БОЛЮЧИЙ ФРАГМЕНТ
Зруйновані ущент наші міста́
І спа́лені до крихти наші се́ла,
Домівка, що вціліла – та пуста,
З лиця землі страшна війна все зме́ла.
Все знищено, зостався тільки прах,
Давно вже там ні люду, ні тварини,
Таке колись не йшло до нас і в снах –
Тепер від цьо́го кров у жилах стине.
Стікає кров'ю зранена земля,
Немає більше затишку, споко́ю,
Чорніють всюди спалені поля́…
Ми платимо ціною дорого́ю.
Здригається від вибухів земля,
І кров'ю напувається землиця,
Там затишку і радості нема.
Це в дійсності. Усе це нам не сниться.
Ридає кожна стежка і поріг,
Щоразу все навколо попеліє,
Земля не чує більше рідних ніг,
Щоразу ворог зброю в землю сіє.
Війна вкрива землицю чорним тлом,
Яка колись і квітла, й зеленіла,
Бо ворог далі суне напролом…
І чорна птаха нам на плечі сіла.
Де сад шумів – там згарища й зола,
Неначе в са́ван все це одягнули,
Та лиш у чорний, бо прийшов від зла,
Бо вороги туди уже сягнули.
Немає більше цвіту на гіллі́,
Та і дерев уже й не залиши́лось,
Вогнем писались всюди скрижалі́
І кров, немов вода, на землю ли́лась.
Ридають стіни, випалені вщент,
А доля там колись родила рясно,
Від затишку лишився лиш фрагмент,
Як спогад про життя колись тут щасне.
Пороги, що стріча колись гостей,
Від болю стогнуть, жить не мають сили,
На жаль, не чуєм добрих ми вістей,
Лиш вітер б'ється в розпачі об схили.
Там, де дитинство бігало малим –
Скелети стін під небом заніміли,
Розвіяв вітер долі, наче дим,
І спогади, що в серці там леліли.
Лиш чути стогін рідної землі
Від ран глибоких, які їй завда́ли,
Не схо́дить уже хліб у тій ріллі…
Такого ми ніко́ли не чекали.
23.03.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1059590
БОЛЮЧИЙ ФРАГМЕНТ
Зруйновані ущент наші міста́
І спа́лені до крихти наші се́ла,
Домівка, що вціліла – та пуста,
З лиця землі страшна війна все зме́ла.
Все знищено, зостався тільки прах,
Давно вже там ні люду, ні тварини,
Таке колись не йшло до нас і в снах –
Тепер від цьо́го кров у жилах стине.
Стікає кров'ю зранена земля,
Немає більше затишку, споко́ю,
Чорніють всюди спалені поля́…
Ми платимо ціною дорого́ю.
Здригається від вибухів земля,
І кров'ю напувається землиця,
Там затишку і радості нема.
Це в дійсності. Усе це нам не сниться.
Ридає кожна стежка і поріг,
Щоразу все навколо попеліє,
Земля не чує більше рідних ніг,
Щоразу ворог зброю в землю сіє.
Війна вкрива землицю чорним тлом,
Яка колись і квітла, й зеленіла,
Бо ворог далі суне напролом…
І чорна птаха нам на плечі сіла.
Де сад шумів – там згарища й зола,
Неначе в са́ван все це одягнули,
Та лиш у чорний, бо прийшов від зла,
Бо вороги туди уже сягнули.
Немає більше цвіту на гіллі́,
Та і дерев уже й не залиши́лось,
Вогнем писались всюди скрижалі́
І кров, немов вода, на землю ли́лась.
Ридають стіни, випалені вщент,
А доля там колись родила рясно,
Від затишку лишився лиш фрагмент,
Як спогад про життя колись тут щасне.
Пороги, що стріча колись гостей,
Від болю стогнуть, жить не мають сили,
На жаль, не чуєм добрих ми вістей,
Лиш вітер б'ється в розпачі об схили.
Там, де дитинство бігало малим –
Скелети стін під небом заніміли,
Розвіяв вітер долі, наче дим,
І спогади, що в серці там леліли.
Лиш чути стогін рідної землі
Від ран глибоких, які їй завда́ли,
Не схо́дить уже хліб у тій ріллі…
Такого ми ніко́ли не чекали.
23.03.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1059590
Українська
English
