• #Продаю
    Всі книги в чудовому стані.

    1). Василь Махно "Вічний календар". 120 грн.
    2). Светлана Талан "Раздели мою печаль". 120 грн.
    3). "Самые красивые места мира". 200 грн.
    На фото зліва ілюстрована книга, справа картонна упаковка до неї.
    4). "Салаты для праздника и на каждый день". 100 грн.
    5). "Закусочные слоеные торти и сэндвичи". 100 грн.
    6). "Блюда из микроволновой печи". 100 грн.
    7). Три буклета. "Блюда в горшочках", "Праздничные салаты", "Постные блюда". Разом 150 грн
    6). "Вырезаем из овощей: Садовые цветы" 50 грн.

    Відправлю УП/НП/Поштоматом НП.
    Пишіть мені в коментарі, або приват.
    #Продаю Всі книги в чудовому стані. 1). Василь Махно "Вічний календар". 120 грн. 2). Светлана Талан "Раздели мою печаль". 120 грн. 3). "Самые красивые места мира". 200 грн. На фото зліва ілюстрована книга, справа картонна упаковка до неї. 4). "Салаты для праздника и на каждый день". 100 грн. 5). "Закусочные слоеные торти и сэндвичи". 100 грн. 6). "Блюда из микроволновой печи". 100 грн. 7). Три буклета. "Блюда в горшочках", "Праздничные салаты", "Постные блюда". Разом 150 грн 6). "Вырезаем из овощей: Садовые цветы" 50 грн. Відправлю УП/НП/Поштоматом НП. Пишіть мені в коментарі, або приват.
    1
    436views 1 Shares
  • В украинском Каменском оплакивают погибшего прапорщика ЦАХАЛа Александра Рудя — выпускника местной школы «Ор-Авнер»

    «С глубокой скорбью и тяжёлой печалью Еврейская община Каменского получила горькое известие о гибели Рудь Александра — выпускника школы «Ор-Авнер» в Каменском, солдата ЦАХАЛа». Именно такими словами начинается траурный текст, опубликованный 7 апреля 2026 года раввином общины Levi Stambler.

    В публикации сказано, что Александр погиб в субботу, 17 нисана. 17 нисана 5786 года по еврейскому календарю пришлось на субботу, 4 апреля 2026 года.

    Община выразила искренние соболезнования его матери, бабушке и всей семье. Завершается текст традиционными словами утешения:

    «Да утешит Вас Вс-вышний вместе с остальными скорбящими Сиона и Иерусалима, и да не будете Вы более знать горя.

    Как сказано у пророка: “И пробудятся и воспоют обитающие в прахе” — и он среди них. Амен».

    Это тот случай, когда короткий общинный текст звучит сильнее длинного официального сообщения. В нескольких строках — и боль, и память, и чувство потери человека, которого в Каменском помнили не по заголовкам, а как своего.

    Для израильской аудитории эта история тоже звучит особенно остро. Она слишком узнаваема для огромного числа семей, чья жизнь уже давно разделена не границей, а общей судьбой. Детство могло пройти в Украине, а взрослая жизнь, служба, семья и ответственность — уже в Израиле.

    Из открытых источников следует, что Александру Рудю стало плохо во время несения службы. Сообщалось, что его доставили в больницу «Рамбам», где врачи боролись за его жизнь, однако спасти его не удалось. Похороны прошли 6 апреля 2026 года на военном кладбище в Ришон ле-Ционе.

    Александру Рудю было 37 лет. В опубликованных текстах о нём вспоминают как о человеке, следившем за здоровьем, не злоупотреблявшем ни алкоголем, ни сигаретами и любившем страйкбол. Сообщается, что у него остались мать и жена.

    За каждым подобным именем стоит не только факт гибели, но и целая судьба, в которой были детство, школа, близкие, друзья, товарищи по службе и та незримая связь между украинским еврейством и Израилем, которая сегодня ощущается особенно остро.

    Смерть Александра Рудя стала ударом для его семьи, для его общины в Каменском и для тех, кто знал его в Израиле. Такие истории напоминают, что расстояния ничего не меняют, когда речь идёт о памяти, боли и принадлежности к одному народу.

    Светлая память Александру Рудю.

