Події

Огляд подій Мої події

Блоги

Огляд блогів

Спільноти

Огляд спільнот Вподобані спільноти Мої спільноти

Клуби

Огляд клубів Мої клуби

Більше

Популярні Дописи Розробникам

Пошук

Знаходьте цікавих людей, створюйте нові зв’язки та залучайте нових друзів

  • Микола Мусієнко додає фото
    2025-12-14 13:20:33 ·
    🥟🥟 У 1964 р. відкрилася ця відома пельменна у Харкові. І жодного разу за всі ці роки не закривалася. Пережила розвал Союзу, буремні дев’яності, фінансові кризи 1996/2000/2008. Початок війни 2014. Не закрилася і зараз. Працює під обстрілами у прифронтовому місті.

    💪 Це історія смачних традицій, які дарують настрій вже 61 рік! Переконалися на цьому разом із Сергієм Кальницьким, волонтером і співзасновником БФ Святослава Хороброго.

    💪 Це історія міста, яке живе своє життя.

    🎄 Це історія людей, які гуляють по різдвяно прикрашених парках і вулицях, ходять у театри, зустрічаються, як і 20 років тому «під градусником» (біля станції метро Історичний музей).

    🇺🇦 Це місто з мільйоном підприємницьких і волонтерських історій, наше місто.
    🥟🥟 У 1964 р. відкрилася ця відома пельменна у Харкові. І жодного разу за всі ці роки не закривалася. Пережила розвал Союзу, буремні дев’яності, фінансові кризи 1996/2000/2008. Початок війни 2014. Не закрилася і зараз. Працює під обстрілами у прифронтовому місті. 💪 Це історія смачних традицій, які дарують настрій вже 61 рік! Переконалися на цьому разом із Сергієм Кальницьким, волонтером і співзасновником БФ Святослава Хороброго. 💪 Це історія міста, яке живе своє життя. 🎄 Це історія людей, які гуляють по різдвяно прикрашених парках і вулицях, ходять у театри, зустрічаються, як і 20 років тому «під градусником» (біля станції метро Історичний музей). 🇺🇦 Це місто з мільйоном підприємницьких і волонтерських історій, наше місто.
    22переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Тетяна Савіна додає 1 Фото до альбому СВЯТО_ КОЖНОГО_ ДНЯ
    2025-12-01 08:21:32 ·
    День без мистецтва
    1 грудня відзначається “День без мистецтва” (Day Without Art). Цей день був створений для того, щоб привернути увагу суспільства до важливості мистецтва в нашому житті та згадати тих діячів культури та мистецтва, які помер від СНІДу.

    Започаткування Дня без мистецтва
    День без мистецтва був започаткований у 1989 році нью-йоркською групою “Візуальний СНІД” як національний день дій та жалоби у відповідь на кризу, спричинену СНІДом. У першому заході взяли участь понад 800 американських мистецьких та СНІД-груп, які проводили різноманітні заходи — від закриття музеїв до організації спеціальних виставок на тему СНІДу. 1

    Перехід до “Дня без мистецтва”
    У 1998 році подію перейменували на “День без мистецтва”, додавши лапки, щоб підкреслити включення мистецьких проектів, присвячених пандемії СНІДу, та заохотити до участі митців, які живуть з ВІЛ. Ця зміна ознаменувала перехід від дня жалоби до дня дії та обізнаності, підкресливши проактивну роль мистецтва у подоланні кризи.

    Глобальний вплив та участь
    З моменту свого заснування “День без мистецтва” перетворився на глобальну подію, в якій беруть участь близько 8 000 національних і міжнародних музеїв, галерей, мистецьких центрів та інших організацій. Ці установи проводять різноманітні заходи, від виставок і перформансів до освітніх програм, щоб привернути увагу до поточної пандемії СНІДу. 2

    Такі установи, як Музей сучасного мистецтва та Музей Соломона Гуггенхайма, беруть участь в акції в унікальний спосіб, наприклад, проводячи виставки з порожніми рамами або завішуючи свої будівлі великими чорними стулками. Ці дії є потужними символами порожнечі, яку залишили митці, що померли від СНІДу.

    Відзначення Дня без мистецтва
    День без мистецтва можна відзначати різними способами: від вшанування пам’яті митців, які постраждали від СНІДу, до організації заходів, які продовжують підвищувати обізнаність про цю хворобу. Мистецькі галереї часто влаштовують виставки робіт митців, які постраждали від СНІДу, надаючи простір для роздумів про їхній внесок і вплив хвороби.

