Заснули в білих візерунках вікна.. В промерзлих водах хрест, мов з кришталю.. Я знов лечу з щедрівкою своєю у Всесвіт без тривог і без жалю! Лечу в ті дні, де людство вже віками Живе Різдвом, що йде до Йордану, де по стежках засипаних снігами несуть щедрівку в хату і кутю. І хустка біла у червоних квітах- Накинута на плечі в кожушку, Вона бабусина та хустка, ще зі снами заплетеними внучці у косу.. З соломи хрестик на столі старому Пшениця, а в ній свічка золота.. Вона веде з усіх доріг додому, До давнього, родинного тепла. Заснули в білих візерунках вікна.. В промерзлих водах хрест, мов з кришталю.. Предвічний Бог у чистих шатах світла Являє людям Сина у Раю . 18.01.2021 Кашуба Ольга

РІЗДВО І БАЖАННЯ Йде Різдво, прямує в зорянім намисті, Янгол над хата́ми крила розгорнув, Сніг лягає сріблом на віконця чисті, Бо на світ в стаєнці з’явиться Ісус. Дзвони линуть в небі, мов дитячі мрії, Ру́ки ми складаєм в щирих молитва́х, Боже, дай нам сили, дай любові й миру, Щоб жила́ Вкраїна вільна не у снах. Коляда лунає, пісня неземная, Йде від хати, лине в зоряний прості́р, Сяє над вертепом зірка провідная, І в душі співає Ангел із хорів. За столом родина і молитва щира, Очі повні віри, серце – як вогонь, Хай Госпо́дь з Небес нам зі́шле сво́ю міру: Мир і перемогу, що зросте з долонь. Тиха ніч святая, сніг лягає м’яко, Тиша в Божім світлі, Божа благодать, Хай в душі́ зростає віра, як зернятко, І веде крізь те́мінь зви́тягу кувать. Хай замість тривоги – дзвони на світанку, Хай дитя сміється, а не плаче в сні, Хай в душі – колядка, а не чорні ранки, І в серцях молитва, як зоря в вікні. Хай молитва наша все зліта до Бога, Й буде понад нами Божа благодать, Хай веде нас віра крізь важку дорогу, І свічкам життєвим хай не дасть згасать. На столі – пшениця, в рушниках – надія, Під обрусом – пам’ять, в серці – рідний край, Хай Пречиста Діва буде в наших мріях, Буде нам як Мати й захисти́ть наш край. 18.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1054031

#дати #свята Святвечір: Магія Дванадцяти Страв та Єднання Роду 🌟🌾 24 грудня за Новоюліанським календарем українці відзначають Святвечір — вечір напередодні Різдва Христового. Це час, коли вся родина збирається разом, а дім наповнюється ароматом сіна, меду та свіжоспеченого хліба. Це не просто вечеря, а цілий ритуал, кожна деталь якого має глибокий сакральний зміст. 🏠✨ Головним символом столу є Кутя — каша з пшениці з додаванням маку, горіхів та меду. Пшениця символізує вічне життя, а мед — насолоду від перебування у царстві небесному. 🍯🥣 Поруч із нею обов'язково стоїть Узвар, що уособлює життя та очищення. За традицією, на столі має бути рівно 12 пісних страв — на честь дванадцяти апостолів. Борщ із вушками, голубці з грибами, вареники з капустою та смажена риба — справжній бенкет без м’яса та молока! 🥟🐟 Особливе місце в хаті займає Дідух — сніп із жита чи пшениці, який символізує дух предків та добробут. Його зазвичай ставить господар на найпочесніше місце під іконами. Вважається, що на Святвечір душі померлих родичів приходять до оселі, тому для них на столі часто залишають додаткову тарілку та ложку. 🌾👴 Вечеря розпочинається лише з появою першої зірки на небі, яка сповістила про народження Христа. Господар першим куштує кутю, і лише після спільної молитви родина приступає до трапези. Атмосфера має бути спокійною та мирною: у цей вечір не можна сваритися, кричати чи лихословити. 🌌🙏 Завершується вечір першими колядками. Молодь та діти готуються йти від хати до хати, щоб сповістити радісну звістку та побажати господарям щедрого врожаю і перемоги. Святвечір — це свято надії, світла та незламності нашого духу, яке об'єднує покоління українців у всьому світі. 🎶🇺🇦

#Наші_витоки ТРАДИЦІЯ СТАВИТИ ДІДУХА - ПИТОМО УКРАЇНСЬКА Ставити на Різдво на покутті останній сніп, або обжинковий сніп, який називали дідом, дідухом, дідочком - це одна з питомо українських традицій, розповідає етнолог Галина Бондаренко. В основі цього звичаю - світоглядні уявлення наших предків-землеробів. «Цей сніп, який зберігався взимку, це символ безконечності життя, родючості, бо, вмираючи, падаючи в землю, зерно народжується, проростає новою рослиною. Абсолютно логічно, що йому відводилося місце у найпочеснішому кутку хати, а саме на покутті, там, де з прийняттям християнства з'явилися ікони», - додає етнолог. Існують різні варіації дідуха, адже наш народ естет і через це часто дідух робили не з одного жита, а, наприклад, з усіх злаків, які господар планував вирощувати. Це були і овес, і ячмінь, і пшениця. Дідуха могли сплітати у вигляді дерева життя. Галина Бондаренко каже, що власні українські традиції важливі особливо зараз, адже це те, що вирізняє нас від інших народів і, в першу чергу, від росіян. Ну і до того ж це - екологічно. З відривного календаря "Український народний календар" за 21 грудня. ----------

