#поезія Не сумуй, самому сумно, Знову їдемо о пʼятій, Потяг, чай, нові квартири, Вечір тишею гнітить. Все забутнє - незабутнє, Будеш знов мене чекати, Знаєш, Музо, я ще вірю, Просто так воно болить… Переїзди, перебої, Світло є, немає світла, Знову гавкав генератор, Ти ховалася під стіл, Де ми їдемо з тобою? І які чекають битви? Зафіксую просто дати, Розділю життя навпІл. Не дивися так, стискає, Аж у горлі, десь у спИні, Відчуваю цю тривогу, Як наближення грози, Добре, ти хоч надихаєш, Я тебе вже не покину, Знов обнюхуєш порОги, Бога в гості запросИ. У вікні ти тільки тінню, Дім новий ще дихав дивно, Теплі дУхи інших вулиць, Майже схожі на живих. Тьмяне місто рівних ліній, Небо тут буває сИнім? Львове мій, давно не чулись, Ти у справах, я десь біг … Ми допишемо романи, ПоживИ, бо хто закличе, Дивні образи магічні, Зачаровані слова? Мир хтозна, коли настане, Хто війні загиблих лічить? Ти життя сприймай критично, І усе діли на два… Не забула, як у місті, Заколисує дощАми? Уночі крадеться тиша, Ти лягаєш у кутку. Ми упОраємось, звісно, Є незриме щось між нами, Час любов безжально крИше, Водить нас на повідкУ. Будем їхали. Надовго? Я не знаю, просто знову, Прилетить метелик чорний, З її білого плечА. Певно, не віддали бОргу, Щось таки ми винні Львову, Най згубили б на пероні, Свою київську печАль… Василь Зима

#поезія Вона любила дощ, а дощ любив її… Приходив уночі, сідав на підвіконні, Він знав про неї все, читав її вірші І цілував її простягнуті долоні. Смішний романтик дощ у душу заглядав, Він плакав про своє, у шибку бив щосили. Він знав, що він пропав, і мріяв про одне, Щоби вона його так само полюбила. Вона ділила з ним і радість, і печаль, І сльози під дощем здавалися водою, Котились по лиці, немов гірський кришталь. Їх бережно збирав і забирав з собою. Вона любила дощ, а дощ любив її, Тихенько обіймав її тендітні плечі, Він спокій дарував і мир її душі, Він рятував її від болю й порожнечі. Руслана Василів

#поезія Ти була потребою – не пристрастю, Звичкою тримати все в тіні. Ти прийшла і просто залишилася, Проростала клятвою в мені. Змовою – без драми недоречної, Порожнеча, вистуджена з дна, Кинула мене під ноги вечору – Сам в своїх обіймах доживав. Не була ні щастям, ані втратою, Без надриву душ, без передмов – Захололо серце, під лопаткою Оселився біль – моя любов. У легенях пилом недоречності, Сіллю в ранах, глибиною в світ, Безозвучним криком – став залежним я, Поглинала все живе в мені. Світла не несла, лише окравою Огортала пам'ять і печаль. Чорним обеліском в серці зраненім Стала у надмірності мовчань. Ніч лягає саваном розвітреним, А думки – як птахи об шибки: Ти мені ні полум'ям, ні зливою Не зосталась, витліла – лиш дим. Крає скальпель втрату – геометрія Пережитих днів тепер тягар. Цвинтарне затишшя. Не розгледів я: Пила з мене сили і життя. 25.07.2025 Олеся Репа

#поезія Любов не печальна, а тільки приносить печаль від того, що вона нездійсненна і вдержати її неможливо. Е.М.Ремарк, "Чорний обеліск". Ти була потребою – не пристрастю, Звичкою тримати все в тіні. Ти прийшла і просто залишилася, Проростала клятвою в мені. Змовою – без драми недоречної, Порожнеча, вистуджена з дна, Кинула мене під ноги вечору – Сам в своїх обіймах доживав. Не була ні щастям, ані втратою, Без надриву душ, без передмов – Захололо серце, під лопаткою Оселився біль – моя любов. У легенях пилом недоречності, Сіллю в ранах, глибиною в світ, Безозвучним криком – став залежним я, Поглинала все живе в мені. Світла не несла, лише окравою Огортала пам'ять і печаль. Чорним обеліском в серці зраненім Стала у надмірності мовчань. Ніч лягає саваном розвітреним, А думки – як птахи об шибки: Ти мені ні полум'ям, ні зливою Не зосталась, витліла – лиш дим. Крає скальпель втрату – геометрія Пережитих днів тепер тягар. Цвинтарне затишшя. Не розгледів я: Пила з мене сили і життя. 25.07.2025 Олеся Репа

