• 🗣 У Києві затвердили порядок часткової компенсації вартості відпочинку та навчання для киян - захисників і захисниць України.
    ✅ Ініціатива реалізується в межах міської цільової програми "Підтримка киян - захисників і захисниць України".
    Захисники, захисниці та члени їхніх родин можуть отримати до 12 000 грн на особу для покриття витрат на відпочинок в Україні.
    Кошти можна використати на:
    🟠проживання з харчуванням у готелях, будинках відпочинку чи санаторіях;
    🟠участь в автобусних турах вихідного дня.
    Деталі:
    Для отримання виплати потрібно подати:
    🟠заяву на компенсацію;
    🟠паспорт і ідентифікаційний код;
    🟠документ, що підтверджує статус захисника чи захисниці;
    🟠документи, що підтверджують родинні зв’язки;
    🟠фінансові документи про витрати на відпочинок;
    🟠довідку про відсутність безплатної путівки у цьому році;
    🟠реквізити банківського рахунку або картки киянина.
    Компенсація за навчання
    💸 Одноразова компенсація в межах фінансового року становить до 25 000 грн. Вона надається для покриття вартості навчання у закладах вищої освіти - як за денною, так і за заочною формою.
    Необхідні документи:
    🟠заява про надання компенсації;
    🟠паспорт та ідентифікаційний код;
    🟠документ про статус захисника чи захисниці;
    🟠договір між студентом і закладом освіти;
    🟠договір про надання платної послуги;
    🟠довідка про завершення навчального року.
    Отримати консультацію та подати документи можна у:
    📍Київ Мілітарі Хаб: вул. Хрещатик, 25 та 36, тел. 0800300633;
    📍Департаменті соціальної та ветеранської політики КМДА: просп. Любомира Гузара, 7, каб. 116, тел. 0443665940.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    🗣 У Києві затвердили порядок часткової компенсації вартості відпочинку та навчання для киян - захисників і захисниць України. ✅ Ініціатива реалізується в межах міської цільової програми "Підтримка киян - захисників і захисниць України". Захисники, захисниці та члени їхніх родин можуть отримати до 12 000 грн на особу для покриття витрат на відпочинок в Україні. Кошти можна використати на: 🟠проживання з харчуванням у готелях, будинках відпочинку чи санаторіях; 🟠участь в автобусних турах вихідного дня. Деталі: Для отримання виплати потрібно подати: 🟠заяву на компенсацію; 🟠паспорт і ідентифікаційний код; 🟠документ, що підтверджує статус захисника чи захисниці; 🟠документи, що підтверджують родинні зв’язки; 🟠фінансові документи про витрати на відпочинок; 🟠довідку про відсутність безплатної путівки у цьому році; 🟠реквізити банківського рахунку або картки киянина. Компенсація за навчання 💸 Одноразова компенсація в межах фінансового року становить до 25 000 грн. Вона надається для покриття вартості навчання у закладах вищої освіти - як за денною, так і за заочною формою. Необхідні документи: 🟠заява про надання компенсації; 🟠паспорт та ідентифікаційний код; 🟠документ про статус захисника чи захисниці; 🟠договір між студентом і закладом освіти; 🟠договір про надання платної послуги; 🟠довідка про завершення навчального року. Отримати консультацію та подати документи можна у: 📍Київ Мілітарі Хаб: вул. Хрещатик, 25 та 36, тел. 0800300633; 📍Департаменті соціальної та ветеранської політики КМДА: просп. Любомира Гузара, 7, каб. 116, тел. 0443665940. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    79views
  • 😳🐐 Ангола збожеволіла від приїзду Мессі – збірну Аргентини зустрічали тисячі фанатів, які кричали: «Мессі! Мессі! Мессі!», а автобус команди з аеропорту супроводжувала військова техніка

    Федерація футболу країни заплатила близько 10 млн доларів за приїзд Аргентини разом з Лео, при цьому квитки на матч продавалися всього по одному долару 💸
    😳🐐 Ангола збожеволіла від приїзду Мессі – збірну Аргентини зустрічали тисячі фанатів, які кричали: «Мессі! Мессі! Мессі!», а автобус команди з аеропорту супроводжувала військова техніка Федерація футболу країни заплатила близько 10 млн доларів за приїзд Аргентини разом з Лео, при цьому квитки на матч продавалися всього по одному долару 💸
    Like
    1
    100views 3Plays
  • Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

    Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

    А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

    Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь". Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі. А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...". Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    397views
  • Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

    Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

    А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

    Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь". Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі. А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...". Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    402views
  • волонтерка / передчуття
    боюся, життя в нас знову міняє свої маршрути.
    і замість іти в книжковий, іду купувати джгути,
    набір хірургічний, знайомі до болю речі:
    бинти, кровоспинне, антибіотики, гречку...
    не смійся, я не панікерка, я просто знаю –
    в бабусі-сусідки її вже давно немає,
    а ще валідолу і горщика з гіацинтами...
    це протитривожне, чого ти, тривогу часто лікують квітами
    і ще котами... псом, якого щодня вигулювати,
    дощі не дощі, відкладені наступи, навіть кулі ті,
    що десь із часів Майдану гуляють в просторі.
    мені частенько здається, що ми на острові.
    що нам пороблено, нас не чутно, ми не помічені
    самі собою, своїми дітьми... бредемо, мічені,
    серпом і молотом, димом в горло і Кримом в дихало...
    занадто жорстко? таке зустріло – чи як там кажуть –
    яке і їхало:
    на все готові, до всього зібрані, тільки тута –
    стукоче пальчиком, як морзянкою, біля пупа –
    той страх противний, оте «боюся», важке немислимо,
    застрягло й бухкає... слухай, я ненавмисно.
    кажу ж: не хочу зміни оцих маршрутів,
    щоб не книжки, а бинт, кровоспинне, джгути,
    не дерев'яні - справжні вже автомати,
    хоч я ні тих, ні тих воліла б не купувати.
    а тільки гречку бабці і квітів море.
    бо як-не-як весна на носі... вже зовсім скоро.
    катерина міхаліцина 20.02.22
    волонтерка / передчуття боюся, життя в нас знову міняє свої маршрути. і замість іти в книжковий, іду купувати джгути, набір хірургічний, знайомі до болю речі: бинти, кровоспинне, антибіотики, гречку... не смійся, я не панікерка, я просто знаю – в бабусі-сусідки її вже давно немає, а ще валідолу і горщика з гіацинтами... це протитривожне, чого ти, тривогу часто лікують квітами і ще котами... псом, якого щодня вигулювати, дощі не дощі, відкладені наступи, навіть кулі ті, що десь із часів Майдану гуляють в просторі. мені частенько здається, що ми на острові. що нам пороблено, нас не чутно, ми не помічені самі собою, своїми дітьми... бредемо, мічені, серпом і молотом, димом в горло і Кримом в дихало... занадто жорстко? таке зустріло – чи як там кажуть – яке і їхало: на все готові, до всього зібрані, тільки тута – стукоче пальчиком, як морзянкою, біля пупа – той страх противний, оте «боюся», важке немислимо, застрягло й бухкає... слухай, я ненавмисно. кажу ж: не хочу зміни оцих маршрутів, щоб не книжки, а бинт, кровоспинне, джгути, не дерев'яні - справжні вже автомати, хоч я ні тих, ні тих воліла б не купувати. а тільки гречку бабці і квітів море. бо як-не-як весна на носі... вже зовсім скоро. катерина міхаліцина 20.02.22
    Love
    2
    245views
  • Автобус битком, всю дорогу карапуз років 3-4 задає питання а батько відповідає типу: "це трактор, він траву косить, це заправка, тут бі-бі бензин наливають і т.д..."

    На питання:

    - Чи скоро приїдемо в Житомир?

    Вдає, що дивиться вперед, і каже:

    -Так, вже близько.

    Загалом такий приблизно діалог. І ось, підʼїжджає автобус до залізничного переїзду і зупиняється хвилин так на 10.

    Поруч з автобусом гуляють і щипають придорожню траву дві корови, молодий рудий бичок і штук пʼять овець. Дитину цей зоопарк природно зацікавив і він почав чергові розпитування:

    -Хто це ? І що вони роблять тут?

    Тато відповідає, типу:

    -Це корівки, а це овечки, травичку їдять, гуляють.

    В автобусі тиша (водій движок заглушив), і всі пасажири мимоволі слухають . І тут бичок за вікном починає прилаштовуватися до однієї з корів, закидає передні ноги до неї на спину і намагається злягатися. Пасажири застигли в очікуванні... Довго чекати не довелося, дзвінкий дитячий голос промовив:

    -Тату, а що вони роблять?

    Повисла гнітюча тиша, навіть мухи перестали дзижчати і тільки через кілька секунд, почервонілий від загальної уваги тато, зміг видавити:

    - Дивляться, чи далеко до Житомира!

