Українська
English
ЯК МЕНТАЛЬНО ПІДТРИМАТИ СЕБЕ В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ?
Тривала окупація випробовує людей на міцність. Ті, хто залишився в окупованому місті, щоб вижити морально, мають зберігати віру у звільнення. Це одна з головних умов для збереження внутрішнього стрижня. Людина, яка спілкується з іншими в окупації, сама повинна тримати цю віру, адже за ці три роки були періоди піднесення, надії, зневіри та відчаю. Важливо залишатися стійким і пам’ятати, що історія України вже проживала подібні випробування.
Щоб допомогти собі зберегти надію у небезпечному середовищі, важливо підтримувати контакт із власними коренями. Якщо людина має можливість читати українські книжки, переглядати світлини з національних свят або згадувати моменти щасливого минулого – це допомагає. Такі «маячки» нагадують, людина належить до цього народу, вона частина цієї культури.
Щоденні ритуали також мають величезне значення. Це може бути ранкове слухання музики – не обов’язково української, але такої, що емоційно резонує. Етнічні мотиви можна знайти і в інших культурах, зберігаючи зв’язок із собою навіть у важких умовах. Заварити чай з м’ятою, як колись у бабусі на городі, посадити чорнобривці, згадати рідних – це не просто дрібниці, а спосіб тримати себе тут і тепер.
Люди на окупованих територіях часто святкують релігійні свята двічі – за новим і старим календарем. Це також створює відчуття стабільності, зв’язку і підтримує ментальне здоров’я.
Чи варто уникати новин, щоб не нервуватися?
Якщо людина звикла починати день з перегляду новин або прослуховування радіо, відмовитися від цієї звички буде складно. Але якщо в якийсь момент вона усвідомить, що новини заважають їй дихати, руйнують настрій і віру, тоді варто змінити інформаційне середовище.
Особливо шкідливі пропагандистські наративи на кшталт «вас тут усіх вважають зрадниками» або «українці прийдуть і всіх знищать». Це відверта маніпуляція страхом. Психологиня нагадує:
Навіть у Другу світову війну влада визнавала як тих, хто воював на фронті, так і тих, хто пережив окупацію. Історичний досвід доводить – такі залякування не мають під собою підстав.
Як знімати постійну напругу в окупації?
Зняття напруги – це насамперед переключення уваги. Жителі сіл мають певну перевагу – працюючи на землі, доглядаючи рослини чи тварин, людина природно заземлюється. Тактильні відчуття, фізична праця допомагають зосередитися на теперішньому моменті.
Водночас для сільських жителів втрата врожаю чи знищення землі сприймається особливо болісно – на рівні тіла. Це не просто втрата рослин, а втрата частини себе. Наталія Бубнова згадує болісну історію:
Одна жінка із села розповідала, як раділа гарній озимині, а потім бачила, як по полю їздять танки – і це було як удар по її душі.
Як люди, що виїхали, можуть підтримати рідних в окупації і не нашкодити їм?
Фрази на кшталт «ми переможемо», «скоро все буде добре» – автоматичні і часто не приносять реальної підтримки. Натомість варто говорити те, у що сам віриш – що війна закінчиться, що правда на нашому боці.
Краще сказати: «Ти сильний/сильна», «Я тебе люблю будь-яким/будь-якою», «Ми збережемо наш зв’язок». Можна навіть пожартувати про розвиток інтуїції – мовляв, навчимося розуміти одне одного без слів. Такі щирі слова дають опору.
Важливо пам’ятати: щоб підтримати іншу людину, сам маєш вірити в те, що говориш. Це як у театрі – актор не грає, а проживає роль – каже психологиня.
Яких фраз варто уникати?
«Я тебе розумію» – часто звучить неправдоподібно і відштовхує. Краще сказати: «Я намагаюсь тебе зрозуміти. Що я можу для тебе зробити? Що тобі зараз важливо почути?»
Не слід обіцяти те, що не можна контролювати, наприклад, що скоро буде перемога або що повернеться все втрачене майно. Говоріть тільки те, у чому впевнені.
Як вести себе з тими, хто не приймає підтримку?
Іноді рідна людина емоційно відсторонюється – дає короткі відповіді, не йде на контакт. Це боляче, але потрібно прийняти її право на дистанцію. Можна запитати: «Чому ти так думаєш?» – і слухати без тиску.