Не любити тебе — не можна. Володіти тобою — жаль. І хвилина діяння кожна Випромінює нам печаль. Бути разом… в однім цілунку. Злить уста і серця свої. Тільки в хвилі нема порятунку… Плачуть вночі лишень солов’ї… Ти в хвилину чуттєвої бурі Не віддайся мені, дивись, Бачиш вечора крила похмурі? То над нами вони зійшлись. Хай нам кажуть: любити можна Тільки раз. Того разу й жаль, І щаслива хвилина кожна Випромінює нам печаль. Не ховайся в зволоженім зорі, Бо розгойдані береги Поглинаючих фантасмагорій Будуть завжди нам дорогі. Ні! Знайти і в чуттєвих бурях Не перейдену нами грань, Щоб не відати днів похмурих, Щоб не знати про гнів прощань. Не любити тебе — не можна, та й любитись з тобою — жаль, бо хвилина кохання кожна випромінює нам печаль. Микола Вороний

#поезія Не  любити  тебе  -  не  можна. Володіти  тобою  -  жаль. І  хвилина  діяння  кожна Випромінює  нам  печаль. Бути  разом...  в  однім  цілунку. Злить  уста  і  серця  свої. Тільки  хвилі  нема  порятунку... Плачуть  вночі  лишень  солов'ї... Ти  в  хвилину  чуттєвої  бурі Не  віддайся  мені,  дивись, Бачиш  вечора  крила  похмурі? То  над  нами  вони  зійшлись. Хай  нам  кажуть:  любити  можна Тільки  раз.  Того  разу  й  жаль, І  щаслива  хвилина  кожна Випромінює  нам  печаль. Не  ховайся  в  зволоженім  зорі, Бо  розгойдані  береги Поглинаючих  трансмагорій Будуть  завжди  нам  дорогі. Ні!  Знайди  і  в  чуттєвих  бурях Не  перейдену  нами  грань, Щоб  не  відати  днів  похмурих, Щоб  не  знати  про  гнів  прощань. Не  любити  тебе  -  не  можна, то  й  любитись  з  тобою  -  жаль, бо  хвилина  кохання  кожна випромінює  нам  печаль. Василь Стус

#поезія День за днем минає, Крок за кроком йду. Що мене чекає? Що я віднайду? Може щастя крихту, Чи із сліз дощі? Чи печаль, чи втіху, А чи біль душі? Йду я і не знаю, Що в наступнім дні. Ранки зустрічаю, Й погляди живі. Та іти потрібно, До кінця, завжди. І прожити гідно, І гріхи нести. Бо гріхів багато, В кожного із нас. Лиш би силу мати, Визнать їх в свій час. І не зупинятись, Крок за кроком йти. Тільки би не здатись, Й хрест свій донести... ВІТА ІГНАТКО

#new_ukrainian_music #українська_музика #що_послухати #для_настрою Dorofeeva & Positiff - Смак-печаль (2025) https://www.youtube.com/watch?v=g5fLJmOfYZk

#музика #шоубіз Десятого липня, через п’ять років після припинення існування гурту «Время и стекло», Dorofeeva та Positiff повернулись у дуеті з піснею «Смак-печаль». За лічені дні пісня підкорила чарти музичних платформ із загальним прослуховуванням у понад 2,5 млн станом на зараз. Одразу після релізу трек завірусився у мережах та став трендом. Користувачі створюють дедалі більше відео під цей звук. Ліпсинки, танці, колажі, реклама — пісня стала саундтреком для різної творчості фанатів. Про успіх «Смаку-печалі», що за короткий час після релізу став хітом та новим трендом: https://suspilne.media/culture/1069991-novij-trend-pid-smak-pecal-dorofeeva-ta-positiff-ak-pisna-pidkorue-tiktok/?utm_source=copylink&utm_medium=ps

"Забуття" Та не потрібен ти мені... На щастя... чи на жаль? Вже квіти всі зронили пелюстки. Муркоче котиком печаль. Я більш не прагну вороття, Ні теплих поглядів, ні мрій. Хоча й згадати не змогла б, Яким ти був.... моїм? Так ніжно-лагідно-ласкаво Зів'яли почуття... Думки-пелюстки закружляли І склали слово "забуття". 26.07.23 ©Ірина Вірна #віршотерапія #поезія #irina_virna