7 квітня 1944 р. була прийнята директива нквд ссср № 130 про виселення сімей оунівців до Красноярського краю, в Іркутську, Омську та Новосибірську області.
Після вигнання нацистів, на західноукраїнських землях знову розпочалася «радянізація», що супроводжувалась масовими репресіями проти «ворогів народу», арештами, вбивствами, депортаціями
Депортації місцевого населення у віддалені регіони ссср розпочалися ще з 1939 року. Від жовтня-листопада 1939 року по липень 1941-го із Заходу України було переселено близько 1 млн осіб. У листі до Папи Римського від 7 листопада 1941 року митрополит Андрей Шептицький наголошував, що військами нквд загалом було вислано до Сибіру, заарештовано або страчено 200 тисяч українців із Львівської єпархії, а всі втрати українців у Галичині сягали 400 тисяч. До віддалених районів росії висилалися також поляки та євреї.
Переселенські акції стали ефективним засобом для примирення населення з ідеологічними та політичними цілями совєцького тоталітарного режиму. Депортаційна політика радянської влади на західноукраїнських землях стосувалася, насамперед, членів ОУН та воїнів УПА, їхніх сімей, а також осіб, що підтримували український національно-визвольний рух.
7 квітня 1944 року вийшла директива нквд ссср № 130 про виселення сімей оунівців (19 тисяч осіб) до Красноярського краю, в Іркутську, Омську та Новосибірську області.
На підставі цієї директиви нарком внутрішніх справ усср Василь Рясний підготував інструкцію-вказівку про порядок проведення виселення сімей активних учасників націоналістичного підпілля, що була терміново поширена по всіх районних відділах унквд-умдб західних областей усср. Відтак у кожному районі були складені списки сімей учасників національно-визвольної боротьби, яких потрібно виселити. До списків включали усе чоловіче населення віком від 15 років.
Лише у Львівській області на виконання цієї директиви у жовтні 1944 року були підготовлені списки на виселення 10 517 осіб. Вже через рік у віддалених регіонах ссср було близько 2 млн 230 тисяч 500 спецпоселенців, серед яких – 20 800 оунівців.
Спецпереселенців використовували як дешеву робочу силу на лісоповалах та в інших трудомістких процесах. Сім’ї, які не мали працездатних осіб, потерпали від злиднів. За спецпереселенцями було встановлено агентурно-оперативний нагляд, а на великих залізничних станціях – оперативні заслони. За втечу з місця поселення термін заслання замінювався ув’язненням у виправно-трудових таборах.
Масові депортації тривали до смерті сталіна в березні 1953 року, однак ще до 1956 року для депортованих існували правові обмеження.
Історія України
🤬🤬🤬❌✍️7 квітня 1944 р. була прийнята директива нквд ссср № 130 про виселення сімей оунівців до Красноярського краю, в Іркутську, Омську та Новосибірську області.
✅ℹ️ 🗣️Після вигнання нацистів, на західноукраїнських землях знову розпочалася «радянізація», що супроводжувалась масовими репресіями проти «ворогів народу», арештами, вбивствами, депортаціями
Депортації місцевого населення у віддалені регіони ссср розпочалися ще з 1939 року. Від жовтня-листопада 1939 року по липень 1941-го із Заходу України було переселено близько 1 млн осіб. У листі до Папи Римського від 7 листопада 1941 року митрополит Андрей Шептицький наголошував, що військами нквд загалом було вислано до Сибіру, заарештовано або страчено 200 тисяч українців із Львівської єпархії, а всі втрати українців у Галичині сягали 400 тисяч. До віддалених районів росії висилалися також поляки та євреї.
Переселенські акції стали ефективним засобом для примирення населення з ідеологічними та політичними цілями совєцького тоталітарного режиму. Депортаційна політика радянської влади на західноукраїнських землях стосувалася, насамперед, членів ОУН та воїнів УПА, їхніх сімей, а також осіб, що підтримували український національно-визвольний рух.
7 квітня 1944 року вийшла директива нквд ссср № 130 про виселення сімей оунівців (19 тисяч осіб) до Красноярського краю, в Іркутську, Омську та Новосибірську області.
На підставі цієї директиви нарком внутрішніх справ усср Василь Рясний підготував інструкцію-вказівку про порядок проведення виселення сімей активних учасників націоналістичного підпілля, що була терміново поширена по всіх районних відділах унквд-умдб західних областей усср. Відтак у кожному районі були складені списки сімей учасників національно-визвольної боротьби, яких потрібно виселити. До списків включали усе чоловіче населення віком від 15 років.
Лише у Львівській області на виконання цієї директиви у жовтні 1944 року були підготовлені списки на виселення 10 517 осіб. Вже через рік у віддалених регіонах ссср було близько 2 млн 230 тисяч 500 спецпоселенців, серед яких – 20 800 оунівців.
Спецпереселенців використовували як дешеву робочу силу на лісоповалах та в інших трудомістких процесах. Сім’ї, які не мали працездатних осіб, потерпали від злиднів. За спецпереселенцями було встановлено агентурно-оперативний нагляд, а на великих залізничних станціях – оперативні заслони. За втечу з місця поселення термін заслання замінювався ув’язненням у виправно-трудових таборах.
Масові депортації тривали до смерті сталіна в березні 1953 року, однак ще до 1956 року для депортованих існували правові обмеження.
🇺🇦🇺🇦🇺🇦 Історія України🔱
Українська
English