Тривала окупація випробовує людей на міцність. Ті, хто залишився в окупованому місті, щоб вижити морально, мають зберігати віру у звільнення. Це одна з головних умов для збереження внутрішнього стрижня. Людина, яка спілкується з іншими в окупації, сама повинна тримати цю віру, адже за ці три роки були періоди піднесення, надії, зневіри та відчаю. Важливо залишатися стійким і пам’ятати, що історія України вже проживала подібні випробування.
Щоб допомогти собі зберегти надію у небезпечному середовищі, важливо підтримувати контакт із власними коренями. Якщо людина має можливість читати українські книжки, переглядати світлини з національних свят або згадувати моменти щасливого минулого – це допомагає. Такі «маячки» нагадують, людина належить до цього народу, вона частина цієї культури.
Щоденні ритуали також мають величезне значення. Це може бути ранкове слухання музики – не обов’язково української, але такої, що емоційно резонує. Етнічні мотиви можна знайти і в інших культурах, зберігаючи зв’язок із собою навіть у важких умовах. Заварити чай з м’ятою, як колись у бабусі на городі, посадити чорнобривці, згадати рідних – це не просто дрібниці, а спосіб тримати себе тут і тепер.
Люди на окупованих територіях часто святкують релігійні свята двічі – за новим і старим календарем. Це також створює відчуття стабільності, зв’язку і підтримує ментальне здоров’я.
Чи варто уникати новин, щоб не нервуватися?
Якщо людина звикла починати день з перегляду новин або прослуховування радіо, відмовитися від цієї звички буде складно. Але якщо в якийсь момент вона усвідомить, що новини заважають їй дихати, руйнують настрій і віру, тоді варто змінити інформаційне середовище.
Особливо шкідливі пропагандистські наративи на кшталт «вас тут усіх вважають зрадниками» або «українці прийдуть і всіх знищать». Це відверта маніпуляція страхом. Психологиня нагадує:
Навіть у Другу світову війну влада визнавала як тих, хто воював на фронті, так і тих, хто пережив окупацію. Історичний досвід доводить – такі залякування не мають під собою підстав.
Як знімати постійну напругу в окупації?
Зняття напруги – це насамперед переключення уваги. Жителі сіл мають певну перевагу – працюючи на землі, доглядаючи рослини чи тварин, людина природно заземлюється. Тактильні відчуття, фізична праця допомагають зосередитися на теперішньому моменті.
Водночас для сільських жителів втрата врожаю чи знищення землі сприймається особливо болісно – на рівні тіла. Це не просто втрата рослин, а втрата частини себе. Наталія Бубнова згадує болісну історію:
Одна жінка із села розповідала, як раділа гарній озимині, а потім бачила, як по полю їздять танки – і це було як удар по її душі.
Як люди, що виїхали, можуть підтримати рідних в окупації і не нашкодити їм?
Фрази на кшталт «ми переможемо», «скоро все буде добре» – автоматичні і часто не приносять реальної підтримки. Натомість варто говорити те, у що сам віриш – що війна закінчиться, що правда на нашому боці.
Краще сказати: «Ти сильний/сильна», «Я тебе люблю будь-яким/будь-якою», «Ми збережемо наш зв’язок». Можна навіть пожартувати про розвиток інтуїції – мовляв, навчимося розуміти одне одного без слів. Такі щирі слова дають опору.
Важливо пам’ятати: щоб підтримати іншу людину, сам маєш вірити в те, що говориш. Це як у театрі – актор не грає, а проживає роль – каже психологиня.
Яких фраз варто уникати?
«Я тебе розумію» – часто звучить неправдоподібно і відштовхує. Краще сказати: «Я намагаюсь тебе зрозуміти. Що я можу для тебе зробити? Що тобі зараз важливо почути?»
Не слід обіцяти те, що не можна контролювати, наприклад, що скоро буде перемога або що повернеться все втрачене майно. Говоріть тільки те, у чому впевнені.
Як вести себе з тими, хто не приймає підтримку?
Іноді рідна людина емоційно відсторонюється – дає короткі відповіді, не йде на контакт. Це боляче, але потрібно прийняти її право на дистанцію. Можна запитати: «Чому ти так думаєш?» – і слухати без тиску.
