• 😠 «Спалені наклади українських книг — це не випадковість, збіг чи помилка коригувальника. Росіяни точно знають, що вони роблять. Б’ючи по українських видавництвах, вони б’ють по українській культурі», — лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко.

    П’ятий президент наголосив: ворог вкотре доводить, що російська культура не має нічого спільного з європейською, бо вона виховує варварів та злочинців.

    «Кожне українське видавництво — це люди, які вистояли під час блекаутів, зменшення попиту на книгу та спорожнілі книгарні… Але продовжують перекладати, редагувати та друкувати українською», — зазначив Порошенко.

    💪 «Переконаний, що попри всі зусилля москви українське слово, українська книжка точно житиме і важитиме більше. Тож закликаю сьогодні не проходити повз книгарню, а купити новеньку книгу до домашньої бібліотеки. Найменше, що ми можемо зробити, — купити те, що вони встигли врятувати», — додав лідер «Європейської солідарності».
    😠 «Спалені наклади українських книг — це не випадковість, збіг чи помилка коригувальника. Росіяни точно знають, що вони роблять. Б’ючи по українських видавництвах, вони б’ють по українській культурі», — лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко. П’ятий президент наголосив: ворог вкотре доводить, що російська культура не має нічого спільного з європейською, бо вона виховує варварів та злочинців. «Кожне українське видавництво — це люди, які вистояли під час блекаутів, зменшення попиту на книгу та спорожнілі книгарні… Але продовжують перекладати, редагувати та друкувати українською», — зазначив Порошенко. 💪 «Переконаний, що попри всі зусилля москви українське слово, українська книжка точно житиме і важитиме більше. Тож закликаю сьогодні не проходити повз книгарню, а купити новеньку книгу до домашньої бібліотеки. Найменше, що ми можемо зробити, — купити те, що вони встигли врятувати», — додав лідер «Європейської солідарності».
    139переглядів
  • Впевнений, що рано чи пізно Україна втратить свої західні землі - подарунок Сталіна - і все повернеться до Угорщини, Румунії та Польщі - путін.

    "Єдиним гарантом територіальної цілісності України була росія, але Київ недалекоглядно оголосив Москву своїм ворогом", - заявив російський диктатор.

    Військовий злочинець також знову розповів російським морякам, що росія «не починала» жодної війни,
    а «відповідала на дії України,
    яка розв'язала бойові дії за сприяння Заходу».

    Крім того, Путін переконаний, що «росіяни в Україні є титульною нацією».

    Путін уже оголосив війну не Україні. Він оголосив війну самому існуванню українців

    Кожного разу, коли Путін відкриває рота, в Україні починають сперечатися:
    «Це пропаганда», «Не варто звертати увагу», «Він просто знову марить історією».

    Ні.

    Це не марення.

    Це державна ідеологія Росії.

    І якщо уважно послухати його останні заяви, стає очевидним: Кремль більше навіть не приховує своїх справжніх цілей.

    Вони воюють не за Донбас.

    Не за Крим.

    Не за НАТО.

    Вони воюють за право вирішувати, чи має право український народ існувати взагалі.

    Коли Путін говорить, що західні області України - це «подарунок Сталіна»,
    який рано чи пізно повернеться Польщі, Румунії чи Угорщині,
    він не займається історичними вправами.

    Він запускає механізм делегітимізації української держави.

    Мовляв, немає ніякої цілісної України. Є набір випадково складених територій, які можна розібрати назад, як старий радянський конструктор.

    Наступна теза ще небезпечніша.

    «Єдиним гарантом територіальної цілісності України була Росія».

    Тобто агресор, який окупував Крим, розпалив війну на Донбасі, розпочав повномасштабне вторгнення і щодня запускає ракети по українських містах, намагається виставити себе… гарантом української державності.

    Це вже навіть не пропаганда.

    Це спроба переписати саму реальність.

    Але найстрашніше пролунало майже між іншим.

    Путін заявив, що «росіяни в Україні є титульною нацією».

    Саме ця фраза є ключем до всієї війни.

