#історія #факт
ТАЄМНА ПРИСТРАСТЬ ВІКТОРА ГЮГО: СПІРИТИЗМ ТА РОЗМОВИ З ПРИВИДАМИ.
Острів Джерсі, 1853 рік. Скелястий берег, омитий холодними водами Ла-Маншу, став для Віктора Гюго не лише місцем політичного вигнання, а й брамою в інший світ. Величний інтелект, що створив «Знедолених», опинився в полоні містичної одержимості, яка почалася з одного-єдиного стуку по дерев’яному столу.
Трагедія, що зламала внутрішній стрижень письменника — загибель його улюбленої доньки Леопольдіни, — шукала виходу. Коли подруга сім’ї Дельфіна де Жирарден запропонувала влаштувати спіритичний сеанс, Гюго спершу поставився до цього з притаманним йому скептицизмом. Проте, коли стіл «заговорив», вистукуючи літери, що склалися в ім’я покійної доньки, раціоналізм генія капітулював перед болем батька. 🕯️
Протягом наступних двох років щовечора о восьмій Гюго, його родина та близькі друзі збиралися в напівтемряві. Те, що починалося як пошук розради, перетворилося на справжній інтелектуальний марафон з потойбіччям. Гюго був переконаний, що через посередників він веде діалоги з Шекспіром, Данте, Мольєром і навіть із самими абстракціями — Смертю, Драмою та Тінню. Він ретельно записував кожен стук, заповнюючи сотні сторінок «протоколами» цих розмов.
Ця приватна сторона життя Гюго була сповнена легкої інтелектуальної іронії долі: людина, яка була символом прогресу та боротьби за права людини, щоночі занурювалася в архаїчний туман окультизму. Друзі побоювалися за його психічне здоров’я, адже письменник почав чути кроки в порожніх коридорах і бачити знаки в польоті птахів. Проте саме цей досвід подарував його пізній творчості ту неймовірну метафізичну глибину та містичний трепет, що пронизує його поезію. Гюго вірив, що він не просто пише — він записує диктування Всесвіту. Сеанси припинилися лише тоді, коли один із учасників збожеволів, але для самого Віктора межа між реальним та потойбічним назавжди залишилася прозорою, як туман над океаном. 🌊📜
#історія #факт ТАЄМНА ПРИСТРАСТЬ ВІКТОРА ГЮГО: СПІРИТИЗМ ТА РОЗМОВИ З ПРИВИДАМИ. Острів Джерсі, 1853 рік. Скелястий берег, омитий холодними водами Ла-Маншу, став для Віктора Гюго не лише місцем політичного вигнання, а й брамою в інший світ. Величний інтелект, що створив «Знедолених», опинився в полоні містичної одержимості, яка почалася з одного-єдиного стуку по дерев’яному столу. Трагедія, що зламала внутрішній стрижень письменника — загибель його улюбленої доньки Леопольдіни, — шукала виходу. Коли подруга сім’ї Дельфіна де Жирарден запропонувала влаштувати спіритичний сеанс, Гюго спершу поставився до цього з притаманним йому скептицизмом. Проте, коли стіл «заговорив», вистукуючи літери, що склалися в ім’я покійної доньки, раціоналізм генія капітулював перед болем батька. 🕯️ Протягом наступних двох років щовечора о восьмій Гюго, його родина та близькі друзі збиралися в напівтемряві. Те, що починалося як пошук розради, перетворилося на справжній інтелектуальний марафон з потойбіччям. Гюго був переконаний, що через посередників він веде діалоги з Шекспіром, Данте, Мольєром і навіть із самими абстракціями — Смертю, Драмою та Тінню. Він ретельно записував кожен стук, заповнюючи сотні сторінок «протоколами» цих розмов. Ця приватна сторона життя Гюго була сповнена легкої інтелектуальної іронії долі: людина, яка була символом прогресу та боротьби за права людини, щоночі занурювалася в архаїчний туман окультизму. Друзі побоювалися за його психічне здоров’я, адже письменник почав чути кроки в порожніх коридорах і бачити знаки в польоті птахів. Проте саме цей досвід подарував його пізній творчості ту неймовірну метафізичну глибину та містичний трепет, що пронизує його поезію. Гюго вірив, що він не просто пише — він записує диктування Всесвіту. Сеанси припинилися лише тоді, коли один із учасників збожеволів, але для самого Віктора межа між реальним та потойбічним назавжди залишилася прозорою, як туман над океаном. 🌊📜
Like
1
50переглядів