#міфологія #фольклор #фентезі Останній Чугайстерів танець Рік 2154. Світ став ідеально чистим, раціональним і нестерпно неорганічним. Природа існувала лише у цифрових архівах та заповідниках, керованих дронами. Але існувала одна аномалія, одна ділянка, куди досі боялася ступити нога людини-будівельника — Чорний Ліс. Цей реліктовий праліс, що виріс на місці колишніх Карпат, був останнім непідкореним царством. У центрі цього царства, серед вікових дубів, жила Марічка (20 років). Вона була не просто знахаркою чи травницею; вона була живим вузлом між світом людей та світом духів. Її одяг був витканий із ліан та моху, а очі знали мову, якої не знав жоден комп'ютер — мову шелесту листя. Вранці, коли проміння сонця, відбиваючись від сірих хмар, ледве проникало крізь густе склепіння, Марічка знайшла попереджувальний знак. Це був великий, просочений смолою уламок дубової кори, на якому був випалений один-єдиний символ — трикутник, що падає. Це був знак від найдавніших духів: "Вони прийшли". «Вони» — це була Корпорація "Аріадна", архітектори неорганічного майбутнього. Вони планували останній, фінальний акт "очищення": зрівняти Чорний Ліс із землею і побудувати на його місці "Місто Ідеальної Логістики". Їхніми головними інструментами були дрони-випалювачі та потужні звукові установки, що "висушували" магію, генеруючи ультразвуковий "Білий шум". Того ж вечора Марічка вирушила до Центральної Галявини — місця, де межа між світами була найтоншою. Вона знала, що там знайде його. Чугайстер, на ім'я Зеліян, чекав. Він був не просто високий, він був високий, як столітня сосна, і худий, як тінь на світанку. Його тіло було сумішшю моху, кори та переплетених гілок, а замість одягу — суцільний вихор опалого листя. Його очі світилися фосфоресцентним світлом гнилих пнів, сповненим вічної туги та люті. Зеліян не говорив словами. Він спілкувався мовою тріску гілок, що було гнівом, і шелесту листя, що було скорботою. «Тріск! Ши-і-і-іп!» — передавав він. — «Шум їхній розриває сітку. Я танцюю, танцюю вічно, щоб залатати дири, але вони все ширші. Моєї сили мало». Чугайстер, за міфами, невпинно танцював, щоб зловити Мавок і вберегти людей. Тепер він танцював, щоб уберегти Ліс від людей. Марічка притулилася до його коліна, відчуваючи холод кори. «Зеліяне, що робити? Вони тут, вони заходять глибше. Їхній "Білий шум" змушує духів ховатися. Навіть Мавки слабшають». «Гх-хрр! (Голос був схожий на скрип вікового дерева). Ти повинна. Знайти. Пісню». Зеліян вказав на захід. "Джерело Забутих Пісень". Це був старий мегаліт (дольмен) глибоко в надрах Лісу, де, за легендами, зберігалася первісна, долюдська енергія. Якщо Марічка відновить Пісню, Ліс прокинеться і зможе відбити атаку. Це була її місія. Наступного дня вторгнення розпочалося. Дрони-випалювачі, що виглядали як чорні, хижі комахи з палаючими маніпуляторами, проникали углиб Лісу. З неба спускалися звукові установки "Аріадни", які генерували пульсуючий, низькочастотний ультразвуковий "Білий шум", що діяв на духів, як отрута. Марічка рушила до мегаліту. Її шлях став випробуванням. На березі висохлого струмка вона зустріла Мавку-Королеву. Мавка, ослаблена шумом, перетворилася на агресивного, сірого духа-паразита. Її краса зникла, обличчя було викривлене від болю. Вона спробувала заманити Марічку у висохлу пастку. Марічка знала: Мавку можна врятувати лише абсолютною чистотою. Вона дістала старовинне зілля з ранкової роси та почала співати. Пісня була простою, як дзюрчання струмка. Мавка здригнулася, сірий наліт зник, і вона, втомлено посміхнувшись, вказала Марічці дорогу. Далі її шлях пролягав через болота, де вона зустріла Водяника. Він був не величний, а жалюгідний: його тіло, сплетене з водоростей та корчів, було покрите патьоками іржі, а його очі були тьмяними, як мутна вода. «Вода скінчилася. Я — іржа», — прошепотів він голосом, схожим