• ❗️рф вивела 4 ракетоносії у Чорне і Каспійське море: загальний залп – 30 крилатих ракет «Калібр», – монітори.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    ❗️рф вивела 4 ракетоносії у Чорне і Каспійське море: загальний залп – 30 крилатих ракет «Калібр», – монітори. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    59переглядів
  • Haha
    1
    69переглядів
  • «Золото» броварчанки Кароліни Брюхович на чемпіонаті України із класичних шахів
    #Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Броварська_громaда #Броварський_спорт #Brovary #Brovarysport
    #ДЮСШ_відділу_фізичної_культури_та__спорту_БМР🇺🇦🇺🇦🇺🇦
    https://brovarysport.net.ua/?p=33652
    «Золото» броварчанки Кароліни Брюхович на чемпіонаті України із класичних шахів #Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Броварська_громaда #Броварський_спорт #Brovary #Brovarysport #ДЮСШ_відділу_фізичної_культури_та__спорту_БМР🇺🇦🇺🇦🇺🇦 https://brovarysport.net.ua/?p=33652
    BROVARYSPORT.NET.UA
    «Золото» броварчанки Кароліни Брюхович на чемпіонаті України із класичних шахів
    Вітаємо нашу юну броварчанку Кароліну Брюхович з перемогою на чемпіонаті України серед дівчат до 8 років із класичних шахів, що проходив з 1 по 8 червня у селі Світязь (Волинська область). Вона вихованка відділення шахів ДЮСШ відділу фізичної культури та спорту Броварської міської ради (тренер Семен
    220переглядів
  • 129переглядів
  • #історія #постаті
    Едуард Мане: елегантний бунтар, який винайшов сучасність 🎨🍷
    ​23 січня 1832 року народився чоловік, який мав стати солідним юристом, але натомість став «батьком» імпресіонізму (хоча сам відхрещувався від цієї ролі). Едуард Мане — це людина, яка не просто малювала картини, а давала ляпаси суспільному смаку, роблячи це з бездоганними манерами та в дорогому циліндрі. 🎩🧤

    ​Його життя — це постійна боротьба за визнання в офіційному Салоні та одночасне руйнування всіх канонів, на яких цей Салон тримався. Мане першим зрозумів: щоб бути актуальним, треба малювати не античних богинь, а паризьких повій, офіціанток та міських гультяїв.

    ​Чому його творчість викликала такий «вибух»:
    ​Сніданок на траві (1863): Коли Мане виставив цю картину, Париж мало не згорів від обурення. Не тому, що жінка була оголеною (мистецтвознавці звикли до оголених німф), а тому, що вона була сучасною жінкою, яка сиділа поруч із повністю одягненими чоловіками та дивилася прямо на глядача. Це було зухвало, реально і... дуже талановито. 🧺🍏

    ​Олімпія (1863): Ще один скандал. Мане переосмислив «Венеру Урбінську» Тіціана, але замість божественної істоти зобразив реальну куртизанку. Її прямий, майже діловий погляд змушував буржуа почуватися вкрай ніяково — наче їх заскочили на місці злочину. 🐈⬛🛏️

    ​Техніка «ляп»: Поки академіки ретельно розтушовували кожен мазок, Мане працював широкими пласкими плямами кольору. Він не боявся різких контрастів і чорного кольору, який інші вважали «брудним». Його живопис був живим, соковитим і швидким. 🖌️⚡

    ​Іронія долі та спадщина:
    ​Мане все життя прагнув офіційних нагород від держави, яку він так дратував своїми полотнами. Він отримав орден Почесного легіону лише за два роки до смерті, коли вже був важко хворим. Моне, Ренуар та Дега вважали його своїм пророком, але сам Едуард до кінця тримався дещо осторонь їхніх виставок, воліючи бути «самотнім вовком» високої моди в мистецтві. 🐺🏆

