Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️ Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛 Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊

Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️ Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛 Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊

🛫 Мудра притча Авіалайнер Airbus A380 летить над Атлантичним океаном. Рівна швидкість — 800 км/год, висота — 30 тисяч футів. Раптом поряд з’являється винищувач Eurofighter, що мчить зі швидкістю Маха 2. Пілот винищувача сповільнюється, підлітає ближче й через радіо вітається: — «Airbus, нудний у вас політ, правда? А тепер дивись!» Він перевертає літак догори дном, різко прискорюється, долає звуковий бар’єр, стрімко злітає вгору, потім — у запаморочливому пікіруванні — опускається майже до рівня моря. Повертається поруч з авіалайнером і запитує: — «Ну що, як тобі?» Пілот Airbusa спокійно відповідає: — «Вражає… але тепер поглянь ти!» Пілот винищувача стежить за Airbusом, але нічого не відбувається. Той летить собі рівно, з тією ж швидкістю. Минає п’ятнадцять хвилин — і тоді пілот Airbusa знову виходить на зв’язок: — «Ну що, бачив?» Збентежений пілот винищувача питає: — «І що ж ти зробив?» Пілот Airbusa сміється: — «Я підвівся, розім’яв ноги, сходив у туалет, потім випив філіжанку кави і з’їв шматок шоколадного торта.» ✨ Мораль цієї історії Коли ти молодий — швидкість і адреналін здаються найкращим відчуттям у світі. Але з віком приходить мудрість: ти розумієш, що спокій, комфорт і рівновага важливіші. Це називається S.O.S. — Slower, Older, Smarter (Повільніший. Досвідченіший. Мудріший.) 🕊️ Присвячено всім нашим старшим друзям: час уповільнитися й насолодитися «польотом».

#Притча 26 серпня ЗНАК Гарний юнак з ніжними рисами обличчя самотньо сидів в автобусі, не відриваючи свого погляду від вікна. На вигляд було йому трішки більше двадцяти років. Якась жінка сіла біля нього. Вони перекинулись кількома словами про теплу весняну погоду, що стояла надворі. Несподівано молодий чоловік мовив: - Я був два роки в ув'язненні. Цього ранку вийшов і ось повертаюсь додому. З його уст бурхливою рікою лилась розповідь про те, як зростав у бідній, але порядній родині, і як його злочинна діяльність завдала родині болю і сорому. Впродовж цих років не мав від них жодної вістки. Знав, що батьки його надто бідні, щоб дозволити собі подорож до місця ув'язнення, і надто прості, щоб писати листи. Він і сам перестав до них писати, не отримавши відповіді на жоден свій лист. За три тижні перед звільненням зробив останній відчайдушний крок, який міг би дозволити йому повернутися в сім'ю. Ще раз написав батькам, просив вибачення за прикрощі й розчарування, яких їм завдав. Вийшовши на волю, сів в автобус, який мав завести його до рідного міста. Траса пролягала поблизу саду й будинку, де пройшло його дитинство і де мешкали його батьки. У листі написав, що розуміє їх. І щоб полегшити справу, попросив, аби подали знак, який він міг би побачити з вікна автобуса. Якщо йому вибачили і згідні, щоб він повернувся, нехай пов'яжуть білу стрічку на яблуньку у їхньому садку. Коли ж знака не буде, хлопець, не виходячи з автобуса, залишить місто і більше ніколи не потурбує своєї родини. Автобус наближався до пункту призначення, юнак нервував усе більше. Страх, що не побачить стрічки, став таким сильним, що боявся сам дивитись у вікно. Вислухавши його розповідь, жінка запропонувала: - Поміняймось місцями. Я буду дивитись у вікно. Автобус продовжував їхати. Минули іще декілька будинків. Враз жінка побачила дерево. Легенько торкнула хлопця за плече й, стримуючи сльози, промовила: - Поглянь! Поглянь! Дерево усе обвішане білими стрічками! *** Ми дуже схожі на звіра, коли вбиваємо. Дуже схожі на людей, коли осуджуємо, Дуже схожі на Бога, коли вибачаємо. ©️ Бруно Ферреро З книги "365 коротких історій для душі"

