• НЕБЕСНА СИНЬ, НЕБЕСНА ДАЛЬ


    Небесна синь, небесна даль,

    Але душа у шмаття рветься,

    Війна трива у нас, на жаль...

    Чи доля нам ще усміхне́ться?


    Небесна синь, небесна даль,

    Усі небеснії простори,

    Суцільний сум, і біль, й печаль,

    Журба і смуток, сльо́зи й горе.


    Небесна синь, небесна даль,

    Вдивляюсь в це, а серце плаче,

    Кладем благання на вівтар,

    Слізьми́ і голосом тремтячим.


    Небесна синь, небесна даль,

    Молитва лине крізь руїни,

    В надії — хоч на крихту скаль,

    Що світло проросте з глиби́ни.


    Небесна синь, небесна даль,

    Де журавлі летять у вирій,

    А ми — в обіймах чорних хмар,

    Та серце б'ється ще у вірі.


    Небесна синь, небесна даль,

    Неначе спогад мами й дому,

    Несемо тишу крізь печаль,

    І біль — як хрест, як кару злому.


    01.11.2025 р.


    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

    ID: 1050617

    НЕБЕСНА СИНЬ, НЕБЕСНА ДАЛЬНебесна синь, небесна даль,Але душа у шмаття рветься,Війна трива у нас, на жаль...Чи доля нам ще усміхне́ться?Небесна синь, небесна даль,Усі небеснії простори,Суцільний сум, і біль, й печаль,Журба і смуток, сльо́зи й горе.Небесна синь, небесна даль,Вдивляюсь в це, а серце плаче,Кладем благання на вівтар,Слізьми́ і голосом тремтячим.Небесна синь, небесна даль,Молитва лине крізь руїни,В надії — хоч на крихту скаль,Що світло проросте з глиби́ни.Небесна синь, небесна даль,Де журавлі летять у вирій,А ми — в обіймах чорних хмар,Та серце б'ється ще у вірі.Небесна синь, небесна даль,Неначе спогад мами й дому,Несемо тишу крізь печаль,І біль — як хрест, як кару злому.01.11.2025 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025ID: 1050617
    56переглядів
  • МОЛИТВА ОСЕНІ

    Осінь шепоче молитву вітрами,
    Падає листя, мов спогад з плеча,
    Сонце згасає між хмарами й снами,
    Тиша сплітає нам шаль велича́.

    Вітер торкає обличчя, як повідь,
    Сріблом на скронях лягає печаль,
    Серце шукає забутує сповідь,
    Наче дитинство, закрила вуаль.

    Пахне прощанням у кожному кроці,
    Садом, де яблук вже майже нема,
    Осінь стоїть на самотній дорозі
    Тиха, як мати, що сина чека.

    Скрізь крізь тумани, крізь втому і втрати,
    Тліє зернятко надії в душі,
    Буде весна – син зустрінеться й мати,
    Й вишні розквітнуть на рідній межі.

    Хай же молитва злітає й крізь втому,
    Хай обіймає і ме́ртвих й живих,
    Хай всі герої вертають додому,
    З вірою в серці крізь бурі і сніг.

    Всюди лунає молитва живая,
    З попелу виросте слово живе,
    Мати в сльозах за Вкраїну благає,
    І ПЕРЕМОГА до нас все ж прийде.

    12.11.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
    ID: 1051324

    МОЛИТВА ОСЕНІ Осінь шепоче молитву вітрами, Падає листя, мов спогад з плеча, Сонце згасає між хмарами й снами, Тиша сплітає нам шаль велича́. Вітер торкає обличчя, як повідь, Сріблом на скронях лягає печаль, Серце шукає забутує сповідь, Наче дитинство, закрила вуаль. Пахне прощанням у кожному кроці, Садом, де яблук вже майже нема, Осінь стоїть на самотній дорозі Тиха, як мати, що сина чека. Скрізь крізь тумани, крізь втому і втрати, Тліє зернятко надії в душі, Буде весна – син зустрінеться й мати, Й вишні розквітнуть на рідній межі. Хай же молитва злітає й крізь втому, Хай обіймає і ме́ртвих й живих, Хай всі герої вертають додому, З вірою в серці крізь бурі і сніг. Всюди лунає молитва живая, З попелу виросте слово живе, Мати в сльозах за Вкраїну благає, І ПЕРЕМОГА до нас все ж прийде. 12.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1051324
    700переглядів
  • #Продаю
    Всі книги в чудовому стані.