#Наші_витоки ТРАДИЦІЯ СТАВИТИ ДІДУХА - ПИТОМО УКРАЇНСЬКА Ставити на Різдво на покутті останній сніп, або обжинковий сніп, який називали дідом, дідухом, дідочком - це одна з питомо українських традицій, розповідає етнолог Галина Бондаренко. В основі цього звичаю - світоглядні уявлення наших предків-землеробів. «Цей сніп, який зберігався взимку, це символ безконечності життя, родючості, бо, вмираючи, падаючи в землю, зерно народжується, проростає новою рослиною. Абсолютно логічно, що йому відводилося місце у найпочеснішому кутку хати, а саме на покутті, там, де з прийняттям християнства з'явилися ікони», - додає етнолог. Існують різні варіації дідуха, адже наш народ естет і через це часто дідух робили не з одного жита, а, наприклад, з усіх злаків, які господар планував вирощувати. Це були і овес, і ячмінь, і пшениця. Дідуха могли сплітати у вигляді дерева життя. Галина Бондаренко каже, що власні українські традиції важливі особливо зараз, адже це те, що вирізняє нас від інших народів і, в першу чергу, від росіян. Ну і до того ж це - екологічно. З відривного календаря "Український народний календар" за 21 грудня. ----------

Що це є Батьківщина? - раз питалась Оля, а батько радо відповів на це дитині: Знай, Батьківщина - це ріка, що серед поля, поза селом, ген, попід лісом, тихо плине, це в саді нашому дерева, зілля, квіти, це на ланах пшениця золотокоса, це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер, це на левадах скошена трава в покосах, це наші всі пісні і молитви щоденні, це рідна мова - скарб, якого ти не згубиш, це небо, синє вдень, а серед ночі темне, це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш Богдан-Ігор Антонич

#поезія #мистецтво ЖОРЖИНА Впали бомби на видноколі, Червоніла капусти грядка… Між курганами в чорнім полі Помирала дружина дядька. Бігли армії, мчали роти, Помирали дуби в гаю… Дядько ніс на вогні Європи Нерозстріляну юнь свою. На стежині зосталась дружина, А він далі на захід побіг… Оглянувся — стоїть жоржина На розгіллі нічних доріг. Почорніли живі надії… Плакав в Яссах, в Берліні звав, Донесли йому вітровії Цвіт жоржини в настоях трав. Дядьку! Дядьку! Назад нестримно! Місяць з неба кида весло… Здрастуй, здрастуй, моя жоржино І вербове моє село!.. Сієм зерно із патронташа, Б'ємо в крокву навіки цвях. Кулеметную юність нашу Поховаємо в пшеницях… Літо, літо… за літом збіглим Червоніють горошком стежини. Малиновеє плаття жоржини Заполохане вітром білим, Заполохане вітром в полі, Заполохане дядька горем… Він до неї іде поволі, Ніжні квіти жоржини горне… Ой жоржино, моя жоржино, Доки в полі тобі стояти? Йдем на люди, ідем до хати, Проведи нас, вузька стежино!.. В полі вітер шука порожнини, Котить небом Чумацький Віз… Дзвонять дядькові всі стежини, Щоб Європу сюди приніс. Щоб Європа її благала Йти із дядьком в своє село, Щоб жоржину оберігала, Майбуття щоб до неї йшло… Крізь конґреси великодушні, Крізь братерство, і світ, і тьму Слуха дядько в тиші конюшні, Як жоржина шумить йому… В тому шумі — минуле дядька: Червоніла капусти грядка, Чад Європи на видноколі, І жоржина-дружина в полі. 1956 Микола Вінграновський Живопис - Анастасія Литвин

#поезія Ішла Україна по полю, Де вже достигала пшениця. Душа розривалась від болю, В очах — розлилася криниця Від сліз. На руках — колосочок, Що злотом блищав, до серденька Тулила з любов'ю віночок, Й співала... Співала, рідненька, Про весни квітучі, про літо, Що пахло медами, про осінь, Про поле, про трави і квіти, Про зими холодні... А коси Посріблені вже в України, Та й сум поселився з журбою. Завчасно вона постаріла, Бо б'ється з страшною ор&ою. Втрачає, втрачає, втрачає Дітей і сивіє щоднини. Та вірить! Надіється! Знає — Триматися мусить, бо сильна! Так тулить до серця колосся, Від сліз не лишилося вроди. Не страшно, що сиве волосся, Страшніше не мати свободи... Марина Семйоник

#поезія Духмяний липень, пахне цвітом липи, Хоча дощить, то зовсім не біда. Дощ у долоні діаманти сипе, А небо на це дійство спогляда. Пшениця дозріває вже у полі, Почнуться незабаром і жнива. Веселий вітер вирвавшись на волю, Пісень для неї на сопілці гра… У лузі пахнуть ніжно сінокоси, Поважно ходить в березі бузьок. Збирають квіти перламутні роси, А літо їх збирає у вінок. Чудову мить, фарбує ніжне літо І прикрашає всім своїм єством. Вино в бокалах солодом налите, Чекає нас з тобою за столом… Тетяна Горобець

#жінка #пшениця