‼️‼️430 тисяч у кредит замість компенсації: ВПО пропонують борги замість підтримки?

Артур Герасимов, співголова фракції «ЄС» заявив, що замість повноцінних компенсацій за зруйноване чи окуповане житло влада фактично пропонує внутрішньо переміщеним особам кредитні зобов’язання.

Як бачимо, підхід у держави поступово змінюється — від гарантій підтримки до перекладання відповідальності на самих переселенців.

Памʼятаємо як влада запевняла суспільство у відсутності загроз, згодом — у швидкому завершенні війни, а після окупації територій чи знищення ворогом житла – людям обіцяли державну допомогу…

☝️Водночас у 2024 році для більшості ВПО скоротили виплати, законопроєкт про компенсації досі не підписав Зеленський, а з початку 2026 року частині переселенців заблокували пенсії…

На сьогодні – «потужна» ініціатива щодо надання родинам ВПО 430 тис. грн у форматі КРЕДИТУ до 15 років ‼️Цієї суми недостатньо для купівлі житла в більшості міст, натомість вона створить тривале БОРГОВЕ навантаження.

♨️Нагадуємо, що наша команда запустила гарячу лінію «Солідарність ВПО»:

📲WhatsApp / Viber:
+38 (063) 591 87 59
📩 [email protected]

✊🇺🇦Підтримка та правовий захист ВПО залишаються серед ключових пріоритетів нашої роботи!

✍️Європейська Солідарність - Житомирщина

«Живе Телебачення» — це вікно у життя УГКЦ, яке робить нашу Церкву глобальною та доступною для кожного, де б ви не були. Ми транслюємо служіння Україні та світу, єднаємо тисячі сердець у спільній молитві та несемо християнські цінності у наше суспільство.
Що ви знайдете на «Живому ТБ»?
✨ Молитва онлайн: Трансляції Богослужінь та щоденна вервиця, що єднає у проєкті «Вервиця єднає».
✨ Слово Пастиря: Звернення Блаженнішого Святослава.
✨ Пам'ять та шана: Унікальний проєкт «Страва Героя» — готуємо улюблені страви тих, хто віддав життя за Україну.
✨ Навчання: Катехитична школа «Промінь світла» та розвиваючий контент для малечі «Світлик».
✨ Діалог: Програми «Відкрита Церква», «Добра розмова» та цікаві інтерв’ю.
Ми прагнемо ставати кращими, створювати ще якісніший контент та розширювати наші горизонти. І для цього нам потрібна ваша підтримка!
💡 Як допомогти «Живому Телебаченню»?
Підпишіться на наш YouTube-канал, щоб не пропускати важливе: 👉 https://www.youtube.com/@ugcctv
Підтримайте нас фінансово: Ваша пожертва — це внесок у розвиток християнського медіапростору. 💳 Зробити внесок можна за посиланням: https://zhyve.tv/donate/
Дякуємо, що ви з нами! Будьмо на зв'язку, молімося разом та пізнаваймо мудрість нашої Церкви! ⛪️🇺🇦

#історія #постаті
Чарлз Дарвін: Пошук відповідей у лабіринтах природи.
12 лютого 1809 року народився Чарлз Дарвін — людина, чиї наукові гіпотези стали одним із найбільших викликів для тогочасного світогляду. Поки його сучасник Лінкольн намагався реформувати суспільство, Дарвін зосередився на спробі пояснити різноманіття життя на планеті. Його праця «Походження видів» не стала фінальною крапкою в біології, а навпаки — відкрила скриню Пандори запитань, на які вчені шукають відповіді й донині. 🧬🔍


Подорож на кораблі «Бігль» була для Дарвіна масштабним збором даних. Спостерігаючи за флорою та фауною Галапагоських островів, він помітив певні закономірності у змінах організмів, що призвело його до формулювання теорії природного добору. Проте варто пам’ятати, що сам автор розглядав свої висновки саме як теоретичну модель, яка на той момент мала чимало «білих плям» (наприклад, відсутність перехідних ланок у палеонтологічному літописі), про що він чесно зазначав у своїх працях. 🐢📜