    Подробнее читайте в статье:
    https://news.nikk.co.il/v-ukrainskom-kamenskom/

    НАновости‼️:- новости Израиля
    Важно❓ Поделитесь ❗️
    и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы.

    #НАновости #NAnews #Израиль #Украина #ЦАХАЛ #Каменское #ОрАвнер #ЕврейскаяОбщина #Память #ИзраильУкраина
    В украинском Каменском оплакивают погибшего прапорщика ЦАХАЛа Александра Рудя — выпускника местной школы «Ор-Авнер» «С глубокой скорбью и тяжёлой печалью Еврейская община Каменского получила горькое известие о гибели Рудь Александра — выпускника школы «Ор-Авнер» в Каменском, солдата ЦАХАЛа». Именно такими словами начинается траурный текст, опубликованный 7 апреля 2026 года раввином общины Levi Stambler. В публикации сказано, что Александр погиб в субботу, 17 нисана. 17 нисана 5786 года по еврейскому календарю пришлось на субботу, 4 апреля 2026 года. Община выразила искренние соболезнования его матери, бабушке и всей семье. Завершается текст традиционными словами утешения: «Да утешит Вас Вс-вышний вместе с остальными скорбящими Сиона и Иерусалима, и да не будете Вы более знать горя. Как сказано у пророка: “И пробудятся и воспоют обитающие в прахе” — и он среди них. Амен». Это тот случай, когда короткий общинный текст звучит сильнее длинного официального сообщения. В нескольких строках — и боль, и память, и чувство потери человека, которого в Каменском помнили не по заголовкам, а как своего. Для израильской аудитории эта история тоже звучит особенно остро. Она слишком узнаваема для огромного числа семей, чья жизнь уже давно разделена не границей, а общей судьбой. Детство могло пройти в Украине, а взрослая жизнь, служба, семья и ответственность — уже в Израиле. Из открытых источников следует, что Александру Рудю стало плохо во время несения службы. Сообщалось, что его доставили в больницу «Рамбам», где врачи боролись за его жизнь, однако спасти его не удалось. Похороны прошли 6 апреля 2026 года на военном кладбище в Ришон ле-Ционе. Александру Рудю было 37 лет. В опубликованных текстах о нём вспоминают как о человеке, следившем за здоровьем, не злоупотреблявшем ни алкоголем, ни сигаретами и любившем страйкбол. Сообщается, что у него остались мать и жена. За каждым подобным именем стоит не только факт гибели, но и целая судьба, в которой были детство, школа, близкие, друзья, товарищи по службе и та незримая связь между украинским еврейством и Израилем, которая сегодня ощущается особенно остро. Смерть Александра Рудя стала ударом для его семьи, для его общины в Каменском и для тех, кто знал его в Израиле. Такие истории напоминают, что расстояния ничего не меняют, когда речь идёт о памяти, боли и принадлежности к одному народу. Светлая память Александру Рудю. Подробнее читайте в статье: https://news.nikk.co.il/v-ukrainskom-kamenskom/ НАновости‼️:- новости Израиля Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы. #НАновости #NAnews #Израиль #Украина #ЦАХАЛ #Каменское #ОрАвнер #ЕврейскаяОбщина #Память #ИзраильУкраина
    NEWS.NIKK.CO.IL
    В украинском Каменском оплакивают погибшего прапорщика ЦАХАЛа Александра Рудь — выпускника местной школы «Ор-Авнер» - НАновости - новости Израиля
    "С глубокой скорбью и тяжёлой печалью Еврейская община Каменского получила горькое известие о гибели Рудь Александра — выпускника школы «Ор-Авнер» в - НАновости - новости Израиля - Среда, 8 апреля, 2026, 21:57
    1Kviews
  • #історія #музика
    Джаз-мануш: Як циганська гітара та три пальці Джанго Рейнхардта змінили архітектуру свінгу.
    У першій половині XX століття, поки вся Америка хиталася в ритмі біг-бендів, у закутках Парижа народився найбільш елегантний та водночас «дикий» стиль європейського джазу — джаз-мануш (або циганський свінг). Це був дивовижний культурний синтез: аристократизм французького музету зустрівся з експресією циганських таборів та американським джазом, створивши звук, що іскриться, як дороге шампанське біля багаття. 🎻