    1). Василь Махно "Вічний календар". 120 грн.
    2). Светлана Талан "Раздели мою печаль". 120 грн.
    3). "Самые красивые места мира". 200 грн. ПРОДАНА.
    На фото зліва ілюстрована книга, справа картонна упаковка до неї.
    4). "Салаты для праздника и на каждый день". 100 грн.
    5). "Закусочные слоеные торти и сэндвичи". 100 грн.
    6). "Блюда из микроволновой печи". 100 грн.
    7). Три буклета. "Блюда в горшочках", "Праздничные салаты", "Постные блюда". Разом 150 грн
    6). "Вырезаем из овощей: Садовые цветы" 50 грн.

    Відправлю УП/НП/Поштоматом НП.
    Пишіть мені в коментарі, або приват.
    #Продаю Всі книги в чудовому стані. 1). Василь Махно "Вічний календар". 120 грн. 2). Светлана Талан "Раздели мою печаль". 120 грн. 3). "Самые красивые места мира". 200 грн. ПРОДАНА. На фото зліва ілюстрована книга, справа картонна упаковка до неї. 4). "Салаты для праздника и на каждый день". 100 грн. 5). "Закусочные слоеные торти и сэндвичи". 100 грн. 6). "Блюда из микроволновой печи". 100 грн. 7). Три буклета. "Блюда в горшочках", "Праздничные салаты", "Постные блюда". Разом 150 грн 6). "Вырезаем из овощей: Садовые цветы" 50 грн. Відправлю УП/НП/Поштоматом НП. Пишіть мені в коментарі, або приват.
    2
    2коментарів 935переглядів 1 Поширень
  • В украинском Каменском оплакивают погибшего прапорщика ЦАХАЛа Александра Рудя — выпускника местной школы «Ор-Авнер»

    «С глубокой скорбью и тяжёлой печалью Еврейская община Каменского получила горькое известие о гибели Рудь Александра — выпускника школы «Ор-Авнер» в Каменском, солдата ЦАХАЛа». Именно такими словами начинается траурный текст, опубликованный 7 апреля 2026 года раввином общины Levi Stambler.

    В публикации сказано, что Александр погиб в субботу, 17 нисана. 17 нисана 5786 года по еврейскому календарю пришлось на субботу, 4 апреля 2026 года.

    Община выразила искренние соболезнования его матери, бабушке и всей семье. Завершается текст традиционными словами утешения:

    «Да утешит Вас Вс-вышний вместе с остальными скорбящими Сиона и Иерусалима, и да не будете Вы более знать горя.

    Как сказано у пророка: “И пробудятся и воспоют обитающие в прахе” — и он среди них. Амен».

    Это тот случай, когда короткий общинный текст звучит сильнее длинного официального сообщения. В нескольких строках — и боль, и память, и чувство потери человека, которого в Каменском помнили не по заголовкам, а как своего.

    Для израильской аудитории эта история тоже звучит особенно остро. Она слишком узнаваема для огромного числа семей, чья жизнь уже давно разделена не границей, а общей судьбой. Детство могло пройти в Украине, а взрослая жизнь, служба, семья и ответственность — уже в Израиле.

    Из открытых источников следует, что Александру Рудю стало плохо во время несения службы. Сообщалось, что его доставили в больницу «Рамбам», где врачи боролись за его жизнь, однако спасти его не удалось. Похороны прошли 6 апреля 2026 года на военном кладбище в Ришон ле-Ционе.

    Александру Рудю было 37 лет. В опубликованных текстах о нём вспоминают как о человеке, следившем за здоровьем, не злоупотреблявшем ни алкоголем, ни сигаретами и любившем страйкбол. Сообщается, что у него остались мать и жена.

    За каждым подобным именем стоит не только факт гибели, но и целая судьба, в которой были детство, школа, близкие, друзья, товарищи по службе и та незримая связь между украинским еврейством и Израилем, которая сегодня ощущается особенно остро.