    Бо якщо титульною нацією є росіяни, тоді українці автоматично перестають бути державотворчим народом.

    А якщо українці не є державотворчим народом - тоді не існує і права на власну державу.

    Саме тому Кремль роками повторює:

    «один народ»;

    «штучна Україна»;

    «історична Росія»;

    «денацифікація».

    Усе це - одна і та сама концепція.

    Не військова.

    Ідеологічна.

    Саме тому сьогодні Росія б’є не лише по енергетиці чи військових складах.

    Вона б’є по історії.

    По культурі.

    По мові.

    По пам’ятниках.

    По музеях.

    По книжках.

    По школах.

    По архівах.

    По українській пам’яті.

    Тому що головна ціль Кремля - не захопити квадратні кілометри.

    Головна ціль - зробити так, щоб через покоління ніхто вже не пам’ятав, що існувала окрема українська нація.

    І саме тут виникає незручне питання вже до української влади.

    Чому держава, яка четвертий рік веде війну за своє існування, досі не має потужного Національного центру стратегічних наративів?

    Росія десятиліттями фінансує інститути історичної політики, пропагандистські медіа, псевдоісториків, аналітичні центри та фабрики інформаційних операцій.

    В Україні ж відповідь на більшість російських інформаційних атак часто зводиться до кількох коментарів посадовців або постів у соціальних мережах.

    Це боротьба списом проти артилерії.

    Україні потрібна інституція, яка щодня, системно й професійно розбиратиме та спростовуватиме кремлівські міфи, працюватиме з міжнародними медіа, готуватиме історичні, юридичні й політичні аргументи та формуватиме власний український наратив.

    Не реактивно.

    На випередження.

    Бо інформаційна війна давно стала окремим фронтом.

    Є ще одна тема, від якої українська політика роками сором’язливо відводить очі.

    Путін відкрито говорить про знищення саме українського народу як окремої національної спільноти.

    Отже, Україна повинна мати чітку й сучасну державну політику захисту української ідентичності.

    Саме тому дедалі частіше звучить дискусія про законодавче визначення українців як державотворчої (титульної) нації із безумовним збереженням рівних конституційних прав для всіх громадян України незалежно від їхнього походження чи мови.

    Адже Кремль атакує не абстрактне населення України.

    Його головна мішень - українська нація як носій державності.

    Не чиновники.

    Не політичні технологи.

    Не окремі посадовці.

    Їх не прийшли «перевиховувати».

    Їх не оголошували неіснуючим народом.

    Не їхню історію називають вигаданою.

    Не їхню мову десятиліттями висміюють.

    Не їхню культуру системно намагаються стерти.

    Об’єктом російської політики є саме українці як окремий народ.

    Саме тому відповідь України має бути не лише військовою.

    Вона повинна бути світоглядною.

    Бо ракета руйнує будинок.

    А імперська ідеологія намагається зруйнувати народ.

    І якщо першу можна збити системою ППО, то другу здатна зупинити лише сильна держава, яка знає, ким вона є, кого захищає і заради чого існує.