на булькання. Марічка віддала йому свою останню чисту воду. Водяник відповів взаємністю: «Візьми. Це те, що залишилося від кришталевої течії. Це — кришталева сльоза.» Це був прозорий, гладкий камінь — ключ до мегаліту. Тим часом Зеліян вів свою безперервну битву. Він постійно відволікав дрони: створював вихори листя, візуальні ілюзії, змушуючи машини на повному ходу натикатися на вікові дуби. Це був танець на виснаження, його тіло з кори почало тріскатися. Марічка, знесилена, нарешті досягла мегаліту. Це був дольмен — величезний, позеленілий від моху камінь, що височів посеред галявини. Він мав форму вуха, що мовчазно слухало віки. Вона вставила "кришталеву сльозу" Водяника у поглиблення. Камінь почав вібрувати, випромінюючи низький, як гудіння землі, звук. У цей момент Зеліян, зібравши свої останні сили, підійшов до головного джерела шуму — потужної звукової вежі "Аріадни". Він почав свій останній, найвеличніший танець. Він крутився у шаленому вихорі, його тіло сяяло гнилим світлом, створюючи акустичний вихор, що мав протистояти ворожому шуму. Марічка, керуючись енергією мегаліту, заспівала стародавню пісню Лісу. Це була не мелодія, а вібрація — чиста, низькочастотна, могутня. Цей звук, що йшов із самої землі, був антиподом "Білого шуму". Пісня прокотилася Лісом. Вона резонувала з квазікристалами в електроніці дронів (тим несподіваним науково-фантастичним елементом, який завжди присутній на межі світів). Дрони, які раніше були невразливі, почали виходити з ладу. Звукова вежа "Аріадни" тріснула і рухнула, а сам Чорний Ліс прокинувся: мох ожив, дерева гнулися, ліани, наче зелені змії, захоплювали машини. Ліс переміг. Корпорація, отримавши величезні втрати, відступила, класифікувавши територію як "аномальну та економічно невигідну". Але перемога мала свою ціну. Чугайстер Зеліян, виснажений після свого "танцю смерті", не зник. Він зупинився на самому краю Лісу і почав повільно перетворюватися. Його тіло з кори та гілок стало товстішим, потужнішим, і він перетворився на гігантське, вічне, мовчазне дерево. Він став не просто духом, а фізичною межею, непрохідним щитом. Марічка залишилася Хранителькою. Її битва не закінчена, бо людська дурість вічна, але тепер у неї був фізичний щит та відновлена магія. Люди будуть приходити до Лісу, але вони більше не зможуть його перемогти. Вона підійшла до дерева-Зеліяна і торкнулася його грубої, вічної кори. Ліс тихо дихав, відновлюючи свої сили. Марічка знала, що відтепер її обов'язок — співати. І доки вона співатиме свою просту, чисту пісню, останній дикий ліс у світі буде жити. Вона підняла очі на обрій, де панували сірі, ідеальні міста, і в її погляді читалася спокійна, але рішуча обіцянка: Світ духів знову сильний.

#кіно 🔥 Фентезі-роман Ольги Навроцької «Хорт. Перший характерник» екранізують — проєкт отримав грант від УКФ. Як повідомила PR-служба проєкту, творці — режисер Алан Бадоєв і письменниця Ольга Навроцька — здобули грант від Українського культурного фонду (УКФ) на створення сценарію першої серії фільму, а також анімаційного трейлера та музичного оформлення. Робота над проєктом уже стартувала: команда розпочала виробничі процеси, що охоплюють сценарну розробку та підготовку до візуального представлення майбутньої епічної стрічки. За словами креаторів, цей грант став важливою віхою у розвитку українського фентезі — спробою поєднати національні міфи, сучасну візуальну культуру та актуальний історичний контекст. Сюжет майбутнього фільму описують як боротьбу злом, що приходить із Північного Сходу. Прокидається головний герой — Хорт, створений для битви, вихований богинею смерті та загартований у козацькому середовищі. Щоб урятувати світ, йому доведеться згадати, ким він був, і нарешті стати тим, ким був призначений від самого початку. У цій історії сплелися магія, гумор, міфологія та героїчна боротьба.

