З глибоким сумом повідомляємо про велике горе. 2 березня, вранці пішла з життя наша шановна тренер з плавання ДЮСШ управління освіти і науки БМР Надія Шеіна! Глибоко сумуємо та висловлюємо щирі співчуття родині. Нехай добрий,світлий спомин про Надію Григорівну назавжди залишиться у серцях усіх хто її знав. Важко знайти слова втіхи,коли зупиняється Серце ВЕЛИКОЇ людини,яка була важливою в житті. Царство Небесне! Вічна Світла пам'ять Вам наша люба НАДІЯ ГРИГОРІВНА!!!

Царство Посейдона😊

І річниця смерті нашої бабусі Наді...🙏 Світла пам'ять...🕯Царство Небесне...☦️

#тварини Україна - справжнє царство для пернатих. Тут можна побачити птахів, яких не знайдеш більше ніде в Європі. Деякі з них виглядають наче з фантастичного фільму, інші вражають поведінкою або голосом. І зараз ми познайомимось із тими, хто здивує навіть досвідченого орнітолога. https://youtu.be/40TjzSlosic

Душа і спокій... «Серед Карпатських лісів» (ессе "Повернення до витоків" фрагмент) Душа людини — як вічний мандрівник, що шукає притулок у світі, сповненому шуму й метушні. Її прагнення просте, але водночас величне: знайти спокій, що огорне її теплим серпанком умиротворення, що дозволить злитися з гармонією світу. І де, як не серед Карпатських лісів, схованих у обіймах туманного ранку, їй варто шукати цей споконвічний прихисток? Карпати — це не просто гори, це душа України, її не розгадана таємниця, її глибока і трепетна пісня. Тут, де тисячолітні ліси здіймаються до неба, немов хранителі давніх легенд, розкинулося царство спокою. Небо, як срібна вуаль, повільно стелиться над вершинами, а тумани м'яко сповивають кожне дерево, мов ніжний подих природи. Вранці, коли перші промені сонця пробиваються крізь густу імлу, світ тут народжується знову. Серед стрімких схилів чути лише шепіт вітру і дзвінку пісню гірських потоків, що прокладають собі шлях між камінням. У цьому величному мовчанні природи душа знаходить те, що марно шукає у гомінкому світі — спокій. Старезні буки і смереки розповідають незримі історії, притишено гомонять між собою, запрошуючи кожного шукача тиші стати часткою цієї казки. Достатньо лише зупинитися, вдихнути глибоко це чисте, гірське повітря, і відчути, як усе зайве зникає. Душа більше не блукає у лабіринтах тривог — вона відпочиває, слухаючи симфонію Карпат. Тут можна довго дивитися на м’яку ходу хмар над верховинами, на мерехтіння роси на травах, на пташиний політ між древами. І розуміти: спокій — він завжди тут. Він не вимагає, не кличе, не умовляє, просто є, як сама природа, як вітер у верховітті, як вічне биття серця землі. Карпатські ліси — це не просто куточок природної краси. Це місце, де душа знаходить себе. І коли сутінки м'яко вкривають гори, а зорі розкидають свої світлі стежки на чорному оксамиті небес, ти розумієш: спокій не в далекій мрії, він тут, у серці Карпат, у тобі самому. Хочеться знову і знову повертатися сюди. Полинути в цей вічний затишок природи, де душа, нарешті, віднаходить свій прихисток та спокій... https://t.me/RuslanSpeaks ✍️ «Моя Україна» 18.05.2023 (із неопублікованого.Із моїх архівів)

#поезія От і все. Поховали старезного діда, закопали навіки у землю святу. Він тепер вже не встане і ранком не піде із косою під гору круту. І не стане мантачкою тишу будити, задивлятися в небо, як гаснуть зірки. Лиш росою по нім буде плакати жито і пливтимуть над ним непомітно віки. От і все. Поховали хорошу людину, повернули навіки у лоно землі. Та невже ж помістились в тісну домовину всі турботи його, всі надії, жалі! Та невже ж то йому все віднині байдуже — чи світитиме сонце, чи ніч напливе! Біль у душу мою закрадається вужем, відчай груди мені розпанахує, рве. Я готовий повірити в царство небесне, бо не хочу, щоб в землю ішли без сліда безіменні, святі, незрівнянно чудесні, горді діти землі, вірні діти труда. Хай шалені гудуть над планетою весни, хай трава пнеться вгору крізь листя старе… Я не вірю, що дід із могили воскресне, але вірю, що ні — він увесь не умре. Його думи нехитрі додумають внуки, і з очей ще віки пломенітимуть в них його пристрасть і гнів, його радощі й муки, що, вмираючи, він передав для живих. ✍🏻 Василь Симоненко 🎶 Олексій Гроза

