🟨 2 липня - день, коли брати Клички переписали історію боксу! 🟦
Рівно 14 років тому, 2 липня 2011 року, в німецькому Гамбурзі відбулася епохальна подія - Володимир Кличко переміг Девіда Хея та об’єднав чемпіонські титули WBA, IBF і WBO. Разом із братом Віталієм, який на той момент володів титулом WBC, вони вперше в історії надважкої ваги зібрали всі найпрестижніші пояси в одній родині. Брати Клички здійснили свою давню спільну мрію.
Це був не просто бій - це була кульмінація багаторічного конфлікту та психологічного протистояння. Девід Хей роками провокував Кличків і двічі уникав бою, поки нарешті не опинився в ринзі перед Володимиром - спокійним, холоднокровним і непохитним.
На рингу британець зустрівся з дисципліною, витримкою та інтелектом. Володимир контролював хід поєдинку, тримав дистанцію, діяв точно і продумано. Хей намагався провокувати і відповідати контратаками, але судді були одностайні - беззаперечна перемога за українцем.
Джерло - https://www.facebook.com/tanksport71
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦

👁 Людське око не може відчути ні холоду, ні спеки. У ньому відсутні температурні рецептори, які є на шкірі чи в роті. Тому навіть крижана вода, що потрапить в око, здається просто «мокрою», а не холодною ❄️.

✏️ ЦІКАВИЙ ФАКТ:

🔥 Якщо крапля окропу потрапить в око, біль виникає не через температуру, а через хімічні та механічні ушкодження тканин!

🕯Пошана і честь Героєві України, композитору Ігорю  Покладу
9 липня 2025 року відійшов у вічність видатний український композитор Ігор Поклад.
Музика Ігоря Дмитровича — щира і сильна — камертон для кожного українського серця. “Ой летіли дикі гуси”, “Чарівна скрипка”, “Кохана”, “Два крила” та багато-багато інших витворів – важлива частина нашої культури та ідентичності. Це ті незримі нитки, якими зшиті покоління українців.
Крім виняткового музичного таланту, Ігор Поклад був людиною великого характеру. На початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році, він у свої 80 років разом із дружиною та хворою тещею  опинився під окупацією у Ворзелі.
Три тижні вони провели у холодному підвалі. Витримали, дочекались порятунку з окупації. То була складна місія, в координації якої брали участь фахівці ГУР, і я був дуже щасливий дізнатись, що Ігоря Дмитровича з родиною змогли успішно евакуювати до Києва.
Мої щирі співчуття рідним, близьким, усім, хто знав і любив Ігоря Поклада.
Він відійшов у вічність, але залишив нам свою пісню.
Вшановуємо ім’я Героя України Ігоря Поклада та цінуємо його безсмертну спадщину.
Вічна пам’ять.🕯️

Напаслися.. можна й насолодитися прохолодною водичкою...!

#кіно
З’явилися бекстейдж-відео з фільму «Каховський об’єкт».
Події фільму розгортаються у постапокаліптичному світі після підриву Каховської дамби. Загін українських військових на чолі з бійчинею з позивним Мара потрапляє до радянського бункера на дні водосховища, де під час холодної війни проводились експерименти над людьми. Наслідки дослідів — це радянські зомбі, з якими тепер доведеться боротися, щоб вижити й не дати загрозі вирватися назовні.

Перший бекстейдж — «Створення зомбі» — демонструє процес роботи з гримом і костюмами: команда створила 100 унікальних образів, одночасно у кадрі знімалися до 30 живих мерців. Другий ролик — «Військові vs зомбі» — показує інтенсивні бойові сцени та атмосферу напруги. Автори зазначають: «Наші військові протистоять тим, хто не готовий відпустити гнилу ідеологію, яка досі живе в підземеллях».

Знімання проходили на шести локаціях у Києві — в покинутій радянській молочній кухні, бомбосховищі НДІ та інших автентичних місцях. Частину реквізиту привезли з епохи СРСР, аби максимально відтворити атмосферу тоталітарного минулого.

📆 Стрічка режисера Олексія Тараненка вийде у широкий прокат 1 жовтня 2025 року.
Перший бекстейдж:
https://youtu.be/tcWRfC_IVtI
Другий бекстейдж:
https://youtu.be/onWbRkNQ9EQ

#поезія
Андрієві К.,
"Журналіст"

Я пишу братові – він десь з побратимами
Тримає небо над східним кордоном і над всією країною.
В мене немає рідних братів, але є він,
Наразі це неважливо, аби лише відповів.
Питаю: "Як ти? Холодно?", але ж надворі лютий,
Як і три роки тому. Треба діждатись "плюсика".
Пишу якісь дурниці: щось із новин, погоду...
Це все так неважливо, розмова якась порожня.
Він мав би писати статті, шукати до них ілюстрації,
Натомість він чистить зброю і з фото мені посміхається.
Отримую: "Привіт, все добре, просто зв'язок "лежав",
Читаю твої повідомлення, добре, що десь є сестра".
Обмінюємося смайлами, стає спокійнішим день,
Бо брат мій тримає небо над тисячами людей.