    Жаль що Україна не має власного наративного центру, жаль що на Банковій 5-6 кочовиків які з потужним, яким нічого не загрожує, займаються набиванням власних кишень, а не ідеологічним наповненням Держави Україна. Які в апріорі не можуть відповісти Кремлю.
    Впевнений, що рано чи пізно Україна втратить свої західні землі - подарунок Сталіна - і все повернеться до Угорщини, Румунії та Польщі - путін. "Єдиним гарантом територіальної цілісності України була росія, але Київ недалекоглядно оголосив Москву своїм ворогом", - заявив російський диктатор. Військовий злочинець також знову розповів російським морякам, що росія «не починала» жодної війни, а «відповідала на дії України, яка розв'язала бойові дії за сприяння Заходу». Крім того, Путін переконаний, що «росіяни в Україні є титульною нацією». Путін уже оголосив війну не Україні. Він оголосив війну самому існуванню українців Кожного разу, коли Путін відкриває рота, в Україні починають сперечатися: «Це пропаганда», «Не варто звертати увагу», «Він просто знову марить історією». Ні. Це не марення. Це державна ідеологія Росії. І якщо уважно послухати його останні заяви, стає очевидним: Кремль більше навіть не приховує своїх справжніх цілей. Вони воюють не за Донбас. Не за Крим. Не за НАТО. Вони воюють за право вирішувати, чи має право український народ існувати взагалі. Коли Путін говорить, що західні області України - це «подарунок Сталіна», який рано чи пізно повернеться Польщі, Румунії чи Угорщині, він не займається історичними вправами. Він запускає механізм делегітимізації української держави. Мовляв, немає ніякої цілісної України. Є набір випадково складених територій, які можна розібрати назад, як старий радянський конструктор. Наступна теза ще небезпечніша. «Єдиним гарантом територіальної цілісності України була Росія». Тобто агресор, який окупував Крим, розпалив війну на Донбасі, розпочав повномасштабне вторгнення і щодня запускає ракети по українських містах, намагається виставити себе… гарантом української державності. Це вже навіть не пропаганда. Це спроба переписати саму реальність. Але найстрашніше пролунало майже між іншим. Путін заявив, що «росіяни в Україні є титульною нацією». Саме ця фраза є ключем до всієї війни. Бо якщо титульною нацією є росіяни, тоді українці автоматично перестають бути державотворчим народом. А якщо українці не є державотворчим народом - тоді не існує і права на власну державу. Саме тому Кремль роками повторює: «один народ»; «штучна Україна»; «історична Росія»; «денацифікація». Усе це - одна і та сама концепція. Не військова. Ідеологічна. Саме тому сьогодні Росія б’є не лише по енергетиці чи військових складах. Вона б’є по історії. По культурі. По мові. По пам’ятниках. По музеях. По книжках. По школах. По архівах. По українській пам’яті. Тому що головна ціль Кремля - не захопити квадратні кілометри. Головна ціль - зробити так, щоб через покоління ніхто вже не пам’ятав, що існувала окрема українська нація. І саме тут виникає незручне питання вже до української влади. Чому держава, яка четвертий рік веде війну за своє існування, досі не має потужного Національного центру стратегічних наративів? Росія десятиліттями фінансує інститути історичної політики, пропагандистські медіа, псевдоісториків, аналітичні центри та фабрики інформаційних операцій. В Україні ж відповідь на більшість російських інформаційних атак часто зводиться до кількох коментарів посадовців або постів у соціальних мережах. Це боротьба списом проти артилерії. Україні потрібна інституція, яка щодня, системно й професійно розбиратиме та спростовуватиме кремлівські міфи, працюватиме з міжнародними медіа, готуватиме історичні, юридичні й політичні аргументи та формуватиме власний український наратив. Не реактивно. На випередження. Бо інформаційна війна давно стала окремим фронтом. Є ще одна тема, від якої українська політика роками сором’язливо відводить очі. Путін відкрито говорить про знищення саме українського народу як окремої національної спільноти. Отже, Україна повинна мати чітку й сучасну державну політику захисту української ідентичності. Саме тому дедалі частіше звучить дискусія про законодавче визначення українців як державотворчої (титульної) нації із безумовним збереженням рівних конституційних прав для всіх громадян України незалежно від їхнього походження чи мови. Адже Кремль атакує не абстрактне населення України. Його головна мішень - українська нація як носій державності. Не чиновники. Не політичні технологи. Не окремі посадовці. Їх не прийшли «перевиховувати». Їх не оголошували неіснуючим народом. Не їхню історію називають вигаданою. Не їхню мову десятиліттями висміюють. Не їхню культуру системно намагаються стерти. Об’єктом російської політики є саме українці як окремий народ. Саме тому відповідь України має бути не лише військовою. Вона повинна бути світоглядною. Бо ракета руйнує будинок. А імперська ідеологія намагається зруйнувати народ. І якщо першу можна збити системою ППО, то другу здатна зупинити лише сильна держава, яка знає, ким вона є, кого захищає і заради чого існує. Жаль що Україна не має власного наративного центру, жаль що на Банковій 5-6 кочовиків які з потужним, яким нічого не загрожує, займаються набиванням власних кишень, а не ідеологічним наповненням Держави Україна. Які в апріорі не можуть відповісти Кремлю.
    933переглядів
  • Вас теж дратує нетерплячка дітей?
    Вони дійсно не вміють чекати кукурудзу навіть 20 хв, а не так, як чекали ми годинами, поки звариться відерна каструля (або ще поки хтось мотнеться по неї на поле й дочекається, поки сторож не бачить 🫣)
    Бо вони ростуть у світі, де майже все відбувається миттєво.
    Мультфільм не треба чекати до суботи о дев'ятій ранку, як ми чекали того Чіпа з Дейлом, — він запускається за секунду.

