#притчі ​Два серця. Перська притча. Одного сонячного дня стояв посеред міського майдану вродливий юнак і розповідав, яке в нього чудове серце. Оточений щільним колом людей, які захоплено дивилися на нього, хлопець показував їм своє серце – ідеально гладеньке, рівненьке, без зморщечок чи подряпин. Кожен у натовпі погоджувався, що це дійсно найкраще серце на світі. Аж раптом до хлопця підступила стара бабця і проголосила: – Твоє серце набагато гірше від мого. Люди поглянули на її серце і побачили, що воно скрізь пооране шрамами і рубцями, та ще й розідране де-не-де і пошматоване. Зиркнувши на це серце, юнак лише розреготався: – Жартуєш?! Порівняй своє серце з моїм! Твоєму до мого як до неба рачки! Одначе старенька відказала: – Хоча твоє серденько дуже гарне на вигляд, я б ніколи не погодилася проміняти на нього своє. Бо кожен шрам на моїм серці – то людина, якій я подарувала своє кохання, свою любов, а отже, і шматочок серця. Так само й мені навзаєм віддавали свою любов. Тож нехай мої шрами болять – у них вічно житимуть спогади про кохання! Натовп ніби заціпило. Ошелешений юнак також мовчав, а з його очей текли рясні сльози. Наблизившись до бабці, він вийняв своє серце, відкраяв від нього шматочок і тремтливими руками простягнув їй. Старенька прийняла цей подарунок, а натомість відірвала шматочок від свого серця і простягнула юнакові. Тоді всі побачили, що серце хлопця вже не ідеальне, проте його цінність стала набагато більшою!

#притчі Для чого людині пам’ять. Старий китайський мудрець йшов по засніженому полю і побачив заплакану жінку. — Чому ти плачеш? — запитав він її. — Тому що згадала минуле, молодість, колишню красу, нині збляклу, чоловіків, яких любила. Бог жорстокий, подарувавши людям пам'ять. Він, очевидно, знав, що я буду згадувати весну мого життя і плакати. Мудрець, потупившись нерухомим поглядом в одну точку, споглядав снігову рівнину. А жінка раптом перестала плакати і запитала: — Що ти бачиш там? — Бачу квітучі троянди, — відповідав мудрець. — Бог був великодушний, подарувавши мені пам'ять. Він, видно, знав, що взимку я завжди зможу згадати весну і посміхнутися. Китайська притча

