СВІТИЛИ НАМ ВСЮ НІЧ НЕ ЛІХТАРІ

Світили нам всю ніч не ліхтарі,
В заграві вогняній ми потопали,
Летіли нас вбивати москалі –
Життя наші на кон вони поклали.

Над нами висло вбивчеє шатро,
Під куполом небесним – павутина,
Яку вночі снувало вбивче зло,
І падала палаюча хустина.

Бляшанки, мов пацьорки на разка́х,
І їх щоразу більше додавалось,
Нас обіймала не́нависть і страх,
Нам ворогом смертельне ложе ткалось.

Стелилися вогненні килими́
І висла всюди димова завіса,
Не видно вранці й сонця з-за пітьми́…
Несло́ся це усе до нас від біса.

Від вибухів здригалася земля,
Столиця у вогні уся палала –
Така була́ розвага в москаля.
Чия́сь свіча в цім пеклі догорала.

Бажання жити огортало нас,
Бляшанки вбивчі цілу ніч летіли,
Вогненне плесо більшилось чимраз,
Та вороги чому́сь не спопеліли.

04.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1043031

ХОТІЛОСЬ ВИЖИТИ І ЖИТИ

Усе палало у вогні,
Чи виживем, то ми не знали,
Гатили кляті москалі,
Сміттям убивчим гаратали.

В страху́ й молитві ці́ла ніч,
Зерня́ток вервиці торкалась,
І не змикала зовсім віч,
Була́ і мить… з життям прощалась.

Словами це не описать,
Усьо́го словом не сказати,
Лишалось Господа благать,
Аби він взявся захищати.

Страшна атака цілу ніч,
Вогонь і вибухи, й руїни,
Торкався, мабуть, Ангел пліч…
Тремтіло все, здригались сті́ни.

Ні миті тиші не було́,
І кожна мить – з життям прощання,
Холодний піт вкривав чоло,
Здавалось – ніч в житті остання.

Але Госпо́дь моли́тви чув
І закривав щораз щитами,
Напевно й Ангел поруч був,
Й Покров Пречистої над нами.

Госпо́дь від смерті врятував,
Яка щораз дивилась в очі,
Її постійно відганяв,
Бо лізло все, як поторочі.

Була́ страшна пекельна ніч,
Яку вдало́ся пережити…
За що воно? У чому річ?
Хотілось вижити і жити…

04.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1043020

КРОВАВИЙ ПОТЯГ У ДНІПРІ

Ось знову вдарили потвори,
Життя забравши у людей,
Прине́сли знову біль і горе…
Коли ж не бу́де в нас смертей?

Коли не будуть в нас стріляти,
Сміття убивче запускать?
Чи при́йде час, щоб їм сконати?
Чи довго нам на це чекать?

Дніпро… Руйнації і жертви,
Усюди кров, усюди плач…
Так мріють нас у прах всіх стерти…
Чи є від вбивць тих захист-плащ?

Кровавий потяг, скло і люди,
Квиток хтось взяв в один кінець,
Та скільки ж це тривати буде?
Чи зна про це хоча б Творець?

Жахіття знову, знову й знову,
Й щоразу гірше все страє,
Нас кат обрав невипадково
Й щораз накази віддає.

Дніпру дісталось знов сьогодні,
А світ все дивиться й мовчить,
Нам співчуття не треба жодні,
Глобально треба щось робить.

24.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1042408

ЧОМ?

Чом вас лихо не приспало,
Люті воріженьки?
Що потвори вам потібно
Від Вкраїни-неньки?

Чом прийшли ви в Україну
З свого оркостану?
Ще й взялись за солов’їну,
Годите тирану.

Чом з’явилися в утробі,
На світ появились?
Демони в людські́й подобі
На нас навалились.

Чом потвори ви з’явились
На білому світі?
Через вас чом кров’ю вмились
І дорослі, й діти?

Чом не здохли ще в колисці,
Коли народились?
У ку́пелі в старій мисці
Чом не потопились?

Чом дожи́ли ви, потвори,
До цієї днини?
Чом прине́сли ви нам горе?
Плач усюди лине.

Чом ніщо́ не спопелило
Вас із потрохами?
Лихо з-за вас оповило
Й шириться між нами.

Чом вас буйнії вітриська
Не знесли́ в безодню?
Чом, потворо ти рашистська,
Не здох в передодню?

Чом не здохли ви во плоті
Й принесли́ нам лихо?
Чом в гнилім вашім болоті
Не прийшов вам здихіль?

Чом вам здихіль не приходить
В куяві* ординській?
Через вас з життя відходять
Наші українці.

Чом живеш, нечиста сило,
Живеш й не здихаєш?
Ми без тебе в МИРі жи́ли,
А ти нас вбиваєш.

Чом ви ллєте нашу крівцю,
Немовби водицю?
Чом нам горе ллєте в чашу,
Па́лите пшеницю?

Чом земля усіх вас но́сить?
Чом не накриває?
Чом вас смертонька не ско́сить?
Чом не спопеляє?

Чом не канете в провалля
Ви цієї ж миті?
Чимскоріше ви землею
Щоб були́ накриті!

20.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1042124

НІЧОГО НЕ МІНЯЄТЬСЯ

Нічого не міняється,
Нічого взагалі,
А крівця проливається,
Вбивають москалі.

Минула ніч пекельная,
Палало все в вогні,
Бо зброя вся смертельная
Не ли́шилась в багні.

Її до нас відправили
З гнилих боліт русні,
Мету собі поставили
Убивці у війні.

А люди в нас загинули,
Убив їх орко-кат,
І світ оцей покинули,
Не вернуться назад.

Так ворог убиває нас,
Це робить кожну мить,
Страшний прийшов для всіх нас час,
Прийшлося крівцю лить.

І знов страшні руйнації
Зробили москалі,
Для них це – декорації
На цій святій землі.

А світ на все це дивиться
І докази збира,
Він навіть і не скривиться –
Не в них хтось помира.

Чи довго споглядатиме
Весь світ з-за паркана?
Ще скільки нас вбиватиме
Ординець-сатана?

17.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1041905

А МИ ЗАКІНЧИМОСЬ

А ми закінчимось… ви знайте…
Стає нас менше защораз,
Орді шляхи не відкривайте,
Бо ворог ближче кожен раз.

А ми закінчимось, як літо,
Ми тут закінчимось колись,
Тут не одного з нас вже вбито…
Не йдеш на поміч, то молись.

А ми закінчимось… Це правда…
Й ніхто не йде нас заміни́ть,
На захист стати кожен мав би,
Аби усім нам далі жить.

А ми закінчимось… на фронті,
Бо нас неміряно не є,
Не видно МИР на горизонті,
Ударів ворог завдає.

А ми закінчимось, як днина,
Яка мина й не поверта,
Хтось втратить донечку, хтось – сина,
Замовкнуть кожного вуста.

А ми закінчимось не вдома,
Ми всі закінчимося тут…
Зате у вас в домівці втома…
Нас на щиті звідсіль везуть.

А ми закінчимось… повірте,
Не вічні ми… що не кажіть,
Аналізуйте все і змірте…
Боротись, хлопці, поможіть…

14.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1041691