    Не треба чекати, поки проявлять плівку, — фото видно одразу.

    Не треба шукати відповідь у десяти книжках — достатньо кількох слів у пошуку гуглика.

    Не треба стояти в черзі до телефону-автомата чи чекати листа тижнями.

    Світ став швидким. І діти просто виростають у цій швидкості. Тому їм важче миритися з очікуванням. Важче зрозуміти, чому потрібно чекати своєї черги, чому результат не приходить за п'ять хвилин, чому майстерність вимагає місяців або років. Важко йти на ту роботу, де зарплата буде раз на місяць, а не щодня.

    Але нетерплячість — це не "зіпсованість". Це наслідок середовища. Того, яке ми самі й створили. Цей світ миттєвого задоволення. Ми придумали швидкий інтернет, доставку за годину, відео на будь-який смак, кнопки "пропустити рекламу", повідомлення, що прилітають за секунду.

    Тому дивно звинувачувати дітей у тому, що вони поводяться так, як їх навчив світ.

    Можливо, наше завдання сьогодні — не сварити їх за нетерплячість, а поступово навчити тому, чого сучасне життя майже не тренує: чекати, докладати зусиль, переживати невдачі, не кидати справу після першої спроби. Нас цьому мало вчили, бо то був наш звичайний спосіб життя. А в них інший. Хіба не так?
    Вас теж дратує нетерплячка дітей? Вони дійсно не вміють чекати кукурудзу навіть 20 хв, а не так, як чекали ми годинами, поки звариться відерна каструля (або ще поки хтось мотнеться по неї на поле й дочекається, поки сторож не бачить 🫣) Бо вони ростуть у світі, де майже все відбувається миттєво. Мультфільм не треба чекати до суботи о дев'ятій ранку, як ми чекали того Чіпа з Дейлом, — він запускається за секунду. Не треба чекати, поки проявлять плівку, — фото видно одразу. Не треба шукати відповідь у десяти книжках — достатньо кількох слів у пошуку гуглика. Не треба стояти в черзі до телефону-автомата чи чекати листа тижнями. Світ став швидким. І діти просто виростають у цій швидкості. Тому їм важче миритися з очікуванням. Важче зрозуміти, чому потрібно чекати своєї черги, чому результат не приходить за п'ять хвилин, чому майстерність вимагає місяців або років. Важко йти на ту роботу, де зарплата буде раз на місяць, а не щодня. Але нетерплячість — це не "зіпсованість". Це наслідок середовища. Того, яке ми самі й створили. Цей світ миттєвого задоволення. Ми придумали швидкий інтернет, доставку за годину, відео на будь-який смак, кнопки "пропустити рекламу", повідомлення, що прилітають за секунду. Тому дивно звинувачувати дітей у тому, що вони поводяться так, як їх навчив світ. Можливо, наше завдання сьогодні — не сварити їх за нетерплячість, а поступово навчити тому, чого сучасне життя майже не тренує: чекати, докладати зусиль, переживати невдачі, не кидати справу після першої спроби. Нас цьому мало вчили, бо то був наш звичайний спосіб життя. А в них інший. Хіба не так?
    378переглядів
  • ШИПИ


    Над розламаним склом я витягую руки,
    Щоби змити водою задавлену лютість,
    Бо дрімота приносить невигідні букви.


    І шипи металеві ростуть абсолютно,
    Коли ми опинились в єдиній знемозі,
    Де сни наші просвітлені видно повсюди.