    Головним архітектором цього стилю став Джанго Рейнхардт — людина, чия біографія сама по собі є маніфестом незламності. У 1928 році під час пожежі у своєму фургоні Джанго отримав жахливі опіки, що паралізували безіменний палець та мізинець його лівої руки. Для будь-якого гітариста того часу це був фінал. Але Джанго, ігноруючи анатомію, винайшов абсолютно нову систему аплікатури, використовуючи лише два робочі пальці для віртуозних пасажів. Технологічно це був «баг», що став «фічею»: специфічні акорди та неймовірна швидкість стали фірмовим знаком стилю.

    У 1934 році Джанго разом із скрипалем Стефаном Граппеллі створили Quintette du Hot Club de France. Це був унікальний склад: жодних ударних чи духових, лише струнні інструменти. Ритм-гітари виконували роль барабанів, використовуючи техніку «la pompe» (помпа) — різкі, сухі удари по струнах, що створювали ефект локомотива, який несеться крізь ніч. 🎻

    Поки в москві 1930-х років джаз то оголошували «музикою товстих», то намагалися приборкати його державними оркестрами, перетворюючи на стерильний сурогат, мануш залишався музикою вільного духу. Під час нацистської окупації Парижа Джанго дивом уникнув концтаборів (де загинули тисячі представників народу ромів), бо навіть офіцери вермахту таємно обожнювали його гру. Це був приклад того, як чистий талант може стати бронежилетом у найтемніші часи.

    Джаз-мануш став першим великим внеском Європи у розвиток джазу, який до того вважався виключно американським експортом. Він приніс у музику особливу меланхолію, відому як «manouche angst», де за неймовірною швидкістю нот завжди ховається глибока печаль. 🎻

    Сьогодні цей стиль залишається герметичним, але живим. Кожен гітарист, який намагається відтворити ці пасажі, знає: мануш — це не про ноти, а про те, як вмістити ціле життя у три хвилини гітарного соло, маючи лише три робочі пальці та серце, що б’ється в ритмі 240 ударів на хвилину. 🎻

    https://youtu.be/JBGVnbu65HI?si=Kt2sJHgKnWEvI0Wo
    #історія #музика Джаз-мануш: Як циганська гітара та три пальці Джанго Рейнхардта змінили архітектуру свінгу. У першій половині XX століття, поки вся Америка хиталася в ритмі біг-бендів, у закутках Парижа народився найбільш елегантний та водночас «дикий» стиль європейського джазу — джаз-мануш (або циганський свінг). Це був дивовижний культурний синтез: аристократизм французького музету зустрівся з експресією циганських таборів та американським джазом, створивши звук, що іскриться, як дороге шампанське біля багаття. 🎻 Головним архітектором цього стилю став Джанго Рейнхардт — людина, чия біографія сама по собі є маніфестом незламності. У 1928 році під час пожежі у своєму фургоні Джанго отримав жахливі опіки, що паралізували безіменний палець та мізинець його лівої руки. Для будь-якого гітариста того часу це був фінал. Але Джанго, ігноруючи анатомію, винайшов абсолютно нову систему аплікатури, використовуючи лише два робочі пальці для віртуозних пасажів. Технологічно це був «баг», що став «фічею»: специфічні акорди та неймовірна швидкість стали фірмовим знаком стилю. У 1934 році Джанго разом із скрипалем Стефаном Граппеллі створили Quintette du Hot Club de France. Це був унікальний склад: жодних ударних чи духових, лише струнні інструменти. Ритм-гітари виконували роль барабанів, використовуючи техніку «la pompe» (помпа) — різкі, сухі удари по струнах, що створювали ефект локомотива, який несеться крізь ніч. 🎻 Поки в москві 1930-х років джаз то оголошували «музикою товстих», то намагалися приборкати його державними оркестрами, перетворюючи на стерильний сурогат, мануш залишався музикою вільного духу. Під час нацистської окупації Парижа Джанго дивом уникнув концтаборів (де загинули тисячі представників народу ромів), бо навіть офіцери вермахту таємно обожнювали його гру. Це був приклад того, як чистий талант може стати бронежилетом у найтемніші часи. Джаз-мануш став першим великим внеском Європи у розвиток джазу, який до того вважався виключно американським експортом. Він приніс у музику особливу меланхолію, відому як «manouche angst», де за неймовірною швидкістю нот завжди ховається глибока печаль. 🎻 Сьогодні цей стиль залишається герметичним, але живим. Кожен гітарист, який намагається відтворити ці пасажі, знає: мануш — це не про ноти, а про те, як вмістити ціле життя у три хвилини гітарного соло, маючи лише три робочі пальці та серце, що б’ється в ритмі 240 ударів на хвилину. 🎻 https://youtu.be/JBGVnbu65HI?si=Kt2sJHgKnWEvI0Wo
    1
    676views


