Мене часто питають, навіщо мені це — війна, ризик, нерви, страх. А я просто не можу інакше. Не можу сидіти осторонь, коли там — люди, коли там життя, яке хтось має показати світові. Я не герой і не безстрашна. Мені теж страшно. Але ще страшніше, коли правду замовчують. Коли історії з фронту стають цифрами в новинах. Я не хочу цього. Я хочу, щоб кожен голос був почутий. Мене не зламають фрази “це не для дівчат”. Бо я бачу не небезпеку — я бачу сенс. І якщо для того, щоб показати правду, треба стояти там, де інші мовчать — я стоятиму. Не тому, що я смілива. А тому, що я не можу мовчати. #журналістика #військовакореспонденція #журналістка

#мистецтво Шевченко Василь Маркелович (1920 - 2003) Український удожник реалістичного спрямування. м. Київ Троянди - квіти кохання

Агов усім, хто досі думає, що військовий кореспондент — це обов’язково чоловік у камуфляжі з кам’яним обличчям. Це знову я, майбутня військова кореспондентка, і сьогодні хочу поговорити про питання, які мене вже відверто дістали. От класика жанру: — «Ти — дівчина? І хочеш туди, де стріляють?» Так, дівчина. І так, хочу. Моя стать не має нічого спільного з професійним вибором. — «Але ж це небезпечно! Ти не боїшся?» Боюся. Але страх — це нормально. Головне, що бажання розповідати правду сильніше за нього. — «Може, краще щось спокійніше? Редагуй тексти про кроликів!» Кролики милі. Але світ не зводиться до милих речей. Я хочу показувати його справжнім. — «А як ти взагалі собі це уявляєш?» Просто. Як професіонала, який робить свою роботу якісно. Зовнішність тут ні до чого. — «А рідні дозволяють?» Я доросла людина. І рішення про своє життя приймаю сама. — «А як же сім’я, діти?» Кар’єра не скасовує особисте життя. Все має свій час. Тож, замість цих запитань, краще спитайте: «Який наступний крок?» Бо бути військовою кореспонденткою — це не про “дівчину на війні”. Це про людину, яка хоче розповідати правду там, де її найважче почути. 🙃 #журналістика #військовакореспонденція #журналістка

Двоє українських військових — Олександр Тішаєв та Олександр Аліксєєнко — 165 днів безперервно утримували позиції на лінії фронту. Упродовж цього часу вони вели розвідку, укріплювали оборону та відбивали атаки противника під постійними ударами дронів і артилерії. Обох воїнів нагороджено відзнаками Президента України та Міністерства оборони. 🖋️: 138 окремий батальйон Сил територіальної оборони ЗСУ | Facebook

Я ще не брала інтерв’ю у військових, але вже давно уявляю цей момент. Не як щось гучне чи пафосне — навпаки, як тиху розмову, у якій кожне слово важить більше за сотню заголовків. Для мене важливо не просто поставити запитання, а відчути людину, її історію, біль і силу. Я розумію, що це буде непросто. Не всі готові відкриватися, не всі хочуть згадувати. Але справжня журналістика — саме там, де складно. Мені хочеться навчитися слухати, не перебивати, не оцінювати, а просто дати говорити тим, хто пройшов війну. Мій шлях тільки починається. Але я точно знаю, заради чого йду в цю професію — щоб показати правду очима тих, хто живе між вибухами і тишею. І коли настане мій перший репортаж, я хочу, щоб у ньому було не лише слово, а й повага до кожного, хто бореться за наше завтра.🎥🎙️ #журналістика #військовакореспонденція #журналістка

https://youtu.be/RuK0m85SUAw?si=6Vq3Rb40E_53krnq

https://youtu.be/Uxb6U9XaN1o?si=z6H1KNddPf8kOOdH

https://youtu.be/iVO2PKn3_LM?si=Z6D4Hc2ScGrJnQDn

https://youtu.be/wfQzzSWuUg4?si=fnBBdncPWHhnCWyk

https://youtu.be/rpJg6EiOazA?si=ObKWOZ2BnnERugW7