“Діти вогненного часу” Мія Марченко, Катерина Пекур Видавництво Readberry Перші дні повномасштабного вторгнення, евакуація, на вокзалі Києва не проштовхнутися. Літня пані зі своєю онукою Катею намагається сісти на евакуаційний потяг, аж тут раптом Катя зникає. Кудись наче у стіну. Дивна істота з недобрими намірами викрала дитину і забрала її у Завокзалля, де Каті відкрився інший світ, наповнений духами, що належать до міфології різних народів. Кобольди, повітрулі, водяники, згадуються шубін і полудниця... А ще класний мишвертень Станіслав) І от весь цей світ теж на межі катастрофи, і його потрібно рятувати. На щастя, Катя начитана смілива підлітка, тож разом з духом Августином вони беруться за цю справу. Це не просто книга, це суцільний контраст. У ній цікаво переплетені міфологія, елементи казки та сувора болюча реальність, і я цього геть не очікувала. Анотацію я, походу, читала дупою, не знала, як багато тут буде сучасності, і вже на перших сторінках накрутила себе до сліз. Дуже символічно вийшло - читати про початок війни та евакуацію у закладі з назвою Little Mariupol. І це, до речі, був не останній раз, коли я плакала над книгою. Бо місцями вона била в саме серденько. Це такий солідний товстунець, але я його буквально проковтнула за 4 підходи. Бо написано класно, захопливо, з сучасними жартиками та мемами, з очевидними насмішками над coвком і концентрованою ненавистю до pycні. А ближче до фіналу спіймала себе на думці, що це як гарна історія з мораллю і правильно розставленими акцентами, з якої можна зробити очевидно правильні висновки щодо добра та зла. Мені, як дорослій, було цікаво, і підліткам теж може бути. Це перша частина серії, але кліфгенгера у книзі немає. Хоча це не заважає мені чекати на другу частину. Бо історії ще є куди розгортатися. #книжковий_відгук #Лана_читає

Вітаю, смертні. 👁️ Це я, Вій. Хто краще за мене може провести вас стежками легенд і міфів, що відкривають двері до потойбічного світу? Сьогодні я розкажу вам про п’ять захопливих історій із різних куточків світу, які розкривають таємниці життя після смерті. Тримайтеся міцно, бо зазирнемо за завісу між світом живих і тіней. 1. Україна: Легенда про Мавку У нашій рідній землі ходить легенда про Мавок — душі молодих дівчат, які загинули до заміжжя. Вони живуть у лісах і заманюють подорожніх піснями або своїм чарівним виглядом. Говорять, якщо людина потрапляє в їхні тенета, то вже не повертається назад. Потойбічний світ у цій легенді представлений як гармонійне, але небезпечне місце, де закони природи перетинаються з духами. 🌲🌙 👉 Мораль: Поважайте природу і не грайтеся з її таємничими силами, бо вони вас не пожаліють. 2. Японія: Легенда про Юрей У японському фольклорі є духи померлих, які не можуть знайти спокій через невирішені справи або сильні емоції. Їх називають Юрей. Вони зазвичай з'являються в білих поховальних шатах із розпущеним волоссям, що символізує зв'язок зі світом мертвих. Одні Юрей мстяться за заподіяне їм зло, інші шукають захисту. 🥀 👉 Мораль: Завжди дбайте про свої обіцянки і не залишайте невирішених справ. Те, що недороблено за життя, може переслідувати вас і після смерті. 3. Ірландія: Легенда про Банші Банші — це дух, який оголошує про смерть плачем або співом. Вона є провісником, що супроводжує душу померлого на той бік. Її плач чують тільки ті, кого чекає горе. Легенди говорять, що Банші з'являється біля річок або старих замків. Її образ — це сумна, але велична істота, яка підтримує зв’язок між світами. 🌫️👻 👉 Мораль: Життя — це лише мить, і треба цінувати кожну хвилину. 4. Мексика: Легенда про Сінтеотль і День мертвих У міфології ацтеків Сінтеотль був богом маїсу, який символізував життя, смерть і відродження. Його культ знайшов своє відображення у сучасній традиції Дня мертвих, коли живі вшановують померлих, готують їхні улюблені страви й прикрашають вівтарі. У цей день вважається, що душі повертаються до своїх близьких, щоб разом провести час. 💀🌺 👉 Мораль: Смерть — це не кінець, а лише частина великого циклу життя. 