ЩОБ СМЕРТЬ ВІЙНИ НАМ НЕ ДИВИЛАСЬ В ВІЧІ

Щоб ми світились щастям кожну мить,
Хай сльо́зи тільки радості в нас ллються,
Нехай душа ніко́ли не болить
Й щасливі миті за́вжди додаються.

Щоб звістка всім нам радісна прийшла,
Щоб нам про перемогу сповістили,
Аби біда нас більше не знайшла,
Під мирним небом щоб ми за́вжди жили.

Щоб ми не чули, що кого́сь везуть,
Що знову на щиті хтось повертає,
Хай миті втіхи назавжди́ прийду́ть,
Хай ненька у крові́ не потопає.

Щоб ми не знали горя і біди́,
Щоб ми не знали, що таке розпука,
Аби застили вражі всі сліди
І нас минала з рідними розлука.

Щоб ми не чули більш сирен виття,
Щоб ми не чули ту страшну тривогу,
Щоб нам Госпо́дь усім беріг життя –
За це усе щораз в молитві Богу.

Щоб не вмирали діти і батьки,
Щоб ворог не гасив життєві свічі,
Щоб заросли для ворога стежки́,
Щоб смерть війни нам не дивилась в вічі.

Щоб повернулись всі живі з війни,
Каліками щоб не робив убивця,
Щоб всі знайшлися до́ньки і сини,
Щоб більш не проливалась наша крівця.

10.10.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1070291

⚠️ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗЛАМ НА ФРОНТІ: Чому навіть досвідчені бійці не витримують і йдуть у СЗЧ!🚨"Я більше не можу": Психологічний фактор та справжні причини СЗЧ у війську Військовослужбовець розповів про складні моральні та психологічні виклики, з якими стикаються бійці після тривалої служби. Тривала розлука з сім'єю, втома та відсутність можливості демобілізації іноді призводять до критичного зламу, коли бійці приймають рішення залишити частину. #spectr #зсу #сзч #армія #війна #психологія#shorts #рек

❤️ Познайомилися курсантами й разом пройшли випробування на Сході: історія кохання, загартована війною

Анастасія та Олег Жифарські зустрілися ще у 2012 році в академії Державної прикордонної служби: він — курсант, вона — студентка. Згодом їх об’єднала не лише сім’я, а й служба: чотири роки подружжя пліч-о-пліч несло службу в районі бойових дій.

Олег — родом із Бахмута. Втрата рідного дому, постійні переживання та вимушена розлука стали частиною їхнього життя. Сьогодні Олег залишається у війську, а Анастасія працює у системі Державної міграційної служби.

Нас знову розділяє відстань… проте об’єднує сім’я, спільне прагнення служити державі та людям,
— каже Анастасія.

Іноді любов — це не про те, щоб завжди бути поруч. А про те, щоб залишатися опорою одне для одного, навіть коли між вами кілометри.

Фото: Державна міграційна служба України
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

ЩЕ НЕ ЧАС
БУВ ЙТИ СПОЧИТИ


(Світлій пам’яті загиблого героя-земляка Читинського Андрія)


Як же боляче, як гірко,
Що загасла тво́я зірка,
Що світила на світанні...
Путь твоя́ тепер остання.


Не засві́тить зірка знову,
Не заве́деш біль розмову,
Бо у засвіти доро́га,
Через ворога з порога.


Не засві́тить, не засяє,
До життя не повертає.
А ще мала ж бо світити
Й довго мав, Андрію, жити.


Але клятий воріженько
Зупинив твоє́ серденько,
Він загнав тебе в могилу,
Не розправиш більше кри́ла.


Маму більше не обі́ймеш,
В гості більше вже не при́йдеш,
Не обі́ймеш рідних, брата,
Бо в землі́ вже тво́я хата.


Захищав ти нас, Андрію,
Про звитя́гу й мир ти мріяв,
Не судилося дожити...
За тобою сльо́зи лити.


Повернувся в домовині –
Горе й туга є родині.
Ти героєм ліг так рано,
По тобі́ лиши́лась рана.


На завданні ти загинув,
Звідти в засвіти полинув.
В Небі ти тепер на стражі...
В нас в домівці – вбивці вражі.


Гідний син Вкраїни-неньки,
Вже не стукає серде́нько.
У родини – біль-розпука,
Вічна вже тепер розлука.


Всі молилися за тебе,
Та пішов від нас на Небо.
Вже в Небеснім легіоні…
Побратими – у полоні.


Свічку вбивці загасили,
Кров’ю тво́є тіло вмили.
Ще не час був йти спочити,
Ти в серцях зостався жити.


25.11.2025 р.


©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID:  1064656

СВІЧА ВЖЕ БІЛЬШЕ НЕ ГОРИТЬ

(Світлій пам'яті героя Ярослава Плахотнюка)

Свіча вже більше не горить,
Її потвори загасили,
Йому було б ще жить і жить,
Але страшні ординці вбили.

Його чекала ще весна
І миле слово мами вранці…
Та смерть прислала сатана
У чорній масці на світанці.

Все голос матері звучить,
Вона шукає слід у тиші,
Її молитви – наче міст
Між світом мертвих і живіших.

Пізнати втрату довело́сь,
Нема спокійних днів у мами,
Її синок – не просто хтось,
Він – світло, що горить сльозами.