    Смерть Александра Рудя стала ударом для его семьи, для его общины в Каменском и для тех, кто знал его в Израиле. Такие истории напоминают, что расстояния ничего не меняют, когда речь идёт о памяти, боли и принадлежности к одному народу.

    Светлая память Александру Рудю.

    Подробнее читайте в статье:
    https://news.nikk.co.il/v-ukrainskom-kamenskom/

    НАновости‼️:- новости Израиля
    Важно❓ Поделитесь ❗️
    и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы.

    #НАновости #NAnews #Израиль #Украина #ЦАХАЛ #Каменское #ОрАвнер #ЕврейскаяОбщина #Память #ИзраильУкраина
    В украинском Каменском оплакивают погибшего прапорщика ЦАХАЛа Александра Рудя — выпускника местной школы «Ор-Авнер» «С глубокой скорбью и тяжёлой печалью Еврейская община Каменского получила горькое известие о гибели Рудь Александра — выпускника школы «Ор-Авнер» в Каменском, солдата ЦАХАЛа». Именно такими словами начинается траурный текст, опубликованный 7 апреля 2026 года раввином общины Levi Stambler. В публикации сказано, что Александр погиб в субботу, 17 нисана. 17 нисана 5786 года по еврейскому календарю пришлось на субботу, 4 апреля 2026 года. Община выразила искренние соболезнования его матери, бабушке и всей семье. Завершается текст традиционными словами утешения: «Да утешит Вас Вс-вышний вместе с остальными скорбящими Сиона и Иерусалима, и да не будете Вы более знать горя. Как сказано у пророка: “И пробудятся и воспоют обитающие в прахе” — и он среди них. Амен». Это тот случай, когда короткий общинный текст звучит сильнее длинного официального сообщения. В нескольких строках — и боль, и память, и чувство потери человека, которого в Каменском помнили не по заголовкам, а как своего. Для израильской аудитории эта история тоже звучит особенно остро. Она слишком узнаваема для огромного числа семей, чья жизнь уже давно разделена не границей, а общей судьбой. Детство могло пройти в Украине, а взрослая жизнь, служба, семья и ответственность — уже в Израиле. Из открытых источников следует, что Александру Рудю стало плохо во время несения службы. Сообщалось, что его доставили в больницу «Рамбам», где врачи боролись за его жизнь, однако спасти его не удалось. Похороны прошли 6 апреля 2026 года на военном кладбище в Ришон ле-Ционе. Александру Рудю было 37 лет. В опубликованных текстах о нём вспоминают как о человеке, следившем за здоровьем, не злоупотреблявшем ни алкоголем, ни сигаретами и любившем страйкбол. Сообщается, что у него остались мать и жена. За каждым подобным именем стоит не только факт гибели, но и целая судьба, в которой были детство, школа, близкие, друзья, товарищи по службе и та незримая связь между украинским еврейством и Израилем, которая сегодня ощущается особенно остро. Смерть Александра Рудя стала ударом для его семьи, для его общины в Каменском и для тех, кто знал его в Израиле. Такие истории напоминают, что расстояния ничего не меняют, когда речь идёт о памяти, боли и принадлежности к одному народу. Светлая память Александру Рудю. Подробнее читайте в статье: https://news.nikk.co.il/v-ukrainskom-kamenskom/ НАновости‼️:- новости Израиля Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы. #НАновости #NAnews #Израиль #Украина #ЦАХАЛ #Каменское #ОрАвнер #ЕврейскаяОбщина #Память #ИзраильУкраина
    NEWS.NIKK.CO.IL
    В украинском Каменском оплакивают погибшего прапорщика ЦАХАЛа Александра Рудь — выпускника местной школы «Ор-Авнер» - НАновости - новости Израиля
    "С глубокой скорбью и тяжёлой печалью Еврейская община Каменского получила горькое известие о гибели Рудь Александра — выпускника школы «Ор-Авнер» в - НАновости - новости Израиля - Среда, 8 апреля, 2026, 21:57
    3Kпереглядів
  • #історія #музика
    Джаз-мануш: Як циганська гітара та три пальці Джанго Рейнхардта змінили архітектуру свінгу.
    У першій половині XX століття, поки вся Америка хиталася в ритмі біг-бендів, у закутках Парижа народився найбільш елегантний та водночас «дикий» стиль європейського джазу — джаз-мануш (або циганський свінг). Це був дивовижний культурний синтез: аристократизм французького музету зустрівся з експресією циганських таборів та американським джазом, створивши звук, що іскриться, як дороге шампанське біля багаття. 🎻