    Залишаю свій біль всюдисущому мозку,
    Хоча кожен дарунок відлунює зламом,
    А зіниці німіють, відчувши загрозу.


    Ми тепер стали вже дивовижним парканом,
    Що утримує міцно обіймами втому,
    Покриваючи тіло мальованим шрамом.


    Я шукаю відказ у книжках анатомій,
    Переходячи крізь нескінченні розлуки,
    Щоби більше ніяк не належати злому.


    Вже спадають на землю зів'ялі пелюстки,
    А поранені груди стискаються глухо,
    І згасають вогні та стихають всі звуки.


    Відчуваю твій подих так близько від вуха,
    Так ми прагнемо світла у власному храмі,
    Залишаючи стогони в кожному русі.


    Закатовані в тілі своїми шипами.


    Мирослав Манюк
    15.06.2026
    ШИПИ Над розламаним склом я витягую руки, Щоби змити водою задавлену лютість, Бо дрімота приносить невигідні букви. І шипи металеві ростуть абсолютно, Коли ми опинились в єдиній знемозі, Де сни наші просвітлені видно повсюди. Залишаю свій біль всюдисущому мозку, Хоча кожен дарунок відлунює зламом, А зіниці німіють, відчувши загрозу. Ми тепер стали вже дивовижним парканом, Що утримує міцно обіймами втому, Покриваючи тіло мальованим шрамом. Я шукаю відказ у книжках анатомій, Переходячи крізь нескінченні розлуки, Щоби більше ніяк не належати злому. Вже спадають на землю зів'ялі пелюстки, А поранені груди стискаються глухо, І згасають вогні та стихають всі звуки. Відчуваю твій подих так близько від вуха, Так ми прагнемо світла у власному храмі, Залишаючи стогони в кожному русі. Закатовані в тілі своїми шипами. Мирослав Манюк 15.06.2026
    1
    395переглядів
  • РАНОК ПІСЛЯ НОЧІ


    Була́ тривога, сльо́зи, біль,
    Не знала я чи зможу встати,
    В думках, неначе заметіль,
    Не стала Бога проклинати.


    І тиша в серці, наче ніч,
    Вкраїна-ненька вся у ранах,
    Торкавсь, напевно, Ангел пліч,
    Аби не втілив ворог плани.


    Війна гірка, як хліб без рук,
    Щоразу сльо́зи землю ро́шать,
    Ми при житті зазнали мук,
    Нас вороги щораз тривожать.


    Минула ніч, як тінь, гірка,
    В очах – і розпач, і – тривога,
    Та в серці – кри́ла, мов ріка,
    Що прагне вийти до порога.


    Я йду крізь темряву і страх,
    Хоч все розбито на уламки,
    У вірі сила – не в книжках,
    В молитві, яка го́їть ранки.


    Я чую голос тих, хто впав,
    Він кличе жити, не здаватись,
    Бо їхня жертва – то причал,
    Де ми вчимося підніматись.


    І крок за кроком йду вперед,
    Хоч тінь війни мене тримає,
    Та в серці з вогнища намет,
    Що навіть ніч не подолає.


    І серед вибухів і зла
    Я вірю – сонце знов засяє,
    Бо кожна ніч колись пройшла,
    І ранок душу обіймає.


    02.12.2025 р.