#Притча 26 серпня ЗНАК Гарний юнак з ніжними рисами обличчя самотньо сидів в автобусі, не відриваючи свого погляду від вікна. На вигляд було йому трішки більше двадцяти років. Якась жінка сіла біля нього. Вони перекинулись кількома словами про теплу весняну погоду, що стояла надворі. Несподівано молодий чоловік мовив: - Я був два роки в ув'язненні. Цього ранку вийшов і ось повертаюсь додому. З його уст бурхливою рікою лилась розповідь про те, як зростав у бідній, але порядній родині, і як його злочинна діяльність завдала родині болю і сорому. Впродовж цих років не мав від них жодної вістки. Знав, що батьки його надто бідні, щоб дозволити собі подорож до місця ув'язнення, і надто прості, щоб писати листи. Він і сам перестав до них писати, не отримавши відповіді на жоден свій лист. За три тижні перед звільненням зробив останній відчайдушний крок, який міг би дозволити йому повернутися в сім'ю. Ще раз написав батькам, просив вибачення за прикрощі й розчарування, яких їм завдав. Вийшовши на волю, сів в автобус, який мав завести його до рідного міста. Траса пролягала поблизу саду й будинку, де пройшло його дитинство і де мешкали його батьки. У листі написав, що розуміє їх. І щоб полегшити справу, попросив, аби подали знак, який він міг би побачити з вікна автобуса. Якщо йому вибачили і згідні, щоб він повернувся, нехай пов'яжуть білу стрічку на яблуньку у їхньому садку. Коли ж знака не буде, хлопець, не виходячи з автобуса, залишить місто і більше ніколи не потурбує своєї родини. Автобус наближався до пункту призначення, юнак нервував усе більше. Страх, що не побачить стрічки, став таким сильним, що боявся сам дивитись у вікно. Вислухавши його розповідь, жінка запропонувала: - Поміняймось місцями. Я буду дивитись у вікно. Автобус продовжував їхати. Минули іще декілька будинків. Враз жінка побачила дерево. Легенько торкнула хлопця за плече й, стримуючи сльози, промовила: - Поглянь! Поглянь! Дерево усе обвішане білими стрічками! *** Ми дуже схожі на звіра, коли вбиваємо. Дуже схожі на людей, коли осуджуємо, Дуже схожі на Бога, коли вибачаємо. ©️ Бруно Ферреро З книги "365 коротких історій для душі"

«Українська ніч та її космос» Музичне наповнення, до цього допису це «SVAROG LIGHT» (рекомендую Вам підписатися на 🇺🇦YOUTUBE channel цього Українського виконавця) Українська ніч — жива. Вона не просто полог темряви, що вкриває землю до ранку, вона — потік старовинних голосів, шелест трав, шепіт вітру, що несе крізь віки істини, збережені у забутих притчах. Темний оксамит небес, прошитий сріблом Чумацького Шляху, розкривається перед очима, мов вишита сорочка. Кожна зірка — це вузлик історії, кожен спалах — частинка давніх обрядів, що оживають у нічному повітрі. За селом, у полях, темрява дихає духмяністю споришу, а десь у хащах наче чути глухе серцебиття землі — то космічний ритм, спільний з серцями тих, хто колись танцював навколо купальського вогню, хто водив Коляду по засніжених стежках, від хати до хати... Ніч вбирає у себе колір калини, розквітає соняшником, що тягнеться до невидимого місячного проміння. Повітря насичене магією давніх пісень — вони не згасли, просто перелилися у шепіт очерету, у дзвін роси на вересовому лузі. І ось — мить. Коли зірки стають ближчими, коли у тиші чується перегук віків, коли нічний всесвіт України розкриває перед мандрівником свою вічність. Неосяжну, та таку рідну, сплетену з голосів предків, з чуттям землі, з тихою мудрістю часу. Українська ніч — то більше, ніж просто час доби. Це глибина, це простір, це шлях, що веде до космосу душі, що живе у кожному, хто її справді відчуває... З неопублікованого (довоєнних спроб писати...) ✍️21.05.2017 https://t.me/RuslanSpeaks