    Цей день також слугує для того, щоб згадати і вшанувати різних митців і громадських діячів, яких торкнувся СНІД, таких як Фредді Мерк’юрі, Кіт Гарінг і Артур Еш. Їхню спадщину вшановують, підкреслюючи їхні таланти та внесок у відповідні галузі.

    “День без мистецтва” – важлива подія, яка не лише вшановує пам’ять митців та людей, що померли від СНІДу, а й слугує закликом до дій у боротьбі з хворобою. Він підкреслює життєво важливу роль мистецтва у підвищенні обізнаності та сприянні колективній відповіді на виклики у сфері охорони здоров’я. Щорічне відзначення цього дня продовжує надихати та мобілізувати спільноти по всьому світу.
    День без мистецтва 1 грудня відзначається “День без мистецтва” (Day Without Art). Цей день був створений для того, щоб привернути увагу суспільства до важливості мистецтва в нашому житті та згадати тих діячів культури та мистецтва, які помер від СНІДу. Започаткування Дня без мистецтва День без мистецтва був започаткований у 1989 році нью-йоркською групою “Візуальний СНІД” як національний день дій та жалоби у відповідь на кризу, спричинену СНІДом. У першому заході взяли участь понад 800 американських мистецьких та СНІД-груп, які проводили різноманітні заходи — від закриття музеїв до організації спеціальних виставок на тему СНІДу. 1 Перехід до “Дня без мистецтва” У 1998 році подію перейменували на “День без мистецтва”, додавши лапки, щоб підкреслити включення мистецьких проектів, присвячених пандемії СНІДу, та заохотити до участі митців, які живуть з ВІЛ. Ця зміна ознаменувала перехід від дня жалоби до дня дії та обізнаності, підкресливши проактивну роль мистецтва у подоланні кризи. Глобальний вплив та участь З моменту свого заснування “День без мистецтва” перетворився на глобальну подію, в якій беруть участь близько 8 000 національних і міжнародних музеїв, галерей, мистецьких центрів та інших організацій. Ці установи проводять різноманітні заходи, від виставок і перформансів до освітніх програм, щоб привернути увагу до поточної пандемії СНІДу. 2 Такі установи, як Музей сучасного мистецтва та Музей Соломона Гуггенхайма, беруть участь в акції в унікальний спосіб, наприклад, проводячи виставки з порожніми рамами або завішуючи свої будівлі великими чорними стулками. Ці дії є потужними символами порожнечі, яку залишили митці, що померли від СНІДу. Відзначення Дня без мистецтва День без мистецтва можна відзначати різними способами: від вшанування пам’яті митців, які постраждали від СНІДу, до організації заходів, які продовжують підвищувати обізнаність про цю хворобу. Мистецькі галереї часто влаштовують виставки робіт митців, які постраждали від СНІДу, надаючи простір для роздумів про їхній внесок і вплив хвороби. Цей день також слугує для того, щоб згадати і вшанувати різних митців і громадських діячів, яких торкнувся СНІД, таких як Фредді Мерк’юрі, Кіт Гарінг і Артур Еш. Їхню спадщину вшановують, підкреслюючи їхні таланти та внесок у відповідні галузі. “День без мистецтва” – важлива подія, яка не лише вшановує пам’ять митців та людей, що померли від СНІДу, а й слугує закликом до дій у боротьбі з хворобою. Він підкреслює життєво важливу роль мистецтва у підвищенні обізнаності та сприянні колективній відповіді на виклики у сфері охорони здоров’я. Щорічне відзначення цього дня продовжує надихати та мобілізувати спільноти по всьому світу.
    124переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Історичний календар додає фото
    2025-12-01 06:13:06 ·
    #історія #особистості
    1 грудня 1761: Марі Тюссо — Скульпторка, що зафіксувала обличчя Великої французької революції 🎭🩸
    Мадам Тюссо. Це ім'я сьогодні є світовим брендом, синонімом воскових фігур знаменитостей. Проте життя її засновниці, Марі Тюссо (уродженої Гросхольц), що народилася 1 грудня 1761 року, було набагато драматичнішим і навіть моторошнішим, ніж може здатися на перший погляд.

