Прокидайтесь, друзі.🌞
Ранок заглядає у віконце.
Субота Вас вітає!

Видавництво Lobster оголосило передпродаж на книгу «Ми -легіон (ми - Боб)»

Це перша частина sci-fi серії книги «Бобіверс», всього серія налічує 3 книги та 2 аудоісторії (згідно з даними ресурсу Goodreads).

Серія розповідає нам про програміста Боба, який трошки передчасно помер. І ось через століття у кріогенному сні він прокидається і дізнається, що його свідомість тепер штучний інтелект у кораблі, який відправили на місію пошуку нової придатної до життя планети, допоки не стало пізно.

Передзамовити книгу, почитати уривок та дізнатись трошки більше про книгу можна тут: https://wearelegion.lobster.net.ua/?fbclid=PAZnRzaAM0pX5leHRuA2FlbQIx...

#sci_fi_не_нудно

Хто кого цькував? Порушення мовного закону чи прав дитини? Скандал в дитсадку розгорівся наново!

Мовний скандал у дитсадку Білої Церкви збурив мережу. Все почалося з вимоги однієї з мам публічно виправляти 3-річну російськомовну дівчинку-переселенку, що багато хто розцінив як приниження. Коментар мовної омбудсманки Олени Івановської щодо ситуації викликав ще більше обурення українців. Де межа між захистом мови та булінгом і як вирішувати такі конфлікти без травм для дітей?

Доброї зимової ночі!
Хай ніч буде тихою, спокійною і мирною!
Божого захисту у кожен дім!
До зустрічі завтра!

У першому класі вчителька якось запитала: «А що можна встигнути за одну хвилину?» Ми повернулися додому трохи спантеличені. Думки розділились.
Мама сказала, що за цей час вона встигне пересадити герань, перевернути млинець, нафарбувати одне око і зварити каву.

Тато пообіцяв забити гол, присісти двадцять разів і з’їсти той самий млинець, який мама підсмажила:

— Але якщо чесно, — додав він, — то за одну хвилину можна змінити все своє життя.

Я тоді його не зрозуміла. Лише пирхнула і повернулась до прописів. Бо хвилина — це ж ніщо. Пшик.

Сьогодні я виконувала нову вправу на трицепс. Тренерка — довгонога дівчина з прекрасними формами невимушено сказала:

— Ірусю, все чудово, залишилася одна хвилинка.

Я кивнула, але ця хвилина тяглася вічність. Хоча була така ж, як і попередні. Як учорашні сто хвилин, витрачені на серіал.

Пам’ятаю, ще студенткою їхала я якось у маршрутці й випадково підслухала розмову двох жінок. Одна плакала, друга втішала:

— Скільки вже минуло, як чоловіка поховала?
Та поправила темну хустку і ледь хитнула головою:
— Вісім років. А здається — ніби це було вчора.

Ще добре пам’ятаю, як моя однокласниця проводжала хлопця в армію. Вони стояли на пероні. Він цілував її й казав:

— Не хвилюйся! Це ж лише рік. Пролетить, не зчуєшся.

А вона дивилась на нього, як на прибульця, і тихо скиглила:

— Який ще рік, коли кожна хвилина — як кілометр болю?

Ми найчастіше марнуємо хвилини. Десять — на перекур, тридцять — на балаканину телефоном, п’ятдесят — на черговий рівень у грі, сто двадцять — на бездумний перегляд новин, і ще сотні — в стрічках соцмереж. Ми розкидаємося ними, навіть не помічаючи. А потім приходить одна — вирішальна. І тоді все переосмислюється.

Не вистачило кисню в балоні — щоб виринути. Не вистачило секунди — щоб сказати «вибач». Не вистачило вдиху — щоб наковтатися повітря на запас. Не вистачило погляду — щоб побачити щось справжнє й заспокоїтися.

Всього одна хвилина…
72 удари серця.
58 літаків, що здіймаються в небо.
258 новонароджених.
116 весіль.
20 вдихів і стільки ж шансів усе змінити.

Саме зараз. У цю саму хвилину.

На основі оповідання Ірини Говорухи

Сьогодні Міжнародний день бути собою! 🤗
То ж будьте завжди собою! 😁🫡

«Жінки, ви готові до мобілізації? Прогрів уже підходить до завершення: якщо влада залишиться такою ж до вересня – тоді й начнуть», – нардеп-втікач Артем Дмитрук відпрацьовує по кремлівським методичкам

🦢 Терапевтична казка "Паперові крила і шлях до мрії"

У маленькому містечку жила дівчинка на ім'я Олеся. Вона дуже мріяла побачити світ з висоти, як птахи, щоб подивитися на всі міста, гори і ліси з неба.

Одного дня Олеся вирішила зробити паперові крила. Вона витратила весь день, складаючи їх і прикрашаючи.

— Ось вони! — радісно сказала Олеся. — Тепер я зможу полетіти!

Вона піднялася на пагорб і спробувала злетіти, але, звісно, крила не підняли її в небо. Олесю засмутилася.

— Чому не виходить? — подумала вона.

Тут до неї підійшла бабуся і посміхнулася:

— Олесю, ти хочеш мати крила, щоб побачити світ з висоти, але справжні мрії збуваються не одразу. Ти вже зробила перший крок, створивши свої крила. Тепер потрібно вірити в себе, вчитися і працювати для того, щоб твої мрії здійснилися. Коли ти виростеш, ти зможеш подорожувати на літаку або повітряній кулі і побачити світ з висоти.

Олесю це надихнуло. Вона зрозуміла, що її мрія може здійснитися з часом. Вона пообіцяла собі працювати, вчитися і одного дня обов'язково здійснити свою мрію.

❤️Казка про те, що мрії збуваються, коли ми віримо в себе, працюємо над собою і терпляче чекаємо свій час.