#особистості #мистецтво Творчість Тараса Шевченка як художника. Тарас Григорович Шевченко відомий у всьому світі передусім як геніальний поет, автор "Кобзаря" та один із символів української культури. Проте його талант не обмежувався лише літературою – Шевченко був також видатним художником, чия творчість у живописі та графіці залишила значний слід в історії українського мистецтва. Його художні роботи відображають глибоке розуміння людської душі, любов до рідної землі та прагнення до свободи, що є спільним мотивом як у його поезії, так і в образотворчому мистецтві. Початок творчого шляху Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці (тепер Черкаська область, Україна) в кріпацькій родині. З дитинства він виявляв хист до малювання, однак його талант зміг розкритися лише після викупу з кріпацтва в 1838 році завдяки допомозі друзів і меценатів, зокрема Карла Брюллова та Василя Жуковського. Саме Брюллов, відомий російський художник, став одним із перших наставників Шевченка, коли той вступив до Петербурзької академії мистецтв. Навчання в академії стало для Шевченка періодом інтенсивного розвитку. Він опановував техніки живопису, рисунка, гравюри, акварелі та офорту, демонструючи неабиякий талант і працьовитість. У 1840-х роках він отримав кілька срібних медалей академії за свої роботи, що свідчить про високий рівень його майстерності. Тематика художньої творчості Творчість Шевченка-художника багатогранна й охоплює різні жанри: портрети, пейзажі, жанрові сцени, історичні композиції та автопортрети. Його роботи пронизані глибоким гуманізмом, чутливістю до долі простих людей і любов’ю до України. 1. Портрети Шевченко створив численні портрети своїх сучасників – від аристократів до селян. У цих роботах він майстерно передавав не лише зовнішню схожість, а й внутрішній світ людини. Наприклад, портрет княжни Кейкуатової (1847) чи автопортрети Шевченка демонструють тонке відчуття психологізму та майстерність у роботі з олівцем і фарбами. 2. Пейзажі Любов до природи України відображена в його акварельних і графічних пейзажах. Під час подорожей Україною в 1843–1845 роках він створив серію "Живописна Україна", де зобразив краєвиди, архітектурні пам’ятки та побутові сцени. Ці роботи, як-от "Почаївська лавра" чи "У Вільні", є не лише художніми творами, а й цінними історичними документами. 3. Жанрові сцени У своїх малюнках Шевченко часто звертався до життя простого люду, показуючи їхню працю, страждання та побут. Наприклад, картина "Селянська родина" (1843) передає теплоту сімейного життя, але водночас нагадує про нелегку долю кріпаків. 4. Офорти та гравюри Під час заслання (1847–1857), коли Шевченку було заборонено писати й малювати, він все ж знаходив способи творити. У цей період він опанував техніку офорту, створивши серію "Притча про блудного сина", яка вирізняється драматичною виразністю та глибиною змісту. Вплив заслання на творчість Заслання до Орської фортеці та пізніше до Новопетровського укріплення стало трагічним етапом у житті Шевченка, але не зламало його духу. Хоча офіційно йому забороняли займатися мистецтвом, він таємно продовжував малювати. У цей період з’явилися численні автопортрети, пейзажі казахських степів і малюнки, що зображали побут солдатів і місцевих жителів. Ці роботи вирізняються стриманістю кольорової палітри, але вражають емоційною силою. Значення художньої спадщини Художня творчість Тараса Шевченка є невід’ємною частиною його духовного світу. Він використовував мистецтво як засіб боротьби за справедливість і свободу, як спосіб зберегти пам’ять про рідну землю. Його роботи вплинули на розвиток українського образотворчого мистецтва, надихаючи наступні покоління художників. Сьогодні картини, малюнки та гравюри Шевченка зберігаються в музеях України та світу, зокрема в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Вони є не лише художньою цінністю, а й символом незламності духу українського народу. Висновок Тарас Шевченко як художник – це не просто майстер пензля, а митець, який через свої твори передавав біль і надії свого народу. Його живопис і графіка гармонійно доповнюють поетичну спадщину, створюючи цілісний образ людини, яка жила й творила заради свободи та правди. Сьогодні, у 2025 році, його творчість залишається актуальною, нагадуючи нам про силу мистецтва як голосу народу.

#притчі Притча життя Один турист відвідав відомого Мудреця. Турист з подивом виявив, що житло Мудреця складається лише з однієї кімнати, заставленої книжками. Стіл, лавка — ось і всі меблі. — Скажи, мудра людино, де твої меблі? — здивувався турист. — А де твої? — запитав Мудрець. — Мої? Але ж я тут проїздом. Я тут турист. — І я на цій землі проїздом! — відповів мудрець.

#притча — Знаєш, чому так багато зла у світі? – Чому? — Зло активно фінансують. – Ммм … А добро? – А добро ні. Добро тримається на совісті людини, справедливості та правді. – Ммм … — Знаєш, чому добро зрештою перемагає? – Чому? — Гроші рано чи пізно закінчуються, а совість, справедливість і правда -вони назавжди...

#притчі Голубка побачила в гаю сову і запитала: —Звідки ти, сова? Сова відповіла: — Я жила на сході, тепер лечу на захід. Так відповіла сова і почала злобно ухати і реготати. Знову запитала голубка: — Чому ж покинула ти рідний дім і летиш в чужі краї? — Тому що на сході мене не люблять, кажуть, що у мене огидний голос. І сова знову загухкала. — Даремно покинула ти рідні краї, — сказала голубка. — Чому ж даремно?! — обурилася сова. — Я ж пояснила тобі: на сході мене ніхто не любить. Навіщо ж я буду там жити? На це голубка помітила: — Ех, тітонька сова, змінювати тобі треба не землю, а голос. Знай, що на заході, як і на сході, теж не терплять злісного гухкання і дикого реготу. А тому, якщо ти не можеш змінити свою натуру, — доживай вже свій вік у себе вдома. Китайська притча

