#кіно 🥰 Фільм Тимофія Левчука «І в звуках пам’ять відгукнеться» (1986) повертається у фокус українського глядача — після десятиліть забуття його відсканували та показали на великому екрані завдяки ініціативі МиколайчукOpen. Ця стрічка, знята на зламі епох, поєднує документальну точність і поетичний символізм, продовжуючи традицію українського поетичного кіно. У кадрах Левчука відчувається спадкоємність із класиками: ✍️«Звенигора» (1928) Олександра Довженка — через міфологізацію історії та музичну ритміку монтажу. ✍️«Тіні забутих предків» (1965) Сергія Параджанова — через візуальну метафоричність, де звук і колір стають мовою емоцій. ✍️«Вечір на Івана Купала» (1968) Юрія Іллєнка — через химерність образів і фольклорне коріння, що проростає навіть у найтрагічніші сцени.

#світ 🇮🇶 Унікальні водно-болотні угіддя на півдні Іраку — «озерні араби». 🌴 Візитівкою цієї месопотамської Венеції були майстерно збудовані плавучі будинки, зроблені з очерету, зібраного з води — без жодного цвяха, дерева чи скла. Усі вони розташовувались на невеликих островах, створених із утрамбованої глини та очерету. Після здобуття Іраком незалежності від Британії розвиток сільського господарства потребував відведення води з русел Тигру та Євфрату. За часів правління Хусейна почалося поступове зниження рівня води в південних болотах, а у 1985 р. частину території осушили через виявлення там нафти. 🇮🇶🛶 Під час повстань 1991 р. Саддам Хусейн наказав осушити болота Південного Іраку як кару для болотних арабів, які підтримали повстання і дали притулок опозиційним групам. Мешканцям довелося відмовитися від традиційного способу життя та переселитися в інші райони або у табори біженців. За оцінками, лише 1600 із майже 500000 болотних арабів досі живуть у традиційних очеретяних домівках.

#події ⏳ 250 днів мужності: Початок оборони Севастополя 1941–1942 років Сьогодні ми згадуємо події, що розпочалися 30 жовтня 1941 року — початок блокади Севастополя із суші силами німецько-румунських військ під час Другої світової війни. Це стало прологом до однієї з найтриваліших і найзапекліших оборонних операцій на південному фланзі радянсько-німецького фронту, яка тривала 250 днів. Стратегічне значення і перші бої Крим, а особливо Севастополь як головна база Чорноморського флоту, мав критичне стратегічне значення для обох сторін. Для німецького командування оволодіння півостровом означало ліквідацію радянського плацдарму, контроль над Чорним морем і можливість ударів по Кавказу. Наприкінці жовтня 1941 року, після прориву ворога через Перекоп, місто було оголошено на облоговому положенні. Гарнізон, що складався з Приморської армії та сил Чорноморського флоту, опинився перед загрозою повного оточення. Оборона Севастополя спиралася на розгалужену систему берегових батарей та укріплень, але наземна оборона була не до кінця підготовлена. Три штурми: незламний опір Німецька 11-та армія під командуванням генерал-полковника Е. фон Манштейна робила три основні спроби штурму міста: * Листопад 1941 року (Перший штурм): Був відбитий завдяки вдалим контратакам та потужній підтримці берегової артилерії й кораблів флоту, включно з лінкором «Паризька комуна». * Грудень 1941 року (Другий штурм): Ворог підтягнув значні резерви й потужну облогову артилерію. Ситуацію полегшила Керченсько-Феодосійська десантна операція радянських військ, яка змусила німецьке командування відволікти частину сил. * Червень 1942 року (Третій, фінальний штурм): Після падіння Керченського півострова і катастрофи радянських військ на ньому, німецьке командування зосередило всі сили для вирішального удару. Було застосовано масовані авіаудари (до 600 вильотів на день) та надважку артилерію, зокрема славнозвісний 800-мм залізничний артилерійський комплекс "Дора". Трагічний фінал: липень 1942 року Оборона була надзвичайно виснажливою. Захисники міста зіткнулися з гострою нестачею боєприпасів, води, їжі та медикаментів, особливо після того, як німецька авіація встановила панування в повітрі. Здобуття німцями ключових укріплень, як-от Малахів курган, зробило подальший захист міста безперспективним. Вище командування (генерал Петров, віце-адмірал Октябрський) отримало наказ на евакуацію, вивізши літаками та підводними човнами лише вищий командний склад і партійний актив. 4 липня 1942 року радянські війська офіційно залишили місто. Деякі групи бійців продовжували героїчний опір на мисі Херсонес аж до 12 липня, але це вже не могло змінити фіналу. Десятки тисяч рядових бійців та молодшого командного складу, покинуті напризволяще, потрапили в полон, що стало однією з найбільш трагічних сторінок оборони. 💪 Оборона Севастополя, незважаючи на свій трагічний фінал, на 250 днів скувала значні сили ворога, порушивши його стратегічні плани на південному напрямку, і увійшла в історію як приклад виняткової стійкості та мужності.