    ©Королева
    Гір Клавдія Дмитрів,2025
    ID:  1052582

    РАНОК ПІСЛЯ НОЧІ Була́ тривога, сльо́зи, біль, Не знала я чи зможу встати, В думках, неначе заметіль, Не стала Бога проклинати. І тиша в серці, наче ніч, Вкраїна-ненька вся у ранах, Торкавсь, напевно, Ангел пліч, Аби не втілив ворог плани. Війна гірка, як хліб без рук, Щоразу сльо́зи землю ро́шать, Ми при житті зазнали мук, Нас вороги щораз тривожать. Минула ніч, як тінь, гірка, В очах – і розпач, і – тривога, Та в серці – кри́ла, мов ріка, Що прагне вийти до порога. Я йду крізь темряву і страх, Хоч все розбито на уламки, У вірі сила – не в книжках, В молитві, яка го́їть ранки. Я чую голос тих, хто впав, Він кличе жити, не здаватись, Бо їхня жертва – то причал, Де ми вчимося підніматись. І крок за кроком йду вперед, Хоч тінь війни мене тримає, Та в серці з вогнища намет, Що навіть ніч не подолає. І серед вибухів і зла Я вірю – сонце знов засяє, Бо кожна ніч колись пройшла, І ранок душу обіймає. 02.12.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID:  1052582
    842переглядів
  • МОВА, ПІСНЯ Й УКРАЇНА ХАЙ ЖИВУТЬ

    Вишиванка і калина,
    Вишивана Україна,
    Колоситься всюди нива золота́,
    Срібні ро́си на покосах,
    Стрі́чки вплетені у ко́сах,
    Покоління українців підроста.

    Всюди стелиться барвінок,
    Гарна врода українок,
    І верба плакуча віти розпліта.
    Лебідь лине до лебідки
    В Україну хто́зна звідки,
    Наша пісня в піднебесся все зліта.

    Соловейки нам співають,
    Гуртуватися скликають,
    Лине мова українська у світах.
    Українська наша доля,
    І гетьма́нська сила й воля
    Карбувалися віками у книжках.

    Мальви, м’ята й біла хата,
    Пісня мами й слово тата,
    Чорнобривці обере́гом край воріт.
    І сади квітучі всюди,
    В Україні МИР хай бу́де!
    Хай не гине України кращий цвіт!

    Хай Вкраїна процвітає,
    Бог її оберігає,
    Хай простеляться усюди рушники,
    Хай нам за́вжди сонце світить,
    Хай ростуть щасливі діти
    І до щастя хай веду́ть усіх стежки́.

    Українці – гарні люди,
    Наче мак, по світу всюди,
    Та Вкраїну всі у серці бережуть,
    І традиції й обряди,
    Щоб не знать ніколи зради,
    МОВА, ПІСНЯ й УКРАЇНА ХАЙ ЖИВУТЬ!

    19.05.2021 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
    ID: 974506
    МОВА, ПІСНЯ Й УКРАЇНА ХАЙ ЖИВУТЬ Вишиванка і калина, Вишивана Україна, Колоситься всюди нива золота́, Срібні ро́си на покосах, Стрі́чки вплетені у ко́сах, Покоління українців підроста. Всюди стелиться барвінок, Гарна врода українок, І верба плакуча віти розпліта. Лебідь лине до лебідки В Україну хто́зна звідки, Наша пісня в піднебесся все зліта. Соловейки нам співають, Гуртуватися скликають, Лине мова українська у світах. Українська наша доля, І гетьма́нська сила й воля Карбувалися віками у книжках. Мальви, м’ята й біла хата, Пісня мами й слово тата, Чорнобривці обере́гом край воріт. І сади квітучі всюди, В Україні МИР хай бу́де! Хай не гине України кращий цвіт! Хай Вкраїна процвітає, Бог її оберігає, Хай простеляться усюди рушники, Хай нам за́вжди сонце світить, Хай ростуть щасливі діти І до щастя хай веду́ть усіх стежки́. Українці – гарні люди, Наче мак, по світу всюди, Та Вкраїну всі у серці бережуть, І традиції й обряди, Щоб не знать ніколи зради, МОВА, ПІСНЯ й УКРАЇНА ХАЙ ЖИВУТЬ! 19.05.2021 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 974506
    1Kпереглядів
  • День смішного читання

    День смішного читання (Reading is Funny Day), що відзначається щорічно 1 квітня, слугує маяком для відродження радості читання серед молодого покоління. В епоху, коли домінують цифрові розваги, цей день нагадує про те, що книги, особливо ті, що лоскочуть почуття гумору, мають позачасовий шарм, здатний привабити навіть найнеохочіших читачів. Дата події співпадає не випадково з Днем сміху.

