#поезія
Я мрію про мирні дні,
Де можна серцем дихати
І вірити в день ясний,
А сум — за вітрами віяти.
Де радість — немов кришталь,
Що б’ється об вії росами,
Де в поглядах зникне сталь,
А душі стають стоголосими.
І ось воно — поле без меж,
У квітах, що сонцем вмиті,
Де ти поміж ними йдеш,
І щастя — у кожній миті.
Це сльози не від біди,
А з вдячності, що ми вільні.
Крізь квіти, вперед, іди —
Ми в мирі тепер всесильні.
Євгенія Бик
#поезія
Я мрію про мирні дні,
Де можна серцем дихати
І вірити в день ясний,
А сум — за вітрами віяти.
Де радість — немов кришталь,
Що б’ється об вії росами,
Де в поглядах зникне сталь,
А душі стають стоголосими.
І ось воно — поле без меж,
У квітах, що сонцем вмиті,
Де ти поміж ними йдеш,
І щастя — у кожній миті.
Це сльози не від біди,
А з вдячності, що ми вільні.
Крізь квіти, вперед, іди —
Ми в мирі тепер всесильні.
Євгенія Бик
Українська
English
