#поезія
Хочу в дитинство у синю в горошок сукенку.
Там так багато морозива, сонця і мрій.
Можна ще перехитрити зміючку Оленку
І наздогнати строкатих метеликів рій.
Хочу в дитинство, де мама здорова й красива
Варить повидло із вишні. Така смакота.
Там ще коса її довга, густа і не сива.
І не лягають на плечі камінням літа.
Хочу в дитинство до кожного мирного ранку.
Там не губилося в зойку ракет і тривог
Татове тихе "вже час прокидатись, Світланко".
Це означало: вперед. До нових перемог.
Тата нема. А на мамине довге волосся
Білі сніги опустилися, наче туман.
Проситься в гості вже власна заплакана осінь.
Нібито мить. Та позаду років караван.
Хочу в дитинство, де брат заступався за брата,
Не прикриваючи серця брудним "сво".
Там, як фортеця, стояла бабусина хата.
Нині руїни. Неначе її й не було.
Хочу в дитинство. Проте і радію щоранку.
Адже сполохує тишу квартирних глибин
Тепле "Усе буде добре. Не парся, Світланко".
Це вже дорослий, сучасно підкований син.
Світлана Башинська
#поезія
Хочу в дитинство у синю в горошок сукенку.
Там так багато морозива, сонця і мрій.
Можна ще перехитрити зміючку Оленку
І наздогнати строкатих метеликів рій.
Хочу в дитинство, де мама здорова й красива
Варить повидло із вишні. Така смакота.
Там ще коса її довга, густа і не сива.
І не лягають на плечі камінням літа.
Хочу в дитинство до кожного мирного ранку.
Там не губилося в зойку ракет і тривог
Татове тихе "вже час прокидатись, Світланко".
Це означало: вперед. До нових перемог.
Тата нема. А на мамине довге волосся
Білі сніги опустилися, наче туман.
Проситься в гості вже власна заплакана осінь.
Нібито мить. Та позаду років караван.
Хочу в дитинство, де брат заступався за брата,
Не прикриваючи серця брудним "сво".
Там, як фортеця, стояла бабусина хата.
Нині руїни. Неначе її й не було.
Хочу в дитинство. Проте і радію щоранку.
Адже сполохує тишу квартирних глибин
Тепле "Усе буде добре. Не парся, Світланко".
Це вже дорослий, сучасно підкований син.
Світлана Башинська
Українська
English