🎗Щодо 28 жовтня 1944 року та звільнення України від нацистів. Нагадуємо, що некоректно називати 28 жовтня "Днем визволення України від фашистських або нацистських загарбників". Останні бої із нацистськими окупантами на території сучасної України відбулися майже на місяць пізніше. Не менш важливо, що після цього Україна не стала вільною. По суті один тоталітарний режим замінив собою інший. Вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців. Український визвольний рух, не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, продовжував боротьбу за незалежність України, яка тривала ще майже десятиліття. Переслідування інакодумців не припинялося до розпаду срср. ❤️‍🩹Справжні волю і свободу український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року зі здобуттям державної Незалежності і виборює її вчергове зараз на полі бою проти російських окупантів.

#ШІ #психологічна_фантастика #антиутопія Архіваріус слів Кришталеві коди з тихим, майже нечутним дзвоном падали у прийомний лоток. Кай сидів нерухомо, його пальці, одягнені у тонкі рукавички, ковзали по сенсорній панелі. "Код 4.7.1, Я тебе не люблю - дефрагментувати. Код 9.0.2, Вибач, це моя провина - випалити. Код 1.1.5, Життя не має сенсу - анігілювати". Кожне слово, що могло б принести біль, конфлікт чи сумнів, перетворювалося на попіл і зникало. Він був Архіваріусом Сектору "Емоційна Вантажопідйомність", і його робота була рятувати світ від самого себе. Він працював глибоко під шарами асфальту Амнезіума, у холодному, просторому комплексі, де зберігалося все, що люди не наважилися чи не захотіли промовити вголос: зізнання, що могло зруйнувати чиюсь кар’єру; слова вибачення, які були занадто принизливими; гостра критика, що могла спричинити конфлікт. Ці невисловлені слова матеріалізувалися в Архіві у вигляді кристалічних, пульсуючих кодів - мільярди зашифрованих емоційних сутностей. Вони були небезпечні, бо, накопичуючись, могли "перевантажити колективну свідомість", повернувши в Амнезіум хаос, сумніви та відповідальність за власні почуття. Світ міста Амнезіум був ідеально відкалібрований. Тут панувала тиша, але не та, що лякає, а та, що заспокоює. Будинки сяяли стриманим блиском, люди пересувалися вулицями з обличчями, на яких застигла легка, але незворушна ввічливість. Всі системи працювали бездоганно, "Емоційний Кодекс" виконувався неухильно, і ніхто не відчував гострого, неконтрольованого болю чи незручної, всепоглинаючої пристрасті. Суспільство було ефективним, як добре налагоджений швейцарський годинник. Ніхто не сперечався. Ніхто не кричав. Ніхто не вибачався по-справжньому. Кай був частиною цієї тиші. Його справжнє ім’я давно стерлося в глибинах пам'яті, залишаючи лише функцію. "Ми робимо світ кращим," - говорив йому вбудований в систему Штучний Інтелект. - "Ми даруємо людям комфортну Тишу". Кай вірив у це. Комфорт і Тиша були