#ШІ #реалізм #драма Квиток на зворотний зв'язок Жовтневий ранок у Вінниці завжди починався з однакового дзвону — не дзвону церков, а дзенькоту замка на дверях крамниці, яку тримала Галина. Запах мандаринів і свіжого хліба перебивав втомлений, але звичний аромат міської осені. Життя текло між графіками відключень світла та зведеннями з фронту. Галина, жінка з вічним рум’янцем на щоках, викладала яблука. Серед перших покупців була і Ольга. — Олю! Доброго ранку, сонечко! — голос Галини був гучним, але теплим. — Як там ваша Софійка? Дивлюся, ти знову «залізну леді» ввімкнула. Хоч би на вихідних собі дала спокій. — Доброго. Софійка спить. Яйця почому, Галю? Знову подорожчали? — Ольга говорила рівно, без емоцій. Її обличчя було красиве, але наче висічене з блідого мармуру. Вона завжди жила за чітким, майже військовим графіком: робота в офісі, волонтерство, донька, а вночі – нескінченні перевірки чатів. — Подорожчали, звісно! Бо що в нас не дорожчає зараз? — Галина зітхнула і тихо додала, нахилившись: — Ти там списки полонених перевіряла? Може, хтось із хлопців щось нове знає... Ольга лише похитала головою, ніби її шия була надто важкою, щоб підтримувати голову. Її світ розколовся рівно вісім місяців тому. Назар. Її Назар. Тихий інженер-програміст, що в перші дні повномасштабного вторгнення, без зайвих слів, пішов. Вдома серед інших речей від нього лишився старий сірий светр, який Ольга не прала, і недопита чашка з кімнатою у вигляді Вінницької вежі. Донька, п'ятирічна Софійка, питала не "Коли тато приїде?", а "Коли тато вийде на зв'язок?". Вісім місяців тому прийшла офіційна звістка, що їхня штурмова група потрапила під артилерійський обстріл під Бахмутом, і Назар – зник безвісти. Це не дозволяло Ользі ні поховати його, ні забути. Вона не мала права на траур, але й не мала права на повноцінну надію. Вона жила в чистилищі очікування, де щодня був рівний попередньому. Її ритуали: перевірка списків, волонтерські чати, спроба знайти хоч якісь зачіпки. Причина його зникнення була жахливо буденною і типовою для того хаосу. Під час контратаки Назара поранило осколком у ногу. Його побратим, рятуючи його, забрав його «жетон» (боячись, що його документи потраплять до ворога) і залишив Назара у підвалі розбитого будинку під опікою місцевої бабці, яка не змогла евакуюватися. Сам побратим пізніше загинув, і його свідчення не встигли внести в систему. Назар, перебуваючи на межі життя і смерті, кілька тижнів не міг рухатися, а село невдовзі опинилося у «сірій зоні». Усі дані про його місцезнаходження були втрачені. Оскільки жетон знайшли серед загиблих, Назара офіційно зарахували до "зниклих безвісти". Він просто «випав» із системи, не маючи можливості подати «квиток на зворотний зв’язок». Ольга жила цим. Вона донатила, вона працювала, вона несла доньку на собі, але щоразу, коли лунала сирена, вона сідала і дивилася на той сірий светр. Вона звикла до цього болю, як до власної шкіри, і навчилася ховати його навіть від себе. Вона була вдячна за те, що Вінниця залишалася відносно спокійним тилом, і що її донька не знає звуку прямого влучання. Але відчуття провини за цей спокій душило її. Все змінилося пізно ввечері, коли Ольга готувала дитині какао, бо світло щойно «дали». Прийшло повідомлення у «Телеграмі» з незнайомого номера. Без фото. «Оль. Це я. Назар. Я був у комі. Зараз Житомир. Вивезли сьогодні. Не знаю, як так вийшло, що я зниклий. Я скоро буду. НЕ ПРИЇЖДЖАЙ. Я сам. Не хочу, щоб на вокзалі це бачили. Я інший. Просто чекай. Приїду ввечері. Не кажи Софійці. Іди спати. Не плач. Люблю.» Ольга відчула шок. Її мозок не міг прийняти це як реальність. "Я інший" — це слово різало її свідомість. Вона, яка місяцями мріяла про дзвінок, отримала його, але не отримала дозволу на емоції. Вона зрозуміла його вимогу: він боїться її реакції більше, ніж вона сама. Він хоче побути сам, щоб «зібрати себе» для дому. Вона виконала його «наказ». Вона не поїхала, хоча Вінниця була поруч із Житомиром. Вона не сказала доньці. Вона приготувала його улюблені деруни, випрала його сірий светр і поставила свічку на підвіконня. Вона ходила колами по квартирі, немов готуючись до найважчого іспиту в житті. Її тіло було напружене, як струна. Ближче до ночі вона почула, як двері відчиняються. Це був не дзвінок, а тихий скрип. У коридорі стояв чоловік, худий, «зрізаний», із ціпком і забинтованою ногою. Він був у цивільному, у якомусь дивному, чужому спортивному костюмі, який, мабуть, видали у шпиталі. Але очі... Його очі були його. Змучені, спустошені, але живі. Ольга стояла, як той самий мармуровий пам’ятник, її мозок відмовлявся реєструвати його як реальність. Вона бачила його, але не вірила. — Олю, я тут, — голос Назара був хрипкий і тихий, він боявся зробити зайвий рух, боявся, що цей момент теж виявиться фантомом. І тут він кинув на підлогу свій старий, пошарпаний, заляпаний брудом рюкзак. Звук падіння був жорстким, реалістичним, буденним. Цей звук став якорем. Раптом, без жодного свідомого рішення, без крику, Ольга сама не помітила, як подолала відстань між ними. Її тіло, що вісім місяців було заблоковане страхом, тепер рухалося самостійно. Вона вчепилася в його шию, обіймаючи його так міцно, що здавалося, вона хоче втиснути його назад у себе. Вона не плакала — вона просто дихала ним, перевіряючи, що його вага, його запах диму і сирої землі, його биття серця — реальні. Назар обійняв її у відповідь. Він плакав не на фронті, а зараз, від тепла її рук. У ту ж мить з кімнати вибігла Софійка. Вона прокинулася від шуму, але побачила тата, якого міцно тримає мама. — Тато! Ти вийшов зі зв'язку! — крикнула дівчинка, і її крик був найголоснішою, найрадіснішою новиною для Вінниці за всі ці місяці. Вона побігла до нього і, не зважаючи на ціпок, обійняла його ногу. Вони просиділи до світанку. Назар мовчав про війну. Він лише сказав, що "там не було часу сумувати", а "тут не знає, з чого почати". Ольга мовчала. Вони просто дивилися на сплячу доньку. Назар дістав з рюкзака невеликий, обвуглений шматочок дерева, який був його оберегом. — Це — мій «квиток на зворотний зв'язок» , — сказав він. — Бачиш, я не згорів. І ти відновиш з уламків мене. Наступного ранку Ольга зайшла до крамниці. Галина її зустріла, готуючись до чергового розпитування. — Олю, ти знову наче не спала. Але... очі! Вони не мармурові! — здивовано прошепотіла продавчиня. Ольга купила свіжого хліба і теплих мандаринів. — Назар, — вона відповіла. — Він вдома. Комісований. Все добре. І цей спокійний "квиток на зворотний зв'язок" був ціннішим за всі світові новини. Надія перемогла невідомість.