    Традиція гумору в літературі така ж давня, як і саме письмове слово, і сягає корінням давніх цивілізацій, де перші жарти викарбовували на глиняних табличках. Винахід друкарського верстата у 15 столітті сприяв широкому розповсюдженню книжок збірок анекдотів, ознаменувавши світанок друкованого гумору, яким можна було ділитися не лише в усній формі. “Філогелос”, або “Любитель сміху”, збірка 265 анекдотів з Давньої Греції, є свідченням давніх стосунків людства зі сміхом.


    У сучасну цифрову епоху суть Дня смішного читання переплітає давню радість розповіді з сучасною місією заохочення дітей до читання. Акцентуючи увагу на кумедних книжках, загадках, байках, гуморесках і комедіях, батьки та педагоги можуть показати, що читання – це захопливе заняття, яке не поступається жодним екранним розвагам.
    День смішного читання День смішного читання (Reading is Funny Day), що відзначається щорічно 1 квітня, слугує маяком для відродження радості читання серед молодого покоління. В епоху, коли домінують цифрові розваги, цей день нагадує про те, що книги, особливо ті, що лоскочуть почуття гумору, мають позачасовий шарм, здатний привабити навіть найнеохочіших читачів. Дата події співпадає не випадково з Днем сміху. Традиція гумору в літературі така ж давня, як і саме письмове слово, і сягає корінням давніх цивілізацій, де перші жарти викарбовували на глиняних табличках. Винахід друкарського верстата у 15 столітті сприяв широкому розповсюдженню книжок збірок анекдотів, ознаменувавши світанок друкованого гумору, яким можна було ділитися не лише в усній формі. “Філогелос”, або “Любитель сміху”, збірка 265 анекдотів з Давньої Греції, є свідченням давніх стосунків людства зі сміхом. У сучасну цифрову епоху суть Дня смішного читання переплітає давню радість розповіді з сучасною місією заохочення дітей до читання. Акцентуючи увагу на кумедних книжках, загадках, байках, гуморесках і комедіях, батьки та педагоги можуть показати, що читання – це захопливе заняття, яке не поступається жодним екранним розвагам.
    3Kпереглядів
  • Усім доброго дня.
    Думаю серед моїх підписників є багато людей, що читають, але можливо не всі користуються електронними книжками. Звісно, можемо довго сперечатись про переваги та недоліки паперового та електронного носія, але сьогодні не про те. Я сьогодні про можливість зекономити та за гарною вартістю придбати собі цей девайс.
    Зі Штатів приїхало 2 книжки з фірмовими чохлами. Моделька 2024го року. Дуже красивий косметичний стан, виглядають як нові. Акумулятор працюватиме тижнями (близько місяця).
    Є підсвітка та інверсія кольорів екрану, що дуже зручно, якщо читати в темряві - практично без навантаження на очі.
    Книжки можна брати в безкоштовних онлайн бібліотеках та завантажувати з компютера як на флешку. Як шо що - я допоможу розібратись, то не складно зовсім.
    В чому економія - книжка не реєструється на сервісах Амазон і ви не зможете з неї на Амазоні купувати (скажіть, а ви збирались? 🙂 ). Для України це не проблема, для американців так, тому такі книжки продаються за зниженою ціною.
    Тепер про вартість, щоб не бути схожою на шифрувальниць "відповім у приват" ))). Для моїх підписників книжка з чохлом 4600грн
    Усім доброго дня. Думаю серед моїх підписників є багато людей, що читають, але можливо не всі користуються електронними книжками. Звісно, можемо довго сперечатись про переваги та недоліки паперового та електронного носія, але сьогодні не про те. Я сьогодні про можливість зекономити та за гарною вартістю придбати собі цей девайс. Зі Штатів приїхало 2 книжки з фірмовими чохлами. Моделька 2024го року. Дуже красивий косметичний стан, виглядають як нові. Акумулятор працюватиме тижнями (близько місяця). Є підсвітка та інверсія кольорів екрану, що дуже зручно, якщо читати в темряві - практично без навантаження на очі. Книжки можна брати в безкоштовних онлайн бібліотеках та завантажувати з компютера як на флешку. Як шо що - я допоможу розібратись, то не складно зовсім. В чому економія - книжка не реєструється на сервісах Амазон і ви не зможете з неї на Амазоні купувати (скажіть, а ви збирались? 🙂 ). Для України це не проблема, для американців так, тому такі книжки продаються за зниженою ціною. Тепер про вартість, щоб не бути схожою на шифрувальниць "відповім у приват" ))). Для моїх підписників книжка з чохлом 4600грн
    2Kпереглядів
  • Після прочитання "Я працюю на цвинтарі" Павла Белянського, побачивши у крамниці його ж "Бабуся вмирати не любила" одразу придбала. Книжка прочиталась швидко, стиль автора мені подобається. Прості речі про простих людей, що вимальовують складну картину життя. Історія подана у вигляді коротких оповідань, історій, що відбулись у різний час з різними членами одної родини. З цих оповідок, наче зі шматочків мозаїки читач збирає повну картину життя однієї шахтарської родини. Враження після прочитання лишились неоднозначні. Мені не подобаються герої, хоча не подобаються, мабуть, не правильне слово, просто я не змогла зрозуміти їх і їхній світ.
    Після прочитання "Я працюю на цвинтарі" Павла Белянського, побачивши у крамниці його ж "Бабуся вмирати не любила" одразу придбала. Книжка прочиталась швидко, стиль автора мені подобається. Прості речі про простих людей, що вимальовують складну картину життя. Історія подана у вигляді коротких оповідань, історій, що відбулись у різний час з різними членами одної родини. З цих оповідок, наче зі шматочків мозаїки читач збирає повну картину життя однієї шахтарської родини. Враження після прочитання лишились неоднозначні. Мені не подобаються герої, хоча не подобаються, мабуть, не правильне слово, просто я не змогла зрозуміти їх і їхній світ.
    615переглядів
  • СЕРЦЯ, ЗІГРІТІ В БЛІНДАЖАХ

