ПРИСВЯТА ТИМ, ХТО НЕ ЗУСТРІВ ВЕСНУ
(Закатованим ворогом на Київщині)
Стоїть наш край, хоч вибухи гримлять,
Нема орди і край наш рідний вільний!
А йшли потвори від життя звільня́ть…
Дай Боже, що і інші зе́млі звільним!
Нема орди, але не всі живі,
Не всі весни́ тоді ще дочекали,
Віками не вкладеться в голові,
Скількох убивці в нас закатували.
Присвята тим, хто не зустрів весну,
Чий голос в ката в горлі захлину́вся,
Хто впав у ту безодню крижану
І до порога сво́го не вернувся.
Для них не пролунав відбій тривог,
Їх ранок зупинився на порозі,
Лиш вічний спокій і далекий Бог
Прийняли ду́ші в лютій тій тривозі.
Ім’я́ ми пам’ятаєм кожне й крок,
І без хреста закатаних у землю,
Для них тепер – лиш тиша між зіро́к
І пам’ять наша невмируща, щемна.
Кого́ убили, хто живцем згорів…
За мрії всі, розстріляні ордою,
Ми не пробачим винним цих гріхів,
Цей біль від нас не витік із водою.
Убиті, закатовані в пітьмі́,
І погляди скляні, зв’язані ру́ки…
Вони лишились вічно на війні,
А в нас лишилась пам’ять від розпуки.
Ми не пробачим вирваних життів,
Кого́ закатували у підвалах,
За сльо́зи матерів, дітей, батьків,
Кого́ живцем у лісі розпинали.
Як символ незнище́нного буття,
Горіти буде за́вжди свічка кожна,
Бо в кожнім імені – ціна життя…
Не вберегла валіза та тривожна.
Травинка кожна правдою зросте,
І кожен камінь пам’ять сво́ю має,
Бо право на свободу – це святе.
Наш край живий і все він пам’ятає.
Сади посадим на місцях боїв
І відбудуєм спалені оселі,
Це не побачать ті, хто онімів…
Почуєм знову солов’їні трелі.
03.04.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1060251
ПРИСВЯТА ТИМ, ХТО НЕ ЗУСТРІВ ВЕСНУ
(Закатованим ворогом на Київщині)
Стоїть наш край, хоч вибухи гримлять,
Нема орди і край наш рідний вільний!
А йшли потвори від життя звільня́ть…
Дай Боже, що і інші зе́млі звільним!
Нема орди, але не всі живі,
Не всі весни́ тоді ще дочекали,
Віками не вкладеться в голові,
Скількох убивці в нас закатували.
Присвята тим, хто не зустрів весну,
Чий голос в ката в горлі захлину́вся,
Хто впав у ту безодню крижану
І до порога сво́го не вернувся.
Для них не пролунав відбій тривог,
Їх ранок зупинився на порозі,
Лиш вічний спокій і далекий Бог
Прийняли ду́ші в лютій тій тривозі.
Ім’я́ ми пам’ятаєм кожне й крок,
І без хреста закатаних у землю,
Для них тепер – лиш тиша між зіро́к
І пам’ять наша невмируща, щемна.
Кого́ убили, хто живцем згорів…
За мрії всі, розстріляні ордою,
Ми не пробачим винним цих гріхів,
Цей біль від нас не витік із водою.
Убиті, закатовані в пітьмі́,
І погляди скляні, зв’язані ру́ки…
Вони лишились вічно на війні,
А в нас лишилась пам’ять від розпуки.
Ми не пробачим вирваних життів,
Кого́ закатували у підвалах,
За сльо́зи матерів, дітей, батьків,
Кого́ живцем у лісі розпинали.
Як символ незнище́нного буття,
Горіти буде за́вжди свічка кожна,
Бо в кожнім імені – ціна життя…
Не вберегла валіза та тривожна.
Травинка кожна правдою зросте,
І кожен камінь пам’ять сво́ю має,
Бо право на свободу – це святе.
Наш край живий і все він пам’ятає.
Сади посадим на місцях боїв
І відбудуєм спалені оселі,
Це не побачать ті, хто онімів…
Почуєм знову солов’їні трелі.
03.04.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1060251
Українська
English