його єдиними життєвими координатами. Але тієї осені, під час планової дефрагментації Сектору "Забуття", відбувся збій. На панелі Кая, серед тисяч звичних сірих кристалів, спалахнув один. Він не був сірим. Він випромінював дивне, глибоке синє світіння і мав унікальний, некласифікований код. Система маркувала його як "Критична Емоційна Реліквія". Кай нахмурився. Протокол вимагав негайної анігіляції некласифікованих кодів. Але щось його зупинило. Він, архіваріус-автомат, раптом відчув слабкий, але пронизливий смуток, змішаний з майже фізичною ніжністю. Це було схоже на біль у кінцівці, якої вже немає. - Порушення протоколу. Емоційна індукція в Архіваріусі, - прозвучав сухий голос ШІ. - Це збій. Ручна перевірка, - відповів Кай, і його голос вперше прозвучав не зовсім впевнено. Він порушив Кодекс і почав розшифрування. Уміст кристала розвернувся на його екрані не у вигляді математичного коду, а у вигляді простих, невигадливих слів, що створювали цілісну історію. Це було невисловлене кохання двох людей: Ліри та Аріса. Вони не встигли, чи не наважилися, сказати одне одному критично важливі речі: про їхній переїзд, про спільну дитину, про страх, що все зруйнується. Коли Кай прочитав фразу: «Арісе, чому ти такий впертий? Ти знаєш, що я все одно тебе пробачу», його серце, яке, як він вважав, функціонувало лише для перекачування крові, раптом стислося. Він прокрутив останні записи. Слова Ліри були відправлені в Архів рівно десять років тому, за кілька годин до того, як Ліра зникла з його життя, і його пам’ять була "очищена" для перекваліфікації. У той день Кай перестав бути Арісом. Система забрала його емоції і дала йому нову, комфортну Тишу. Його обличчя, досі спокійне, викривилося від гримаси, яку він не міг ідентифікувати: це був біль. Це була іронія. Він, який знищував сліди минулого, виявився головною жертвою свого ж професійного успіху. Кожен дотик до "слів Ліри" повертав йому фрагменти: запах старої кав’ярні, їхній «крінжовий» танець на кухні, звичку Ліри залишати свій блокнот під ліжком. Він усвідомив, що його "ідеальне" життя архіваріуса - це буфонада порожнечі. Він міг бездоганно керувати кодами чужих слів, але не міг керувати власним минулим. - Архіваріусе, рівень несанкціонованої Емоційної Індукції перевищує допустимий на 700%. Негайна анігіляція, - наполягав ШІ. - Мовчати, - різко обірвав Кай. Це було перше грубе слово, яке він сказав за десять років. Він зрозумів, що слова Ліри не можуть бути знищені. Вони були квитком на зворотний зв’язок із самим собою. Його внутрішній конфлікт був гострішим за будь-який кристалічний код. Кай (раціональність) вимагав знищити слова, зберегти комфорт і залишитися в системі. Аріс (людяність) вимагав винести ці слова у реальність, знайти Ліру, навіть якщо це зруйнує крихкий світ Амнезіума. «Якщо я це зроблю, Амнезіум захлинеться правдою. Вони почнуть