  • МЕРЕЖИВО, ГАПТОВАНЕ МОРОЗОМ

    Мереживо, гаптоване морозом,
    На шибці, наче спогад про тепло́,
    Зітхання снігу, але не під возом,
    І небо простяглося, наче скло.

    Сліди застигли всюди на дорозі,
    Як пам’ять про ці кроки десь в імлі,
    І серце, наче птаха у облозі,
    Яка весну шукає в кришталі.

    У кожному мереживі надія,
    Що знову десь розто́питься печаль,
    Бо навіть у засніженій завії
    Живе душі та непохитна сталь.

    І тиша, що лягла на підвіконні
    Й замріяно на зиму спогляда,
    Й мереживо, неначе на долоні.
    Весну крізь нього тиша вигляда.

    І світло крізь завісу снігопаду
    Нагадує про ніжність і тепло́,
    Воно торкає серця, наче кладу,
    Й крізь шибку, наче квітка, зацвіло.

    В мереживо уплівся пульс чекання,
    Що визира крізь лід і темну ніч,
    Бо навіть у морозному мовчанні
    Живе любов, як полум’я від свіч.

    13.11.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
    ID: 1058202

    МЕРЕЖИВО, ГАПТОВАНЕ МОРОЗОМ Мереживо, гаптоване морозом, На шибці, наче спогад про тепло́, Зітхання снігу, але не під возом, І небо простяглося, наче скло. Сліди застигли всюди на дорозі, Як пам’ять про ці кроки десь в імлі, І серце, наче птаха у облозі, Яка весну шукає в кришталі. У кожному мереживі надія, Що знову десь розто́питься печаль, Бо навіть у засніженій завії Живе душі та непохитна сталь. І тиша, що лягла на підвіконні Й замріяно на зиму спогляда, Й мереживо, неначе на долоні. Весну крізь нього тиша вигляда. І світло крізь завісу снігопаду Нагадує про ніжність і тепло́, Воно торкає серця, наче кладу, Й крізь шибку, наче квітка, зацвіло. В мереживо уплівся пульс чекання, Що визира крізь лід і темну ніч, Бо навіть у морозному мовчанні Живе любов, як полум’я від свіч. 13.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1058202
    259views
  • #поезія
    Той клавесин і плакав, і плекав
    чужу печаль. Свічки горіли кволо.
    Старий співак співав, як пелікан,
    проціджуючи музику крізь воло.

    Він був старий і плакав не про нас.
    Той голос був як з іншої акустики.
    Але губив під люстрами романс
    прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.

    На голови, де, наче солов'ї,
    своє гніздо щодня звивають будні,
    упав романс, як він любив її
    і говорив слова їй незабутні.

    Він цей вокал підносив, як бокал.
    У нього був метелик на маніжці.
    Якісь красуні, всупереч вікам,
    до нього йшли по місячній доріжці.

    А потім зникла музика. Антракт.
    Усі мужчини говорили прозою.
    Жінки мовчали. Все було не так.
    Їм не хотілось пива і морозива.