    Від королівських кіл до гільйотини

    Скульптурному мистецтву з воску Марі навчилася у лікаря Філіппа Кюртіуса, який мав успішну виставку в Парижі. До початку Французької революції вона здобула визнання, створюючи фігури для королівської родини, і навіть викладала мистецтво сестрі короля Людовика XVI.
    Однак 1789 рік зруйнував її спокійний світ. Революція перетворила її майстерність на інструмент нової влади. Після повалення монархії Марі була заарештована, і, щоб довести свою лояльність новому режиму та уникнути гільйотини, її змусили виконувати найстрашніші замовлення.

    Моульди смерті

    Марі Тюссо була зобов'язана створювати посмертні маски з відрубаних голів страчених — як королівських осіб (Людовика XVI та Марії-Антуанетти 👑), так і самих революційних лідерів, які згодом потрапили під колесо терору (Дантон, Робесп’єр). Ця жахлива праця дала її колекції унікальну, але й macabre (моторошну) історичну цінність. Вона стала одним із небагатьох свідків, які зберегли для історії "обличчя" найкривавішого періоду Франції.
    Після закінчення революційного хаосу, Марі переїхала до Великої Британії і, успадкувавши колекцію Кюртіуса та доповнивши її своїми "революційними" трофеями, відкрила постійну виставку у Лондоні. Завдяки драмі, що стояла за її фігурами, Музей Мадам Тюссо миттєво набув світової слави.
    #історія #особистості 1 грудня 1761: Марі Тюссо — Скульпторка, що зафіксувала обличчя Великої французької революції 🎭🩸 Мадам Тюссо. Це ім'я сьогодні є світовим брендом, синонімом воскових фігур знаменитостей. Проте життя її засновниці, Марі Тюссо (уродженої Гросхольц), що народилася 1 грудня 1761 року, було набагато драматичнішим і навіть моторошнішим, ніж може здатися на перший погляд. Від королівських кіл до гільйотини Скульптурному мистецтву з воску Марі навчилася у лікаря Філіппа Кюртіуса, який мав успішну виставку в Парижі. До початку Французької революції вона здобула визнання, створюючи фігури для королівської родини, і навіть викладала мистецтво сестрі короля Людовика XVI. Однак 1789 рік зруйнував її спокійний світ. Революція перетворила її майстерність на інструмент нової влади. Після повалення монархії Марі була заарештована, і, щоб довести свою лояльність новому режиму та уникнути гільйотини, її змусили виконувати найстрашніші замовлення. Моульди смерті Марі Тюссо була зобов'язана створювати посмертні маски з відрубаних голів страчених — як королівських осіб (Людовика XVI та Марії-Антуанетти 👑), так і самих революційних лідерів, які згодом потрапили під колесо терору (Дантон, Робесп’єр). Ця жахлива праця дала її колекції унікальну, але й macabre (моторошну) історичну цінність. Вона стала одним із небагатьох свідків, які зберегли для історії "обличчя" найкривавішого періоду Франції. Після закінчення революційного хаосу, Марі переїхала до Великої Британії і, успадкувавши колекцію Кюртіуса та доповнивши її своїми "революційними" трофеями, відкрила постійну виставку у Лондоні. Завдяки драмі, що стояла за її фігурами, Музей Мадам Тюссо миттєво набув світової слави.
    Like
    1
    158переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Бровари та Броварський регіон публікує посилання
    2025-11-26 05:20:39 ·
    «Епоха, яка була знищена голодом»: музей Івана Гончара показав перші оцифровані архівні фото українців
    #history_of_Ukraine #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна #Новини_України
    https://brovaryregion.in.ua/?p=46287
    «Епоха, яка була знищена голодом»: музей Івана Гончара показав перші оцифровані архівні фото українців #history_of_Ukraine #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна #Новини_України https://brovaryregion.in.ua/?p=46287
    BROVARYREGION.IN.UA
    «Епоха, яка була знищена голодом»: музей Івана Гончара показав перші оцифровані архівні фото українців
    Зацифрування унікальних світлин стало можливим завдяки коштам, зібраним на Різдвяному Куражі. У дні, коли українці вшановують пам’ять заморених штучним голодом у 20 столітті людей різних поколінь, що жили на теренах України, Музей Івана Гончара оприлюднив сотні фото, на яких — ті, хто населяв тер
    200переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • NAnews Israel News публікує посилання
    2025-11-25 16:27:12 ·
    «Детали»: Александровское подворье хотят передать российской структуре, обвиняющей Израиль в «резне 7 октября» и продвигающей более 170 выставок о «геноциде палестинцев».