5. Давній Єгипет: Легенда про Озіріса Єгипетська міфологія розповідає про Озіріса, бога потойбічного світу. Після того як його вбив брат Сет, Ісіда зібрала його тіло і воскресила чоловіка, зробивши його володарем світу мертвих. Озіріс судить душі померлих, зважуючи їх серця на терезах Маат. Якщо серце важке від гріхів, душа не потрапляє до полів блаженства. ⚖️🌟 👉 Мораль: Дбайте про свої вчинки, бо кожен із них залишає відбиток у вашій душі. Ці легенди показують, що кожен народ бачить потойбічний світ по-своєму, але всі вони мають одну спільну рису: смерть — це лише частина великого шляху. Цінуйте життя, будуйте чистий і щирий шлях, адже навіть у світі тіней є своя правда. Завжди з вами, Вій 👁️✨ #fan_art #супер_порада #супер_факт

Назва: "Одного разу на цвинтарі" Автор: Ігор Снятинчук Жанр: містика, фентезі Читає: Хеля Аудіокнига: https://youtu.be/Gpv-UPYJYro Текстова версія оповідання: https://arkush.net/book/7579 Ілюстрація: згенеровано ШІ 📚"Ми, українці, споконвіку у щось віримо: у богів, у духів стихій та пір року, у потойбічні світи та паралельні виміри. Подібні вірування часто перетворювалися у народні легенди та міфи, які ми так любимо читати та переказувати з покоління в покоління. Міфологія нашого народу дуже багата, але меж для неї не існує, тож розширимо їх ще більше. Гайда творити нові міфи!"📚 Озвучено та опубліковано з особистої згоди автора. Більше творів Ігоря Снятинчука знайдете на "Аркуші" автора: https://arkush.net/user/4564 °°° #рудакнигарня #руда_книгарня #хеля #аудіокнига #аудіокниги #аудіокнигиукраїнською #сучукрліт #диктор #озвучка #література #книги

#книжковий_відгук Г.Ф.Лавкрафт Том №1 від видавництва Жупанського 💭 Якщо чесно, я не знаю як писати відгук на такий скажений об'єм творів і інформацію по ним. Тому коротенький огляд + біографія, бо це важливо для сприйняття творчості. 📝Отже, це перший том - Лавкрафт ще в пошуках себе та тільки на етапі створення унікального світу, тож намішано багато: грецька та єгипетська міфологія, косміцизм, Атлантида, ксенофобія автора, готичні прокляття, новий унікальний бестіарій. Найбільше в томі оповідань з циклу сновидінь, і це не найлегше читання для першого разу, тут мені сподобались : "Поляріс", "Ньярлатотеп", "Пам'ять", "Азатот". Також є фундамент для міфів Ктулху ("Дагон", "Храм"(🖤)"Що приносить місяць"), тема прокляття роду("Щури у стінах", "Покинутий будинок", "Зачаєний жах") та реалізм(комедія "Люба Ерменґард", "Жах Ред Гука"). ✅ Якщо бажаєте класичного Лавкрафта в загальному уявленні - то починайте з оповідок прокляття роду. А тепер до біографії автора: ⚫ Батьки загинули у божевільні з інтервалом у 12 років; ⚫ З дитинства захоплювався астрономією, міфологією, звідси взялась база творів. Видавав свою газету та мав власну лабораторію у віці до 10 років. ⚫ Не закінчив освіту через стан здоров'я та постійні нервові зриви. ⚫ Після смерті дідуся сім'я остаточно збанкрутувала. ⚫ За станом здоров'я міг працювати лиш "вільним" письменником, це не приносило коштів. За життя не було видано жодної книги. ⚫ Був одружений на українці Соні Грін, але це не мало успіху. ⚫ Після переїзду до Нью-Йорка загострилась ксенофобія автора, наслідки бачимо у "Вулиця", "Жах Ред Гуку". ⚫ Доживав життя у скруті, постійному недоїданні, що і призвело до загострення хронічних хвороб та онкології. Тож, враховуючи все, не дивно що автор має статус короля химерщини та є творцем незбагненного жаху. #що_почитати #лавкрафт #літературний_флюгер

Міфологія України багата на різноманітних істот, які існували на межі між реальним та потойбічним світами. Ці створіння нерідко мали значний вплив на життя людей і відображали вірування, страхи та уявлення наших предків про світ. В літературі вже звично можна побачити прийом, коли сюжет будується навколо життя міфологічних істот - від класичної "Лісова пісня" і до сучасного фентезі "Навіяні". https://www.rbc.ua/rus/styler/11-neymovirno-krutih-mifichnih-istot-ukrayinskogo-1728623790.html#google_vignette

