• 54переглядів
  • 🇺🇦 Склад збірної України жіночого футболу на товариські матчі зі збірними 🇸🇰 Словаччини та 🇹🇩 Румунії

    Наприкінці жовтня національна жіноча збірна України зіграє два товариські поєдинки.
    #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    🇺🇦 Склад збірної України жіночого футболу на товариські матчі зі збірними 🇸🇰 Словаччини та 🇹🇩 Румунії Наприкінці жовтня національна жіноча збірна України зіграє два товариські поєдинки. #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    95переглядів
  • Хочете, скажу одну дуже неприємну річ? Ми - країна без майбутнього. Країна, котру населяють рагулі. Країна, котра сама з задоволенням летить у прірву, весело гигикаючи з цього приводу. Країна, в котрій такі якості, як розум, патріотизм, відповідальність є ознаками того, що ти лох є6аний. А от якщо ти йо6ане 6идло, тупе, нагле, нарване, от тоді ти поважний пан.

    Країна, де до людини, котра поклала саме цінне, що в неї є, для того, щоб інші могли жерти, пити, веселитися, ставлення, як до є6аного лоха і терпіли. Ця країна приречена. Країна, де людину після поранення викидають, як використаний гондон. Ця країна приречена. Країна, де тупа πізда заробляє купу грошей, кривлячись перед камерою, а потім жалієця, що "Ах, сьогодні каву мені нагріли на 1 градус більше, як складно жити". Ця країна приречена.

    Не треба мені казати, що: ну, люди ж донатять, вони допомогають армії. Відкрийте очі нарешті. Допомогають армії одні й ті самі. З 14 року, з 15 року. Вони допомогають армії, вони тягнуть гуманітарні проекти. Вони хворіють. Вони вмирають, 6лядь. Поки решта 6идла (так, я їх вважаю 6идлом, тому що їм прописано в кабіні жрать/срать/бухать), танцює на кістках.

    Держава, як інституція, беззуба. Зловили πотвору, у котрій в тумбочці річний бюджет Сьерра-Леоне. Та ну, не можемо конфіскувати. Малолєтні πідори вбили військового заради поржать? "Ой, то військові винні". Коли о×уєвша ¢ука, в котрої досягнення, що вона якась міска, вважає, що може принижувати військових і їй за це ні×уя не буде. Таких прикладів безліч. Повна зневага до військових, котрі роблять свою справу. І не треба мені казати, що так всюди. ×уй там. Тікі, 6лядь, в рąшці і у нас. Ми недалеко від рąшки пішли. На жаль, ми залишилися в гравітаційному полі тих ує6нів, і знаєте шо? Більшості так кайфово.

    Нема законів, котрі захищають честь і гідність військових. А ті, шо є, ні×уя не працюють. Максимум шо, πідріло промекая на камеру "Ізвінітє мєня, пажалуйста, я так нє буду". Буде. Буде тікі тому, що він це казав не зламаною щелепою. І не треба, ¢ука, казати "в нас же закон, в нас же гуманізм". ІДІТЬ НА ×УЙ, ЧМОНІ, ЗІ СВОЇМ ГУМАНІЗМОМ. Ті, хто так вважають, можуть спокійно нажати кнопочку "відписатись".

    Так шо висновок. Ми - країна, котра хоче бути згвалтованою.
    ©Sergii Sanders, допис від 14 грудня 2024 року
    Хочете, скажу одну дуже неприємну річ? Ми - країна без майбутнього. Країна, котру населяють рагулі. Країна, котра сама з задоволенням летить у прірву, весело гигикаючи з цього приводу. Країна, в котрій такі якості, як розум, патріотизм, відповідальність є ознаками того, що ти лох є6аний. А от якщо ти йо6ане 6идло, тупе, нагле, нарване, от тоді ти поважний пан. Країна, де до людини, котра поклала саме цінне, що в неї є, для того, щоб інші могли жерти, пити, веселитися, ставлення, як до є6аного лоха і терпіли. Ця країна приречена. Країна, де людину після поранення викидають, як використаний гондон. Ця країна приречена. Країна, де тупа πізда заробляє купу грошей, кривлячись перед камерою, а потім жалієця, що "Ах, сьогодні каву мені нагріли на 1 градус більше, як складно жити". Ця країна приречена. Не треба мені казати, що: ну, люди ж донатять, вони допомогають армії. Відкрийте очі нарешті. Допомогають армії одні й ті самі. З 14 року, з 15 року. Вони допомогають армії, вони тягнуть гуманітарні проекти. Вони хворіють. Вони вмирають, 6лядь. Поки решта 6идла (так, я їх вважаю 6идлом, тому що їм прописано в кабіні жрать/срать/бухать), танцює на кістках. Держава, як інституція, беззуба. Зловили πотвору, у котрій в тумбочці річний бюджет Сьерра-Леоне. Та ну, не можемо конфіскувати. Малолєтні πідори вбили військового заради поржать? "Ой, то військові винні". Коли о×уєвша ¢ука, в котрої досягнення, що вона якась міска, вважає, що може принижувати військових і їй за це ні×уя не буде. Таких прикладів безліч. Повна зневага до військових, котрі роблять свою справу. І не треба мені казати, що так всюди. ×уй там. Тікі, 6лядь, в рąшці і у нас. Ми недалеко від рąшки пішли. На жаль, ми залишилися в гравітаційному полі тих ує6нів, і знаєте шо? Більшості так кайфово. Нема законів, котрі захищають честь і гідність військових. А ті, шо є, ні×уя не працюють. Максимум шо, πідріло промекая на камеру "Ізвінітє мєня, пажалуйста, я так нє буду". Буде. Буде тікі тому, що він це казав не зламаною щелепою. І не треба, ¢ука, казати "в нас же закон, в нас же гуманізм". ІДІТЬ НА ×УЙ, ЧМОНІ, ЗІ СВОЇМ ГУМАНІЗМОМ. Ті, хто так вважають, можуть спокійно нажати кнопочку "відписатись". Так шо висновок. Ми - країна, котра хоче бути згвалтованою. ©Sergii Sanders, допис від 14 грудня 2024 року
    172переглядів
  • Місто Стрий, колись горде вільне королівське місто, здавалося, зберегло лише пам'ять про свою свободу. У ті часи мешканці користувалися правом вирішувати долю свого дому, мали більше свободи, ніж інші. Вони могли звертатися до самого короля, захищати свої інтереси, і їхні голоси були почуті. Це було місто людей, які не боялися боротися за свої права.