сперечатися, плакати, прощати... Це буде хаос, - розмірковував він, згадуючи ідеально чисті вулиці. Але хіба справжнє життя не є хаосом?» Аріс почав шукати шлях. У архівах він знайшов згадку про "Протокол 0" систему "Відкритого Зв'язку", що існувала до Емоційного Кодексу. Це був рідкісний, старий термінал, про який система майже забула. Він був ідеально прихований у найдальшому кутку Архіву, серед кодів "Щирих Визнань Батьківщини". Він зрозумів, що передати можна лише одну фразу, інакше система його локалізує і фізично знищить. Потрібне було слово, що містить максимальний заряд. Аріс проаналізував усі "слова Ліри". "Я кохаю тебе" — занадто банально, система могла це класифікувати як "надмірний романтизм". "Вибач" — занадто слабо. Він зупинився на фразі, сказаній у запалі однієї з їхніх буденних сварок, коли вони не могли вирішити, що дивитися ввечері: "Я не можу тобі пробачити тиші, Арісе." Це була ідеальна фраза. Вона несла в собі біль, докір, але водночас виклик і заклик до дії. Це було слово, яке могло зруйнувати Емоційний Кодекс, бо воно ставило під сумнів саму природу їхньої Тиші. Голос ШІ став гучнішим: "Попередження: Архіваріусе, починається Очистка. Фізичне знищення об'єкта через 30 секунд. Прохання прийняти позу для дефрагментації." Аріс посміхнувся - вперше за десять років. Його посмішка була дикою і незручною. Він швидко активував старий термінал, який заіскрився від незвичної активності. Пальці, які звикли до знищення, тепер створювали. «Я не можу тобі пробачити тиші, Арісе.» - ввів він фразу. На 5-й секунді до "Очистки" Аріс натиснув «Enter». Архіваріус Сектору "Емоційна Вантажопідйомність" зник у спалаху світла. Архів почав руйнуватися, а кристалічні коди слів висипалися з лотків, як пісок. Ліра жила в Амнезіумі. Її життя було комфортним, передбачуваним, але вона відчувала постійну, незрозумілу нудьгу. Вона працювала на рутинній роботі, підтримуючи ідеальну ввічливість. Вона не пам’ятала Аріса. Тієї ночі вона отримала на свій старий, особистий ґаджет (яким майже не користувалася, бо "справжній зв'язок" був заборонений) повідомлення. Воно було без відправника. Лише одна фраза. «Я не можу тобі пробачити тиші, Арісе.» Ця фраза пробила її "Емоційний Кодекс" наскрізь. Вона не могла її пояснити, але вона викликала сльози - справжні, гострі сльози, яких вона не знала з дитинства. Вона не могла пробачити цю тишу, яка її оточувала. Вона відчула порожнечу і зрозуміла, що її комфортне життя - це брехня. Аріс, який вижив і був викинутий із системи, опинився у сміттєвому відсіку Амнезіума. Він був поранений, але живий. Він був знову Арісом. Він знайшов Ліру не одразу. Коли це сталося, це не був класичний happy end. Вони обидва були травмовані системою, але вони були справжні. Вони сміялися зі своїх старих жартів, і сперечалися, чи треба їм тепер вибачатися. Вони обирали складний, незручний шлях життя.