Дарвінізм, який пізніше став фактично ідеологічним знаменом для багатьох наукових кіл, усе ж залишається однією з багатьох спроб пояснити складність біосфери. Сьогодні, з розвитком генетики та молекулярної біології, багато положень класичного дарвінізму піддаються серйозному перегляду або критиці. Науковий світ і досі дискутує про механізми виникнення нових видів, адже складність живої клітини часто виявляється набагато вищою, ніж припускали дослідники XIX століття. 🔬🧱

Постать Дарвіна цікава насамперед як приклад людини, що наважилася вийти за межі кабінетної науки та запропонувати власне бачення світобудови. Незалежно від того, чи приймає дослідник його аргументи, чи вважає їх помилковими, поява цієї теорії стимулювала колосальний розвиток критичного мислення та пошук нових доказів у природознавстві. Зрештою, істинна наука — це не догма, а постійний сумнів і перевірка фактів, чим ми з Вами й займаємося. 🧪📉

#історія #постаті
Альбан Берг: Архітектор емоційного хаосу 🎹
9 лютого 1885 року народився Альбан Берг — австрійський композитор, який довів, що навіть найскладніша «математична» музика може розривати серце. Він був ключовою фігурою Нововіденської школи та улюбленим учнем Арнольда Шенберга, але зумів вийти з тіні вчителя, зберігши в авангарді живу людську душу. 🎼

Математика звуку та почуттів

Берг працював у техніці додекафонії (серійна техніка, де всі 12 нот хроматичної гами є рівноправними). Це звучить як сухий розрахунок, але в руках Берга це перетворювалося на магію. ✨
Опера «Воццек»: Його головний шедевр, який став сенсацією. Це історія про маленьку людину, розчавлену жорстоким суспільством. Музика настільки точно передає божевілля та відчай, що після прем'єри публіка була в стані культурного шоку. 🎭
Лірична сюїта: Твір, у який композитор зашифрував таємне послання до своєї коханої, використовуючи їхні ініціали як музичні ноти. Справжній «Код да Вінчі» у світі класики. 🤫

Романтик серед авангардистів

На відміну від багатьох своїх колег, які повністю відмовилися від традицій, Берг майстерно поєднував ультрасучасні дисонанси з відголосками Вагнера та Малера. Його музика — це міст між старою романтичною Віденською школою та невідомим майбутнім. 🌉

Трагічний фінал

Життя композитора обірвалося раптово й безглуздо у 50 років через абсцес, спричинений укусом комахи. Він не встиг завершити свою другу велику оперу — «Лулу», яка навіть у незавершеному вигляді вважається однією з найважливіших партитур XX століття. 🥀

Альбан Берг залишився в історії як композитор-інтелектуал, який не боявся бути складним, але завжди залишався щирим. Його музика — це не просто звуки, це глибоке дослідження людської психіки, де кожна нота має значення. 🎻

#історія #факт
Капіталізм у коробці: Як «Монополія» підкорила світ під час Великої депресії 🎲
6 лютого 1935 року компанія Parker Brothers розпочала продаж гри, яка згодом стане причиною мільйонів сімейних сварок та тисяч перекинутих столів по всьому світу. «Монополія» з’явилася саме тоді, коли люди найбільше потребували грошей, хоча б паперових. 💸

Історія гри оповита міфами не менше, ніж успіх справжнього олігарха. Офіційна версія Parker Brothers роками стверджувала, що гру винайшов безробітний інженер Чарльз Дарроу, який у розпал кризи мріяв про багате життя в Атлантик-Сіті. Дарроу став першим в історії ігровим дизайнером-мільйонером, але є одне «але». 🧐

Насправді за 30 років до цього, у 1903 році, американка Елізабет Мегі запатентувала «Гру землевласника» (The Landlord's Game). Вона була палкою противницею монополій і хотіла наочно показати, як великі власники землі визискують бідних орендарів. Мегі створила два набори правил: один — де всі вигравали, коли створювалося суспільне багатство, і другий — де треба було збанкрутувати суперників. Вгадайте, який варіант став популярним? 🤷‍♂️

Правда в тому, що людині набагато цікавіше відчути себе жорстоким магнатом, ніж будувати справедливе суспільство, навіть на картоні. Дарроу просто «позичив» концепцію, додав фігурки та яскраві назви вулиць, і продав її корпорації. Коли Parker Brothers зрозуміли, що ідея їм не належить, вони викупили патент у Мегі за мізерні 500 доларів, пообіцявши випускати її оригінальну гру. Звісно, про обіцянку швидко забули. 📉

