Сьогодні, 16 квітня, було знищине льодову арену «Фаворит» в Херсоні💔 «Близько 06:30 російські пілоти завдали авіаудару по спортивному комплексу в Центральному районі Херсона. Чотири керовані бомби влучили в будівлю льодової арени, внаслідок чого заклад зруйновано», - йдеться в повідомленні поліції України. «Фаворит» - домашня арена хокейного клубу «Дніпро», який навіть після початку повномасштабного вторгнення не припинив свою діяльність та продовжив представляти Херсонщину на хокейній карті України. Після здобуття «бронзи» минулого сезону команда відвідала рідне місто та рідну льодову арену, на жаль, росія позбавила їх можливості приїхати додому ще раз. В Україну повернеться мир, в Херсон повернеться хокей. Арена буде новою, але «Дніпро», традиції та вболівальники залишаться незмінними. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#поезія У цьому незбагненнім вирі, У цьому хаосі думок Ще є надія - будем в мирі! Ще лине весняний струмок. Цвіте верба і б'є у груди Легенький, тихий вітерець. Та кожен вечір плачуть люди Від вражих дронів, хай їм грець. Та кожну ніч нема спокою. Та кожен ранок - на межі. Верба промовила - загою, Я ваші рани у душі. Я буду бити, бити, бити Аж до пасхальної свічі. Я буду вас лише любити І вдень, і вранці, і вночі. А там настане День осяйний, Життя воскресне з небуття. І буде ранок надзвичайний З покоїв вимітать сміття. Все згине нице і смердюче, Все кане в Лєту, вічний вир. І буде літечко пахуче, Й настане в нас жаданий МИР! А нині верби в'яжуть гілля В букети світлої весни. Ще буде в нас і новосілля Без сліз, без горя, без війни! Галина Потопляк.

ПРАХ ЧОРНОБИЛЯ У безодню кинув вітер прах, І здригнулась від біди земля. Не забути вибуху у снах, Що розвіяв крихти на поля. Страх врізався в серце поколінь, І постало місто без людей. Там життя спинилося як тінь, Став Чорнобиль наче як музей. Страхом атом спалює чуття, І лишає попіл на руках. Так ось поміж тишею буття У безодню кинув вітер прах. Так постійно всі роки підряд Нам природа хоче помогти. Тільки де людина, там і чад, Рани, біль і спалені мости. Нам Чорнобиль згадує про те, Що ми пил, ніщо у світі цім. Хто зруйнує — втратить, не знайде Свій останній, найдорожчий дім. Мирослав Манюк 26.04.2025

ЧАС НАШОГО СВІТУ Кажуть всі: лихе прийшло життя, Все важке немов чадний той дим. Змінить людство тільки забуття, Розум має бути головним. Не приходять добрі дні надій - Хід дає вогонь яскравих дій. У вогні якщо палає світ – То зростає і у душах лід. Час – не ворог, не сліпий потік, Він не тінь, що падає згори. Тільки ми до кращої пори Кожен день існуємо за рік. Стань добром – доба свій зробить хід, Стань вогнем – жаркий залишиш слід. Все навколо це наш світ стихій, Ми і є основа всіх подій. З нас почнеться і вогонь і дим, Ми – мов ґрунт, що сіє майбуття. Коли розум буде головним, Світ настане кращого життя. Мирослав Манюк 06.04.2025

#поезія А я...закохана у квіти, У трави, роси, у життя. Ну, як красу цю не любити? Любов - основа для буття. Без неї світ похмурим стане, Без неї птаха не співа. А квіти...взагалі зав'януть, Люблю цей світ, значить - жива! Марчук Тетяна

#виставки Колективна виставка "Сиконій" В галереї Imagine Point відкрилась колективна виставка "Сиконій", митці - Андрій Підлісний, Ольга Заремба, Нікіта Цой, Марія Матієнко, Поліна Вербицька. В експозиції представлено п’ять окремих роздумів, які досліджують різноманітні твердження крізь зміну масштабу й перспективи, свідомо уникаючи пастки "хепі-енду". Роботи пропонують глядачеві занурення в багатошаровий світ, де деконструкція та педантична послідовність репрезентаційних збігів — від "осиного" до "людського" суцвіття — відкривають марність буття, трагедію без трагічності як осередок нашого сприйняття дійсності. Ключовою метафорою виставки стає механізм існування сиконію — порожнистої замкненої форми, в якій заховані мініатюрні квіти. Лише через крихітний отвір до нього потрапляє фігова оса. Виставка триватиме до 10 травня за адресою м. Київ, Голосіївський проспект 86/1. Вхід вільний

