⚠️ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗЛАМ НА ФРОНТІ: Чому навіть досвідчені бійці не витримують і йдуть у СЗЧ!🚨"Я більше не можу": Психологічний фактор та справжні причини СЗЧ у війську Військовослужбовець розповів про складні моральні та психологічні виклики, з якими стикаються бійці після тривалої служби. Тривала розлука з сім'єю, втома та відсутність можливості демобілізації іноді призводять до критичного зламу, коли бійці приймають рішення залишити частину. #spectr #зсу #сзч #армія #війна #психологія#shorts #рек

❤️ Познайомилися курсантами й разом пройшли випробування на Сході: історія кохання, загартована війною

Анастасія та Олег Жифарські зустрілися ще у 2012 році в академії Державної прикордонної служби: він — курсант, вона — студентка. Згодом їх об’єднала не лише сім’я, а й служба: чотири роки подружжя пліч-о-пліч несло службу в районі бойових дій.

Олег — родом із Бахмута. Втрата рідного дому, постійні переживання та вимушена розлука стали частиною їхнього життя. Сьогодні Олег залишається у війську, а Анастасія працює у системі Державної міграційної служби.

Нас знову розділяє відстань… проте об’єднує сім’я, спільне прагнення служити державі та людям,
— каже Анастасія.

Іноді любов — це не про те, щоб завжди бути поруч. А про те, щоб залишатися опорою одне для одного, навіть коли між вами кілометри.

Фото: Державна міграційна служба України
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

ЩЕ НЕ ЧАС
БУВ ЙТИ СПОЧИТИ


(Світлій пам’яті загиблого героя-земляка Читинського Андрія)


Як же боляче, як гірко,
Що загасла тво́я зірка,
Що світила на світанні...
Путь твоя́ тепер остання.


Не засві́тить зірка знову,
Не заве́деш біль розмову,
Бо у засвіти доро́га,
Через ворога з порога.


Не засві́тить, не засяє,
До життя не повертає.
А ще мала ж бо світити
Й довго мав, Андрію, жити.


Але клятий воріженько
Зупинив твоє́ серденько,
Він загнав тебе в могилу,
Не розправиш більше кри́ла.


Маму більше не обі́ймеш,
В гості більше вже не при́йдеш,
Не обі́ймеш рідних, брата,
Бо в землі́ вже тво́я хата.


Захищав ти нас, Андрію,
Про звитя́гу й мир ти мріяв,
Не судилося дожити...
За тобою сльо́зи лити.


Повернувся в домовині –
Горе й туга є родині.
Ти героєм ліг так рано,
По тобі́ лиши́лась рана.


На завданні ти загинув,
Звідти в засвіти полинув.
В Небі ти тепер на стражі...
В нас в домівці – вбивці вражі.


Гідний син Вкраїни-неньки,
Вже не стукає серде́нько.
У родини – біль-розпука,
Вічна вже тепер розлука.


Всі молилися за тебе,
Та пішов від нас на Небо.
Вже в Небеснім легіоні…
Побратими – у полоні.


Свічку вбивці загасили,
Кров’ю тво́є тіло вмили.
Ще не час був йти спочити,
Ти в серцях зостався жити.


25.11.2025 р.


©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID:  1064656

СВІЧА ВЖЕ БІЛЬШЕ НЕ ГОРИТЬ

(Світлій пам'яті героя Ярослава Плахотнюка)

Свіча вже більше не горить,
Її потвори загасили,
Йому було б ще жить і жить,
Але страшні ординці вбили.

Його чекала ще весна
І миле слово мами вранці…
Та смерть прислала сатана
У чорній масці на світанці.

Все голос матері звучить,
Вона шукає слід у тиші,
Її молитви – наче міст
Між світом мертвих і живіших.

Пізнати втрату довело́сь,
Нема спокійних днів у мами,
Її синок – не просто хтось,
Він – світло, що горить сльозами.

Йому наза́вжди двадцять сім,
Ніко́ли більше вже не буде,
Вбачатись буде він в усім,
Розпукою для мами всюди.

Осінній вітер плакав теж,
Зривав листки, як спогад мами,
Бо похоронний все ж кортеж
Привіз героя аж до брами.

Заснув наза́вжди Ярослав,
Тепер домівка – домовина,
Він ПЕРЕМОГУ гаптував…
Розлука вічна мами й сина.

07.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

СВІЧА ВЖЕ БІЛЬШЕ НЕ ГОРИТЬ
(Світлій пам’яті героя Ярослава Плахотнюка)

Свіча вже більше не горить,
Її потвори загасили,
Йому було б ще жить і жить,
Але страшні ординці вбили.

Його чекала ще весна
І миле слово мами вранці…
Та смерть прислала сатана
У чорній масці на світанці.

Все голос матері звучить,
Вона шукає слід у тиші,
Її молитви – наче міст
Між світом мертвих і живіших.