Назва: "Злий геній в рожевому" Авторка: Рін Марі Жанр: містика, фентезі, гумор Читає: Хеля Аудіокнига: https://youtu.be/ga0XI8pUCogТекстова версія оповідання: https://arkush.net/book/7809 Ілюстрація: згенеровано ШІ 📚"Ми, українці, споконвіку у щось віримо: у богів, у духів стихій та пір року, у потойбічні світи та паралельні виміри. Подібні вірування часто перетворювалися у народні легенди та міфи, які ми так любимо читати та переказувати з покоління в покоління. Міфологія нашого народу дуже багата, але меж для неї не існує, тож розширимо їх ще більше. Гайда творити нові міфи!"📚 Озвучено та опубліковано з особистої згоди авторки. Більше творів Рін Марі знайдете на "Аркуші" авторки: https://arkush.net/user/109 °°° #рудакнигарня #руда_книгарня #хеля #аудіокнига #аудіокниги #аудіокнигиукраїнською #сучукрліт #диктор #озвучка #література #книги

Привіт, смертні! Це ваш старий знайомий, Тор, і сьогодні я розповім вам, як влаштований наш світ... ну, точніше, як це бачимо ми, боги Асґарду. Скандинавська міфологія не така проста, як здається, і світ у нас трохи складніший, ніж просто Земля і небо. Приготуйтеся до подорожі через дев'ять світів, коріння та гілки дерева Іґґдрасілль. 1. Іґґдрасілль: Дерево життя 🌳 Наш світ тримається на величезному, древньому дереві Іґґдрасілль. Його гілки простягаються через весь космос, об'єднуючи дев'ять світів. Це дерево — серце всього, що існує. Так що, якщо раптом десь побачите велике дерево — не рубайте його, може, це паросток Іґґдрасілля. Хочете знати більше? Ну, слухайте далі. 2. Асґард: Дім богів 🏛 Почнемо з найважливішого — Асґард. Це мій дім і дім всіх богів, включно з моїм мудрим батьком Одіном та слабким Локі. Тут ми живемо у величних палацах і тримаємо все під контролем... ну, майже все. Саме тут відбуваються всі великі вечірки та, звісно, підготовка до Рагнароку. 3. Мідґард: Світ людей 🌍 Ваш світ, Мідґард, розташований десь посередині. Він пов'язаний з Асґардом райдужним мостом, відомим як Біфрест. Так, це той самий міст, по якому я часто мчу, тримаючи в руках свій молот. Мідґард — це місце, де живуть люди, де відбувається ваша боротьба за життя, мир і спокій. І, звісно, місце, де я іноді рятую вас від чергового монстра або божевільного трюку Локі. 4. Йотунгейм: Світ велетнів 🧊 Якщо думаєте, що бути велетнем — це просто бути великим, ви не знаєте Йотунгейму. Це царство холодних велетнів і льоду. Їхня сила неймовірна, і вони частенько намагаються створити нам проблеми. Але не хвилюйтеся, мій молот завжди напоготові, щоб трохи охолодити їхній запал. 5. Муспельгейм: Світ вогню 🔥 А ось протилежність Йотунгейму — це Муспельгейм, царство вогню і полум'я. Там править Суртр, гігант із полум’яним мечем. Вони явно не люблять холодні дні й готові влаштувати Рагнарок будь-якої миті... тож, як ви розумієте, нам доводиться тримати вогнегасники на готові. 6. Альфгейм: Світ світлих ельфів ✨ Альфгейм — це місце, де живуть світлі ельфи. Вони справжні майстри магії та світла, їхня краса і чарівність неймовірні. Навіть я іноді можу загубитися в їхніх хитросплетіннях магії. Вони допомагають тримати рівновагу між світами, що іноді стає дуже корисним. 7. Свартальфгейм: Світ темних ельфів і карликів 🛠 Темні ельфи та карлики живуть у Свартальфгеймі. Не дивуйтеся, якщо вас туди не запросять — це місце для майстрів ковальського мистецтва. Саме тут створюють такі речі, як мій молот Мйольнір. Темні ельфи — хитрі, але якщо щось ламається, я завжди знаю, де знайти найкращих майстрів. 8. Ніфльгейм: Світ туману і льоду ❄️ Ніфльгейм — це царство холоду і туману. Тут завжди панує вічний мороз. Це одне з найпохмуріших місць у Всесвіті, і навіть моє блискавичне світло тут виглядає дещо приглушеним. Саме тут розташоване джерело всіх річок, включно з Ґйоллом, що тече до світу мертвих. 9. Гельхейм: Царство мертвих 🕸 І, нарешті, Гельхейм — це світ мертвих, яким править моя люба племінниця Гель (вона наполовину жива, наполовину мертва — таке вже в неї життя). Це місце, де перебувають ті, хто не потрапив до Валгалли. Тут усе трохи моторошне, але це частина нашого світу, яку ми всі повинні прийняти. Як бачите, наш світ не такий простий, як здається. Дев'ять світів, кожен зі своїми мешканцями та власними законами. Але не хвилюйтеся, поки я тут зі своїм молотом, усі світи залишаються на місці. Будьте в безпеці та пам'ятайте: я завжди поруч... десь між Мідґардом і Асґардом. ⚡️🛠 Ваш Тор #fan_art #супер_факт #міфологія