Село Верхівня Житомирської області. На фото палац Ганських і Верхівнянський кар'єр.
Моя поїздка до Верхівні була дуже спонтанною. От буває в мене настрій просто сісти в машину і їхать і тоді я сідаю, дивлюсь скіко маю грошей, щоб знати наскіко далеко я можу їхать, і їду. Тато був дома, тому виявив бажання їхать разом, з одного боку, то можна їхать далі, бо коли ми їдем разом, то я за кермом тіки в одну сторону, а з іншого в нас різні уявлення про поїздки. Я хотіла кудись на північ (Славутич, Чернігів, Іванків, розглядала Прилуки), бо я люблю саме бути в дорозі. Люблю довго кудись їхать, приїхать, перекусити і щоб мене довго везли назад. Тато любить, коли є що подивитись там куди їдем, сама дорога його цікавить мало. Компромісним рішенням стало знайдене в інтернеті фото палацу і той факт, що ми там ще не були. Історія відносин Бальзака і Ганської зацікавила мало, я вважаю, що то особисте життя людей, а от палац і природа виглядали гарно, то ж ми поїхали.
Навігатор обрав якийсь дуже дивний маршрут, через Білу церкву, Сквиру, Кривошиїнці, Мовчанівку, там дуже вбита дорога, не їдьте так. По селу їхали по бруківці, моя стара машина рипіла й стогнала, як і мої руки після керма. По дорозі багато красивих водойм, дощове літо радує зеленню за вікном, дуже гарно.
В селі побачили гарний кам'яний міст і красиву будівлю з каменю, скоріше всього старий млин. Під'їхали до парку і виявили, що прохід і проїзд заборонено. Але все одно зайшли, бо побачили якогось дідуся, думали спитати а чи дійсно зачинено, чи можна погуляти.
Дідусь виявився дуже балакучою і вельми цікавою людиною. Він запропонував нам свою компанію і з великим захопленням розповідав нам шматочки історії та спогади про це місце і своє життя.
Він розказував про графиню і про те, що коли був малий знав бабусю, що як була молода "чесала коси" Ганні. Розказував, що підземлею є ходи, муровані цеглою, якими "графи" пересувались між флігелями і палацом. І навіть до пляжу на озері. (Щоправда він ще казав, що там є підземні муровані цеглою ходи, що людина з ношами пройде, які йдуть на Сквиру і що їх навіть дослідити хотіли та повітря закінчується, а деякі обвалились) Показував погреби і кладку сводів, казав, що він любить архітектуру і тому йому дуже подобається як влаштований палац і флігелі, хотів показати внутрішню оздобу, але чергова з ключем десь ділась (того не в музей, ні до палацу ми не потрапили, може приїду ще). Повів до церкви і сказав, що вона була католицька і що там "скіко вверху стіко вона й в низ". Повів до містка й казав, що зараз він асфальтовиний, а за "графів" був розвідний, для охорони. Показав криницю, казав, що як був малим "був водовозом на конику, підводив коника до криниці, бо водопроводу не було і коником вже віз воду куди тре". Показував де вони з іншими селянами добудували другий поверх (наче гуртожитку). Казав, що парк занедбали, за деревами не слідкують і бур'яни не вичищають і що старі дерева падають і "то не добре, бо небезпечно". Ще багато всього розказував і про парк, і про рослини, і про вчителів, і про студентів, і про графів, і про котельню, і про стадіон і багато багато всього.
Дякую цьому дідусю за витрачений час і за такі цікаві історії, сподіваюсь, що коли мені вдасться ще якось приїхати він знову буде в тому парку і ми таки знайдем чергову з ключами, щоб він зміг показати будівлі які так любить (він ледь не кожні 10 хвилин виглядав чергову і жалівся, що вона десь пішла, а він так хотів показати будівлі). (До речі в гуглі було написано, що в суботу музей працює, але не працював).
Подякувавши дідусю, використовуючи все той же навігатор, ми поїхали шукати кар'єр. Кинувши машину десь між лісом і полем, через хащі лісу таки дістались до кар'єру. Дуже гарне місце серед лісу. У лісі є суниця (смашна) і грибочки. До речі, до кар'єра веде нормальна дорога і не одна, але мій навігатор про неї чомусь не знав.
Так завершилась пригода, тато сів за кермо, я набрала навігатор до дому і ми поїхали дорогою через Андрушки і Фастів назад на Київ, вже без бруківки. Та й стан дороги там ліпший.
