Гавкасти від ШІ: шерстяні на стрімах обговорюють буденне життя з шкіряними🐕 Таке ми дивимося👍

Бучанська громада у скорботі. У російсько-Українській війні загинув 42-річний Захисник України Ярослав Гура. Народився і навчався у Бучі, був випускником Бучанського ліцею №3. Працював кухарем. Щиро любив життя, був добрим, відкритим та життєрадісним чоловіком. У 2022 році приєднався до лав ЗСУ. Пройшов найгарячіші напрямки фронту: Покровськ, Донецьк, Луганськ. Служив водієм-електриком у взводі розвідувальної роти. Трагічно загинув 16 лютого 2025 року на Покровському напрямку. У скорботі залишилися дружина, мати, брат, а також двоє діточок. Прощання з Захисником відбудеться завтра, 12 серпня, о 12:00 на Алеї Героїв у Бучі по вулиці Пам’яті, 1. Вічна пам'ять Герою України! #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

Мене били життям - а я усміхалася Бо той хто вижив у хаосі, вже сам стає стихією …

Їду потягом Краматорськ- Івано-Франківськ. У купе зі мною бабуся – маленька, висохла, згорблена, стереже 2 пакунки: 2 поліетиленові мішечки для сміття. У них тепер усі її нажитки. «Хату розбили, воєнні прийшли, бігом-бігом забрали, нічого не встигла взяти, ні вдяганки, ні те, що на смерть. Як я тепер вмирати буду?» На очі набігли сльози. Гладить свої сміттєві пакети й стужавілим голосом продовжує: «В Красному Лімані вже все побито. У Другу Світову їли жолуді й крейду, а хата вціліла, а тут розбомбило все, мене по голові вдарило цеглиною, то я тепер недочуваю, а діда балкою – 4 дні як поховали. Візьми ось булочку, пом'янеш мого діда...», і перебирає сухими покрюченими пальчиками вузлик свого життя. © Людмила Зіневич.

Про присвоєння звання Героя України (посмертно) молодшому лейтенанту ПЕТРИШИНУ Тарасу Петровичу (псевдо "Химера") Автор (ініціатор): Бондарук Володимир Володимирович Дата оприлюднення: 18 липня 2025 Відповідь на петицію Текст петиції Підписанти Шановний пане Президенте! Просимо Вас розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) хороброму воїну, патріоту та почесному громадянину м. Тернопіль – молодшому лейтенанту ПЕТРИШИНУ Тарасу Петровичу, псевдо "Химера" 25.01.1989 - 06.04.2024 рр. Молодший лейтенант ПЕТРИШИН Тарас Петрович (псевдо «Химера»), народився 25 січня 1989 р. у м. Тернопіль. Українець, громадянин України, справжній патріот, вірний побратим, люблячий чоловік, батько. Навчався в Тернопільській загальноосвітній школі № 21. Закінчив історичний факультет Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. У 2007 році під час навчання брав участь у розкопках давньоруського городища Пліснеськ (біля с. Підгірці, Львівська область). З юних років займався національно-патріотичним вихованням молоді рідного міста та області. Проводив вишколи разом із Добровольчим Українським корпусом «Правий сектор» (далі ДУК), а також в громадській організації «Сокіл». Ще у далекому 2009 році створив свою групу, на той час простих юнаків, які готувались гідно дати бій будь-якому ворогу. Пізніше, завдяки вмінню адаптуватись до різних задач та бути всебічно розвинутими, ця група отримала назву «Хамелеон» та розпочала свій бойовий шлях в рядах Добровольчого Українського корпусу разом з Тарасом “Химерою”. У 2021 році підтримав ініціативу Героя України (посмертно) Сергія Коновала «Дім Ветерана» у м. Тернопіль. Все своє життя Тарас був лідером, який впевнено вів за собою друзів та побратимів. Працював на керівних посадах у відомих компаніях. Бойових шлях воїна розпочався ще у 2018 році і тривав цілих 6 років. Маючи важке захворювання – цукровий діабет 1 типу, добровольцем пішов на фронт в лавах ДУК «Правий Сектор». З першого дня повномасштабного вторгнення разом з ДУК вирушив на Київщину та Чернігівщину захищати суверенітет України, у складні 6 резервної сотні ДУК. 08 квітня 2022 року мобілізувався у лави Збройних Сил України, а саме у 7-й ОЦ ССО, який потім став 67 окремою механізованою бригадою, в якій і служив до своєї загибелі. За свій бойовий шлях ПЕТРИШИН Тарас Петрович проходив службу на різних посадах, починаючи від командира групи та закінчуючи заступником командира 2 стрілецького батальйону імені Тараса Бобанича. Учасник боїв за Київщину, Харківщину, Донеччину та Бахмут. Також воював на Куп’янському та Лиманському напрямку. В серпні 2022 під час евакуації поранених побратимів в районі населеного пункту Кодема Донецької області отримав поранення, за що був нагороджений відзнакою МОУ медаллю «За поранення». З травня по грудень 2023 року в складі підрозділу стримував ворога в Серебрянському лісі в районі населеного пункту Діброва Луганської області. З березня 2024-го виконував завдання на напрямку міста Часів Яр. Як заступник командира роти постійно чергував на командно-спостережному пункті на лінії бойового зіткнення, вміло управляв боєм, підтримув морально-психологічний стан особового складу на позиціях, що дозволяло відбивати не один штурм противника та завдавати йому важких втрат. 6 квітня 2024 року молодший лейтенант ПЕТРИШИН Тарас загинув поблизу м. Часів Яр на Донеччині разом зі своїм побратимом - Героєм України (посмертно) лейтенантом КОНОВАЛОМ Сергієм Сергійовичем, перебуваючи на бойовому посту внаслідок ворожого танкового обстрілу. Похований 10 квітня 2024 року на Микулинецькому цвинтарі м. Тернополя. Указом Президента України №743/2024 від 31.10.2024 молодший лейтенант Тарас ПЕТРИШИН нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Також нагороджувався відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя», є почесним громадянином м. Тернопіль (посмертно) та почесним громадянином Тернопільської області (посмертно). Для визнання заслуг перед українською нацією та Україною, просимо Вас присвоїти молодшому лейтенанту ПЕТРИШИНУ Тарасу Петровичу звання Героя України (посмертно). З повагою, побратими та сім’я. https://petition.president.gov.ua/petition/250094?fbclid=PAQ0xDSwMHNJhleHRuA2FlbQIxMQABp3rQ-xCf0YZt29nrnCNBpwTtIiwqKyUtoyFoXTnt1JKsgeFtbPB3x8EEtb-C_aem_9TO3Yy_0oUwjXEVUAZqpVQ

