11 липня 1946 року Василь Макух, колишній розвідник Української Повстанської Армії, був засуджений на 10 років каторжних робіт із обмеженням у правах на 5 років та з конфіскацією всього належного йому майна.
Наприкінці 1944 р. Василь Макух потрапив у військову розвідку УПА, де отримав псевдонім “Микола” та служив у відділі з десяти повстанців під проводом “Завірюхи”.
19-річний повстанець потрапив до рук агентів НКВС взимку 1946, але на допитах тримався мужньо, кмітливо. Спочатку він назвався… Миколою Омеляновичем Христославенком, 1927-го р. народження, із села Щетково Любечського району, що в Польщі.
У непритомному стані 15 лютого 1946 р. він опинився у Великомостівському райвідділі МВС УРСР та у кримінальній справі П-27504 пережив важке слідство у камері найстарішої у Львові в’язниці №4, лихозвісній “Бригідці”, розташованій на вулиці Городоцькій, 20. Тим часом слідчі у справі не лише допитали сестру Ксенію, матір Єву та трьох односельців, а й 1 червня 1946 р. влаштували трус у батьківській хаті дев’ять на чотири метри під солом’яною стріхою.
Затим, у 1950-1952 рр., галичанин відбував покарання в колонії на станції Потьма Мордовської АРСР. Проте навесні 1952 р. за “злостное невыполнение нормы” його запроторили на 30 діб до “БУРу” (“барак посиленого режиму”, карцер).
У радянських концтаборах Василь Макух знаходився дев’ять років п’ять місяців і чотири дні. Коли сплив термін, Василь Макух звільнився із сибірських концтаборів, але незламного “бандерівця”… вислали на спецпоселення. За колючим дротом ні на хвилю українець не припинив свій супротив.
🕯5 листопада 1968 року у під’їзді будинку по вулиці Хрещатик, 27, – це неподалік Бессарабського ринку, – облився бензином, підпалив себе та вибіг на вулицю, вигукуючи гасла: “Геть окупантів!”, “Хай живе вільна Україна!” – він побіг Хрещатиком у бік тодішньої площі Калініна (тепер – Майдан Незалежності); це було його останнє бойове завдання.
У такий спосіб Василь Макух протестував проти тоталітарного комуністичного режиму, колоніального становища України в складі СРСР, політики жорстокої русифікації в республіці та агресії Радянського Союзу проти збуреної Чехословаччини.
Співробітники КГБ, що вмить прибули на місце самоспалення, зробили все можливе, аби акція політичного протесту розголосу не набула. Той радикальний вчинок патріота був Майданом однієї людини, Майданом однієї особистості, яка ні на кого в часи застою політично покластися не могла.
Напередодні Василь Макух надіслав лист першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту, де відкрито засуджував окупаційну політику радянської влади, що, прикриваючись інтернаціональними гаслами, ганебно поневолює інші народи.
Василь Макух став першим із українців, хто обрав самоспалення і власну смерть, як спосіб політичного протесту проти дій комуністичного тоталітарного режиму, аби “молоде покоління сміло, відважно продовжувало святу справу національно-визвольної боротьби”. .
🇺🇦11 липня 1946 року Василь Макух, колишній розвідник Української Повстанської Армії, був засуджений на 10 років каторжних робіт із обмеженням у правах на 5 років та з конфіскацією всього належного йому майна.
Наприкінці 1944 р. Василь Макух потрапив у військову розвідку УПА, де отримав псевдонім “Микола” та служив у відділі з десяти повстанців під проводом “Завірюхи”.
19-річний повстанець потрапив до рук агентів НКВС взимку 1946, але на допитах тримався мужньо, кмітливо. Спочатку він назвався… Миколою Омеляновичем Христославенком, 1927-го р. народження, із села Щетково Любечського району, що в Польщі.
У непритомному стані 15 лютого 1946 р. він опинився у Великомостівському райвідділі МВС УРСР та у кримінальній справі П-27504 пережив важке слідство у камері найстарішої у Львові в’язниці №4, лихозвісній “Бригідці”, розташованій на вулиці Городоцькій, 20. Тим часом слідчі у справі не лише допитали сестру Ксенію, матір Єву та трьох односельців, а й 1 червня 1946 р. влаштували трус у батьківській хаті дев’ять на чотири метри під солом’яною стріхою.
Затим, у 1950-1952 рр., галичанин відбував покарання в колонії на станції Потьма Мордовської АРСР. Проте навесні 1952 р. за “злостное невыполнение нормы” його запроторили на 30 діб до “БУРу” (“барак посиленого режиму”, карцер).
У радянських концтаборах Василь Макух знаходився дев’ять років п’ять місяців і чотири дні. Коли сплив термін, Василь Макух звільнився із сибірських концтаборів, але незламного “бандерівця”… вислали на спецпоселення. За колючим дротом ні на хвилю українець не припинив свій супротив.
💔🕯5 листопада 1968 року у під’їзді будинку по вулиці Хрещатик, 27, – це неподалік Бессарабського ринку, – облився бензином, підпалив себе та вибіг на вулицю, вигукуючи гасла: “Геть окупантів!”, “Хай живе вільна Україна!” – він побіг Хрещатиком у бік тодішньої площі Калініна (тепер – Майдан Незалежності); це було його останнє бойове завдання.
У такий спосіб Василь Макух протестував проти тоталітарного комуністичного режиму, колоніального становища України в складі СРСР, політики жорстокої русифікації в республіці та агресії Радянського Союзу проти збуреної Чехословаччини.
Співробітники КГБ, що вмить прибули на місце самоспалення, зробили все можливе, аби акція політичного протесту розголосу не набула. Той радикальний вчинок патріота був Майданом однієї людини, Майданом однієї особистості, яка ні на кого в часи застою політично покластися не могла.
Напередодні Василь Макух надіслав лист першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту, де відкрито засуджував окупаційну політику радянської влади, що, прикриваючись інтернаціональними гаслами, ганебно поневолює інші народи.
Василь Макух став першим із українців, хто обрав самоспалення і власну смерть, як спосіб політичного протесту проти дій комуністичного тоталітарного режиму, аби “молоде покоління сміло, відважно продовжувало святу справу національно-визвольної боротьби”. .
Українська
English