Під час Другої світової війни «Монополія» навіть стала інструментом британської розвідки. У коробки з грою, які Червоний Хрест надсилав військовополоненим у нацистську Німеччину, ховали справжні гроші, карти місцевості на шовку та компаси. Німці не підозрювали нічого, бо вважали, що настільна гра — це просто спосіб вбити нудьгу. 🕵️‍♂️

Сьогодні «Монополія» видана 47 мовами у понад 100 країнах. І хоча вона вчить нас купувати залізницю та готелі, головний урок гри залишається незмінним: справжня перемога — це коли після фінального підрахунку грошей ви все ще розмовляєте зі своїми друзями. 🤝

#дати #свята
Всесвітній день боротьби з ненормативною лексикою: Естетика проти хаосу.
​3 лютого світ (і особливо наше суспільство) відзначає день, який закликає хоча б на 24 години вимкнути режим «шевченківського гніву» в його нецензурній формі. Мета свята — не просто заборонити міцне слівце, а нагадати, що мова є дзеркалом культури, і чим більше в ній бур’янів, тим важче розгледіти суть. 🙊🚫

​Коріння цього дня вбачають у зусиллях мовознавців та етиків, які вважають, що лихослів’я — це ознака не лише браку словникового запасу, а й психологічної неврівноваженості. Психологи стверджують, що надмірне вживання матюків призводить до емоційного вигорання: коли кожна побутова дрібниця супроводжується «триповерховою» конструкцією, мозок перестає розрізняти справжню небезпеку від розлитої кави. 🧠📉

​Звісно, ми живемо в часи, коли деякі специфічні напрямки для «руского воєнного корабля» стали частиною національного фольклору та навіть дипломатії. Проте суть свята саме в тому, щоб відділяти «бойовий сурмик» від повсякденного сміття. Лихослів’я в побуті часто є лише шумом, який заважає чути інтелект співрозмовника. 🗣️❌

​Цікавий факт: багато дослідників вважають, що мовна чистота безпосередньо впливає на рівень агресії в суспільстві. Чим витонченіші образи ми використовуємо, тим вища якість дискусії. Можливо, варто згадати досвід того ж Володимира Самійленка, який вмів «знищити» опонента тонкою іронією, не вдаючись до лексикону портових вантажників. 🎭🖋️

​Отже, 3 лютого — чудовий привід згадати, що українська мова має неймовірний арсенал колоритних лайок, які звучать набагато дотепніше та болючіше за стандартний набір запозичень від «східного сусіда». Спробуйте замінити звичне слово на щось на кшталт «най би тебе качка копнула» — і настрій покращиться, і культура не постраждає. 🦆🇺🇦

Офіційна позиція Третього армійського корпусу щодо створення Національного військового меморіального кладовища.
29 січня Верховний Суд визнав незаконним землевідведення під Національне військове меморіальне кладовище в Мархалівському лісі Київської області. Водночас ця ділянка вже функціонує як кладовище, де поховані українські воїни.
Рішення суду щодо «незаконності» землевідведення створює ситуацію, що ставить суспільство перед абсурдним питанням: що робити з могилами тих, хто загинув за Україну?
Станом на сьогодні кладовище відкрите й продовжує функціонувати. Відповідальність держави — знайти правовий вихід із ситуації, створеної судовим рішенням.
Закликаємо стати на захист честі та гідності тих, хто заради існування країни віддав найдорожче. Пам’ять про полеглих — недоторканна!
Третій армійський корпус | Instagram | Facebook | YouTube | ab3.army | TikTok | Підтримати 🇺🇦

https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #постаті
Ленгстон Г’юз: Поет, який навчив рядки звучати як блюз 🎷📖
1 лютого 1901 року народився Ленгстон Г’юз — людина, яка стала голосом «Гарлемського відродження» та одним із найвпливовіших американських письменників XX століття. Він першим зрозумів, що поезія не мусить бути сухою та академічною — вона може дихати ритмами вулиць, джаз-клубів та болем простих людей.

Джазова поезія та вулична мудрість

Г’юз відмовився від складних метафор на користь мови, якою розмовляли в перукарнях та на залізничних станціях. Він створив новий жанр — «джазову поезію», де ритм вірша імітував імпровізацію саксофона або тужливий перебір блюзової гітари. 🎸🎹

Чому він став революціонером?