#поезія *** Леліялось, марилось — Ніжністю втішу. Летіла, та вдарилась Крилами в тишу... В душі спрагло-голодно Мліло чекання. Байдужості холодом Стріло мовчання. Різнуло крижинкою Боляче душу. Сховалась перлинкою Ніжність у мушлю. На землю спустилася Кволо надія... Як чашка, розбилася Ніжності мрія ... Сльозинка скотилася, Тужно по віях. Де ніжність тулилася, Вітер лиш віяв... Йому ж не корилася, Вперто надія... Не гасла — іскрилася... Ольга Грейнер Савич

РЙ. На жаль, тут нічого нового… Зненацька десь взялася осінь? Нууууу так, який місяць в календарі, я дивилася. Але бурхливо обурююся! А що там про бабине літо чути? Воно ще планується? Чи вже було? Вчора перший раз на ніч зачинила двері в хату! Бо ж з весни вони в нас в цілодобовому режимі розчахнутості знаходилися! Шантажувала Ірина Олександрова!:) Дала їй право обирати одну з двох справ, обидві з яких вона не любить!:) 1. Чистити та смажити хека?:) 2. Від-пі-пі-піііі-мити кухонні полички з приправами, горнятками, чашками, склянками!:) Бо й розчахнуті двері, й якісно-кількісний склад зграї котів сприяють хуткенькому забрудненню всього хатнього довкілля!:) То відмивала я!:) Тепер чергування по кухні здала Ірині Леонідівні!:) Якусь кількість колежанок напувала кавою та чаєм! Кругообіг добра в природі! Сусідка Дуся притягла оооооттакезного гарбуза! Ми її загнали за нашу хату скубти скількись відер яблук! Алла Мельникова причалапала з динями! Помстилася за помідори!:) Бо і неї такого кольору не було, як у нас!:) Й якби ж це були якісь разові акції?:) Та ні ж?:) То такий собі перманентний процес обміну!:) Ви там як? Норм?