ЯК МЕНТАЛЬНО ПІДТРИМАТИ СЕБЕ В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ?
Тривала окупація випробовує людей на міцність. Ті, хто залишився в окупованому місті, щоб вижити морально, мають зберігати віру у звільнення. Це одна з головних умов для збереження внутрішнього стрижня. Людина, яка спілкується з іншими в окупації, сама повинна тримати цю віру, адже за ці три роки були періоди піднесення, надії, зневіри та відчаю. Важливо залишатися стійким і пам’ятати, що історія України вже проживала подібні випробування.
Щоб допомогти собі зберегти надію у небезпечному середовищі, важливо підтримувати контакт із власними коренями. Якщо людина має можливість читати українські книжки, переглядати світлини з національних свят або згадувати моменти щасливого минулого – це допомагає. Такі «маячки» нагадують, людина належить до цього народу, вона частина цієї культури.
Щоденні ритуали також мають величезне значення. Це може бути ранкове слухання музики – не обов’язково української, але такої, що емоційно резонує. Етнічні мотиви можна знайти і в інших культурах, зберігаючи зв’язок із собою навіть у важких умовах. Заварити чай з м’ятою, як колись у бабусі на городі, посадити чорнобривці, згадати рідних – це не просто дрібниці, а спосіб тримати себе тут і тепер.
Люди на окупованих територіях часто святкують релігійні свята двічі – за новим і старим календарем. Це також створює відчуття стабільності, зв’язку і підтримує ментальне здоров’я.
Чи варто уникати новин, щоб не нервуватися?
Якщо людина звикла починати день з перегляду новин або прослуховування радіо, відмовитися від цієї звички буде складно. Але якщо в якийсь момент вона усвідомить, що новини заважають їй дихати, руйнують настрій і віру, тоді варто змінити інформаційне середовище.
Особливо шкідливі пропагандистські наративи на кшталт «вас тут усіх вважають зрадниками» або «українці прийдуть і всіх знищать». Це відверта маніпуляція страхом. Психологиня нагадує:
Навіть у Другу світову війну влада визнавала як тих, хто воював на фронті, так і тих, хто пережив окупацію. Історичний досвід доводить – такі залякування не мають під собою підстав.
Як знімати постійну напругу в окупації?
Зняття напруги – це насамперед переключення уваги. Жителі сіл мають певну перевагу – працюючи на землі, доглядаючи рослини чи тварин, людина природно заземлюється. Тактильні відчуття, фізична праця допомагають зосередитися на теперішньому моменті.
Водночас для сільських жителів втрата врожаю чи знищення землі сприймається особливо болісно – на рівні тіла. Це не просто втрата рослин, а втрата частини себе. Наталія Бубнова згадує болісну історію:
Одна жінка із села розповідала, як раділа гарній озимині, а потім бачила, як по полю їздять танки – і це було як удар по її душі.
Як люди, що виїхали, можуть підтримати рідних в окупації і не нашкодити їм?
Фрази на кшталт «ми переможемо», «скоро все буде добре» – автоматичні і часто не приносять реальної підтримки. Натомість варто говорити те, у що сам віриш – що війна закінчиться, що правда на нашому боці.
Краще сказати: «Ти сильний/сильна», «Я тебе люблю будь-яким/будь-якою», «Ми збережемо наш зв’язок». Можна навіть пожартувати про розвиток інтуїції – мовляв, навчимося розуміти одне одного без слів. Такі щирі слова дають опору.
Важливо пам’ятати: щоб підтримати іншу людину, сам маєш вірити в те, що говориш. Це як у театрі – актор не грає, а проживає роль – каже психологиня.
Яких фраз варто уникати?
«Я тебе розумію» – часто звучить неправдоподібно і відштовхує. Краще сказати: «Я намагаюсь тебе зрозуміти. Що я можу для тебе зробити? Що тобі зараз важливо почути?»
Не слід обіцяти те, що не можна контролювати, наприклад, що скоро буде перемога або що повернеться все втрачене майно. Говоріть тільки те, у чому впевнені.
Як вести себе з тими, хто не приймає підтримку?
Іноді рідна людина емоційно відсторонюється – дає короткі відповіді, не йде на контакт. Це боляче, але потрібно прийняти її право на дистанцію. Можна запитати: «Чому ти так думаєш?» – і слухати без тиску.
174переглядів