28.02.2025

Олеся Репа

#архітектура #історія
Троїцький монастир, розташований у Холодному Яру біля села Мельники на Черкащині, є однією з найдавніших православних обителей України. Легенда оповідає, що його заснувала княгиня Мотрона в 11 столітті після трагічної загибелі свого чоловіка Мирослава.

У 17–18 століттях монастир став важливим духовним центром і був тісно пов’язаний з українським козацтвом. За часів Коліївщини (1768) саме тут гайдамаки під проводом Максима Залізняка почали повстання проти польської шляхти. У 1795 році монастир перейшов до Київської єпархії, а з 1911 року став жіночим.

У 1920-х роках обитель була закрита радянською владою, її землі роздали комуні. Під час Другої світової війни церкву Іоанна Златоуста було знищено. Лише у 1991 році монастир відновили, і нині він є діючим жіночим монастирем, духовним осередком і місцем паломництва.

8 років тому, 7 липня 2007 року, в німецькому Кельні український чемпіон світу за версією IBF Володимир Кличко зустрівся з американцем Леймоном Брюстером - тим самим, хто трьома роками раніше завдав йому однієї з найболючіших поразок у кар'єрі. Та цього разу все було інакше: Кличко бив точно, впевнено, жорстко. Після шести раундів одностороннього бою тренер Брюстера зупинив побиття, не випустивши свого боксера на сьомий раунд.

Це був реванш, який Кличко виношував три роки. І зумів реалізувати з хірургічною холоднокровністю: з 434 ударів він влучив 199 (46%), 162 з яких - джеби. Усі троє суддів віддали йому кожен раунд (60:54). Сам Кличко пізніше зізнався:
«Сьогодні я просто не міг програти. Я цього чекав три роки».

Це був єдиний випадок, коли Володимир Кличко зумів взяти реванш за поразку - з п’яти, яких зазнав за кар'єру.

https://youtu.be/P1Ze0fW2gy8?si=JVfVnIOVjvuBON9y

Розум — штука підступна. Його наче не видно, але без нього тебе видно одразу.

Кажуть, що розум можна розвивати. Але тоді чому не всі це роблять? Бо це не завжди приємно. Розвивати розум — це як лізти під шкіру собі самому: боляче, незручно, часом огидно. А ще й не факт, що допоможе. Бо, як не крути, але в дурного й проблем менше. Він собі сидить, рже з TikTok’у, їсть що хоче, спить як ведмідь, і не париться, що світ котиться до біса. І я його не зневажаю — просто заздрю.

Розум — це прокляття для тих, хто ним користується. Бо як тільки мозок розігнався — починаєш бачити те, що не хочеш бачити: фальш, маніпуляції, дірки в аргументах, дешеву показуху, прірву між «бути» й «здаватися». І вже не вдасться відмахнутись. Розум — як очі, які вже не можна закрити назад.

І тут починається інше пекло. Бо тупість — вона не завжди байдужа. Вона часто агресивна. Вона завжди гуртом. Вона не терпить того, хто вибивається. І щойно розум починає звучати, з’являється рефлекторне бажання його втоптати. В багно. В примітивізм. У знецінення, насмішку, публічне висміювання. Бо невігластво глибоко всередині розуміє, що воно — нижче. І саме тому його злить сам факт чийогось інакшого мислення. Воно не витримує дзеркала. А розум — це дзеркало. Не криве, не ласкаве. Просто правдиве.

Але чим більше живеш — тим більше бачиш: розум не дається при народженні. Він витягується з болота досвіду. Його не підкладають під подушку, його виточують роками — книгами, спостереженням, помилками, соромом. Так, сором — страшенно недооцінений двигун еволюції. Тупий не соромиться. Він впевнений, що знає все. А от якщо тобі стає соромно — значить, ти вже не там. Ти зрушив. І це початок.

Колись я думав,що розум — це про знання. Тепер знаю: ні, це про сумнів. Про те, що ти не ковтаєш усе, що тобі дають. Про вміння сказати «я не знаю» і не згоріти зсередини від сорому. Про те, що іноді краще тримати язик за зубами й слухати.

І ще. Розум — це не диплом. Не посада. Не кількість нулів на рахунку. Не статус у соцмережі. Не бренд годинника. І точно не вміння виголошувати пафосні тости.
Розум — це здатність бачити суть. Розум — це коли ти серед натовпу не втрачаєш себе. Це коли тобі не треба вдавати, бо ти вмієш мислити.
Це коли інтуїція підказує, куди не лізти, навіть якщо там престиж і лайки.
Це коли тобі соромно за себе вчорашнього — і ти дякуєш за цей сором.

А що розвиває розум найкраще? Не кросворди й не шахи. А люди, які ставлять незручні запитання. Книжки, які тримають тебе за горло. І ситуації, які вивертають усе навиворіт. Бо розум не росте в теплиці. Він росте там, де холодно, темно й боляче. Але зате — по-справжньому.

ЩО МОЖЕ БУТИ КРАЩИМ В СПЕКУ З'ЇСТИ ХОЛОДНОГО КАВУНА