    В материале «Деталей» от 25 ноября 2025 года журналист Никита Аронов пишет, что переговоры о передаче Александровского подворья — это не дипломатическая формальность, а решение с серьёзными политическими и идеологическими последствиями.

    Аронов подчёркивает:
    «Сегодня, 25 ноября (2025 — ред.), коллегия Минюста начнёт двухдневные слушания по передаче России Александровского подворья в Иерусалиме».

    По его данным, подворье могут передать Императорскому православному палестинскому обществу (ИППО) — структуре, которая:

    обвиняет Израиль в «резне 7 октября»;

    продвигает более 170 выставок о «геноциде палестинцев»;

    системно распространяет анти-израильские позиции через свои «культурные проекты».

    на иллюстрацйии одна из картин представленная на таких "выставках". Только помимо "развалин и голодных детей" на их полотнах можно увидеть путина и арафата, нежно держащихся за руки.

    Современное российское ИППО возглавляет бывший премьер-министр России Сергей Степашин. В его Совет входят представители федеральных органов власти, МИД РФ, Россотрудничества, РПЦ, а также руководители государственных научных и музейных институций. В структуру входят дипломатические кадры, руководители региональных отделений и церковные иерархи, что обеспечивает организации прямой доступ к государственным ресурсам и внешнеполитическим каналам России.

    Аронов приводит позицию Анны Жаровой, руководительницы «Израильских друзей Украины»:

    «Передача Александровского подворья России — это не нейтральный административный шаг, а политический жест, который несет прямой риск для национальной безопасности Израиля.
    Объект находится в самом чувствительном районе Старого Иерусалима, и его передача РФ, государству тесно сотрудничающему с Ираном и поддерживающему контакты с ХАМАС, создает угрозу».

    Она напоминает, что в Европе российские церковные структуры и отделения ИППО уже использовались для пропагандистской и разведывательной деятельности:
    расследование Русской службы Би-би-си показало, что активность ИППО стала причиной высылки двух российских дипломатов из Греции.

    «Александровское подворье — это символический и дипломатический актив, и его передача не несет Израилю никакой выгоды, но укрепляет позиции кремля на ближневосточной арене… Такая уступка может выглядеть как политическая слабость», — говорит Жарова.

    👉 Полный материал «Деталей»:
    https://detaly.co.il/imperatorskoe-propalestinskoe-obshhestvo-komu-ho...

    От НАновости:
    Передача исторического объекта организации с такой идеологией должна рассматриваться только после полной публичной проверки её деятельности, связей и влияния. Речь идёт не о символах — речь о безопасности Израиля, и здесь нельзя ошибаться.

