🇫🇷🫂🇺🇦 Відомий французький актор та письменник Жан Рено написав роман про викрадених окупантами українських дітей

Головною героїнею книги «Втеча» (L’Évasion) стала Емма — колишня масажистка, яка працює на французьку розвідку DGSE. За сюжетом вона відправляється під прикриттям до Сибіру і намагається проникнути до так званого «реабілітаційного табору» для українських підлітків, щоб зафіксувати докази злочинів росіян.

В інтерв’ю французькому виданню Télé 7 Жан Рено зазначив, що мотивацією для створення книги стали реальні історії викрадених росіянами українських дітей і бажання привернути увагу світу до них ❤️‍🩹

ХЕРСОН ЖИВЕ І ЗНОВУ МРІЄ

(Присвята 3-ій річниці визволення Херсона від окупантів )

Ридав Херсон, ридав він, як ніко́ли,
Позбувся він у цей день сатани,
Пролито сліз було́, напевно, море,
Сліди лиши́лись клятої війни.

Херсон звільнили, дякувати Богу,
Три роки, як звільнили від орди,
Вихо́дили херсонці на дорогу,
Оговтуючись тяжко від біди́.

Вони ішли разо́м і поодинці,
І кожен ніс у серці сво́ю з втрат,
В очах – вогонь, у зморшках – слід чужинця,
У тиші – крик, що не верта назад.

Знов стяг замайорів десь поряд з храмом,
Почулась пісня знов крізь дим і страх,
Та кожен камінь, кожна тінь зі шрамом
Нагадувала – смерть ходила й в снах.

Молились всі і дякували Богу,
Що вимели вороже те сміття,
Посіяв вбивця у серцях тривогу
І залиши́в із крові вишиття.

Говорить степ — він пам’ятає кроки,
І кожен слід — як рана на корі,
Та нині він шепоче й сліз пото́ки,
Бо принесли́ свободу цій землі.

Співає вітер вільний, не з кайданів,
Де його подих —вдячності порив,
Він обіймає місто без обманів,
Де кожен камінь сльо́зи з людом лив.

І люди йдуть з обличчям, що світліє,
Зі словом «ДЯКА» в серці і в очах,
Бо знов живе Херсон і знову мріє,
І вільний дух здіймається в піснях.

11.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051246

Альбедка бавиться

Доп'яла 3Д дрюкер, наваяла тут інсталяцію )

МОЛИТВА ОСЕНІ

Осінь шепоче молитву вітрами,
Падає листя, мов спогад з плеча,
Сонце згасає між хмарами й снами,
Тиша сплітає нам шаль велича́.

Вітер торкає обличчя, як повідь,
Сріблом на скронях лягає печаль,
Серце шукає забутує сповідь,
Наче дитинство, закрила вуаль.

Пахне прощанням у кожному кроці,
Садом, де яблук вже майже нема,
Осінь стоїть на самотній дорозі
Тиха, як мати, що сина чека.

Скрізь крізь тумани, крізь втому і втрати,
Тліє зернятко надії в душі,
Буде весна – син зустрінеться й мати,
Й вишні розквітнуть на рідній межі.

Хай же молитва злітає й крізь втому,
Хай обіймає і ме́ртвих й живих,
Хай всі герої вертають додому,
З вірою в серці крізь бурі і сніг.

Всюди лунає молитва живая,
З попелу виросте слово живе,
Мати в сльозах за Вкраїну благає,
І ПЕРЕМОГА до нас все ж прийде.

12.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051324

ВЕРНУСЬ НАВЕСНІ

Не плач, матусю, я верну́сь наве́сні,
І знов торкнусь рукою рушника,
Коли в саду цвістимуть в нас черешні
І понесуться пахощі з садка.

Зітру сльозу з твого́ обличчя ніжно,
Прийду́ я тихим шепотом вітрів,
Я поверну́сь, рідненька, дивовижно
З далеких неспокійних берегів.

Де вечір сіє ро́си в нас на тра́ви –
Ми сядемо на ґанку, як колись,
І пісню заспіваєм величаво…
Щоб так було, ти Господу молись…

А кожна квітка з нашому садочку —
То символ віри, що не має меж.
Допоки тут – ти вишивай сорочку,
Яку тоді на мене одягне́ш.

Відсту́пить те́мінь, відійду́ть тумани,
Розквітне знову наша сторона,
І заживуть на тілі й серці рани,
Минеться ця брудна страшна війна.

Я все скажу́, про що мовчали очі,
Я принесу́ тобі спокійний сон,
Ми більше не боятимемось ночі
Під тихий передзвін святих ікон.

Лиш почекай, матусенько, ще трохи,
Допоки сонце розірве́ пітьму́…
Молись, прошу́, й мої́ почуєш кроки,
Й тебе, рідненька, знову обійму́.

01.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1056526

Я – НЕ ПРОРОК

Я – не пророк, та сни мої́ пророчі,
Ракети бачу, що вві сні летять,
Війна щоразу дивиться у очі,
Взяла́ся нечисть нас щодня вбивать.

Я – не пророк, та як у сон загляну,
То серце застиває не на мить,
Ні в ко́го з нас нема того́ жупану,
Що міг би від убивць нас захисти́ть.

Я – не пророк, ніщо не пророкую,
І не беру́ся щось пророкувать,
Але біду щоразу серцем чую,
Й доводиться нам крівцю проливать.

Я – не пророк, та сни щоразу бачу:
До нас летить убивче все сміття,
Прокинувшись – молю́ся я і плачу,
Бо ворог губить знов людські життя.

Я – не пророк й не можу зупинити,
Хоча вві сні торкаюся ракет,
Але безсила з ними щось зробити…
Нехай Госпо́дь від них подасть нам щит.

Я – не пророк, та сни мої́ пророчі,
Але молю, щоб мотлох нас минав,
Та далі сни ідуть, як поторочі…
Щоб мотлохом нас вбивця не торкав!

10.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051179