Пізнати втрату довело́сь,
Нема спокійних днів у мами,
Її синок – не просто хтось,
Він – світло, що горить сльозами.

Йому наза́вжди двадцять сім,
Ніко́ли більше вже не буде,
Вбачатись буде він в усім,
Розпукою для мами всюди.

Осінній вітер плакав теж,
Зривав листки, як спогад мами,
Бо похоронний все ж кортеж
Привіз героя аж до брами.

Заснув наза́вжди Ярослав,
Тепер домівка – домовина,
Він ПЕРЕМОГУ гаптував…
Розлука вічна мами й сина.

07.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

МАТЕРИНСЬКЕ ГОРЕ

Материнське горе, відчай і розпука,
Материнське горе, біль на все життя,
Материнське горе, вічная розлука,
Бо війна забрала не одне дитя.

Материнське горе, слізоньки рікою,
Материнське горе, рана і рубці,
Материнське горе з тугою-журбою
І від сліз струмочки, рани на лиці.

Материнське горе, що війна завда́ла,
Материнське горе довелось пізнать,
Материнське горе доленька зіткала,
Бо сини-соколи у землі лежать.

Материнське горе, виплакані очі,
Материнське горе й серце у сльозах,
Материнське горе, сни, як поторочі,
Син щораз приходить, та тепер лиш в снах.

Материнське горе, вервиця й молитва,
Материнське горе сіє скрізь війна,
Материнське горе і остання битва,
І така висока за усе ціна.

Материнське горе й лихо, що ввірвалось,
Материнське горе вороном внесло́сь,
Материнське горе назавжди зосталось
І його пізнати мамі довело́сь.

30.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1061101

КОЛИ І ХТО ВІЙНУ ПРИСПИТЬ?

Це – плач і біль, це – крик душі́,
Ридання, смуток і розпука,
Не рута-м‘ята й спориші –
Довічна в багатьох розлука.

Суцільне з крові вишиття,
Журба і горе, серце в шмаття,
У цвіту забрані життя,
Палає все… Це – не багаття.

В повітрі запах від війни,
Й стає щоразу все їдкішим.
Це все – діяння сатани,
А їх нутро – все більш гнилішим.

Від цьо́го рана і рубці,
Від цьо́го шрами, щем, зневіра,
Любов і втома на лиці,
І грають сурми, а не ліра.

Рікою сльо́зи по щоках,
Роки́ у них ми потопаєм,
Жахіття це в житті… не в снах…
Його закінчення чекаєм.

Щоразу більше нас болить,
Стають щораз гіркіші сльо́зи.
То хто і що війну приспить?
Коли закінчаться загрози?

19.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1008711

#поезія
Я б посмів тебе вкрасти у вічності,
не питав би у часу дозволу.
Я б забув всі закони дійсності
і відкинув всі домисли розуму.

Я б ховав тебе в дотиках зболених,
у нічних перехрестях з ніжності.
Ти б тремтіла в словах недомовлених,
наплювавши на думку більшості.

Я б посмів тебе вкрасти в реальності,
щоб у неї назад не вертатися.
Може, зараз говорю банальності,
та бажаю нарешті зізнатися.

Я б тримав тебе в тиші між подихів,
в митях зустрічей між розлуками.
Ти б тремтіла у пальцях між дотиків,
я як спраглий впивався би звуками.

Я б посмів...

Оленка Зелінська

КОЛИ І ХТО ВІЙНУ ПРИСПИТЬ?

Це – плач і біль, це – крик душі́,
Ридання, смуток і розпука,
Не рута-м‘ята й спориші –
Довічна в багатьох розлука.

Суцільне з крові вишиття,
Журба і горе, серце в шмаття,
У цвіту забрані життя,
Палає все… Це – не багаття.

В повітрі запах від війни,
Й стає щоразу все їдкішим.
Це все – діяння сатани,
А їх нутро – все більш гнилішим.

Від цьо́го рана і рубці,
Від цьо́го шрами, щем, зневіра,
Любов і втома на лиці,
І грають сурми, а не ліра.

Рікою сльо́зи по щоках,
Роки́ у них ми потопаєм,
Жахіття це в житті… не в снах…
Його закінчення чекаєм.

Щоразу більше нас болить,
Стають щораз гіркіші сльо́зи.
То хто і що війну приспить?
Коли закінчаться загрози?

19.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1008711

#поезія
Ніколи не зійдуться береги...
Ріка їх завжди буде розділяти...
І паралельно йтимуть їх шляхи...
Ці долі вже ніколи не з'єднати...

Тектимуть води хвилями бажань ..
І так нестерпно хочеться торкнутись...
Відчути смак малини на губах...
І у минуле спогадом вернутись...

Та Доля іншою стежиною веде...
Кому розлука...того не зустріти...
Ріка водою чистою пливе...
А береги як паралелі цього світу...

Галина Адамович