#думки
Все, що йде з любові — живе. А все, що народжується в серці — має силу.

Навіть найменший промінчик доброти, випущений у світ, обов’язково когось зігріє. Можливо, ти не побачиш результату одразу, можливо, не відчуєш, як це змінює чиюсь долю, але не сумнівайся — жодна добра думка, молитва чи щирий погляд не минає марно.

Ми не завжди можемо бути героями чи рятівниками, але ми завжди можемо бути людьми. Тими, хто не проходить повз чужий біль, хто не соромиться підставити плече, навіть якщо це плече — просто мовчазна присутність.

Іноді найбільша допомога — це не дати пораду, а просто бути поруч. Не знецінюй своєї присутності. Світ стоїть на простих речах: добрих словах, щирих обіймах, і на тому дивовижному «Я з тобою».

А світлі думки — це, справді, зброя. Тиха, невидима, але така потужна. Вона проростає молитвами, посмішками і вибором нести світло, а не темряву.

Неси світло. І хай Господь буде Твоєю силою.

#думки

Любов до себе – це не егоїзм, а основа здорових стосунків з іншими людьми. Коли ми не цінуємо себе, не дбаємо про свої потреби та не захищаємо свої кордони, ми не можемо дарувати щиру любов та підтримку іншим. Виснаження власних ресурсів заради інших призводить до емоційного вигорання та негативно впливає на стосунки. Повага до свого часу, простору та кордонів – це не байдужість до ближніх, а необхідна умова для здорових та міцних стосунків. Тільки наповнена людина здатна дарувати любов та підтримку іншим, не виснажуючись при цьому. Тому любов до себе – це не егоїзм, а акт самоповаги та турботи, який є необхідним для будування гармонійних стосунків

🔹 Набираю команду🔹

Новий рік — нові можливості!
У 2025 я планую збудувати ще сильнішу, ще потужнішу команду.
Для цього мені потрібні саме такі круті, активні, цілеспрямовані й креативні люди, як ТИ!

✅ Я знаю, як працювати.
✅ Я вмію-працювати.
✅ Я виведу тебе на результат💸

Усе, що потрібно, — твоє бажання діяти.
Мої знання + твоє бажання = твоє зростання🚀

🔸 Став ➕ у коментaрях — я сама тобі напuшу.
🔸 Або пuшu мені в приват вже зараз😉

Твій шанс у твоїх руках. Давай зробимо цей рік успішним разом✨

Прапор полку гайдамаків Холодного Яру. 1919-1922 рр.

ΠΡΠ. ΦΕΟΦІЛАКТА, СПОВІДНИКА

Св. Феофілакт жив у Константинополі у 8 ст. під час іконоборчої єресі. Та все ж для Православ'я тимчасово настали відносно мирні часи. Монастирі знову стали поповнюватися насельниками. Св. Феофілакт, учень св. Тарасія, з благословення патріарха разом зі св. Михаїлом віддалився в монастир на берег Чорного моря. Ревні подвижники своїми Богоугодними трудами отримали від Бога дар чудотворення. За їх молитвами під час сильної посухи, коли женці на полі знемагали від спраги, порожні посудини стали виділяти стільки води, що її вистачало на весь день.

Після кількох років перебування в монастирі вони обидва були висвячені в єпископський сан: св. Михаїл - єп. Синадським, а св. Феофілакт - єп. Никомидійським.

Очолюючи Никомидійську Церкву, св. Феофілакт будував храми, лікарні, сиротинці, щедро роздавав милостиню, опікував сиріт, вдів і хворих, сам доглядав за прокаженими, не гребуючи обмивати їхні рани.

Коли імператорський трон посів іконоборець Лев V Вірменин (813-820), страшна єресь спалахнула з новою силою. На імператора-іконоборця не зміг вплинути ніхто. Присутній на переговорах імператора з патріархом св. Феофілакт, викриваючи єретиків, пророчив Леву Вірменину швидку загибель. За сміливе пророцтво святитель був вигнаний на заслання до фортеці Стровіль (в Малій Азії). Тут він нудився 30 р., до самої смерті (бл. 845). Згодом мощі єп. Феофілакта були перенесені в Никомідію.

З відривного календаря «З вірою в душі» за 8 березня.
----------------

#поезія
А ти мені приснився, якось по́ночі, у мареві осінніх падолистів.
І я така замріяна та юна до тебе йшла в червоному намисті.
Було погідно, світло, навіть радісно. Купались тіні в сяйві золотім.
І десь високо янголи шепталися про наші ночі.
Але річ не в тім...
Пахніли коси медом матіоловим, мов ковшиком туман спивав блакить.
А ми стояли в мареві осінньому, іще не вінчані, закохані в сю мить...
Іще не знані, долею не зведені. Мабу́ть, сто літ до наших уроди́н.
Себе спіймала, що колись вже виділа оті вуста із присмаком ожин.
І відчувала, ніби раз із тисячі, такий нестримний рух серцебиття...
І вмить згадала — Боже, розминулися! Згубилися, не стрівшись за життя.

А ти мені приснився, якось по́ночі...

Людмила Галінська