    #НАновости #NAnews #Israel #ИППО #Иерусалим #7октября #АннаЖарова #Украина #НовостиИзраиля
    «Детали»: Александровское подворье хотят передать российской структуре, обвиняющей Израиль в «резне 7 октября» и продвигающей более 170 выставок о «геноциде палестинцев». В материале «Деталей» от 25 ноября 2025 года журналист Никита Аронов пишет, что переговоры о передаче Александровского подворья — это не дипломатическая формальность, а решение с серьёзными политическими и идеологическими последствиями. Аронов подчёркивает: «Сегодня, 25 ноября (2025 — ред.), коллегия Минюста начнёт двухдневные слушания по передаче России Александровского подворья в Иерусалиме». По его данным, подворье могут передать Императорскому православному палестинскому обществу (ИППО) — структуре, которая: обвиняет Израиль в «резне 7 октября»; продвигает более 170 выставок о «геноциде палестинцев»; системно распространяет анти-израильские позиции через свои «культурные проекты». на иллюстрацйии одна из картин представленная на таких "выставках". Только помимо "развалин и голодных детей" на их полотнах можно увидеть путина и арафата, нежно держащихся за руки. Современное российское ИППО возглавляет бывший премьер-министр России Сергей Степашин. В его Совет входят представители федеральных органов власти, МИД РФ, Россотрудничества, РПЦ, а также руководители государственных научных и музейных институций. В структуру входят дипломатические кадры, руководители региональных отделений и церковные иерархи, что обеспечивает организации прямой доступ к государственным ресурсам и внешнеполитическим каналам России. Аронов приводит позицию Анны Жаровой, руководительницы «Израильских друзей Украины»: «Передача Александровского подворья России — это не нейтральный административный шаг, а политический жест, который несет прямой риск для национальной безопасности Израиля. Объект находится в самом чувствительном районе Старого Иерусалима, и его передача РФ, государству тесно сотрудничающему с Ираном и поддерживающему контакты с ХАМАС, создает угрозу». Она напоминает, что в Европе российские церковные структуры и отделения ИППО уже использовались для пропагандистской и разведывательной деятельности: расследование Русской службы Би-би-си показало, что активность ИППО стала причиной высылки двух российских дипломатов из Греции. «Александровское подворье — это символический и дипломатический актив, и его передача не несет Израилю никакой выгоды, но укрепляет позиции кремля на ближневосточной арене… Такая уступка может выглядеть как политическая слабость», — говорит Жарова. 👉 Полный материал «Деталей»: https://detaly.co.il/imperatorskoe-propalestinskoe-obshhestvo-komu-hotyat-otdat-istoricheskij-obekt-v-ierusalime/ От НАновости: Передача исторического объекта организации с такой идеологией должна рассматриваться только после полной публичной проверки её деятельности, связей и влияния. Речь идёт не о символах — речь о безопасности Израиля, и здесь нельзя ошибаться. #НАновости #NAnews #Israel #ИППО #Иерусалим #7октября #АннаЖарова #Украина #НовостиИзраиля
    DETALY.CO.IL
    Императорское пропалестинское общество: кому хотят отдать исторический объект в Иерусалиме
    Александровское подворье собираются передать не просто РФ, а организации, которая винит Израиль в резне 7 октября и организовала больше 170 выставок про
    1Kпереглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Історичний календар додає фото
    2025-11-24 05:06:15 ·
    #історія #події
    Свіча пам'яті, що освітлює правду: Відкриття Меморіалу Голодомору в Києві 🕯️🌾💔
    Історія України пронизана болем і трагедіями, однією з найглибших серед яких є Голодомор 1932-1933 років. Пам'ять про мільйони невинних жертв, знищених радянським тоталітарним режимом, є священною. І саме 24 листопада 2012 року у Києві відбулася подія, яка назавжди закарбувала цю пам'ять у камені – було завершено будівництво та урочисто відкрито другу чергу Національного музею "Меморіал пам'яті жертв Голодоморів в Україні" у його сучасному вигляді.

    📍 Місце скорботи та правди

    Розташований на Печерських пагорбах, звідки відкривається краєвид на Дніпро та лівобережну частину міста, Меморіал став не просто архітектурним ансамблем. Це – місце національної пам'яті, скорботи та утвердження правди про геноцид українського народу.
    Центральним елементом меморіалу є "Свіча пам'яті" — велична вежа у формі палаючої свічки, що пронизує небо. Вона символізує душі загиблих і незгасну пам'ять про них. Навколо "Свічі" розташовані скульптурні композиції, що розповідають моторошні історії жертв, серед яких особливо зворушлива — скульптура дівчинки з колосками.

    🕯️ Біль і єднання

    Відкриття другої черги відбулося під час заходів до 79-х роковин Голодомору. Ця подія зібрала найвищих представників держави, іноземних дипломатів, духовенство та сотні українців, які прийшли вклонитися пам'яті невинних. Меморіал став важливим кроком у національному усвідомленні трагедії, утвердженні її як акту геноциду, а також у зміцненні ідентичності українського народу.

    Сьогодні Музей Голодомору є не лише місцем вшанування, але й потужним просвітницьким центром, який розповідає правду про злочини тоталітарного режиму мільйонам відвідувачів, нагадуючи світу: "Голодомор – це не просто історія, це попередження".
    #історія #події Свіча пам'яті, що освітлює правду: Відкриття Меморіалу Голодомору в Києві 🕯️🌾💔 Історія України пронизана болем і трагедіями, однією з найглибших серед яких є Голодомор 1932-1933 років. Пам'ять про мільйони невинних жертв, знищених радянським тоталітарним режимом, є священною. І саме 24 листопада 2012 року у Києві відбулася подія, яка назавжди закарбувала цю пам'ять у камені – було завершено будівництво та урочисто відкрито другу чергу Національного музею "Меморіал пам'яті жертв Голодоморів в Україні" у його сучасному вигляді. 📍 Місце скорботи та правди Розташований на Печерських пагорбах, звідки відкривається краєвид на Дніпро та лівобережну частину міста, Меморіал став не просто архітектурним ансамблем. Це – місце національної пам'яті, скорботи та утвердження правди про геноцид українського народу. Центральним елементом меморіалу є "Свіча пам'яті" — велична вежа у формі палаючої свічки, що пронизує небо. Вона символізує душі загиблих і незгасну пам'ять про них. Навколо "Свічі" розташовані скульптурні композиції, що розповідають моторошні історії жертв, серед яких особливо зворушлива — скульптура дівчинки з колосками. 🕯️ Біль і єднання Відкриття другої черги відбулося під час заходів до 79-х роковин Голодомору. Ця подія зібрала найвищих представників держави, іноземних дипломатів, духовенство та сотні українців, які прийшли вклонитися пам'яті невинних. Меморіал став важливим кроком у національному усвідомленні трагедії, утвердженні її як акту геноциду, а також у зміцненні ідентичності українського народу. Сьогодні Музей Голодомору є не лише місцем вшанування, але й потужним просвітницьким центром, який розповідає правду про злочини тоталітарного режиму мільйонам відвідувачів, нагадуючи світу: "Голодомор – це не просто історія, це попередження".
    Like
    2
    389переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • NAnews Israel News публікує посилання
    2025-11-23 11:59:12 ·
    В Киеве открылась выставка художников-авангардистов еврейской культурно-просветительской организации «Культур-Ліга» (1918–1924 гг.)