Гордість за коріння: У часи жорстокої сегрегації він відкрито заявляв: «Ми, молоді темношкірі художники, маємо намір виражати наше індивідуальне темношкіре «я» без страху та сорому». Це було викликом усій системі.
Соціальна совість: Г’юз не боявся писати про бідність, несправедливість і нерівність. Його вірш «Мрія, що відкладена» став маніфестом для майбутніх борців за цивільні права. ✊⚖️
Універсальність: Попри те, що він писав про досвід афроамериканців, його слова про пошук гідності та прагнення до свободи відгукнулися в усьому світі, зокрема і в перекладах українською (наприклад, того ж Миколи Бажана).

Подорож за ідеалами

Цікавий факт: у 1930-х Г’юз відвідав СРСР, наївно сподіваючись знайти там «суспільство без расизму». Він навіть заїжджав до Середньої Азії, але швидко зрозумів, що радянська дійсність далека від плакатних ілюзій. Це розчарування лише додало його творчості глибини та тверезості.

Г’юз залишив по собі спадщину, яка вчить: культура — це не те, що зберігається в музеях, а те, що живе в ритмі нашого серця і вмінні мріяти навіть у найтемніші часи. 🌌✨

10 квітня 1912 року. Шербур, Франція.
Мадлен Форс Астор піднялася на борт «Титаніка» разом зі своїм чоловіком — полковником Джоном Джейкобом Астором IV, одним із найбагатших людей у світі. Вони поверталися до Нью-Йорка після тривалої весільної подорожі Єгиптом і Парижем.

Але нью-йоркське світське суспільство зустріло їх холодно.

Скандал почався за півтора року до цього. Полковник Астор, 47-річний мільйонер, розлучився з дружиною Авою після нещасливого шлюбу. У 1911 році розлучення було шоком для вищого світу. Та ще більшим шоком стала його нова обраниця — 18-річна Мадлен Форс, донька заможної родини з Брукліна.

Він — 47. Вона — 18.
Різниця у 29 років.

Плітки, осуд, зниклі запрошення. Коли вони одружилися у вересні 1911 року, світське коло відвернулося від них. Тож подружжя вирішило зникнути з очей — вирушили у довгу подорож Єгиптом та Європою, сподіваючись, що час приглушить скандал.

У 1912 році Мадлен була вагітна, і вони готувалися повернутися додому. Дитина мала народитися в родині Асторів — одній із найвпливовіших династій Америки. Здавалося, все знову стає на свої місця.

Вони піднялися на борт «Титаніка» в Шербурі. Найбільший і найрозкішніший корабель, який будь-коли будували. Подорожували першим класом — разом із дворецьким полковника та покоївкою й медсестрою Мадлен. П’ять днів плавання минали спокійно.

А потім — 14 квітня, 23:40. Айсберг.

Про цю ніч написано безліч разів. Але уявіть себе Мадлен.

Дев’ятнадцять років. Вагітна.
Пробуджена серед ночі.
Їй кажуть одягнути рятувальний жилет.

Полковник Астор допоміг їй сісти в шлюпку №4. Правило «жінки й діти — першими» було беззаперечним. Мадлен не хотіла залишати чоловіка. Він попросив дозволу приєднатися до неї — з огляду на її «делікатний стан».

Другий офіцер Чарльз Лайтоллер відмовив.
Жоден чоловік не мав права сідати.
Навіть Джон Джейкоб Астор — один із найбагатших людей планети.

Астор прийняв це. Допоміг молодій вагітній дружині сісти в шлюпку разом із її покоївкою та медсестрою. Запитав номер човна й сказав:
«Я знайду тебе потім».

Він зробив крок назад.
Це був останній раз, коли Мадлен бачила його живим.

Шлюпка відпливла. Вона бачила, як вогні «Титаніка» зникають у темряві Атлантики. Чула крики. А потім — страшну тишу.

Дев’ятнадцять років. Вагітна. Сама.
Чоловік, з яким вона була одружена лише сім місяців, зник назавжди.

Тіло полковника Астора знайшли за кілька днів. Його розчавив димар корабля. Його впізнали за ініціалами на піджаку та понад 2000 доларів готівкою в кишенях — і коштовностями. Навіть у смерті його багатство було очевидним.

