Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.

#музика #особистості
Йому зараз могло виповнитися 30 років. Дмитро Коцюбайло став легендою за життя. Герой України, який безпрецедентно воював за Незалежність держави. Він самовіддано боровся, щоб країна мала шанс на самостійний розвиток і щоби майбутні покоління жили в мирній країні.

Пісня «Памʼяті Да-Вінчі». Пісня присвята. Пісня спогад. Пісня про дух нескореності.

Автор і виконавець: Роман Лисенко
Аранжування: Сергій Габшій
Звукорежисер: Богдан Іванишин
Асистент автора: Павло Стрілецький
Редакторки тексту: Анастасія Занузданова, Олена Галунець, Ніка Вербинська
Дизайнерка обкладинки: Анастасія Власова

https://youtu.be/cpsPWWwpYFI?si=lxWO28-R8QgyT_jr

#поезія
А якщо "Helloween" прочитати як "Нello wіn", перекласти як "Привіт, Перемога" та поспілкуватися із нею? - подумалося рік тому...

***
Привіт, Перемога,
Це ми, українці.
У нас тут тривога
Налита по вінця.

У нас тут кукуха
Вже грає в кальмара.
І йдуть відчайдухи
Щомиті за хмари.

Шкідливе сусідство
Як пік небезпеки.
Торгують каліцтвом
Турботливі МСЕКи.

Привіт, Перемога,
Цікаво, почує?
Тебе наче Бога
Не згадую всує.

За тебе хтось молить,
А хтось помирає.
Та йде собі молодь –
По світу... до раю...

Новини-хіджаби,
Життя у готелі.
Та падають КАБи
У мирні оселі.

Відкрили безумці
Ту скриньку Пандори.
Вміщаються в сумці
Нічні коридори.

Привіт, Перемога,
Ламаються шаблі.
А світ допомогу
Приносить по краплі.

Податки-ворони
Клюють ЄДРПОУ.
Наступні сезони
Реаліті-шоу.

І десь на расії
Герої в полоні.
А листя жовтіє,
Лягає в долоні.

Обпалені крила,
Та все ж через себе
Тримають щосили
Цю землю та небо.

Терниста дорога –
По кроку, по стьожці.
– Привіт, Перемога.
– Привіт, Переможці!

Листопад 2024
Максим Коровниченко

#свята
День пам'яті всіх померлих, відомий також як День усіх душ (All Souls' Day), — це християнське свято, що відзначається 2 листопада і присвячене молитві за душі всіх спочилих вірних. Воно слідує за Днем усіх святих (1 листопада), у якому вшановують усіх святих мучеників і праведників. Історично цей день спочатку виник як продовження святкувань Дня усіх святих, але був орієнтований на вшанування пам'яті не лише святих, а й усіх покійних, які перебувають у чистилищі чи поза святістю.

Історія свята

День усіх душ має глибокі корені в християнській традиції і сягає середньовіччя. У VII столітті папа Боніфацій IV освятив колишній язичницький Пантеон у Римі як церкву на честь Святої Марії та всіх мучеників, встановивши таким чином початки вшанування усіх святих. Спочатку цей день святкували 13 травня, але у VIII столітті дата була перенесена на 1 листопада, щоб узгодитися з кельтськими святкуваннями Самайну, коли межа між світом живих та мертвих вважалася найбільш тонкою.

Одразу після Дня усіх святих було започатковано День усіх душ — 2 листопада, у який католицька церква закликала молитися за душі померлих, особливо тих, хто ще перебуває у стані очищення в чистилищі. Вперше цю традицію встановили у X столітті завдяки ініціативі абата Одилона з Клюні, який запровадив молитви за всіх вірних покійних.

Традиції святкування

У цей день віруючі відвідують могили рідних і близьких, запалюють свічки, кладуть квіти, відправляють панахиди та моляться за упокій душ усіх померлих. У деяких країнах, включаючи Україну, цей день часто супроводжується поминальними обідами, на яких готують традиційні страви, наприклад, кутю.

Таким чином, День усіх душ поєднує пам'ять про індивідуальні життя, шану предків і надію на вічне життя, нагадуючи про духовний зв’язок між живими і померлими.

