#поезія
потяг рушає на схід,
минає рІчки, ліси і схили.
Оксамитові трави схилили
тоненькі спини
під тиском роси і часу.
Довкола стільки краси та тиші,
що її б тільки знищувати й кричати.
Чи омине нас ця чаша нещасних,
що пропустили чергу свого причастя,
і тепер не знають, з чого почати хід?
а тим часом потяг рушає на схід,
повз дороги, міста, вокзали;
там, на сході, країна в огні,
вони так казали
і чомусь ховали
очі свої сумні
та принаймні вона залишалась усміхнена,
у короткій сукні, з великими окулярами,
ми ходили гордо та усамітнено
земними дорогами
і поміж снами-хмарами
сонце пестить променем живопліт,
розрізає простір, ніби мʼякий бісквіт
і лише нам одним відомо,
що потяг дедалі прямує на схід
потяг тримає свій шлях додому
липень, 2025
Фандоріна
#поезія
потяг рушає на схід,
минає рІчки, ліси і схили.
Оксамитові трави схилили
тоненькі спини
під тиском роси і часу.
Довкола стільки краси та тиші,
що її б тільки знищувати й кричати.
Чи омине нас ця чаша нещасних,
що пропустили чергу свого причастя,
і тепер не знають, з чого почати хід?
а тим часом потяг рушає на схід,
повз дороги, міста, вокзали;
там, на сході, країна в огні,
вони так казали
і чомусь ховали
очі свої сумні
та принаймні вона залишалась усміхнена,
у короткій сукні, з великими окулярами,
ми ходили гордо та усамітнено
земними дорогами
і поміж снами-хмарами
сонце пестить променем живопліт,
розрізає простір, ніби мʼякий бісквіт
і лише нам одним відомо,
що потяг дедалі прямує на схід
потяг тримає свій шлях додому
липень, 2025
Фандоріна
Українська
English