    Головним архітектором цього стилю став Джанго Рейнхардт — людина, чия біографія сама по собі є маніфестом незламності. У 1928 році під час пожежі у своєму фургоні Джанго отримав жахливі опіки, що паралізували безіменний палець та мізинець його лівої руки. Для будь-якого гітариста того часу це був фінал. Але Джанго, ігноруючи анатомію, винайшов абсолютно нову систему аплікатури, використовуючи лише два робочі пальці для віртуозних пасажів. Технологічно це був «баг», що став «фічею»: специфічні акорди та неймовірна швидкість стали фірмовим знаком стилю.

    У 1934 році Джанго разом із скрипалем Стефаном Граппеллі створили Quintette du Hot Club de France. Це був унікальний склад: жодних ударних чи духових, лише струнні інструменти. Ритм-гітари виконували роль барабанів, використовуючи техніку «la pompe» (помпа) — різкі, сухі удари по струнах, що створювали ефект локомотива, який несеться крізь ніч. 🎻

    Поки в москві 1930-х років джаз то оголошували «музикою товстих», то намагалися приборкати його державними оркестрами, перетворюючи на стерильний сурогат, мануш залишався музикою вільного духу. Під час нацистської окупації Парижа Джанго дивом уникнув концтаборів (де загинули тисячі представників народу ромів), бо навіть офіцери вермахту таємно обожнювали його гру. Це був приклад того, як чистий талант може стати бронежилетом у найтемніші часи.

    Джаз-мануш став першим великим внеском Європи у розвиток джазу, який до того вважався виключно американським експортом. Він приніс у музику особливу меланхолію, відому як «manouche angst», де за неймовірною швидкістю нот завжди ховається глибока печаль. 🎻

    Сьогодні цей стиль залишається герметичним, але живим. Кожен гітарист, який намагається відтворити ці пасажі, знає: мануш — це не про ноти, а про те, як вмістити ціле життя у три хвилини гітарного соло, маючи лише три робочі пальці та серце, що б’ється в ритмі 240 ударів на хвилину. 🎻

    https://youtu.be/JBGVnbu65HI?si=Kt2sJHgKnWEvI0Wo
    #історія #музика Джаз-мануш: Як циганська гітара та три пальці Джанго Рейнхардта змінили архітектуру свінгу. У першій половині XX століття, поки вся Америка хиталася в ритмі біг-бендів, у закутках Парижа народився найбільш елегантний та водночас «дикий» стиль європейського джазу — джаз-мануш (або циганський свінг). Це був дивовижний культурний синтез: аристократизм французького музету зустрівся з експресією циганських таборів та американським джазом, створивши звук, що іскриться, як дороге шампанське біля багаття. 🎻 Головним архітектором цього стилю став Джанго Рейнхардт — людина, чия біографія сама по собі є маніфестом незламності. У 1928 році під час пожежі у своєму фургоні Джанго отримав жахливі опіки, що паралізували безіменний палець та мізинець його лівої руки. Для будь-якого гітариста того часу це був фінал. Але Джанго, ігноруючи анатомію, винайшов абсолютно нову систему аплікатури, використовуючи лише два робочі пальці для віртуозних пасажів. Технологічно це був «баг», що став «фічею»: специфічні акорди та неймовірна швидкість стали фірмовим знаком стилю. У 1934 році Джанго разом із скрипалем Стефаном Граппеллі створили Quintette du Hot Club de France. Це був унікальний склад: жодних ударних чи духових, лише струнні інструменти. Ритм-гітари виконували роль барабанів, використовуючи техніку «la pompe» (помпа) — різкі, сухі удари по струнах, що створювали ефект локомотива, який несеться крізь ніч. 🎻 Поки в москві 1930-х років джаз то оголошували «музикою товстих», то намагалися приборкати його державними оркестрами, перетворюючи на стерильний сурогат, мануш залишався музикою вільного духу. Під час нацистської окупації Парижа Джанго дивом уникнув концтаборів (де загинули тисячі представників народу ромів), бо навіть офіцери вермахту таємно обожнювали його гру. Це був приклад того, як чистий талант може стати бронежилетом у найтемніші часи. Джаз-мануш став першим великим внеском Європи у розвиток джазу, який до того вважався виключно американським експортом. Він приніс у музику особливу меланхолію, відому як «manouche angst», де за неймовірною швидкістю нот завжди ховається глибока печаль. 🎻 Сьогодні цей стиль залишається герметичним, але живим. Кожен гітарист, який намагається відтворити ці пасажі, знає: мануш — це не про ноти, а про те, як вмістити ціле життя у три хвилини гітарного соло, маючи лише три робочі пальці та серце, що б’ється в ритмі 240 ударів на хвилину. 🎻 https://youtu.be/JBGVnbu65HI?si=Kt2sJHgKnWEvI0Wo
    1
    1Kпереглядів


