#поезія Ми фрази розкидаємо крилаті, Як «добрий день» кохаю прозвучить. Напевно, десь у чомусь винуваті, Що наше серце з кимось не горить. Чужу біду ми іноді не бачимо, Адже у інших теж душа болить... І десь, когось, за щось ми не пробачимо, Не розуміємо, життя - коротка мить. Як часто ми звертаємось до Бога, Лише тоді, коли у нас біда, Коли на серці біль або тривога, Коли самих себе, бува, шкода. Буває, що не завжди в чомусь прАві, На вчинках інших ставили хрести. Не в тих місцях шукали переправи, Не з тими будували ми мости. Як мало тих хто бачить ніжність неба, У кому мудрість музики звучить, Хто жебраку подав на кусень хліба, Хто разом з нами душами кричить! В житті все більше, поруч з нами, підлих, Хто лицемірно кличе нас на чай. Як мало справжніх, світлих, добрих ,вірних, Готових з нами в радість і печаль. Таня Алексійчук. *** «І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.» Ліна Костенко