7 червня 1919 року почалася наступальна операція Української галицької армії, відома як «Чортківська офензива».
Протягом 7-28 червня 1919-го 25 тисяч українських військ змусили відступати по всій лінії фронту 40-тисячну польську армію. Було звільнено Чортків, Тернопіль, Бережани, УГА просунулася вперед на 150 км і вийшла на лінію Броди – Перемишляни – Букачівці. Лише брак зброї та зовнішні чинники врятували супротивника від поразки.
Чортківський наступ став важливою складовою Українсько-польської війни 1918-1919 років між Західноукраїнською Народною Республікою та Польською державою.
Травневий наступ поляків, попри ряд перемог, не дозволив розгромити Галицьку армію з півночі і поступово припинився. Збройні сили ЗУНР відступили на південь нинішньої Тернопільщини, затиснуті в трикутнику між Дністром і Збручем та містом Чортковом. Поляки тріумфували, а політичне керівництво республіки одним із варіантів подальших дій розглядало перехід УГА на Наддніпрянщину. Обираючи поміж відступом і офензивою, командування армії зробило ставку на спад бойової активності супротивника (в останні дні Галицька армія відступала майже без боїв) та розпорошення бойових сил поляків по широкому фронту. Операція розпочалася 7 червня 1919-го ударом на містечко Ягільницю.
Наступного дня Галицька армія взяла Чортків – важливий вузол комунікацій, утворивши пролом в обороні противника. Із спогадів Степана Шухевича:
«Якраз перед нашим наступом на Чортків зібралися були поляки перед будинком Окружної Скарбової Дирекції, в котрій перед тим була Начальна Команда Галицької Армії, щоб відсвяткувати свято здобуття міста, відбуваючи модні під той час «похорони України». Зійшлися елегантно вистроєні дами, святочно прибране панове, не бракувало також і делегатів від «власцян». Та в самім розгарі маніфестації зашипіло щось у воздусі, потім над самими головами зібраних загриміли дві-три детонації. Це розривалися наші шрапнелі. Майже рівночасно появилися на вулицях міста польські розбитки, що в страшнім переполоті утікали й сіяли паніку: «Уцєкайце, бо украінци юш в мєсцє!».
Поляки відступили на 120 кілометрів. 9 червня диктатор ЗУНР Євген Петрушевич призначив Начальним вождем УГА генерала Олександра Греківа, який планував операцію із групою старшин.
Галицька армія звільнила Бучач (12 червня) і Тернопіль (14 червня), у ході боїв за Нижнів відкинула поляків за Дністер. Далі було взято Зборів, ключовий пункт оборони поляків Бережани (21 червня), Золочів (22 червня) і Броди (24 червня). Поляки готувалися боронити Львів, однак брак зброї і боєприпасів не дозволив українцям розвинути успіх. Так, коли на хвилі патріотичного піднесення внаслідок успіхів Галицької армії 90 тисяч добровольців зголосилися записатися до діючих частин, через брак зброї було прийнято тільки 15 тисяч добровольців, а решту відправили по домівках.
Тим часом у Львів прибув стурбований головнокомандувач польськими військами Юзеф Пілсудський, водночас Антанта 25 червня дала згоду на тимчасову окупацію Східної Галичини, а 27 червня дозволила використати для цього армію Юзефа Галлера в повному складі, що раніше категорично забороняла робити. Все це кардинально змінило ситуацію на фронті.
Вже 28 червня польська армія перейшла в наступ і проламала український фронт біля Янчина. Виснажені безперервними боями, залишившись без боєприпасів, галицькі бригади під натиском переважаючих сил противника стали відходити до Збруча. 4 липня командування Галицької армії телеграфувало Головному Отаману Симону Петлюрі:
«Під сильним напором польських сил, за браком амуніції й інших матеріялів, Галицька армія буде примушена перейти річку Збруч та шукати опору й охорони на широких ланах Великої України». Відповідь надійшла наступного дня: «Українська Наддніпрянська армія та її Головна Команда приймає Галицьку армію, як братню, й усім їй допоможе, що в її силах».
16 липня УГА відступила на територію Наддніпрянської України, що стало завершенням Українсько-польської війни в Галичині.