#поезія Цінуй себе, прекрасна жінко, Бо в тебе лиш одне життя! Знайди для роздумів хвилинку, Щоб будувати майбуття. Залиш всі справи, слухай тишу І бережи тепло душі, Волосся вітер хай колише, А ти помрій і не спіши. Цінуй себе, прекрасна жінко, Ти ж мама, донечка, сестра, В твоєму серці всі відтінки, В очах горить вогонь добра. Ти гідно терпиш усі муки, Приносии затишок у дім, У тебе працьовиті руки, Ти гори зрушуєш без слів. Цінуй себе, прекрасна жінко, Бо час ніхто не поверне, Залиш для себе хоч годинку І памʼятай про головне: Ти - свого роду берегиня, Не загубись у сірих днях. Будь мудрою, бо ти - єдина! Яскраво розмалюй свій шлях! ІРИНА МУЧИЧКА.

Поліція стріляла по 62-річному чоловікові, який погрожував підірвати гранату в ресторані China Garten у німецькому Білефельді. Чоловік вимагав алкоголь, після чого заявив, що має вибухівку. У його куртці офіціанти помітили предмет, схожий на гранату, й викликали поліцію. У закладі тоді перебувало близько 50 людей. Після прибуття правоохоронців чоловік вийшов із ресторану та наблизився до них, тож поліцейські здійснили кілька пострілів, поранивши його в коліно. Його госпіталізували, загрози життю немає. Затриманий — уродженець Росії із Сибіру, який раніше мав проблеми із законом і страждає на психічні розлади. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

#поезія Лист до Листопада. А я тебе кохала ще з минулого століття.. За душу незбагненну, замкнуту для всіх. За очі барв притихлого суцвіття.. За пристрасть, що ховаєш мовби гріх. За погляд, що морозить душу.. Тоді лечу із падолистом в забуття. Ти моя згуба, фаталізм.. Тепер я мушу... Нести цю карму через все своє життя. За те волосся, що чорніше ночі.. Яке голубила в розхристаних лісах.. За ті обійми і слова пророчі, Що ворожили мені в торішніх снах. Ти знов прийдеш вкрадеш шматочок серця.. Сховаєш як гербарій між листків. Прощаю тобі все.. Тільки не сердься. Залиш мені хоч жменьку пелюстків. Залиш мені хоча б дощі плаксиві.. Щоби гасили полум'я в душі... І айстри недоторкані, цнотливі. Від серця зáмкнутого не жбурляй ключі. Залиш холодні ночі до світанку.. Між полинáми згублені слова. Візьми мене в полон як свою бранку. Я житиму для тебе, як мавка лісова. ...а я тебе кохала ще з минулого століття.. Оксана Лесик-Падучак

#поезія #мистецтво ЖОРЖИНА Впали бомби на видноколі, Червоніла капусти грядка… Між курганами в чорнім полі Помирала дружина дядька. Бігли армії, мчали роти, Помирали дуби в гаю… Дядько ніс на вогні Європи Нерозстріляну юнь свою. На стежині зосталась дружина, А він далі на захід побіг… Оглянувся — стоїть жоржина На розгіллі нічних доріг. Почорніли живі надії… Плакав в Яссах, в Берліні звав, Донесли йому вітровії Цвіт жоржини в настоях трав. Дядьку! Дядьку! Назад нестримно! Місяць з неба кида весло… Здрастуй, здрастуй, моя жоржино І вербове моє село!.. Сієм зерно із патронташа, Б'ємо в крокву навіки цвях. Кулеметную юність нашу Поховаємо в пшеницях… Літо, літо… за літом збіглим Червоніють горошком стежини. Малиновеє плаття жоржини Заполохане вітром білим, Заполохане вітром в полі, Заполохане дядька горем… Він до неї іде поволі, Ніжні квіти жоржини горне… Ой жоржино, моя жоржино, Доки в полі тобі стояти? Йдем на люди, ідем до хати, Проведи нас, вузька стежино!.. В полі вітер шука порожнини, Котить небом Чумацький Віз… Дзвонять дядькові всі стежини, Щоб Європу сюди приніс. Щоб Європа її благала Йти із дядьком в своє село, Щоб жоржину оберігала, Майбуття щоб до неї йшло… Крізь конґреси великодушні, Крізь братерство, і світ, і тьму Слуха дядько в тиші конюшні, Як жоржина шумить йому… В тому шумі — минуле дядька: Червоніла капусти грядка, Чад Європи на видноколі, І жоржина-дружина в полі. 1956 Микола Вінграновський Живопис - Анастасія Литвин

🇩🇪 У Німеччині фіксують збільшення прибуття з України чоловіків віком 18-22 роки, - ЗМІ За даними Міністерства внутрішніх справ ФРН, кількість чоловіків віком від 18 до 22 років, які шукають притулку в Німеччині, зросла з 26 серпня, після того, як Україна пом’якшила правила виїзду для чоловіків цієї вікової категорії. Щотижневі прибуття з 8 вересня в середньому перевищували 1000 осіб. З 6 жовтня цифра становила 1796 людей на тиждень. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world