"Сповідь" Я не знаю про що писати, Адже всі слова вже сказали. Усі мої думки прочитали Про смуток та жагу до життя. Нехай тут рими не буде, Зате буду я — відверта і щира. Будуть емоції, а не нові порізи На шкірі, що так стомилася. Нехай слова будуть на місці сліз, Хоч це вже давно не лікує. Бо що з тих слів, коли біль як віск — Стискає, плавить і катує. Я вже не вірю, що буде весна, І навіть не жду вже спасіння. Моя тиша стала глуха й глузна, Моє серце — порожнє приміщення. Я живу, як неживе живе, Автомат, що лиш дихає в нормі. І навіть коли душа реве — Зовні я тримаюсь у формі. Я посміхаюсь, бо так прийнято, Я мовчу, коли треба кричати. І вночі у кімнаті зім’ятій Я втомилась себе рятувати. А якщо чесно — не хочу вже йти, Не вперед, не назад — нікуди. Бо вся ця боротьба — це дим, Що залишає після себе груди… Порожні, як чужий дім. Тож, якщо завтра мене не стане — Це не буде крик чи протест. Просто душа, що втомилась від ран, Нарешті знайде свій ліс. Той, де не треба рим. І де не болить. © Cheban Daria •°•°•°•°•°•°•°• 😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас! Завжди раді Вас вітати, ©Штукарі

Адаптивний спорт як підтримка духу, розуму і тіла: історія тренера Володимир Тисанюк — тренер, ветеран, атлет. Йому 35 років, він родом із села Кищенці на Черкащині, нині мешкає в Києві. До повномасштабного вторгнення займався кросфітом і виступав на змаганнях. А після — став на захист країни. Повернувшись з бойових дій, він на власному досвіді відчув, наскільки складно адаптуватися до мирного життя. Саме це стало поштовхом стати тренером адаптивного спорту. 💭 «Я знаю, як важко повернутись у соціум після війни. Але фізичні навантаження дають впевненість у своїх діях. Допомагає й спільнота — коли тренер і твої друзі поруч, коли ви разом рухаєтесь уперед». Сьогодні Володимир — тренер у «Нестримних». Із травня 2024 року він працює з військовослужбовцями — як тими, хто ще в строю, так і тими, хто має важкі поранення, зокрема ампутації. Його підопічні — ті, хто хоче знову рухатися, відчувати силу тіла й духу, і повернутись до повноцінного життя. 🗣️«Одне без іншого — душа без тіла — існувати не може. За ці роки війни у багатьох на нулі і фізичні, і моральні сили. Спільний розвиток — це те, що підтримує і розвиває людину. Це розвиток духу, розуму і тіла!». Володимира мотивує організація спортивних заходів, допомога іншим і внутрішня потреба підтримувати людей у важкий період. Наостанок, порада тренера кожному, хто ще досі вагається: «Не чекайте понеділка  і знайдіть найближчий клуб і ходіть в нього. Просто почніть!». 👊🏻 Адаптивний спорт — це не тільки про фізичне відновлення. Це про спільноту, довіру, стабільність і нову силу. А тренери — серце цієї системи підтримки. ℹ️ Проєкт «Активні парки – Нестримні» реалізує ДУ «Агенція масового спорту України» за підтримки Міністерства молоді та спорту України в межах Національної стратегії безбар’єрного простору за ініціативи першої леді України Олени Зеленської. 📌 Дізнайтесь більше про клуби: https://sportforall.gov.ua/proiekty/nestrymni #Мінмолодьспорт  #Агенція  #Безбарєрність #Адаптивнийспорт #Нестримні #Активніпарки #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

🤵👰Кріштіану Роналду одружується: зірковий португальський футболіст зробив пропозицію своїй дівчині Джорджині Родрігес після дев'яти років стосунків. Кохана суперзірки виклала світлину із величезним камінчиком та підписом "Так, кохаю. У цьому і усіх подальших життях". До речі, пара виховує п'ятьох дітей: двох спільних та трьох, народжених сурогатними матерями. #World_Football #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#тварини Життя у горах.

#поезія Вітер весняний співає Пісню свою золоту… Вітроньку! Тихо! Благаю! Яблуні білі в цвіту… Не розривай їх, не треба! Знаєш ту казку життя? Тут десь кінчається небо І починаюся я. Казку громів і блакиті… Тихо назустріч іду… Хочу по новому жити! Яблуні білі в цвіту… Птицею хочу зробитись, Білим, німим пелюстком, Хочу… комусь-то приснитись Легким і радісним сном… Вітер весняний колише Віття прозоре в саду… Вітроньку! Любий мій! Тихше! Яблуні білі в цвіту… Ладя Могилянська