Йому наза́вжди двадцять сім,
Ніко́ли більше вже не буде,
Вбачатись буде він в усім,
Розпукою для мами всюди.

Осінній вітер плакав теж,
Зривав листки, як спогад мами,
Бо похоронний все ж кортеж
Привіз героя аж до брами.

Заснув наза́вжди Ярослав,
Тепер домівка – домовина,
Він ПЕРЕМОГУ гаптував…
Розлука вічна мами й сина.

07.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

СВІЧА ВЖЕ БІЛЬШЕ НЕ ГОРИТЬ
(Світлій пам’яті героя Ярослава Плахотнюка)

Свіча вже більше не горить,
Її потвори загасили,
Йому було б ще жить і жить,
Але страшні ординці вбили.

Його чекала ще весна
І миле слово мами вранці…
Та смерть прислала сатана
У чорній масці на світанці.

Все голос матері звучить,
Вона шукає слід у тиші,
Її молитви – наче міст
Між світом мертвих і живіших.

Пізнати втрату довело́сь,
Нема спокійних днів у мами,
Її синок – не просто хтось,
Він – світло, що горить сльозами.

Йому наза́вжди двадцять сім,
Ніко́ли більше вже не буде,
Вбачатись буде він в усім,
Розпукою для мами всюди.

Осінній вітер плакав теж,
Зривав листки, як спогад мами,
Бо похоронний все ж кортеж
Привіз героя аж до брами.

Заснув наза́вжди Ярослав,
Тепер домівка – домовина,
Він ПЕРЕМОГУ гаптував…
Розлука вічна мами й сина.

07.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

МАТЕРИНСЬКЕ ГОРЕ

Материнське горе, відчай і розпука,
Материнське горе, біль на все життя,
Материнське горе, вічная розлука,
Бо війна забрала не одне дитя.

Материнське горе, слізоньки рікою,
Материнське горе, рана і рубці,
Материнське горе з тугою-журбою
І від сліз струмочки, рани на лиці.

Материнське горе, що війна завда́ла,
Материнське горе довелось пізнать,
Материнське горе доленька зіткала,
Бо сини-соколи у землі лежать.

Материнське горе, виплакані очі,
Материнське горе й серце у сльозах,
Материнське горе, сни, як поторочі,
Син щораз приходить, та тепер лиш в снах.

Материнське горе, вервиця й молитва,
Материнське горе сіє скрізь війна,
Материнське горе і остання битва,
І така висока за усе ціна.

Материнське горе й лихо, що ввірвалось,
Материнське горе вороном внесло́сь,
Материнське горе назавжди зосталось
І його пізнати мамі довело́сь.

30.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1061101

КОЛИ І ХТО ВІЙНУ ПРИСПИТЬ?

Це – плач і біль, це – крик душі́,
Ридання, смуток і розпука,
Не рута-м‘ята й спориші –
Довічна в багатьох розлука.

Суцільне з крові вишиття,
Журба і горе, серце в шмаття,
У цвіту забрані життя,
Палає все… Це – не багаття.

В повітрі запах від війни,
Й стає щоразу все їдкішим.
Це все – діяння сатани,
А їх нутро – все більш гнилішим.

Від цьо́го рана і рубці,
Від цьо́го шрами, щем, зневіра,
Любов і втома на лиці,
І грають сурми, а не ліра.

Рікою сльо́зи по щоках,
Роки́ у них ми потопаєм,
Жахіття це в житті… не в снах…
Його закінчення чекаєм.

Щоразу більше нас болить,
Стають щораз гіркіші сльо́зи.
То хто і що війну приспить?
Коли закінчаться загрози?

19.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1008711

#поезія
Я б посмів тебе вкрасти у вічності,
не питав би у часу дозволу.
Я б забув всі закони дійсності
і відкинув всі домисли розуму.

Я б ховав тебе в дотиках зболених,
у нічних перехрестях з ніжності.
Ти б тремтіла в словах недомовлених,
наплювавши на думку більшості.

Я б посмів тебе вкрасти в реальності,
щоб у неї назад не вертатися.
Може, зараз говорю банальності,
та бажаю нарешті зізнатися.

Я б тримав тебе в тиші між подихів,
в митях зустрічей між розлуками.
Ти б тремтіла у пальцях між дотиків,
я як спраглий впивався би звуками.

Я б посмів...

Оленка Зелінська

КОЛИ І ХТО ВІЙНУ ПРИСПИТЬ?

Це – плач і біль, це – крик душі́,
Ридання, смуток і розпука,
Не рута-м‘ята й спориші –
Довічна в багатьох розлука.

Суцільне з крові вишиття,
Журба і горе, серце в шмаття,
У цвіту забрані життя,
Палає все… Це – не багаття.

В повітрі запах від війни,
Й стає щоразу все їдкішим.
Це все – діяння сатани,
А їх нутро – все більш гнилішим.

Від цьо́го рана і рубці,
Від цьо́го шрами, щем, зневіра,
Любов і втома на лиці,
І грають сурми, а не ліра.

Рікою сльо́зи по щоках,
Роки́ у них ми потопаєм,
Жахіття це в житті… не в снах…
Його закінчення чекаєм.

Щоразу більше нас болить,
Стають щораз гіркіші сльо́зи.
То хто і що війну приспить?
Коли закінчаться загрози?

19.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1008711