Пропоную Вашій увазі розвиваючий матеріал "Чай". Матеріал розвиває: 1. Мовлення 🧩 Розширення словникового запасу (назви фруктів, кольорів, форм). 🧩 Побудова простих речень («Чай з ананасом»). 🧩 Вправи на узгодження («Рожева чашка з яблуком»). 2. Увагу й пам’ять 🧩 Завдання «знайди пару» (пакетик – чашка). 🧩 Ігри на запам’ятовування («Який фрукт був на чашці?»). 3. Логіку та мислення 🧩 Класифікація: «Що з цього – ягода, а що фрукт?». 🧩 Групування за кольорами, смаками. 🧩 Завдання «зайвий елемент» (наприклад, яблуко серед ягід). 4. Математику (базовий рівень) 🧩 Лічба: «Скільки у нас чашок? Скільки пакетиків?». 🧩 Порівняння: «Який фрукт більший?». 5. Творчість 🧩 Складання казки: «Хто живе у яблучній чашці?» 🍏 🧩 Малювання: домалювати парочку фруктів. Файл у форматі PDF. 6 сторінок. ЦІНА - 20 грн. Хто зацікавлений, будь ласка, пишіть в особисті повідомлення чи ставте " + ". #розвитокдитини #розвиваючийматеріал #дидактичнийматеріал #вихователям #батькам

Пропоную Вашій увазі розвиваючий матеріал "Чай". Матеріал розвиває: 1. Мовлення 🧩 Розширення словникового запасу (назви фруктів, кольорів, форм). 🧩 Побудова простих речень («Чай з ананасом»). 🧩 Вправи на узгодження («Рожева чашка з яблуком»). 2. Увагу й пам’ять 🧩 Завдання «знайди пару» (пакетик – чашка). 🧩 Ігри на запам’ятовування («Який фрукт був на чашці?»). 3. Логіку та мислення 🧩 Класифікація: «Що з цього – ягода, а що фрукт?». 🧩 Групування за кольорами, смаками. 🧩 Завдання «зайвий елемент» (наприклад, яблуко серед ягід). 4. Математику (базовий рівень) 🧩 Лічба: «Скільки у нас чашок? Скільки пакетиків?». 🧩 Порівняння: «Який фрукт більший?». 5. Творчість 🧩 Складання казки: «Хто живе у яблучній чашці?» 🍏 🧩 Малювання: домалювати парочку фруктів. Файл у форматі PDF. 6 сторінок. ЦІНА - 20 грн. Хто зацікавлений, будь ласка, пишіть в особисті повідомлення чи ставте " + ". #розвитокдитини #розвиваючийматеріал #дидактичнийматеріал #вихователям #батькам

Й тут Остапа понесло? Зазвичай ми коли-не-коли молотимо посуд? Ось кришки з каструль об кахлі на підлозі гепнути - легко! Щоб фарба шматтям в усі боки летіла!:) А посуд - ні. Схоже, всесвітній закон рівноваги нарешті звернув увагу на такі наші відхилення в часі та просторі?:) Почав з синочка!:) Він перший не прибрав чашку з вранішньої кави на одному з ослінчиків у дворі? Чашка й розгепалася об придворну плитку? Потім ̶О̶с̶т̶а̶п̶а̶ понесло вже мене!? Сьогодні на моїй відповідальності вже друга філіжанка? З улюблених. Скляних. Дебелих. Саме тої місткості, що до вподоби? Перша традиційно гепнулася у дворі на плитку. В друзки!!! Сьогоднішню мені допоміг розгатити собака Вахтанг. Й я ж запхала її ретельно під саму спинку ослинчика? А Вахочка? А Вахочка змів її звідти хвостом? Таке враження, що в нього не красивезний та пухнастий хвіст, а якийсь пласкоріз Фокіна?:) Стирчить гачком?:) Ще на одну кавну ємність поменшало?:) Щоб якось підняти собі настрій після чергової катаклізЬми, що трапилася, пішла колотати яблучний пиріг! Якщо вже цьогоріч стався яблучний рік! Іринка моя Ірина Олександрова холодцем займається! Синочок на роботі. Донечка чкурнула у справах. Ви там що та як? Цілі? Якщо що, чашки, горнятка, філіжанки в нас ще є! Чай та кава - в наявності! Яблучний пиріг пахтить на пів села! Я стою прям під хвірткою! Гостей очікую!