    В Киеве состоялось важное культурное событие — открытие выставки, посвященной художникам «Культур-Ліги» — еврейской культурно-просветительской организации, действовавшей в Украине в период с 1918 по 1924 год. На выставке представлены работы таких известных художников, как Марк Шагал, Мане Кац, Осип Цадкин и других, чьи произведения стали основой еврейского авангарда.

    Что такое «Культур-Ліга»?
    "Культур-Ліга" была основана 28 января 1918 года в Киеве в период Центральной Рады, когда Украина находилась в эпохе «возрождения нации» и провозгласила национально-культурную автономию для меньшинств. Организация была зарегистрирована Киевским окружным судом и сыграла ключевую роль в создании культурной и образовательной автономии для еврейского народа в условиях революции и политической нестабильности.

    Основателями Культур-Ліги стали М. Зильберфарб, Д. Бергельсон, И. Добрушин, Нахман Майзель и М. Литваков. Организация за годы своей работы открыла более 120 отделений по всей Украине и в других регионах бывшей Российской империи. Одним из самых значимых достижений Культур-Ліги стало создание Еврейского народного университета в 1918 году — первого высшего учебного заведения для евреев в Восточной Европе.

    Проект был реализован при поддержке Посольства Израиля в Украине, Израильского культурного центра «Натів» в Киеве и Почетного консульства Израиля в западном регионе Украины. Эти партнеры играют ключевую роль в культурном обмене и укреплении связей между Украиной и Израилем через искусство.

    В этом году выставка проводится в Музее Авангарда по адресу ул. Липская, 16, в историческом здании, которое является памятником архитектуры. Это первый филиал Музея истории города Киева, который открыл свои двери в ноябре 2024 года.

    Что представляют выставки?

    «Авангард. АРМУ. История» — работы художников, связанных с АРМУ (Ассоциацией революционного искусства Украины). Среди авторов: Никола Глущенко, Мария Котляревская, Оксана Павленко, Василий Ермилов и другие.

    «Авангард. Культур-Ліга» — работы художников еврейской культурной организации, таких как Марк Шагал, Мане Кац, Давид Штеренберг и Осип Цадкин.

    Эти две выставки раскрывают не только творчество художников, но и исторические процессы, происходившие в Украине начала XX века, когда искусство стало важной частью социальных и политических изменений.

    Как вы думаете, почему авангард снова становится важным элементом в культурной памяти и современной культуре? Поделитесь своим мнением!

    🔗 Прочитать статью полностью: https://news.nikk.co.il/kultur-liga/

    Поделитесь с теми, кто может и сходить: https://www.facebook.com/nanews.nikk.agency/posts/pfbid02VtxDS4B16TsZ...