    Вибух сміху, напевно, було чути і в самому Житомирі!
    Автобус битком, всю дорогу карапуз років 3-4 задає питання а батько відповідає типу: "це трактор, він траву косить, це заправка, тут бі-бі бензин наливають і т.д..." На питання: - Чи скоро приїдемо в Житомир? Вдає, що дивиться вперед, і каже: -Так, вже близько. Загалом такий приблизно діалог. І ось, підʼїжджає автобус до залізничного переїзду і зупиняється хвилин так на 10. Поруч з автобусом гуляють і щипають придорожню траву дві корови, молодий рудий бичок і штук пʼять овець. Дитину цей зоопарк природно зацікавив і він почав чергові розпитування: -Хто це ? І що вони роблять тут? Тато відповідає, типу: -Це корівки, а це овечки, травичку їдять, гуляють. В автобусі тиша (водій движок заглушив), і всі пасажири мимоволі слухають . І тут бичок за вікном починає прилаштовуватися до однієї з корів, закидає передні ноги до неї на спину і намагається злягатися. Пасажири застигли в очікуванні... Довго чекати не довелося, дзвінкий дитячий голос промовив: -Тату, а що вони роблять? Повисла гнітюча тиша, навіть мухи перестали дзижчати і тільки через кілька секунд, почервонілий від загальної уваги тато, зміг видавити: - Дивляться, чи далеко до Житомира! Вибух сміху, напевно, було чути і в самому Житомирі!
    Haha
    1
    155views 1 Shares
  • 😲 Величезна черга з авто біля пункту пропуску на Одещині.

    ⚡ У мережі повідомляють — понад 400 легковиків і три десятки автобусів стоять у заторі через масштабний збій у системі пропуску.

    👉 У Держприкордонслужбі пояснили, що тимчасово призупинили пропускні операції через несправність бази даних митниці.
    😲 Величезна черга з авто біля пункту пропуску на Одещині. ⚡ У мережі повідомляють — понад 400 легковиків і три десятки автобусів стоять у заторі через масштабний збій у системі пропуску. 👉 У Держприкордонслужбі пояснили, що тимчасово призупинили пропускні операції через несправність бази даних митниці.
    50views
  • ❗️Київ накрив транспортний хаос після нічної атаки: всі (!) тролейбуси та трамваї «встали» через відсутність напруги — люди вимушені йти пішки просто по коліям, захначають місцеві ЗМІ
    ❗️Київ накрив транспортний хаос після нічної атаки: всі (!) тролейбуси та трамваї «встали» через відсутність напруги — люди вимушені йти пішки просто по коліям, захначають місцеві ЗМІ
    142views 1Plays
  • Дорогі харківʼяни!

    Сьогодні ворог знову бив по нашій енергетиці. По всій Україні.
    Ракети й «Шахеди» летіли по енергообʼєктах, аби світла не було у наших домівках.

    У Харкові — відчутний дефіцит електроенергії. «Укренерго» змушене вводити аварійні відключення.

    Через нестачу напруги в певних районах вже є, а в інших можуть бути тимчасові перебої з водопостачанням. Але комунальні служби роблять усе, щоб відновлювати подачу одразу, як тільки це можливо.

    Метро — працює у режимі укриття.
    Наземний електротранспорт замінено автобусними маршрутами.
    Місто тримає ситуацію під контролем.

    Але проблема не лише у Харкові.
    По всій країні — від Львова до Сум, від Одеси до Чернігова — енергетики ліквідовують наслідки чергової хвилі російських ударів по нашій енергетиці.

    У Харкові діють 101 Пункт Незламності. Там є тепло, світло, гарячий чай і люди, які ніколи не залишать вас самих.

    Ми - разом! Ми - харківʼяни!
    Дорогі харківʼяни! Сьогодні ворог знову бив по нашій енергетиці. По всій Україні. Ракети й «Шахеди» летіли по енергообʼєктах, аби світла не було у наших домівках. У Харкові — відчутний дефіцит електроенергії. «Укренерго» змушене вводити аварійні відключення. Через нестачу напруги в певних районах вже є, а в інших можуть бути тимчасові перебої з водопостачанням. Але комунальні служби роблять усе, щоб відновлювати подачу одразу, як тільки це можливо. Метро — працює у режимі укриття. Наземний електротранспорт замінено автобусними маршрутами. Місто тримає ситуацію під контролем. Але проблема не лише у Харкові. По всій країні — від Львова до Сум, від Одеси до Чернігова — енергетики ліквідовують наслідки чергової хвилі російських ударів по нашій енергетиці. У Харкові діють 101 Пункт Незламності. Там є тепло, світло, гарячий чай і люди, які ніколи не залишать вас самих. Ми - разом! Ми - харківʼяни!
    150views
  • 😳 Жив у наметі серед пакетів із готівкою: начальника Дарницького управління поліції знайшли в лісі

    Начальник відділення Дарницького управління ГУНП вкрав близько 13 млн. грн і вигадав геніальний, на його думку, план втечі. Він вирішив вкрасти гроші, купити бус, намет, зарядну станцію, продукти та сховатися в лісі, але от через три дні його знайшли та заарештували.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    #кримінал #корупція
    😳 Жив у наметі серед пакетів із готівкою: начальника Дарницького управління поліції знайшли в лісі Начальник відділення Дарницького управління ГУНП вкрав близько 13 млн. грн і вигадав геніальний, на його думку, план втечі. Він вирішив вкрасти гроші, купити бус, намет, зарядну станцію, продукти та сховатися в лісі, але от через три дні його знайшли та заарештували. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал #корупція
    128views
More Results