#природа Вишневі дерева на річці Каннондзі-гава: Символ весни та гармонії. Річка Каннондзі-гава, що протікає в Японії, є одним із тих мальовничих місць, де природа та культура переплітаються в гармонійному танці. Особливо вражаючою вона стає навесні, коли береги річки вкриваються ніжно-рожевими квітами сакури — японської вишні. Ці вишневі дерева, що ростуть уздовж Каннондзі-гава, створюють незабутню атмосферу, приваблюючи тисячі туристів і місцевих жителів, які прагнуть насолодитися традиційним японським ритуалом ханамі — спогляданням цвітіння сакури. Каннондзі-гава, розташована в префектурі Сайтама, не є найвідомішою річкою Японії, але її тиха краса та природна чарівність роблять її ідеальним місцем для спокійного відпочинку. Уздовж берегів річки висаджено сотні вишневих дерев, переважно сорту *Somei Yoshino* — найпоширенішого виду сакури в Японії. Ці дерева, що розквітають у кінці березня або на початку квітня, створюють справжній тунель із ніжних пелюсток, які віддзеркалюються у спокійних водах річки. У цей період Каннондзі-гава перетворюється на місце паломництва для любителів природи та фотографів. Ханамі на Каннондзі-гава має особливий шарм завдяки відносній віддаленості від галасливих туристичних центрів. Місцеві жителі та гості розстеляють килимки під деревами, влаштовують пікніки, насолоджуються традиційними стравами, такими як бенто, і діляться саке, милуючись пелюстками, що падають, мов легкий сніг. Цей образ пелюсток, що гойдаються на вітрі, часто порівнюють із швидкоплинністю життя — центральною темою японської естетики. Вишневі дерева на Каннондзі-гава не лише прикрашають ландшафт, а й мають глибоке культурне значення. Сакура є символом Японії, уособленням краси, оновлення та крихкості буття. Щороку цвітіння сакури нагадує людям про цінність миті та необхідність цінувати прості радості життя. Крім того, дерева вздовж річки доглядаються місцевою громадою, що відображає японську традицію поваги до природи та спільної відповідальності за її збереження. Відвідування Каннондзі-гава під час цвітіння сакури — це не лише можливість насолодитися красою природи, а й шанс доторкнутися до японської культури. Увечері, коли дерева підсвічуються ліхтарями, береги річки набувають магічного вигляду, створюючи ідеальні умови для романтичних прогулянок чи медитативного споглядання. Це місце, де можна відчути єдність із природою та знайти спокій у швидкоплинному світі. Тож, якщо ви шукаєте місце, де можна зануритися в атмосферу японської весни, Каннондзі-гава з її вишневими деревами стане ідеальним вибором. Це не просто річка чи дерева — це історія про красу, гармонію та плин часу, розказана мовою природи.

"Планета Кіно" анонсувала мінітур фільму "Киснева станція" у кінотеатрах Львова та Дніпра. 10 квітня о 19:45 у ТРЦ Lviv Forum відбудеться спеціальний показ за участі акторів Едема Ібадуллаєва та Олени Вархрамєєвої. 11 квітня о 18:00 у ТРК Appolo відбудеться спеціальний показ за участі акторів Віктора Полторацького та Зої Власенко. Як повідомили на сторінці "Кисневої станції" у Facebook, покази відбудуться у форматі творчих зустрічей, де гості матимуть змогу більше дізнатися про закулісся створення історії, яка поєднала у собі теми боротьби, спротиву, кохання на відстані, життя у вигнанні та здобуття свободи попри все. Нагадаємо, сюжет фільму розповідає про події літа 1980 року. Мустафа Джемілєв відбуває чотирирічне заслання у якутському селищі Зирянка, де працює на кисневій станції. Щодня він наповнює киснем іржаві балони й котить їх на причал. Монотонна та виснажлива робота нагадує покарання міфологічного Сізіфа. Кримськотатарська дівчина Сафінар, знаючи історію незламного борця з системою, вирішує поїхати до нього. "Киснева станція" вийде в кінотеатрах 10 квітня. #Коло_Кіно #Українське_кіно

НУДЬГА Коли нудьга стискає простір твій, Не бійся бути з нею у пітьмі. Торкнись її, почни із нею бій, Знайди себе у тій глухій тюрмі. Занурюйсь глибше, не шукай воріт, Не бийсь руками проти темноти. Бо тільки той, хто впав у власний гніт, Зуміє бути з ясністю на "ти". Чим швидше дна торкнешся ти, мій друг, Тим легше вирвешся назад, наверх. Там, де тягар стискає думку в круг, Знайдеш ти силу без всіляких черг. Немає втечі — є лиш тільки спад, Є тільки зустріч з привидом життя. Тоді лиш стане серце як снаряд, Який розірве прірву забуття. Тож не тікай, коли прийшла печаль, Забудь про біль, глуши свої страхи. Лиш так добудеш спокій і мораль, Щоби втікати із глибин нудьги. Мирослав Манюк 02.05.2025

#поезія Живу в такій красі – не передати! Земля, мов казка, дивна, чарівна! Садок і квіти скрізь навколо хати, Заходить в саме серденько весна. Тут яблуні, мов молоком облиті, І груші, й вишні в ніжному цвіту… А вранці квіти всі росою вмиті… Як не любити землю цю святу… І я люблю чарівну Україну, Цю землю надзвичайну, непросту. Люблю її я ніжно і дитинно, Свою Вітчизну, рідну, пресвяту. Мій тут почався хід, тут всі стежини, Які ведуть по цій землі в життя. Тут є усе під сонцем для людини І в кожного було тут майбуття. А зараз йде війна, земля палає, І ворог став на нашому путі. Ніхто свого майбутнього не знає… Чи буде сонце в нашому житті? А скільки весен будем ще стрічати, Світанків ніжних, стежечок в росі? Ніхто цього не може зараз знати… Та поки що живемо у красі, Радіємо, дивуємось природі, Любов’ю наливаємо серця. А на кордоні ворог, там на сході, Ракети посилає без кінця, Щоб нас убити, знищити, спалити, Бо забаганка визріла така… А ми в своїй країні хочем жити — Тут наша пісня гарна і дзвінка, Тут наше слово ніжне світанкове, Тут наші предки, прадіди-діди Й дитинство у дітей було чудове, Та орки принесли біду сюди… О, Боже, зглянься, так не має бути, Чого ці орки в край до нас зайшли! За що несемо ми страшну спокуту? Ми добрими і мирними були… Хіба за те, що волю ми любили, Що прагли самостійності віки? Та ми нікого в світі не гнобили, Сади садили мирно, залюбки… Тож зглянься, Боже! Дай нам вільно жити І Україну рідну збережи. Ми вміємо дружити і любити… Здолати ворогів допоможи! Надія Красоткіна