  • МЕРЕЖИВО, ГАПТОВАНЕ МОРОЗОМ

    Мереживо, гаптоване морозом,
    На шибці, наче спогад про тепло́,
    Зітхання снігу, але не під возом,
    І небо простяглося, наче скло.

    Сліди застигли всюди на дорозі,
    Як пам’ять про ці кроки десь в імлі,
    І серце, наче птаха у облозі,
    Яка весну шукає в кришталі.

    У кожному мереживі надія,
    Що знову десь розто́питься печаль,
    Бо навіть у засніженій завії
    Живе душі та непохитна сталь.

    І тиша, що лягла на підвіконні
    Й замріяно на зиму спогляда,
    Й мереживо, неначе на долоні.
    Весну крізь нього тиша вигляда.

    І світло крізь завісу снігопаду
    Нагадує про ніжність і тепло́,
    Воно торкає серця, наче кладу,
    Й крізь шибку, наче квітка, зацвіло.

    В мереживо уплівся пульс чекання,
    Що визира крізь лід і темну ніч,
    Бо навіть у морозному мовчанні
    Живе любов, як полум’я від свіч.

    13.11.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
    ID: 1058202

    МЕРЕЖИВО, ГАПТОВАНЕ МОРОЗОМ Мереживо, гаптоване морозом, На шибці, наче спогад про тепло́, Зітхання снігу, але не під возом, І небо простяглося, наче скло. Сліди застигли всюди на дорозі, Як пам’ять про ці кроки десь в імлі, І серце, наче птаха у облозі, Яка весну шукає в кришталі. У кожному мереживі надія, Що знову десь розто́питься печаль, Бо навіть у засніженій завії Живе душі та непохитна сталь. І тиша, що лягла на підвіконні Й замріяно на зиму спогляда, Й мереживо, неначе на долоні. Весну крізь нього тиша вигляда. І світло крізь завісу снігопаду Нагадує про ніжність і тепло́, Воно торкає серця, наче кладу, Й крізь шибку, наче квітка, зацвіло. В мереживо уплівся пульс чекання, Що визира крізь лід і темну ніч, Бо навіть у морозному мовчанні Живе любов, як полум’я від свіч. 13.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1058202
    359переглядів
  • #поезія
    Той клавесин і плакав, і плекав
    чужу печаль. Свічки горіли кволо.
    Старий співак співав, як пелікан,
    проціджуючи музику крізь воло.

    Він був старий і плакав не про нас.
    Той голос був як з іншої акустики.
    Але губив під люстрами романс
    прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.

    На голови, де, наче солов'ї,
    своє гніздо щодня звивають будні,
    упав романс, як він любив її
    і говорив слова їй незабутні.

    Він цей вокал підносив, як бокал.
    У нього був метелик на маніжці.
    Якісь красуні, всупереч вікам,
    до нього йшли по місячній доріжці.

    А потім зникла музика. Антракт.
    Усі мужчини говорили прозою.
    Жінки мовчали. Все було не так.
    Їм не хотілось пива і морозива.

    Старий співав без гриму і гримас.
    Були слова палкими й несучасними.
    О, заспівайте дівчині романс!
    Жінки втомились бути не прекрасними.
    #поезія Той клавесин і плакав, і плекав чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. На голови, де, наче солов'ї, своє гніздо щодня звивають будні, упав романс, як він любив її і говорив слова їй незабутні. Він цей вокал підносив, як бокал. У нього був метелик на маніжці. Якісь красуні, всупереч вікам, до нього йшли по місячній доріжці. А потім зникла музика. Антракт. Усі мужчини говорили прозою. Жінки мовчали. Все було не так. Їм не хотілось пива і морозива. Старий співав без гриму і гримас. Були слова палкими й несучасними. О, заспівайте дівчині романс! Жінки втомились бути не прекрасними.
    3
    875переглядів
  • #поезія
    Ми фрази розкидаємо крилаті,
    Як «добрий день» кохаю прозвучить.
    Напевно, десь у чомусь винуваті,
    Що наше серце з кимось не горить.

    Чужу біду ми іноді не бачимо,
    Адже у інших теж душа болить...
    І десь, когось, за щось ми не пробачимо,
    Не розуміємо, життя - коротка мить.

    Як часто ми звертаємось до Бога,
    Лише тоді, коли у нас біда,
    Коли на серці біль або тривога,
    Коли самих себе, бува, шкода.

    Буває, що не завжди в чомусь прАві,
    На вчинках інших ставили хрести.
    Не в тих місцях шукали переправи,
    Не з тими будували ми мости.

    Як мало тих хто бачить ніжність неба,
    У кому мудрість музики звучить,
    Хто жебраку подав на кусень хліба,
    Хто разом з нами душами кричить!

    В житті все більше, поруч з нами, підлих,
    Хто лицемірно кличе нас на чай.
    Як мало справжніх, світлих, добрих ,вірних,
    Готових з нами в радість і печаль.

    Таня Алексійчук.

    ***
    «І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.»

    Ліна Костенко
    #поезія Ми фрази розкидаємо крилаті, Як «добрий день» кохаю прозвучить. Напевно, десь у чомусь винуваті, Що наше серце з кимось не горить. Чужу біду ми іноді не бачимо, Адже у інших теж душа болить... І десь, когось, за щось ми не пробачимо, Не розуміємо, життя - коротка мить. Як часто ми звертаємось до Бога, Лише тоді, коли у нас біда, Коли на серці біль або тривога, Коли самих себе, бува, шкода. Буває, що не завжди в чомусь прАві, На вчинках інших ставили хрести. Не в тих місцях шукали переправи, Не з тими будували ми мости. Як мало тих хто бачить ніжність неба, У кому мудрість музики звучить, Хто жебраку подав на кусень хліба, Хто разом з нами душами кричить! В житті все більше, поруч з нами, підлих, Хто лицемірно кличе нас на чай. Як мало справжніх, світлих, добрих ,вірних, Готових з нами в радість і печаль. Таня Алексійчук. *** «І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.» Ліна Костенко
    2
    714переглядів
  • Троянди на снігу — це символ контрастного поєднання гарячої пристрасті та холодної самотності, краси, що протистоїть біді, та ніжності, яка не вмирає від морозу. Вони втілюють незвичне диво, печальну красу, вірність та пам'ять про кохання, що долає перешкоди, палаючи вогнем посеред зими.
    Троянди на снігу — це символ контрастного поєднання гарячої пристрасті та холодної самотності, краси, що протистоїть біді, та ніжності, яка не вмирає від морозу. Вони втілюють незвичне диво, печальну красу, вірність та пам'ять про кохання, що долає перешкоди, палаючи вогнем посеред зими.
    418переглядів
  • #поезія
    У світі злому і холодному,
    Де щастя зіткане з прощань,
    Чи ми пробачим одне одному
    Цю несподівану печаль?
    Чи будем вік себе картати?
    Але за віщо, Боже мій!
    За те, що серце калатати
    Посміло в ніжності німій?!
    За ті передані привіти?
    За тихий погляд, що п'янить?
    Нехай це сонечко посвітить.
    Нехай ця туга продзвенить.

    Ліна Костенко
    #поезія У світі злому і холодному, Де щастя зіткане з прощань, Чи ми пробачим одне одному Цю несподівану печаль? Чи будем вік себе картати? Але за віщо, Боже мій! За те, що серце калатати Посміло в ніжності німій?! За ті передані привіти? За тихий погляд, що п'янить? Нехай це сонечко посвітить. Нехай ця туга продзвенить. Ліна Костенко
    1
    398переглядів
Більше результатів