Тих, хто вижив, доправили до Нью-Йорка на борту RMS Carpathia.
Мадлен повернулася до міста, яке її відкинуло. Тепер — вдова й мати спадкоємця Асторів.

Травма була величезною. Лікарі призначили їй повний спокій. Нерви були зламані. Вона оплакувала втрату й водночас берегла життя, яке носила під серцем.

14 серпня 1912 року, через чотири місяці після катастрофи, Мадлен народила здорового хлопчика. Вона назвала його Джон Джейкоб Астор VI, щоб ім’я батька жило далі.

А потім вона дізналася, що написано в заповіті чоловіка.

Статки полковника оцінювалися у 87 мільйонів доларів того часу (приблизно 2,6 мільярда сьогодні). Заповіт передбачав для Мадлен і сина щедре забезпечення:
• траст у 5 мільйонів доларів
• розкішний будинок на П’ятій авеню
• користування родинними маєтками
• щорічний дохід у 100 000 доларів довічно

Але з однією умовою:
якщо вона вийде заміж вдруге, вона втратить усе.
Будинок. Дохід. Траст.
Залишиться лише одноразова виплата у 500 000 доларів.

Їй було 19.
Вона була вдовою. Матір’ю.
І заповіт говорив їй: або ти оплакуєш мене все життя — або втрачаєш усе.

Тоді це було звично: багаті чоловіки так «захищали» свої статки, контролюючи долі дружин.
Але для Мадлен — дівчини, яка лише починала жити, — це було схоже на в’язницю.

Вона дотримувалася умов чотири роки. Жила в маєтку, виховувала сина, залишалася «вдовою Астор».

А у 1916 році, у 23 роки, зробила вибір.
Вона знову вийшла заміж — за банкіра Вільяма Карла Діка, друга дитинства. Вона знала, на що йде: відмовлялася від дому, доходу, фонду.

Вона обрала любов замість грошей.

У них народилося двоє дітей. Шлюб тривав до 1933 року. Згодом вона вийшла заміж утретє — за італійського боксера Енцо Ф’єрмонте. І цей союз також завершився.

Мадлен померла у 1940 році у віці 46 років від серцевої хвороби.
Її син — останній Астор — успадкував величезний статок і прожив до 1992 року.

Та в її історії вражає не лише сам корабельний крах.
А те, що сталося після.

У 19 років вона втратила чоловіка в одній із найвідоміших катастроф в історії. Була вагітна. Зламана. А потім дізналася, що навіть після смерті чоловік намагався керувати її майбутнім — що право знову кохати коштуватиме їй усього.

І все ж вона це зробила.

У 23 роки вона відмовилася від мільйонів, аби жити за власними правилами. Кохати. Обирати. Дихати.

Для цього потрібна була неабияка відвага. Вона вже пережила неможливе. А потім мусила пережити після — умови, контроль, очікування, що вона залишиться вдовою назавжди.

Вона обрала інше.

«Титанік» забрав тієї ночі понад 1500 життів.
Мадлен Астор вижила.

Але її справжнє виживання настало через чотири роки —
коли вона обрала щастя всупереч волі заповіту.

Вона втратила будинок.
Втратила статки.
Втратила прізвище Астор.

Але повернула собі життя.

І, можливо, саме в цьому — справжній фінал її історії:
не в тому, що вона вижила після катастрофи,
а в тому, що змогла пережити все, що було потім…
і жити на власних умовах.

50-річна художниця Зінаїда Кубар знову опинилася в центрі скандалу. За даними джерел, упродовж чотирьох років повномасштабної війни вона підтримує стосунки з 24-річним Владиславом Шевченком, сержантом-водієм ДПСУ, який весь цей час перебував у глибокому тилу, паралельно публічно підкреслюючи власний «патріотизм».

Як стверджують співрозмовники, за час війни Шевченко нібито перебував лише у Києві та Одесі і жодного разу не був поблизу лінії бойового зіткнення.

Попри воєнний стан він, за словами очевидців, регулярно буває у Києві та Одесі й публікує фото у військовій формі в соцмережах. Це вже викликало хвилю критики та обурення.

Окремі питання виникають і до ролі посадовців, які могли сприяти такому «тиловому героїзму». Суспільство очікує реакції ДПСУ та профільних органів. Наразі відповіді залишаються відкритими.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини