатка» руZZкого міра: трагедія, фарс і гнилі стовпи «величі» Автор : адміністратор телеграм-каналу UA «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ...» (окрема подяка за ідею Чирвінському В.) 👉 [Підписатися на канал](https://t.me/RuslanSpeaks) А чи задумувались ви коли-небудь: у чому сила руZZкого міра? Не в правді, не в свободі, не в культурі. Сила його — в гнилі. У п’яти прогнилих стовпах, на яких стоїть ця ідеологічна «изба», обшита фанерою імперських міфів і обмазана багном історичної брехні. Назвемо ці стовпи «пятихаткою» — не в сенсі затишного дому, а як у роZZeйському жаргоні: п’ятсот дерев’яних рублів, що пахнуть нафталіном, страхом і кров’ю. 1️⃣ Брехня — тотальна, як сибірська тайга роZZія бреше не тому, що не знає правди. Вона бреше, бо правда — це загроза. З часів Петра І, який вирішив, що московія — це «росея», і переписав історію, щоб стати спадкоємцем Київської Русі. Катерина ІІ замовляла фальшиві літописи, щоб довести, що українці — це «малороси». Сталін брехав про Голодомор, путін — про «нас там нєт». Брехня — це цемент, яким замазують тріщини в імперській стіні. Імперія брехні — це не метафора. Це діагноз. 2️⃣ Крадіжка — як державна політика РоZZія краде все: назви, території, людей, унітази. Петро І вкрав ім’я «росія» у Візантії. Романови крали Українську культуру, вивозили артефакти до Петербурга. СРСР грабував після війни — заводи, картини, навіть цілі міста. Сучасна роZZія краде зерно, дітей, історію, навіть чужі перемоги. Це не держава — це грабіжник у формі з двоголовим орлом. 3️⃣ Рабство — як форма національної єдності Петро І змушував селян служити по 25 років. Романови продавали людей, як худобу. СРСР будував ГУЛАГи, де рабство було нормою. Сьогодні — «мобілізовані» з глибинки, які йдуть на смерть за обіцянку амністії та пачку гречки. Свобода — це те, чого руZZкий мір боїться найбільше. Бо раб не ставить запитань. Він просто йде в бій. 4️⃣ Великодержавний шовінізм — як релігія «Ми — велика держава!» — кричать ті, хто живе в бараках без води. Петро І змушував бояр голити бороди, щоб «цивілізувати» варварів. Романови вважали себе «третім Римом», а всі інші — другосортними. Сьогодні — «українці не існують», «Киев — мать городов русских», «всі мають говорити по-руZZкі» ! Це не гордість. Це комплекс неповноцінності, замаскований під імперську пиху. --- 5️⃣ Війна — як спосіб дихати. Петро І воював постійно — зі Швецією, Туреччиною, Персією. Романови — з Польщею, Османами, Наполеоном. СРСР — з усіма, кого міг дістати. Сучасна роZZія —Чиченскі війни.Модова. Грузія.Сирія.Україна... Війна — це не збій. Це ритм хворого серця недоімперії. Бо коли немає війни — руZZкий мір починає гнити ще швидше. 🎭 Абсурд і трагізм роZZійська «велич» — це театр абсурду, де актори грають ролі героїв, а насправді — злодії. Це трагедія для сусідів, фарс для світу, і пастка для власного народу. Це імперія, яка не будує — вона лише руйнує. І кожен її «стовп» — це не опора, а труна. 📌 Висновок «Пятихатка» руZZкого міра — це не просто набір характеристик. Це архітектура зла, збудована на брехні, грабунку, рабстві, шовінізмі та війні. Історія показує: це не тимчасове явище. Це — системна хвороба. А отже, лікувати її треба не компромісами, а правдою, свободою і пам’яттю. --- 📣 Запрошую до подальшої дискусії та знайомства Переходьте та підписуйтесь на телеграм-канал UA «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ...» 👉 [https://t.me/RuslanSpeaks]

#світ Малі — держава без виходу до моря, зате з багатою історією. Саме тут у середньовіччі існувала одна з найбагатших імперій світу — імперія Малі, правитель якої Манса Муса вважається найбагатшою людиною за всю історію людства. Сьогодні країна відома своїми пустелями, глиняними містами, музикою та культурою народів туарегів і догонів. Одне з найвідоміших міст — Дженне, де розташована найбільша у світі глиняна мечеть. 🌍 Бідна економіка, багаті традиції та неймовірна природа — усе це про Малі.