Світові паралелі

У різних культурах існують схожі традиції шанування померлих: японський Обон у серпні із запаленням ліхтарів для душ, китайський Цінмін із прибиранням могил і спаленням паперових грошей. Це підкреслює глобальну потребу людства підтримувати зв’язок із минулим і шанувати пам’ять про предків.

Отже, День пам'яті всіх померлих — це важливе духовне свято, що нагадує про цінність молитовної підтримки для душ покійних і зміцнює відчуття єдності поколінь у колі віри та пам'яті.

– Ситуація була передбачена і треба було готувати місто до оборони, — коментує бої у Покровську на YouTube у Борислава Берези Serhii Kryvonos. — Давайте згадаємо, як потужно у місті саджали квіти в минулому році.
Генерал каже: зараз у Покровську ідуть доволі серйозні бої. Чи втратимо ми місто? Все залежить не тільки від наступальних спроможностей росіянців, але й від того, наскільки ми зможемо організувати міські бої.
Якщо росіянці обріжуть логістику до Покровська, то слід буде приймати непопулярне рішення про вихід наших бійців. Ми можемо воювати лише доти, доки здатні забезпечувати наших оборонців зброєю, боєприпасами, дронами, їжею та водою.
Далі короткий огляд розмови із скріпочками, пунктами та цитатами.
📎 1. Чому орки шастають у нашому тилі? Одна із причин — низька взаємодія між підрозділами.
«Якщо у сусіда певна проблема і ти своєчасно не отримуєш від нього інформацію, то просто в тил заходять підрозділи ворога, і таких ситуацій більше ніж достатньо», — сказав Сергій Кривонос.
Друга причина — це не вся правда про ситуацію на полі бою. Перед тим, як інформація потрапить до командира бригади, вона проходить шлях із кількох ланок, починаючи від взводного. У процесі інформація може викривитися, або хтось із командирів скаже напівправду. Сергій Кривонос каже, командири недоговорюють, бо часто-густо не отримують допомоги. Мовляв: твоя проблема — ти її сам і вирішуй.
На думку Сергія Кривоноса, ефективну взаємодію між підрозділами вдалося побудувати генералові Наєву. У разі потреби він навіть відправляв офіцерів зі штабу, які допомагали командирам нижчих ланок.
📎 2. Влада призначає людей не за рівнем фаховості, а за політичною приналежністю. Для прикладу: вона не застосовує хист генералів, які працювали з Залужним. Водночас зелені ставить в областях на високі посади абсолютно некомпетентних людей. Чому? Бо вони пов’язані зі «слугами» ЗЕ. Окрім іншого, ці особи не бажають брати до себе професіоналів у радники.
«Влада не хоче визнавати власні помилки, не хоче зізнаватися в власному дилетантстві. Тому і не запрошують людей, які б могли просто допомогти, бо на фоні того ж самого Забродського або Наєва будь-який керівник області, тої ж Харківської чи Сумської, виглядатиме як школярик на фоні професора».
📎 3. Куп’янськ — потужний залізничний вузол. На випадок, якщо його захоплять росіяни, місто покращить ворожу логістику. Тоді орки вибудують рокадну дорогу за лінією Куп’янськ — Лиман — Бахмут — Покровськ. Цей шлях дозволить їм перекидати на потрібні ділянки фронту техніку, боєприпаси й людей.
Зараз орки не ведуть бої на території залізничної станції — вони її бережуть для себе. А тому вони обійшли місто з іншої сторони.
«Сподіваюсь, наші інженери підготували необхідну кількість вибухівки для виведення цього залізничного вузла з ладу, в разі загрози його захоплення», — сказав Сергій Кривонос.
📎 4. Зеленський — це вибір шлунку, а не голови. Ми самі обрали того, хто нам навішав локшини на вуха, і повірили в незрозуміле, зелене майбутнє, яке виявилося зовсім не світлим, а абсолютно нещасним.
«У своїй більшості українці ще не дозріли як нація», — констатував Сергій Кривонос.
📎 5. Зеленському вигідно мати Єрмака у завгоспах. Бо він зробив так, що Зеленський почувається єдиним актором на сцені.
«Всі йому і всередині країни, і ззовні. А те, що там десь хтось втрачає людське життя, для них не проблема. Бо це не їхні діти, не їхні близькі і не їхня земля», — пояснив генерал. На його думку, український паспорт — це ще не ознака наявності української свідомості.
📎 6. Про дозвіл виїзду з України хлопцям віком 18–22 роки. За даними The Telegraph, після пом’якшення обмежень перетину кордону з України тільки за два місяці виїхали майже 100 000 молодих чоловіків.
«З моєї точки зору, питання боротьби за виживання нації полягає, в тому числі, і в боротьбі за тих людей, які її продовжуватимуть. І коли випускають молодь, значить комусь вигідно розвалити країну зсередини», — пояснив генерал.
P.S. Для кого мало інформації — можна подивитися відео на YouTube у Борислава Берези.

#поезія
Як добре те, що смерти не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст.
Що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерть із рідним краєм поріднюсь.

© Василь Стус

День працівника соціальної сфери

Що це за день?
Безумовно для нас так важливо отримати своєчасну допомогу, знайти того, хто подарує надію на краще. Ми сподіваємось знайти милосердних людей, що допоможуть нам в скрутні часи. Такими помічниками є вони – працівники соціальної сфери. Люди, покликанням котрих є допомога іншим. Вони мають відповіді на всі питання, а вогники милосердя завжди палають в їх серцях. Щорічно в Україні День працівника соціальної сфери відзначається в першу неділю листопада.

Як виникла ідея відзначати День працівника соціальної сфери?
Ще в стародавньому світі в товариствах людей були ті, котрі відчували в собі сили допомогти іншим, спрямувати їх на вірний шлях. Ще за часів життя стародавніх філософів починали формуватися такі сучасні науки як психологія, соціологія, правознавство.

Люди завжди потребували наставників та провідників на життєвому шляху. Так, наприклад, Арістотель вважав, що на створення сім’ї людей підштовхує бажання спілкуватися. Сім’ї спілкуються між собою – утворюються селища. Селища спілкуються між собою – утворюються держави. А згідно з Арістотелем державу люди створюють для «можливо кращого життя».


Вже тоді почали з’являтися люди, які були готові поділитися своїм позитивним досвідом створення сім’ї. Повставали тогочасні освітні центри, де людям надавали різного роду допомогу, в тому числі психологічну та елементарні знання правознавства.

Таким чином, громадянин ставав ліпше обізнаним у своїх правах та робив значні кроки на поліпшення розвитку своєї сім’ї. Власне тоді й почав з’являтися прототип сучасного соціального працівника. Довгий час цій професії не надавали ґрунтовного значення. Попри все, з покоління в покоління потреба в таких людях зростала.

Тому, коли в сучасному світі людина відчуває у собі натхнення допомогти іншому, вона обирає шлях соціального працівника. Адже він повинен бути обізнаним у правових питаннях щодо пенсійної справи, питань соціального захисту дітей та громадян з обмеженими фізичними можливостями. Не варто забувати про навички педагога та вихователя, щоб надавати необхідну підтримку та опіку людині, що її потребує.

Без сумнівів, такий працівник деколи має бути психологом для виявлення ментальних негараздів та володіти достатньою майстерністю, щоб вселити надію.

Згідно з Указом Президента України від 13.04.1999 №374/99 День соціального працівника відзначають в першу неділю листопада. З часу запровадження цього свята сотні тисяч працівників відзначають своє професійне свято. А ще більша кількість громадян отримують необхідну допомогу.

Статистичні дані
Сьогодні в Україні понад 150 тисяч осіб працюють в соціальній сфері.

Часті Питання та відповіді про День працівника соціальної сфери
Які професії до соціальної сфери?
Це працівники з соціального захисту, освіти і охорони здоров’я, культури і побутового обслуговування тощо.

Хто може звернутися до працівника соціальної сфери?
Якщо людина має проблеми зі здоров’ям, залишилася одна, без рідних і близьких, має проблеми з працевлаштуванням або знаходиться в подібній складній ситуації. У непростих життєвих ситуаціях саме працівники соціальної сфери надають підтримку та невідкладно допомагають у розв’язанні таких питань.

Як відзначати День працівника соціальної сфери?
Як правило, у міських центрах культури відбуваються заходи з нагоди Дня соціального працівника, де представники офіційних організацій вітають всіх осіб, що працюють у цій сфері.
Якщо ваша близька людина працює в соціальній сфері або ви бажаєте віддячити небайдужому працівнику соціальної сфери, то можна подарувати декілька квіточок або солодощі.
Без уваги не залишаться й ваші слова вдячності, адже вони здатні проникати до глибини душі.
Чому важливий цей день?
Важливо щоб працівники соціальної сфери відчували підтримку та увагу.

Вони працюють за покликом серця на благо інших, а отримуючи зворотний зв’язок, їх доброти буде вистачати на всіх.

Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів

Що це за день?
Сучасне життя неможливо уявити без тої кількості інформації, що ми маємо. Складно уявити, скільки годин невтомної праці виконують для нас журналісти. – ті люди, які відчули в собі сили боротися за свободу вираження поглядів, відстоювати громадянську позицію, завжди бути у вирі найцікавіших подій.На жаль, багато журналістів гинуть під час виконання своїх обов’язків, а справи розслідування їх загибелі часто не доходять до справедливого суду.Тому ООН запровадили Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів (International Day to End Impunity for Crimes against Journalists). У всьому світі його відзначають 2 листопада.

Як виникла ідея відзначати Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів?
Українці протягом століть боролись за створення своєї держави та свободу висловлювання своїх думок.


Не один раз різноманітні українські видання стикалися з забороною друку їх окремих статей та газети або журналу в цілому. Наші журналісти в усі роки намагалися обійти систему, аби громадяни знали правду. Шлях, який пройшла українська журналістика, неможливо назвати простим. Деякі вважають журналістів неабиякими сміливцями. Їм вдається знаходити шляхи до істинної правди та відкривати очі мільйонам.

На жаль, не всі готові миритися з гіркою правдою, а тому із року в рік професія журналіста стає дедалі небезпечнішою. За останні 25 років у світі було скоєно неймовірну кількість фізичних нападів на журналістів за те, що вони намагалися донести результати своїх розслідувань суспільству.

В дев’яти з десяти випадків злочинець залишався непокараним і розслідуванням нападів ніхто не займався. До певного часу більшість населення України не вдавалося в такі подробиці професійного життя журналістів. Проте, переломним моментом стала смерть Георгія Гонгадзе. Українці почали звертати більше уваги на безкарність за злочини проти журналістів. Адже вони розслідують та висвітлюють справи щодо корупції та інших незаконних дій в Україні та світі.

День заснування
У 2013 році на 68-й сесії Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію 68/163 і проголосила 2 листопада Міжнародним днем припинення безкарності за злочини просто журналістів. Дата була обрана на честь двох загиблих журналістів із Франції. Вони були вбиті у Малі в 2013 році.

У цій резолюції ООН наполегливо закликає не залишати без уваги жодного скоєного нападу на журналістів та працівників засобів масової інформації. Крім того, організація звертається з проханням забезпечувати безпечні умови праці та карати усіх винних у будь-яких замахах на життя таких працівників.

Статистичні дані
З 2006 по 2017 роки були здійснені вбивства понад 1000 журналістів, а 55% з них були скоєні в країнах, де немає збройних конфліктів.

У 2018 році ЮНЕСКО зареєструвала понад 86 вбивств журналістів.

До списку із 1010 загиблих журналістів під час виконання своїх обов’язків було включено 10 осіб, котрі загинули на території України.

Часті Питання та відповіді про Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів
Хто такий журналіст?
Журналіст, або ще новинар – це особа, котра збирає, редагує та публікує важливу чи цікаву для суспільства інформацію. Журналісти можуть працювати на редакцію зареєстрованого засобу масової інформації або вести самостійну незалежну діяльність.

Чи можливий кар’єрний ріст у професії журналіста?
Так, для цього потрібно вести свої рубрики в друкованих виданнях. Також, наявність передач на телебаченні або радіо буде великим кроком.