#притчі Троє наречених Індійська притча До однієї дівчини залицялися троє друзів. Дівчина була чесна, чемна і працьовита, до того ж посаг мала нівроку. Тож друзі заходилися навідувати її з подарунками. Однак час спливав, а жоден із них так і не став нареченим красуні. Зрештою мати сказала їй: – Ну чого ти крутиш тими парубійками? Обери когось із них, адже кожен може стати для тебе гідним чоловіком. – Але я не знаю, кого обрати! – розпачливо скрикнула дівчина. – Допоможи мені! Тоді мати вирішила влаштувати хлопцям випробування. Коли юнаки вкотре завітали на гостину, вона заховала доньку, сказавши, буцімто дівчина знагла померла, тож наречені можуть забрати всі свої подарунки. Два хлопці скрушно похитали головами, одначе прийняли дари назад. – Нам дуже прикро, що така гарна дівчина померла, – промовили вони. – Проте на світі знайдеться ще багато красунь, яким би сподобались оці подарунки. Заручимося з кимось із них! Потому вони пішли, а третій хлоп тужливо зітхнув: – Така, як твоя донька, була єдина. Я міг би одружитися з іншою, та мені потрібна лише вона! І він повернувся додому, нічого не забравши. Невдовзі мати знову покликала всю трійцю і проголосила: – Моя донька жива-здорова! Але тільки один із вас тяжіє до неї, а не до її посагу. От йому я і віддам дочку!

#притчі Коршуни та ворони домовилися між собою, що стануть ділити навпіл будь-яку здобич. Одного разу вони побачили поранену мисливцями лисицю, що безпорадно лежала під деревом, і зібралися навколо неї. Ворони сказали: — Ми візьмемо собі передню половину лисиці. — Тоді ми візьмемо задню, — погодилися коршуни. Лисиця посміялася над цим і сказала: — Я завжди думала, що коршуни статусу вище ворон, і тоді саме їм повинна б дістатися моя передня частина, адже в неї входить голова з мозком і іншими смачними частинами. — О, так, це правда, — сказали коршуни, — ми візьмемо цю частину лисиці собі. — А ось і ні, — заперечили ворони, — вона наша, як домовлялися. Тут між сперечальниками почалася справжня битва, багато полягло з обох сторін, а ті деякі, що вціліли, ледь забрали ноги. Лисиця провела під деревом ще кілька днів, харчуючись убитими воронами і коршунами, а потім пішла, міцна і бадьора, зауваживши: «Слабкий виграє, коли сильні ворогують». Індійська притча

#притчі Ворог дерев. Колись лісові дерева сповістили свого царя, що винайдено знаряддя їхньої загибелі. — Як називається ця зброя? — спитав цар. — Сокира, — відповіли дерева. — З чого вона зроблена? — Лезо із заліза, а ручка з дерева, — відповіли дерева. — Якщо рукоятка зроблена з нас, то це дуже небезпечна зброя, — сказав лісовий цар. Вірменська притча

#притчі ​Морква, яйце та кава Мудра притча про ставлення до складнощів, які підносить життя: Приходить до батька молода дівчина і каже: — Батьку, я втомилася, у мене таке важке життя, такі труднощі та проблеми, я весь час пливу проти течії, я не маю більше сил… що мені робити? Батько замість відповіді поставив на вогонь 3 однакові каструлі з водою, в одну кинув моркву, в іншу поклав яйце, а в третю насипав каву. Через деякий час він вийняв з води моркву та яйце і налив у горнятко кави з каструлі. — Що змінилося? — Запитав він свою дочку. — Яйце і морква зварилися, а кава розчинилася у воді, — відповіла вона. — Ні, моя доню, це лише поверховий погляд на речі. Подивися — тверда морква, побувавши в окропі, стала м'якою та податливою. Крихке та рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однакових несприятливих обставин — окропу. Так і люди — сильні зовні можуть розклеїтись і стати слабаками там, де крихкі та ніжні лише затвердіють та зміцніють… — А кава? — спитала дочка — О! Це найцікавіше! Кава повністю розчинилася в новому ворожому середовищі і змінила його — перетворила окроп на ароматний напій. Є особливі люди, які змінюють самі обставини і перетворюють їх на щось нове і прекрасне, отримуючи користь і знання із ситуації…