#книжковий_відгук #Лана_читає “Вроцлавіта” Анна Дьоміна Видавництво старого лева Віта переїхала в Польщу і працює в IT-компанії. Вона живе з сином і дідусем, який трошки недобачає, через що на початку книги приводить з дитсадку не свого внука Ромчика, а чужого сина Ромека. Віта в паніці біжить обмінювати чужого хлопчика на свого і дізнається, що татко Ромека - дуже навіть валідний чоловічок, який потім ще й виявляється її колегою. І от тут Віта згадує, що вона не просто аналітикиня і не просто мама, а ще й взагалі-то жінка, і цій жінці прийшов час закохатися. Для мене це був своєрідний comfort reading. Книга прочиталася в автобусі буквально за кілька годин і залишила приємний післясмак. Попри відсутність аналогічного досвіду я гарно розуміла Віту, бо персонажка дуже багато розмірковує і ділиться з читачем своїми почуттями. І під досвідом я маю на увазі переїзд в іншу країну, бо якраз досвід закоханості, коли ти не знаєш, як краще себе поводити, як сподобатися чи як не соромитися і розкритися - оце я зрозуміла вопше ідеально. Гадаю, багато хто був у такому ж стані) Також мені сподобався зв’язок між Вітою та її домом. Коли вона описувала, яким бачить життя у старому родинному будинку, я наче гуляла там разом з нею і будувала в голові щось таке ж ідеальне. Може, це ще тому, що мені буде 36, і я все частіше думаю про землю і тому хочу власний будинок) До того ж видно зв’язок Віти не просто з домом, а з родом і з рідною землею. Це теж було щемко. Напевно, було тільки одне питання - чого вона чекала від батька Ромчика, але після розмови з lady.babenko теж стало все більш-менш зрозуміло. Навіть попри те, що з Вітою я була не згодна) “Вроцлавіту” ми обрали для обговорення у книжковому клубі. На саме обговорення я не потрапила, але книгу все ж прочитала і не пошкодувала.

Знаменита фотографія Гарольда Едгеттона "Bullet through Playing Card" (Куля, що пробиває гральну карту) була зроблена в 1964 році і стала одним з найвідоміших прикладів високошвидкісної зйомки XX століття. Для створення кадру Едгертон використав стробоскопічний спалах із експозицією близько однієї мільйонної частки секунди. Це дозволило «заморозити» момент, коли куля прорізає карту, не встигнувши її зім'яти. На знімку видно найдрібніші деталі: уламки паперу, чіткий силует кулі та рівний зріз гральної карти. Фотографія швидко набула статусу символу «зупиненої миті» і стала класикою наукової та художньої фотографії, показавши, що камера здатна фіксувати те, що людське око не встигає вловити.

🇺🇦🏐Жіноча збірна України з волейболу U22 зіграє на молодіжному чемпіонаті Європи-2026! Наші волейболістки перемогли у двох матчах кваліфікаційної групи B, що відбулися в латвійському Даугавпілсі🇱🇻: Данія U-22 🇩🇰 — 🇺🇦Україна U-22 — 0:3 (12:25, 23:25, 12:25). Україна U-22 🇺🇦 — 🇱🇻 Латвія U-22 — 3:1 (25:22, 25:19, 22:25, 25:16). Підопічні Гарія Єгіазарова посіли перше місце у групі та кваліфікувалися до чемпіонату Європи-2026, що відбудеться у Гаазі (Нідерланди)🇳 6 - 12 липня 2026 року. 👏Вітаємо команду з чудовим результатом! #world_sport #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

💪Підопічні Миколи Косенка успішно подолали ІІ відбірковий етап до чемпіонату Європи серед чоловіків, що відбувся у Кишиневі (Молдова): Україна — Франція 7:2 Україна — Латвія 5:1 Італія — Україна 8:2 За підсумками двох відбіркових етапів збірна України потрапила до Суперфіналу чемпіонату Європи, який відбудеться з 09 по 14 вересня 2025 року у місті Альгеро (Італія). #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Харків Незламний 🖐️ 1 травня 2025р.

Більшість знає трагедію "Титаніка". Але мало хто чув про Дженні — кішку, яка, можливо, першою відчула біду. Дженні була не просто котом. Вона була офіційною "мишоловкою" на борту легендарного лайнера — саме її взяли, щоб боротися з щурами. Під час випробувальних рейсів "Титаніка" вона народила кошенят. За нею доглядав один з працівників — Джим Малхолланд. Джим зробив для Дженні затишне гніздечко біля камбуза — ближче до тепла. Під час своїх перерв приносив їй їжу. Їхній маленький ритуал створював спокій у метушні навколо підготовки найрозкішнішого судна в історії. Аж раптом — щось змінилося. За кілька днів до відплиття з Саутгемптона Дженні почала поводитися тривожно. А потім — мовчки, впевнено — почала виносити своїх кошенят з корабля. По одному. Обережно, за шию. Вниз по трапу. На берег. І більше не повернулася. Джим дивився на це… і щось у ньому клацнуло. «Ця кішка щось знає. Щось, чого ми не знаємо.» Він прислухався до її інстинкту — й, можливо, до свого власного. Зібрав речі. І тихо зійшов на берег. Він не повернувся на борт. А вже за кілька днів "Титанік" зник у темних водах Атлантики... Через багато років Джим, уже в похилому віці, поділився цією історією з журналістом. І сказав просто: «Це Дженні врятувала мені життя». Її інстинкт — давній, мовчазний, незламний — міг стати єдиним справжнім попередженням того рейсу. Бо герої не завжди в формі. Іноді в них — лапи, вуса… і серце, яке просто знає. 🐈

Допоможіть вибрати ім'я котику