    Серця́, зігріті в бліндажах,
    Зігріті нашою любов’ю,
    І люта не́нависть в очах,
    Й бувають часто вмиті кров’ю.

    В серцях пала палка́ любов
    До України і народу,
    То й на війну тому́ пішов,
    Аби позбутись то́го зброду,

    На фронті й пісня в них звучить,
    І лине слово поетичне,
    Так між боями відпочить
    Для наших воїнів вже звичне.

    Гітара, книжка і баян,
    І, звісно, вервичка й молитва,
    На ПЕРЕМОГУ тільки план…
    На жаль, бува й остання битва.

    Серця, зігріті в бліндажах,
    В душі – любов до України,
    Та очі бачать пекло й жах,
    Й суцільні згарища й руїни.

    А з бліндажу ідуть у бій,
    Аби орди навік позбутись,
    У кожного велика з мрій –
    У ПЕРЕМОГУ огорнутись.

    Та ще й вернутися живим,
    Вернутись з фронту у домівку,
    А за обов’язок святий
    Не дать життя, не скласть голівку.

    14.04.2023 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
    ID: 980271
    СЕРЦЯ, ЗІГРІТІ В БЛІНДАЖАХ Серця́, зігріті в бліндажах, Зігріті нашою любов’ю, І люта не́нависть в очах, Й бувають часто вмиті кров’ю. В серцях пала палка́ любов До України і народу, То й на війну тому́ пішов, Аби позбутись то́го зброду, На фронті й пісня в них звучить, І лине слово поетичне, Так між боями відпочить Для наших воїнів вже звичне. Гітара, книжка і баян, І, звісно, вервичка й молитва, На ПЕРЕМОГУ тільки план… На жаль, бува й остання битва. Серця, зігріті в бліндажах, В душі – любов до України, Та очі бачать пекло й жах, Й суцільні згарища й руїни. А з бліндажу ідуть у бій, Аби орди навік позбутись, У кожного велика з мрій – У ПЕРЕМОГУ огорнутись. Та ще й вернутися живим, Вернутись з фронту у домівку, А за обов’язок святий Не дать життя, не скласть голівку. 14.04.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 980271
    727переглядів
Більше результатів