#притча — Знаєш, чому так багато зла у світі? – Чому? — Зло активно фінансують. – Ммм … А добро? – А добро ні. Добро тримається на совісті людини, справедливості та правді. – Ммм … — Знаєш, чому добро зрештою перемагає? – Чому? — Гроші рано чи пізно закінчуються, а совість, справедливість і правда -вони назавжди...

Книги, які надихнуть на подорож 1. «Їсти, молитися, кохати», Елізабет Гілберт Мемуари американської письменниці Елізабет Гілберт, що стали бестселером The New York Times 2006 року. Книжка, як і подорож її автора, складається з трьох частин, у кожній з яких Гілберт розповідає про складнощі розлучення, рішення вирушити в річну подорож трьома країнами і почати жити з чистого аркуша. Сторінки книжки просякнуті привабливою самоіронією і душевністю, а ще чесними і смішними історіями. 2. «Автобіографія», Агата Крісті У майстра детективного жанру Агати Крісті було воістину захопливе життя. Письменниця любила подорожувати, а одного разу навіть здійснила навколосвітню подорож. Читач з легкістю може зробити подвійну подорож: спершу життям письменниці, потім місцями, про які розповідає Крісті. До того ж, хто, якщо не Агата Крісті, дає зрозуміти, що подорожі можуть виникнути завжди – і в воєнний час, і в голодні часи і, особливо, коли до вас прийшла хандра. 3. «Код да Вінчі», Ден Браун Ще один бестселер, в якому головний герой, доктор Роберт Ленґдон, професор Гарвардського університету, допомагає розслідувати вбивство куратора Лувру, Жака Соньєра. У цьому романі є все: іскрометні жарти, дивовижні реальні факти, заховані у творах мистецтва, подорож Парижем і околицями Франції, а також величезна цікавість, що не відпускає до останньої сторінки. 4. «Сиддхартха», Герман Гессе Роман-притча Германа Гессе про брахмана Сиддхартха, який присвятив буквально все своє життя пошуку Атмана – того єдиного і неповторного сенсу, до якого рано чи пізно починає прагнути кожен. Все життя Сиддхартха кочує від одного міста до іншого, вивчає життя місцевих жителів і шукає відповіді на свої запитання. Книжка оповідає про те, що головне у житті – це прийняття себе, а кожна нова пригода безсумнівно розвиває і дає поживу для роздумів. Після прочитання притчі неодмінно з'являється бажання вирушити в подорож як мінімум своїм містом.

Сьогодні я натрапила на одну просту, але дуже цікаву притчу, якою хочу поділитися з вами. Одного разу почалася сильна злива. Всі діти побігли додому, але наймолодшої доньки не було видно. Мати стривожилася й вирушила її шукати. Надворі безперервно блищали блискавки та гримів грім. Кожного разу, коли сяяла блискавка, мати здригалася. Нарешті, вона знайшла свою доньку, яка радісно бігала й гралася під дощем. Вся змокла, але щаслива, вона стрибала і танцювала. Кожного разу, коли на небі вдаряла блискавка, дівчинка підіймала обличчя і сміялася. Мати здивувалася: — Що ти робиш? Тобі не страшно? Хіба ти не боїшся грози? — А чого боятися, мамо? — весело відповіла дівчинка. — Дивись, я танцюю, а небо мене фотографує! Ця притча для мене — про те, як ми самі надаємо сенсу подіям навколо нас. Часто саме наші страхи, упередження та минулий досвід визначають, як ми сприймаємо те, що відбувається. Але варто дозволити собі поглянути на ситуацію під іншим кутом — і можливо, навіть знайти в ній радість. 🌧️💫 #всенсі #спостерігач #усвідомленість