    #Авангард #КультурЛіга #Искусство #Киев #Выставка #ИсторияКультуры #Украина #МузейАвангарда #ЕврейскаяКультура #АвангардноеИскусство #МаркШагал #МанеКац #ДавидШтеренберг
    В Киеве открылась выставка художников-авангардистов еврейской культурно-просветительской организации «Культур-Ліга» (1918–1924 гг.) В Киеве состоялось важное культурное событие — открытие выставки, посвященной художникам «Культур-Ліги» — еврейской культурно-просветительской организации, действовавшей в Украине в период с 1918 по 1924 год. На выставке представлены работы таких известных художников, как Марк Шагал, Мане Кац, Осип Цадкин и других, чьи произведения стали основой еврейского авангарда. Что такое «Культур-Ліга»? "Культур-Ліга" была основана 28 января 1918 года в Киеве в период Центральной Рады, когда Украина находилась в эпохе «возрождения нации» и провозгласила национально-культурную автономию для меньшинств. Организация была зарегистрирована Киевским окружным судом и сыграла ключевую роль в создании культурной и образовательной автономии для еврейского народа в условиях революции и политической нестабильности. Основателями Культур-Ліги стали М. Зильберфарб, Д. Бергельсон, И. Добрушин, Нахман Майзель и М. Литваков. Организация за годы своей работы открыла более 120 отделений по всей Украине и в других регионах бывшей Российской империи. Одним из самых значимых достижений Культур-Ліги стало создание Еврейского народного университета в 1918 году — первого высшего учебного заведения для евреев в Восточной Европе. Проект был реализован при поддержке Посольства Израиля в Украине, Израильского культурного центра «Натів» в Киеве и Почетного консульства Израиля в западном регионе Украины. Эти партнеры играют ключевую роль в культурном обмене и укреплении связей между Украиной и Израилем через искусство. В этом году выставка проводится в Музее Авангарда по адресу ул. Липская, 16, в историческом здании, которое является памятником архитектуры. Это первый филиал Музея истории города Киева, который открыл свои двери в ноябре 2024 года. Что представляют выставки? «Авангард. АРМУ. История» — работы художников, связанных с АРМУ (Ассоциацией революционного искусства Украины). Среди авторов: Никола Глущенко, Мария Котляревская, Оксана Павленко, Василий Ермилов и другие. «Авангард. Культур-Ліга» — работы художников еврейской культурной организации, таких как Марк Шагал, Мане Кац, Давид Штеренберг и Осип Цадкин. Эти две выставки раскрывают не только творчество художников, но и исторические процессы, происходившие в Украине начала XX века, когда искусство стало важной частью социальных и политических изменений. Как вы думаете, почему авангард снова становится важным элементом в культурной памяти и современной культуре? Поделитесь своим мнением! 🔗 Прочитать статью полностью: https://news.nikk.co.il/kultur-liga/ Поделитесь с теми, кто может и сходить: https://www.facebook.com/nanews.nikk.agency/posts/pfbid02VtxDS4B16TsZj9jqAuRR1saBu9Hd5tp7NGD244KKNWfMT87QBRcvbzVYTvfdm33tl #Авангард #КультурЛіга #Искусство #Киев #Выставка #ИсторияКультуры #Украина #МузейАвангарда #ЕврейскаяКультура #АвангардноеИскусство #МаркШагал #МанеКац #ДавидШтеренберг
    NEWS.NIKK.CO.IL
    В Киеве открылась выставка художников-авангардистов еврейской культурно-просветительской организации "Культур-Ліга" (1918–1924 гг.) - НАновости - новости Израиля
    Создание "Культур-Лиги" пришлось на период украинской Центральной Рады, в эпоху «возрождения нации», когда она провозгласила национально-культурную - НАновости - новости Израиля - Воскресенье, 23 ноября, 2025, 13:43
    953переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • НАША💙💛ФАЙНА✌️УКРАЇНА🇺🇦 додає 3 фото
    2025-11-11 06:33:36 ·
    Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

    Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

    А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

    Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь". Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі. А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...". Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    863переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Наталія Шпирковська додає 3 Фото до альбому МОЇ КНИГИ
    2025-11-11 06:28:12 ·
    Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

    Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

    А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

    Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь". Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі. А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...". Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    854переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Історичний календар додає фото
    2025-11-10 09:07:57 ·
    #події #історія
    Апокаліпсис на Вівтарі: Як "Біле братство" Намагалося Захопити Софійський Собор (10 Листопада 1993)
    Сьогодні, згадуючи 10 листопада 1993 року, ми переносимося в епоху, коли Україна тільки-но вчилася жити в умовах незалежності, а суспільство стало вразливим для нових ідей, включно з найбільш деструктивними. Цей день став кульмінацією діяльності "Великого Білого братства ЮСМАЛОС".