    А тепер, блукаючи вулицями, я чую лише одне: "не можна".
    Не можна прати в неділю. Не можна дітям бігати на дитячому майданчику. Не можна голосно сміятися. Не можна сумніватися у вірі чи сидіти там, де хочеш. Все, що було можливістю, стало забороною. Свобода, яка колись була серцем міста, тепер зникла у лабіринті неписаних правил і табу.

    Це іронія долі: місто, що мало право вирішувати свою долю, тепер добровільно заганяє себе у тісні рамки. Неможна, неможна, неможна — цей хор заборон заглушає будь-яке бажання бути собою. І здається, що навіть камені на вулицях пам’ятають часи, коли тут ще можна було мріяти, дихати і жити без страху бути засудженим.
    Місто Стрий, колись горде вільне королівське місто, здавалося, зберегло лише пам'ять про свою свободу. У ті часи мешканці користувалися правом вирішувати долю свого дому, мали більше свободи, ніж інші. Вони могли звертатися до самого короля, захищати свої інтереси, і їхні голоси були почуті. Це було місто людей, які не боялися боротися за свої права. А тепер, блукаючи вулицями, я чую лише одне: "не можна". Не можна прати в неділю. Не можна дітям бігати на дитячому майданчику. Не можна голосно сміятися. Не можна сумніватися у вірі чи сидіти там, де хочеш. Все, що було можливістю, стало забороною. Свобода, яка колись була серцем міста, тепер зникла у лабіринті неписаних правил і табу. Це іронія долі: місто, що мало право вирішувати свою долю, тепер добровільно заганяє себе у тісні рамки. Неможна, неможна, неможна — цей хор заборон заглушає будь-яке бажання бути собою. І здається, що навіть камені на вулицях пам’ятають часи, коли тут ще можна було мріяти, дихати і жити без страху бути засудженим.
    Love
    Like
    Sad
    10
    1коментарів 1Kпереглядів
  • #поезія
    #мистецтво
    Не хочу я в рай, і не заздрю я Крезові.
    Заб'юся в глухий оцей кут.
    Тут сосни соснові, берези березові,
    і люди людяні тут.
    ***
    І де я, хто я,— полустанків тисячі,—
    хоч день, хоч два не знатиме ніхто.

    І тільки шум далекого прибою —
    дерева, люди, вулиці, мости...

    Валізу віршів привезти з собою
    З цього притулку тиші й самоти.

    Ліна Костенко
    ілюстрація Іван Чернов
    #поезія #мистецтво Не хочу я в рай, і не заздрю я Крезові. Заб'юся в глухий оцей кут. Тут сосни соснові, берези березові, і люди людяні тут. *** І де я, хто я,— полустанків тисячі,— хоч день, хоч два не знатиме ніхто. І тільки шум далекого прибою — дерева, люди, вулиці, мости... Валізу віршів привезти з собою З цього притулку тиші й самоти. Ліна Костенко ілюстрація Іван Чернов
    Like
    Love
    3
    315переглядів
  • 228переглядів
  • https://youtu.be/W-1BujLthUk?si=I_uwbuN6xzxQOTif
    https://youtu.be/W-1BujLthUk?si=I_uwbuN6xzxQOTif
    66переглядів
  • 197переглядів 8Відтворень

  • Temu — интернет-магазин предлагает товары со значительной скидкой, которые в основном доставляются напрямую из Китая.

    👋 Приєднуйтеся до партнерської програми Temu — оплата не потрібна!
    Просто зареєструйтеся за моїм посиланням 🔗 https://temu.to/k/ek0tfo9a7rz 💰 КРІМ ТОГО, ви також отримаєте безкоштовні нагороди! 🎉

    #заробіток #робота #роботамрії #заробітоквінтернете #заробітоконлайн #реклама #вакансія #партнерськапрограма #реферальнасистема #гроші #ЗапросиДруга #ПасивнийДохід #ЗаробітокОнлайн #Кешбек
    #ОнлайнРобота #ПасивнийДохід #Фріланс
    Temu — интернет-магазин предлагает товары со значительной скидкой, которые в основном доставляются напрямую из Китая. 👋 Приєднуйтеся до партнерської програми Temu — оплата не потрібна! Просто зареєструйтеся за моїм посиланням 🔗 https://temu.to/k/ek0tfo9a7rz 💰 КРІМ ТОГО, ви також отримаєте безкоштовні нагороди! 🎉 #заробіток #робота #роботамрії #заробітоквінтернете #заробітоконлайн #реклама #вакансія #партнерськапрограма #реферальнасистема #гроші #ЗапросиДруга #ПасивнийДохід #ЗаробітокОнлайн #Кешбек #ОнлайнРобота #ПасивнийДохід #Фріланс
    1Kпереглядів 5Відтворень
  • Love
    1
    482переглядів