Село Верхівня Житомирської області. На фото палац Ганських і Верхівнянський кар'єр.
Моя поїздка до Верхівні була дуже спонтанною. От буває в мене настрій просто сісти в машину і їхать і тоді я сідаю, дивлюсь скіко маю грошей, щоб знати наскіко далеко я можу їхать, і їду. Тато був дома, тому виявив бажання їхать разом, з одного боку, то можна їхать далі, бо коли ми їдем разом, то я за кермом тіки в одну сторону, а з іншого в нас різні уявлення про поїздки. Я хотіла кудись на північ (Славутич, Чернігів, Іванків, розглядала Прилуки), бо я люблю саме бути в дорозі. Люблю довго кудись їхать, приїхать, перекусити і щоб мене довго везли назад. Тато любить, коли є що подивитись там куди їдем, сама дорога його цікавить мало. Компромісним рішенням стало знайдене в інтернеті фото палацу і той факт, що ми там ще не були. Історія відносин Бальзака і Ганської зацікавила мало, я вважаю, що то особисте життя людей, а от палац і природа виглядали гарно, то ж ми поїхали.
Навігатор обрав якийсь дуже дивний маршрут, через Білу церкву, Сквиру, Кривошиїнці, Мовчанівку, там дуже вбита дорога, не їдьте так. По селу їхали по бруківці, моя стара машина рипіла й стогнала, як і мої руки після керма. По дорозі багато красивих водойм, дощове літо радує зеленню за вікном, дуже гарно.
В селі побачили гарний кам'яний міст і красиву будівлю з каменю, скоріше всього старий млин. Під'їхали до парку і виявили, що прохід і проїзд заборонено. Але все одно зайшли, бо побачили якогось дідуся, думали спитати а чи дійсно зачинено, чи можна погуляти.
Дідусь виявився дуже балакучою і вельми цікавою людиною. Він запропонував нам свою компанію і з великим захопленням розповідав нам шматочки історії та спогади про це місце і своє життя.
Він розказував про графиню і про те, що коли був малий знав бабусю, що як була молода "чесала коси" Ганні. Розказував, що підземлею є ходи, муровані цеглою, якими "графи" пересувались між флігелями і палацом. І навіть до пляжу на озері. (Щоправда він ще казав, що там є підземні муровані цеглою ходи, що людина з ношами пройде, які йдуть на Сквиру і що їх навіть дослідити хотіли та повітря закінчується, а деякі обвалились) Показував погреби і кладку сводів, казав, що він любить архітектуру і тому йому дуже подобається як влаштований палац і флігелі, хотів показати внутрішню оздобу, але чергова з ключем десь ділась (того не в музей, ні до палацу ми не потрапили, може приїду ще). Повів до церкви і сказав, що вона була католицька і що там "скіко вверху стіко вона й в низ". Повів до містка й казав, що зараз він асфальтовиний, а за "графів" був розвідний, для охорони. Показав криницю, казав, що як був малим "був водовозом на конику, підводив коника до криниці, бо водопроводу не було і коником вже віз воду куди тре". Показував де вони з іншими селянами добудували другий поверх (наче гуртожитку). Казав, що парк занедбали, за деревами не слідкують і бур'яни не вичищають і що старі дерева падають і "то не добре, бо небезпечно". Ще багато всього розказував і про парк, і про рослини, і про вчителів, і про студентів, і про графів, і про котельню, і про стадіон і багато багато всього.
Дякую цьому дідусю за витрачений час і за такі цікаві історії, сподіваюсь, що коли мені вдасться ще якось приїхати він знову буде в тому парку і ми таки знайдем чергову з ключами, щоб він зміг показати будівлі які так любить (він ледь не кожні 10 хвилин виглядав чергову і жалівся, що вона десь пішла, а він так хотів показати будівлі). (До речі в гуглі було написано, що в суботу музей працює, але не працював).
Подякувавши дідусю, використовуючи все той же навігатор, ми поїхали шукати кар'єр. Кинувши машину десь між лісом і полем, через хащі лісу таки дістались до кар'єру. Дуже гарне місце серед лісу. У лісі є суниця (смашна) і грибочки. До речі, до кар'єра веде нормальна дорога і не одна, але мій навігатор про неї чомусь не знав.
Так завершилась пригода, тато сів за кермо, я набрала навігатор до дому і ми поїхали дорогою через Андрушки і Фастів назад на Київ, вже без бруківки. Та й стан дороги там ліпший.
Українська
English