    Старий співав без гриму і гримас.
    Були слова палкими й несучасними.
    О, заспівайте дівчині романс!
    Жінки втомились бути не прекрасними.
    #поезія Той клавесин і плакав, і плекав чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. На голови, де, наче солов'ї, своє гніздо щодня звивають будні, упав романс, як він любив її і говорив слова їй незабутні. Він цей вокал підносив, як бокал. У нього був метелик на маніжці. Якісь красуні, всупереч вікам, до нього йшли по місячній доріжці. А потім зникла музика. Антракт. Усі мужчини говорили прозою. Жінки мовчали. Все було не так. Їм не хотілось пива і морозива. Старий співав без гриму і гримас. Були слова палкими й несучасними. О, заспівайте дівчині романс! Жінки втомились бути не прекрасними.
    3
    658views
  • #поезія
    Ми фрази розкидаємо крилаті,
    Як «добрий день» кохаю прозвучить.
    Напевно, десь у чомусь винуваті,
    Що наше серце з кимось не горить.

    Чужу біду ми іноді не бачимо,
    Адже у інших теж душа болить...
    І десь, когось, за щось ми не пробачимо,
    Не розуміємо, життя - коротка мить.

    Як часто ми звертаємось до Бога,
    Лише тоді, коли у нас біда,
    Коли на серці біль або тривога,
    Коли самих себе, бува, шкода.

    Буває, що не завжди в чомусь прАві,
    На вчинках інших ставили хрести.
    Не в тих місцях шукали переправи,
    Не з тими будували ми мости.

    Як мало тих хто бачить ніжність неба,
    У кому мудрість музики звучить,
    Хто жебраку подав на кусень хліба,
    Хто разом з нами душами кричить!

    В житті все більше, поруч з нами, підлих,
    Хто лицемірно кличе нас на чай.
    Як мало справжніх, світлих, добрих ,вірних,
    Готових з нами в радість і печаль.

    Таня Алексійчук.

    ***
    «І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.»

    Ліна Костенко
    #поезія Ми фрази розкидаємо крилаті, Як «добрий день» кохаю прозвучить. Напевно, десь у чомусь винуваті, Що наше серце з кимось не горить. Чужу біду ми іноді не бачимо, Адже у інших теж душа болить... І десь, когось, за щось ми не пробачимо, Не розуміємо, життя - коротка мить. Як часто ми звертаємось до Бога, Лише тоді, коли у нас біда, Коли на серці біль або тривога, Коли самих себе, бува, шкода. Буває, що не завжди в чомусь прАві, На вчинках інших ставили хрести. Не в тих місцях шукали переправи, Не з тими будували ми мости. Як мало тих хто бачить ніжність неба, У кому мудрість музики звучить, Хто жебраку подав на кусень хліба, Хто разом з нами душами кричить! В житті все більше, поруч з нами, підлих, Хто лицемірно кличе нас на чай. Як мало справжніх, світлих, добрих ,вірних, Готових з нами в радість і печаль. Таня Алексійчук. *** «І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.» Ліна Костенко
    2
    547views
  • Троянди на снігу — це символ контрастного поєднання гарячої пристрасті та холодної самотності, краси, що протистоїть біді, та ніжності, яка не вмирає від морозу. Вони втілюють незвичне диво, печальну красу, вірність та пам'ять про кохання, що долає перешкоди, палаючи вогнем посеред зими.
    Троянди на снігу — це символ контрастного поєднання гарячої пристрасті та холодної самотності, краси, що протистоїть біді, та ніжності, яка не вмирає від морозу. Вони втілюють незвичне диво, печальну красу, вірність та пам'ять про кохання, що долає перешкоди, палаючи вогнем посеред зими.
    327views
  • #поезія
    У світі злому і холодному,
    Де щастя зіткане з прощань,
    Чи ми пробачим одне одному
    Цю несподівану печаль?
    Чи будем вік себе картати?
    Але за віщо, Боже мій!
    За те, що серце калатати
    Посміло в ніжності німій?!
    За ті передані привіти?
    За тихий погляд, що п'янить?
    Нехай це сонечко посвітить.
    Нехай ця туга продзвенить.

    Ліна Костенко
    #поезія У світі злому і холодному, Де щастя зіткане з прощань, Чи ми пробачим одне одному Цю несподівану печаль? Чи будем вік себе картати? Але за віщо, Боже мій! За те, що серце калатати Посміло в ніжності німій?! За ті передані привіти? За тихий погляд, що п'янить? Нехай це сонечко посвітить. Нехай ця туга продзвенить. Ліна Костенко
    1
    313views
  • ЖУРАВЛИК

    Журавликом синок злетів у небо,
    Курличе тужно в небі з вишини,
    Не ве́рнеться, матусенько, до тебе,
    Хіба що лиш прилине в тво́ї сни.