... таккк…знаєте ви миле панство- ☕️ Кава по-українськи: коли і хто зробив перший ковток? Коли ви чуєте слово кава, перше, що спадає на думку — Італія чи Австрія? Та що, як ми скажемо, що українці спробували цей напій раніше за більшість європейців? Історики висувають кілька версій появи кави в Україні. …Козаки — перші кавомани Європи Наші лицарі не раз зустрічалися з турками у боях і в полоні. Саме турки привезли до нас кавові зерна, традиції їх обробки й заварювання. Козаки швидко оцінили стимулюючі властивості напою, а мішки з зернами часто діставалися їм як трофеї. Хотин — перша чашка кави на Поділлі За легендою, саме тут українська земля вперше «задиміла» ароматом свіжозвареної кави після турецького набігу. ...Кам’янець-Подільський — місто кавових пахощів Його називають одним із перших міст України, де кава з'явилася на постійній основі. …Так чи інакше, українці точно не пасли задніх, коли йшлося про добру чашку запашного, міцного напою. Які ж ми молодці!! З настроєм , в новий день!!!

Оновлена колекція принтів вже чекає на сайті!🔥 Меми продовжують піднімати настрій попри найважчі ночі, попри все на світі! Обирайте улюблені футболки з принтами для себе, та про друзів не забудьте! Базові, преміальні, оверсайз, варені – одягнемо всіх! 😉ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЯ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реєструйтеся, щоб отримати знижку на своє замовлення https://www.fatline.com.ua/#64494🔥 #посудзпринтом #тарілки #тарілкизпринтом #чашказпринтом #друкначашках #горнятко #сервіз #друкнасувенірах #чашкизпринтом #подарунокдругу #ідеяподарунку #Одяг #Футболка #Чохли #Гравіювання #Посуд #Аксесуари #чоловічийодяг #жіночийодяг #дитячийодяг #3D #ДрукНаОдязі #ОдягЗПринтом #ФутболкаЗПринтом #УкраїнськийБренд #ШопінгОнлайн #СвійДизайн #Аксесуари #подарунок #шопінг #онлайнмагазин #покупки #купити #купую #торгівля #магазин #шопоголік #онлайншопинг #товар

Скільки кави треба, щоб пережити ранкову планірку? Правильно. Стільки, скільки влазить у чашку з принтом «Я не вигорів, я тлію». Хоча «психоневрологічний диспансер» підходить більше!😉 Чашка або тарілка з принтом – ідеальний подарунок другу або улюбленій коліжанці до Дня друзів!🤟🏼 Керамічні тарілки з мемами або чашка з Тралалеро не залишить нікого байдужим☺️ Понад 30 тисяч принтів і понад 20 видів чашок! Виготовлення – 1 день!🔥 😉ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЯ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реєструйтеся, щоб отримати знижку на своє замовлення https://www.fatline.com.ua/#64494🔥 #посудзпринтом #тарілки #тарілкизпринтом #чашказпринтом #друкначашках #горнятко #сервіз #друкнасувенірах #чашкизпринтом #подарунокдругу #ідеяподарунку #Одяг #Футболка #Чохли #Гравіювання #Посуд #Аксесуари #чоловічийодяг #жіночийодяг #дитячийодяг #3D #ДрукНаОдязі #ОдягЗПринтом #ФутболкаЗПринтом #УкраїнськийБренд #ШопінгОнлайн #СвійДизайн #Аксесуари #подарунок #шопінг #онлайнмагазин #покупки #купити #купую #торгівля #магазин #шопоголік #онлайншопинг #товар

#думки Епіграф: "Сильні не ті, хто не плаче. А ті, хто колись не міг." Коли можна... Іноді вона плакала від дрібниць. Чашка вислизнула з рук – і сльози. Донька не відповіла: «На добраніч», — і сльози. Хтось не помітив, що вона втомилася і знову сльози. А коли траплялося лихо — вона збиралася. Ставала спокійною, як вода у глибокій чаші. Чіткі дії. Спокійний голос. Люди дивилися на неї із захопленням. "Ти така сильна", - говорили. Вона не любила цього слова. Сильна - означало, що не можна розклеїтися. Не можна тремтіти, просити допомоги, плакати захлинаючись. Сильна - значить, ти впораєшся. Навіть якщо усередині випалене поле. Колись у дитинстві вона дізналася: якщо заплачеш, ніхто не підійде.