    ​Його остання велика робота, «Бар у Фолі-Бержер», — це вершина його майстерності: складна гра дзеркал, сумний погляд барменші та галасливе паризьке життя за її спиною. Це і є весь Мане — блиск, сум і нескінченна правда життя. 🥂✨
    #історія #постаті Едуард Мане: елегантний бунтар, який винайшов сучасність 🎨🍷 ​23 січня 1832 року народився чоловік, який мав стати солідним юристом, але натомість став «батьком» імпресіонізму (хоча сам відхрещувався від цієї ролі). Едуард Мане — це людина, яка не просто малювала картини, а давала ляпаси суспільному смаку, роблячи це з бездоганними манерами та в дорогому циліндрі. 🎩🧤 ​Його життя — це постійна боротьба за визнання в офіційному Салоні та одночасне руйнування всіх канонів, на яких цей Салон тримався. Мане першим зрозумів: щоб бути актуальним, треба малювати не античних богинь, а паризьких повій, офіціанток та міських гультяїв. ​Чому його творчість викликала такий «вибух»: ​Сніданок на траві (1863): Коли Мане виставив цю картину, Париж мало не згорів від обурення. Не тому, що жінка була оголеною (мистецтвознавці звикли до оголених німф), а тому, що вона була сучасною жінкою, яка сиділа поруч із повністю одягненими чоловіками та дивилася прямо на глядача. Це було зухвало, реально і... дуже талановито. 🧺🍏 ​Олімпія (1863): Ще один скандал. Мане переосмислив «Венеру Урбінську» Тіціана, але замість божественної істоти зобразив реальну куртизанку. Її прямий, майже діловий погляд змушував буржуа почуватися вкрай ніяково — наче їх заскочили на місці злочину. 🐈⬛🛏️ ​Техніка «ляп»: Поки академіки ретельно розтушовували кожен мазок, Мане працював широкими пласкими плямами кольору. Він не боявся різких контрастів і чорного кольору, який інші вважали «брудним». Його живопис був живим, соковитим і швидким. 🖌️⚡ ​Іронія долі та спадщина: ​Мане все життя прагнув офіційних нагород від держави, яку він так дратував своїми полотнами. Він отримав орден Почесного легіону лише за два роки до смерті, коли вже був важко хворим. Моне, Ренуар та Дега вважали його своїм пророком, але сам Едуард до кінця тримався дещо осторонь їхніх виставок, воліючи бути «самотнім вовком» високої моди в мистецтві. 🐺🏆 ​Його остання велика робота, «Бар у Фолі-Бержер», — це вершина його майстерності: складна гра дзеркал, сумний погляд барменші та галасливе паризьке життя за її спиною. Це і є весь Мане — блиск, сум і нескінченна правда життя. 🥂✨
    Like
    1
    539переглядів
  • Ляжу під осокорами, у спориші, замружуся…
    і обніму всю землю…
    Гаряче. По-чоловічому. Наче востаннє…
    Нехай моє серце, що давно уже вивчило азбуку
    Морзе, знову передає у Вічність поеми та вірші…
    Нехай душа, накупавшись у росах, знову воскресне,
    а очі, що поцілує самотній сонях, знову прозріють…
    Хай тіло, яке підніме мене над світом, наче прапор,
    стане моїм.
    Ляжу під осокорами, у спориші, замружуся… і обніму всю землю… Гаряче. По-чоловічому. Наче востаннє… Нехай моє серце, що давно уже вивчило азбуку Морзе, знову передає у Вічність поеми та вірші… Нехай душа, накупавшись у росах, знову воскресне, а очі, що поцілує самотній сонях, знову прозріють… Хай тіло, яке підніме мене над світом, наче прапор, стане моїм.
    Like
    4
    1Kпереглядів
  • https://youtu.be/0scvcdnFoNI?si=nLZquLuArRTWBdrB
    https://youtu.be/0scvcdnFoNI?si=nLZquLuArRTWBdrB
    64переглядів
  • Цей вірш для всіх, хто колись втрачав друзів не через сварку, а через мовчання. Хто пам’ятає ті розмови, які не встигли відбутися. Хто все ще носить у серці світлі береги дружби, куди вже не повертаються човни.
    Прочитайте. Можливо, це про вас. Можливо, це про нас усіх? Прочитайте і напишіть своїм друзям. Два слова. Як ти?!

    Човни дружби

    Дуже шкода, так шкода, що серце німіє,
    Коли втрачаєш не речі, а людей.
    Колись і сміх, і тепло, і надія,
    А нині - тіні майже забутих ідей.

    Колись телефони щодня, як молитва,
    А потім тиша, мов скинув тягар.
    Колись «ти мій друг, моє світло, надія»
    А зараз ніхто, мов із шоу примар.

    І жаль не за сваркою, за недоказаним,
    За тими словами, що вмерли в думках.
    Бо дружба не камінь, а зіткана рана,
    Промінням, що гасне в чужих берегах.

    «Не повертайся у минуле», кажуть,
    А серце, мов ластівка, хоче назад…
    Бо там ще лежать недописані фрази,
    Так, там ще життя, а не просто розлад.

    Не вірю, що змінити нічого не можна,
    Бо іноді біль то мовчання німе.
    Повір, якщо справжнє було не порожнє,
    Воно десь у спогадах все ж оживе.

    🖍️ Безіменний Євген
    Цей вірш для всіх, хто колись втрачав друзів не через сварку, а через мовчання. Хто пам’ятає ті розмови, які не встигли відбутися. Хто все ще носить у серці світлі береги дружби, куди вже не повертаються човни. Прочитайте. Можливо, це про вас. Можливо, це про нас усіх? Прочитайте і напишіть своїм друзям. Два слова. Як ти?! Човни дружби Дуже шкода, так шкода, що серце німіє, Коли втрачаєш не речі, а людей. Колись і сміх, і тепло, і надія, А нині - тіні майже забутих ідей. Колись телефони щодня, як молитва, А потім тиша, мов скинув тягар. Колись «ти мій друг, моє світло, надія» А зараз ніхто, мов із шоу примар. І жаль не за сваркою, за недоказаним, За тими словами, що вмерли в думках. Бо дружба не камінь, а зіткана рана, Промінням, що гасне в чужих берегах. «Не повертайся у минуле», кажуть, А серце, мов ластівка, хоче назад… Бо там ще лежать недописані фрази, Так, там ще життя, а не просто розлад. Не вірю, що змінити нічого не можна, Бо іноді біль то мовчання німе. Повір, якщо справжнє було не порожнє, Воно десь у спогадах все ж оживе. 🖍️ Безіменний Євген
    393переглядів
  • https://youtu.be/5YgDa5jpL4I?si=-hdlLbPLUhK2kaVz
    https://youtu.be/5YgDa5jpL4I?si=-hdlLbPLUhK2kaVz
    186переглядів 1 Поширень