7 червня 1919 року почалася наступальна операція Української галицької армії, відома як «Чортківська офензива».
Протягом 7-28 червня 1919-го 25 тисяч українських військ змусили відступати по всій лінії фронту 40-тисячну польську армію. Було звільнено Чортків, Тернопіль, Бережани, УГА просунулася вперед на 150 км і вийшла на лінію Броди – Перемишляни – Букачівці. Лише брак зброї та зовнішні чинники врятували супротивника від поразки.
Чортківський наступ став важливою складовою Українсько-польської війни 1918-1919 років між Західноукраїнською Народною Республікою та Польською державою.
Травневий наступ поляків, попри ряд перемог, не дозволив розгромити Галицьку армію з півночі і поступово припинився. Збройні сили ЗУНР відступили на південь нинішньої Тернопільщини, затиснуті в трикутнику між Дністром і Збручем та містом Чортковом. Поляки тріумфували, а політичне керівництво республіки одним із варіантів подальших дій розглядало перехід УГА на Наддніпрянщину. Обираючи поміж відступом і офензивою, командування армії зробило ставку на спад бойової активності супротивника (в останні дні Галицька армія відступала майже без боїв) та розпорошення бойових сил поляків по широкому фронту. Операція розпочалася 7 червня 1919-го ударом на містечко Ягільницю.
Наступного дня Галицька армія взяла Чортків – важливий вузол комунікацій, утворивши пролом в обороні противника. Із спогадів Степана Шухевича:
«Якраз перед нашим наступом на Чортків зібралися були поляки перед будинком Окружної Скарбової Дирекції, в котрій перед тим була Начальна Команда Галицької Армії, щоб відсвяткувати свято здобуття міста, відбуваючи модні під той час «похорони України». Зійшлися елегантно вистроєні дами, святочно прибране панове, не бракувало також і делегатів від «власцян». Та в самім розгарі маніфестації зашипіло щось у воздусі, потім над самими головами зібраних загриміли дві-три детонації. Це розривалися наші шрапнелі. Майже рівночасно появилися на вулицях міста польські розбитки, що в страшнім переполоті утікали й сіяли паніку: «Уцєкайце, бо украінци юш в мєсцє!».
Поляки відступили на 120 кілометрів. 9 червня диктатор ЗУНР Євген Петрушевич призначив Начальним вождем УГА генерала Олександра Греківа, який планував операцію із групою старшин.
Галицька армія звільнила Бучач (12 червня) і Тернопіль (14 червня), у ході боїв за Нижнів відкинула поляків за Дністер. Далі було взято Зборів, ключовий пункт оборони поляків Бережани (21 червня), Золочів (22 червня) і Броди (24 червня). Поляки готувалися боронити Львів, однак брак зброї і боєприпасів не дозволив українцям розвинути успіх. Так, коли на хвилі патріотичного піднесення внаслідок успіхів Галицької армії 90 тисяч добровольців зголосилися записатися до діючих частин, через брак зброї було прийнято тільки 15 тисяч добровольців, а решту відправили по домівках.
Тим часом у Львів прибув стурбований головнокомандувач польськими військами Юзеф Пілсудський, водночас Антанта 25 червня дала згоду на тимчасову окупацію Східної Галичини, а 27 червня дозволила використати для цього армію Юзефа Галлера в повному складі, що раніше категорично забороняла робити. Все це кардинально змінило ситуацію на фронті.
Вже 28 червня польська армія перейшла в наступ і проламала український фронт біля Янчина. Виснажені безперервними боями, залишившись без боєприпасів, галицькі бригади під натиском переважаючих сил противника стали відходити до Збруча. 4 липня командування Галицької армії телеграфувало Головному Отаману Симону Петлюрі:
«Під сильним напором польських сил, за браком амуніції й інших матеріялів, Галицька армія буде примушена перейти річку Збруч та шукати опору й охорони на широких ланах Великої України». Відповідь надійшла наступного дня: «Українська Наддніпрянська армія та її Головна Команда приймає Галицьку армію, як братню, й усім їй допоможе, що в її силах».
16 липня УГА відступила на територію Наддніпрянської України, що стало завершенням Українсько-польської війни в Галичині.
Українська
English