Коли в Україні з’явилася преса?
Перше видання друкованої та виданої на території України(не україномовної) газети датують 1 січнем 1776 року.

Як відзначати Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів?
Безумовно, журналіст – професія творча. Слід поцікавитися, які офіційні події заплановані у вашій місцевості.
Можливо, букет квітів та бесіда про професійне життя стануть відмінним подарунком, а може проста прогулянка парком та декілька годин, проведених з близькими, наситить людину дозою натхнення для подальшої праці.
Можна спробувати об’єднатися з іншими журналістами та влаштувати вечір пам’яті. Доречним буде поділитися відомостями про досягнення загиблих журналістів.
Чому важливий цей день?
Перед тим, як подати громадянам будь-яку інформацію, журналіст має впевнитись у її достовірності.

Кожен, хто вирішив пов’язати своє життя з цією професією, повинен бути готовий вірно та скрупульозно виконувати свої обов’язки перед суспільством. Саме тому важливо пам’ятати та вшановувати пам’ять тих, хто поклав своє життя заради свободи слова.

Важливо показати і довести, що кожен злочинець буде покараний. Якщо журналісти будуть впевнені, що їх життя буде в безпеці, а будь-яка спроба замаху не залишиться забутою – вони, без сумнівів, будуть готові працювати не покладаючи рук.

День динамічної нешкідливості
2 листопада відзначається День динамічної нешкідливості (Dynamic Harmlessness Day).

Що таке динамічна нешкідливість?
Цей термін був придуманий Джеєм Діншахом, який є засновником веганського товариства у США. Він взяв за основу концепцію ненасильства Махатми Ганді, коли людина повинна заподіювати найменшу шкоду, при цьому видаляючи біль та заміняючи його добротою й турботою про людей.


Як відзначають цю подію?
День динамічної нешкідливості заведено святкувати у день народження Джея. Таке рішення було прийняте веганською спільнотою. Ця людина присвятила своє життя розповсюдженню філософії, яка зараз є основою світогляду більшості веганів.

Послідовники ідеї нешкідливості пропонують у цей день записати усі шкідливі речі та скласти план поступового їх усунення. Вони радять почати з відмови від вживання м’яса та товарів, на виробництві яких використовується важка дитяча праця. Також можна розповсюджувати концепції Джея Діншаха у соціальних мережах та ділитися с друзями своїми ідеями щодо покращення життя у світі.

День нульових завдань
У першу неділю листопада відзначають День нульових завдань (Zero Tasking Day).

У сучасному швидкоплинному світі багатозадачність стала нормою. Ми часто жонглюємо кількома завданнями, вважаючи, що це підвищує нашу продуктивність. Однак реальність така, що багатозадачність може призвести до зниження ефективності та збільшення стресу. Приєднуйтесь до дня нульових завдань – свята, присвяченого тому, щоб відмовитися від усіх завдань і просто насолоджуватися моментом. Цей день заохочує всіх зробити крок назад, розслабитися і цінувати життя. Отже, опановуємо мистецтво нічого не робити.

Суть Дня нульових завдань
День нульових завдань – це не просто нічого не робити, а насолоджуватися теперішнім моментом і цінувати життя. Це день, коли потрібно відпустити постійну потребу бути продуктивним і просто бути. Відпочиваючи від звичних завдань, ми даємо шанс нашому розуму і тілу оновитися, перезавантажитися свідомості, що призводить до кращого психічного самопочуття і підвищення продуктивності в довгостроковій перспективі. Відновлення фізичних та ментальних ресурсів – це інвестиція в своє здоровʼя та турбота про майбутнє, це ознака любові до себе та забезпечення активної життєдіяльності.

Історія Дня нульових завдань
Походження та засновник цього дня досі невідомі.

Концепція Дня нульових завдань пов’язана із закінченням переходу на літній час. Переводячи стрілки годинника на годину назад, ми отримуємо додаткову годину. Хоча може виникнути спокуса використати цю годину для виконання завдань, День нульових завдань заохочує нас присвятити цей час собі. Цей день нагадує про те, що в нашому швидкоплинному середовищі можна робити паузи, роздумувати та цінувати миттєвості життя.