    Не ве́рнеться, матусенько, ніко́ли,
    Його не зможеш більше обійнять,
    Не вийде на світанку з батьком в поле,
    В сирій землі́ зостанеться лежать.

    Не вийде більше вранці на подвір'я,
    Босо́ніж не пройде́ться по росі,
    Лиш з піднебесся скине сво́є пір'я,
    Й скупаєте його в свої́й сльозі.

    Лиш з піднебесся пір'ячко він скине,
    У ньому буде ту́га і печаль,
    Але в домівку більше не полине,
    Його відліт поселить біль і жаль.

    В домівку більш ніко́ли не полине,
    Не заспіває пісню він дзвінку…
    Курликання прощальне журавлине,
    Й могила, що заквітчана в вінку.

    Курликання прощальне журавлине
    Наза́вжди в піднебесся полетів.
    В сирій землі журавлик наш спочине…
    А жити він… А жити він хотів.

    22.03.2023 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 р.
    ID: 978034
    ЖУРАВЛИК Журавликом синок злетів у небо, Курличе тужно в небі з вишини, Не ве́рнеться, матусенько, до тебе, Хіба що лиш прилине в тво́ї сни. Не ве́рнеться, матусенько, ніко́ли, Його не зможеш більше обійнять, Не вийде на світанку з батьком в поле, В сирій землі́ зостанеться лежать. Не вийде більше вранці на подвір'я, Босо́ніж не пройде́ться по росі, Лиш з піднебесся скине сво́є пір'я, Й скупаєте його в свої́й сльозі. Лиш з піднебесся пір'ячко він скине, У ньому буде ту́га і печаль, Але в домівку більше не полине, Його відліт поселить біль і жаль. В домівку більш ніко́ли не полине, Не заспіває пісню він дзвінку… Курликання прощальне журавлине, Й могила, що заквітчана в вінку. Курликання прощальне журавлине Наза́вжди в піднебесся полетів. В сирій землі журавлик наш спочине… А жити він… А жити він хотів. 22.03.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 р. ID: 978034
    167views
  • #поезія
    Ця жінка-спокуса, бо врода її така дивна.
    Ця жінка-принада, собою хвилює серця.
    Бо вільна, як птаха. Нікому, нічого не винна.
    Це вічне кохання, воно її так до лиця.

    Ця жінка-бажання. В душі її тліє жарина.
    Ця жінка-загадка, що твій потривожила сон.
    Бо довша за вічність, ота довгожданна хвилина.
    Коли її погляд бере тебе в ніжний полон.

    Ця жінка-троянда. Цей запах лиш чутно вловимий.
    Ця жінка-надія. В очах її вічна печаль.
    П'янкий її напій, отой гіркувато-полинний.
    Лише пригубивши, тобі за минулим не жаль.

    Ця жінка-багаття. Спалить твоє серце на попіл.
    Ця жінка-тривога, що в душу тобі заповзла.
    В обіймах гарячих назавжди твій втрачений спокій.
    Коли вона поруч усі недоречні слова.

    Леся П'єх.
    #поезія Ця жінка-спокуса, бо врода її така дивна. Ця жінка-принада, собою хвилює серця. Бо вільна, як птаха. Нікому, нічого не винна. Це вічне кохання, воно її так до лиця. Ця жінка-бажання. В душі її тліє жарина. Ця жінка-загадка, що твій потривожила сон. Бо довша за вічність, ота довгожданна хвилина. Коли її погляд бере тебе в ніжний полон. Ця жінка-троянда. Цей запах лиш чутно вловимий. Ця жінка-надія. В очах її вічна печаль. П'янкий її напій, отой гіркувато-полинний. Лише пригубивши, тобі за минулим не жаль. Ця жінка-багаття. Спалить твоє серце на попіл. Ця жінка-тривога, що в душу тобі заповзла. В обіймах гарячих назавжди твій втрачений спокій. Коли вона поруч усі недоречні слова. Леся П'єх.
    1
    555views
More Results