    "Марія Деві Христос" та "Кінець Світу"

    На початку 90-х років релігійне угруповання, очолюване колишнім інженером Юрієм Кривоноговим ("Іоанн Свамі") та журналісткою Мариною Цвігун ("Марія Деві Христос"), здобуло тисячі послідовників по всьому пострадянському простору. Вони проповідували швидкий Кінець Світу і необхідність "золотого залишку" із 144 тисяч "білих братів" для переходу в нову еру.
    Спочатку "Судний день" був призначений на липень 1993-го, але його перенесли на 24 листопада 1993 року. Кульмінаційним "ритуалом" повинно було стати масове самогубство.

    Захоплення Святині ⛪

    Для здійснення "жертвоприношення" лідери секти обрали найсвятіше місце України — Софійський собор у Києві, який на той час функціонував як музей.
    10 листопада 1993 року група з кількох десятків найвідданіших адептів "Білого братства" увірвалася до Собору.
    * Вони заблокували виходи та обрізали телефонні дроти, щоб перешкодити виклику міліції.
    * "Марія Деві Христос" та "Іоанн Свамі" вилізли на вівтарний престол — акт, що був глибоким порушенням не тільки музейних, але й релігійних правил.
    * Тим часом, близько тисячі їхніх прихильників зібралися на Софійській площі в очікуванні кінця світу.
    Невдалий Апокаліпсис та Арешти
    Спроба "богослужіння", яке могло перерости у масове самогубство, була швидко припинена. На місце події оперативно прибув спецпідрозділ "Беркут".
    У результаті штурму:
    * Міліція затримала Цвігун і Кривоногова прямо у храмі.
    * Було заарештовано близько 25 найбільш активних учасників захоплення, а загалом понад 600 членів секти було затримано для профілактичних бесід та психіатричної експертизи.
    * Фрески та інтер'єри Собору, на щастя, не зазнали значних пошкоджень під час операції.
    Захоплення Софійського собору стало гучним міжнародним скандалом і фактично поклало край масовій діяльності "Білого братства" в Україні, продемонструвавши, наскільки крихкою може бути межа між вірою і деструктивним культом.
    #події #історія Апокаліпсис на Вівтарі: Як "Біле братство" Намагалося Захопити Софійський Собор (10 Листопада 1993) Сьогодні, згадуючи 10 листопада 1993 року, ми переносимося в епоху, коли Україна тільки-но вчилася жити в умовах незалежності, а суспільство стало вразливим для нових ідей, включно з найбільш деструктивними. Цей день став кульмінацією діяльності "Великого Білого братства ЮСМАЛОС". "Марія Деві Христос" та "Кінець Світу" На початку 90-х років релігійне угруповання, очолюване колишнім інженером Юрієм Кривоноговим ("Іоанн Свамі") та журналісткою Мариною Цвігун ("Марія Деві Христос"), здобуло тисячі послідовників по всьому пострадянському простору. Вони проповідували швидкий Кінець Світу і необхідність "золотого залишку" із 144 тисяч "білих братів" для переходу в нову еру. Спочатку "Судний день" був призначений на липень 1993-го, але його перенесли на 24 листопада 1993 року. Кульмінаційним "ритуалом" повинно було стати масове самогубство. Захоплення Святині ⛪ Для здійснення "жертвоприношення" лідери секти обрали найсвятіше місце України — Софійський собор у Києві, який на той час функціонував як музей. 10 листопада 1993 року група з кількох десятків найвідданіших адептів "Білого братства" увірвалася до Собору. * Вони заблокували виходи та обрізали телефонні дроти, щоб перешкодити виклику міліції. * "Марія Деві Христос" та "Іоанн Свамі" вилізли на вівтарний престол — акт, що був глибоким порушенням не тільки музейних, але й релігійних правил. * Тим часом, близько тисячі їхніх прихильників зібралися на Софійській площі в очікуванні кінця світу. Невдалий Апокаліпсис та Арешти Спроба "богослужіння", яке могло перерости у масове самогубство, була швидко припинена. На місце події оперативно прибув спецпідрозділ "Беркут". У результаті штурму: * Міліція затримала Цвігун і Кривоногова прямо у храмі. * Було заарештовано близько 25 найбільш активних учасників захоплення, а загалом понад 600 членів секти було затримано для профілактичних бесід та психіатричної експертизи. * Фрески та інтер'єри Собору, на щастя, не зазнали значних пошкоджень під час операції. Захоплення Софійського собору стало гучним міжнародним скандалом і фактично поклало край масовій діяльності "Білого братства" в Україні, продемонструвавши, наскільки крихкою може бути межа між вірою і деструктивним культом.
    Like
    1
    285переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Більше результатів