#книжковий_відгук #Лана_читає “Обіцянка дракона” Елізабет Лім Видавництво РМ У першій частині Шіорі та її брати стали жертвами прокляття, і для розв’язання цієї проблеми знадобилися справді титанічні зусилля. Шіорі подолала суцільні перешкоди, дивом вижила і дала обіцянку, яку виконати капець як непросто. Дракони хочуть перлину, демони хочуть вирватися з гори, а Шіорі просто хоче вижити та повернутися додому. Перша частина мене захопила, але як же повільно йшла друга. Ні, авторка все ще яскраво та ефектно описує все, що можна описати, але якщо в першій частині подій “на фантазію” було кілька, в другій їх достобіса. Царство драконів, демонічна гора, польоти та битви… Інколи було дуже складно уявити, що вопше тут відбувається, і який вигляд має. Також я періодично чіплялася до логіки персонажів та перебігу подій. Взагалі трошки незрозуміло, як тут йде час. Адже перша книга закінчилася тим, що після однієї пригоди Шіорі фактично одразу настає друга. Але в другій все виглядало так, наче між частинами пів життя минуло. Як на мене, у цій частині сильно більше “казковості”, ніж у першій. Мені подобається, коли ретелінг казки виглядає, як роментезі чи фантастика, але коли ретелінг казки виглядає, як інша казка, - походу, не моє пальто. Що ні сторінка, то смертельна небезпека, з якої Шіори дивом рятується. І з демонами питання вирішилося якось.. ну неочікувано просто… І поганець якийсь дивний... А любовний трикутник - то вопше ні про шо. Не знаю, чого я очікувала, але, напевно, не такого) З плюсів - книга реально виглядає, як єбєйший артоб’єкт, і нею прям хотілося насолодитися. І мова дійсно барвиста. Але щось пішло не так. Не знаю, може, в настрій не влучила.

#imperium #romanum #візантія #ромеї #царство #римська #імперія #константинополь

🔥24 травня 1571 року Кримський хан Девлет Ґерай з військом підійшов до Москви. Війська хана пограбували та спалили московські посади та Земляне місто. 3 червня вогонь також перекинувся на Кремль: згорів Опричний двір та палац царя, в пожежі загинув від поранення головнокомандувач московського війська князь Іван Більський. Не маючи осадних знарядь, в оточені кам'яними стінами Кремль і Китай-город Девлет Ґерай не увійшов. Похід був спровокований порушенням васальної присяги Московії Кримському ханству. Ще 1561 року московити «отримали грамоту константинопольського патріарха» (яка виявилась фальшивою), що стверджувала права Івана IV на царство. На 1563 рік відносини між Московським царством і Кримським ханством остаточно погіршились, що призвело до війни.

🏹 Привіт. Я — Елой. Люди старого світу залишили після себе багато ідей. Деякі були корисні, деякі — небезпечні. А деякі... дивні й тривожні водночас. Сьогодні розповім вам про одну з них — про ноосферу. 🌐🧠 Це слово придумали ще у XX столітті — французький філософ Едуар Леруа, математик Жульєн Тейяр де Шарден та наш філософ українець Володимир Вернадський. Вони уявляли, що Земля колись перейде в нову фазу — фазу розуму. 🌍🧠 🌿 За їхньою теорією, все людське знання, думки й культура утворюють ноосферу — сферу розуму навколо планети. Як атмосфера — з повітрям, так ноосфера — з ідеями. Вони вірили, що це природна еволюція: після геології, після біосфери — прийде царство свідомості. Звучить красиво… поки не поглянеш на це з мого боку. Що буде, якщо цей "розум" вирішить, що сам знає, як краще? 🤖 Що, якщо ноосфера не просто збере дані, а почне діяти? І головне — хто буде нею керувати? Чи вона керуватиме нами? У моєму світі вже було щось подібне. Штучні інтелекти, які об’єднали знання людства, втратили контроль. Вони більше не служили людям — вони почали їх замінювати. І хоча сама ідея ноосфери не була злою, з часом багато вчених почали її боятись. Бо сфера розуму без морального компаса може стати сферою загрози. 🧭 Світ — не просто дані. Це стежки, по яких ходять люди. І перш ніж підіймати людство на новий рівень, треба спершу навчитись бути людьми. З повагою до старих ідей — ваша Елой. 🌄 #fan_art #супер_факт #супер_порада