Українська
English
*вдягає костюм Баби-Яги*
Я хочу поділитись своїми роздумами про новий підручник для 11 класу з історії України. Автори Галімов, Гісем, Мартинюк.
*подумала і таки знімає костюм*
Та ні, не хочу я ніякого хайпу. Просто мене турбують деякі речі. І є цілий ряд питань до Міносвіти.
Наприклад, чому нові підручники для 11 класу почали дітям роздавати у кінці березня. Випускникам через два місяці склалати НМТ, а тут їм з таким "тадааам" пропонують нові теми для вивчення.
Чому ці підручники я не можу знайти онлайн - а ті, що знаходжу, відрізняються матеріалом від того, що дали моїм учням у їх школах?
І що мене найбільше гнівить - це те, що підручник завершується 2024 роком.
Дивіться, у нас, насправді, між істориками є своєрідна домовленність - ми не обговорюємо професійно події, яким менше 5 років. Бо минуло занадто мало часу, ми ще не є об'єктивними, не всі наслідки можуть бути очевидними.
А якщо говорити про Україну - так такі "молоді" події є ще неймовірно тригерними.
А ще влада, яка керувала державою у 2020 році і далі - досі при владі.
Отже, у 11 класі ми тепер вчимо не тільки ковід, але і історію повномасштабної війни.
І це дивна ситуація - обговорювати з дітьми події, учасниками яких були ці ж самі діти.
Важко говорити про Ірпінь з дітьми, які тікали звідти у 2022 році і бачили підрив дамби. Важко говорити з харківськими малюками, особливо із Салтівки. Діти з півдня переважно мовчать і нічого не коментують.
Весь цей матеріал проходить по всім їхнім тригерам. У багатьох дітей загинули або поранені батьки, багато хто воює. Мені з ними навіть 2014 обговорювати не просто, а тут - Буча 2022го.
А тепер увага, зараз буде найбільш скандальна частина допису.
Бо я не розумію, за якими критеріями обирали, про що говорити, а про що - ні.
От наприклад, ви всі прекрасно пам'ятаєте НЕ підготовку до війни. Пам'ятаєте, як з осені 2021 всі бігали, хвилювались, нервували через чутки. Як активізувались ТРО, скільки було навчань.
І яка спокійна була влада - із шашликами, планами на Великдень... а День Єднання пам'ятаєте? Як закликали не поширювати паніку.
Як не була проведена евакуація (хоча б дітей!) з прикордонних територій, не закуплені ліки, майже повну відсутність укриттів.
У підручниках про це ні слова.
А варто, насправді, про це говорити, якщо вже ми піднімаємо на поверхню 2022 рік. І дітям варто запитати - а на їхню думку, враховуючи весь наш нинішній досвід, що треба було тоді робити?
Також я не бачу сенсу обговорювати військові дії без карт. Ну тобто, якщо ви вже кажете дітям про Гірське і Золоте біля Лисичанська, про Кремінну, Попасну і Рубіжне, про Гуляйполе і Батурин - покажіть, де це.
Ми, дорослі, орієнтуємось у цих назвах, бо ми в них варимось всі ці роки. Ми знаємо хто такі Deepstate, наші рідні воювали на дуже різних напрямках, ми роками читаємо звіти про те, що і де відбувається у межах кілометру.
Діти цього не робили. І для них всі ці назви - ну... просто назви.
Про атласи і чути не хочу - їх треба додатково купувати. І навіть так, я ще не бачила атласи з цими темами у продажу.
Ну і атласи у нас гівняні, так, тут я епітетів можу не підбирати.
І знаєте, якщо вже обговорювати цю війну - то я б хотіла її обговорювати з точки зору людей. Бо ця війна про нас, про наші цінності, втрати, переоцінку себе, зміну світогляду.
Я б хотіла прочитати у підручнику хоч одну історію про убитих цивільних і митців у окупації - хоча б про Володимира Вакуленка.
Та Боже, у нас зараз стільки проєктів, які намагаються розповідати про це - а у підручнику тиша.
Розкажіть про волонтерів. Чому у темі про 2014 рік про них говоримо, а тут тиша? Хіба "повернись живим" не зробили чудо? Назвіть імена найвідоміших людей або фондів, які доклали значні зусилля, аби врятувати країну у цьому вільному падінні.
А ще я хочу почитати по військових.
Наприклад, про Залужного. Чому єдина згадка про нього - це маленька фотографія і все? Дмитро Марченко - врятував Миколаїв і він заслуговує більше, аніж 1 речення. Або ж Да Вінчі - він би був класним натхненням для підлітків, а я жодного слова не знайшла про нього.
І ще багато інших. І не сухі біографії, а класні моменти, які б оживили наших героїв, зробили б їх... не персонажами, а людьми.
Мало місця у підручнику? Ну не соромтесь додавати QR-коди. Матеріалу цікавого вагон.
У мене багато думок за ці нові теми.
Більшість із них - сумні.
Але все це зводиться до питання, яке я порушувала ще на початку допису.
Для чого писати про це - зараз? Куди ми поспішаємо?
Чому у 2025 році діти на іспиті повинні здавати матеріал про 2024? Чому підбір матеріалу саме такий, чому ми говоримо про одних людей і мовчимо про інших, чому опис нашої війни перетворився на сухий текст про "ті були там, ці були тут, тут побились, тут відступили, тут наступали"? Чому мовчимо про не підготовку до війни?
Так, можна сказати "Марія, ви ж історик, а обговорюєте наразі підручник на емоціях!"
Ну а ви і вибору не залишаєте. Нагадую, зараз 2025 рік, а я вчора дітям описувала атаку ЗСУ на Курщину. Не тому що хотіла, а тому що так треба тепер.
Описи цих нових тем - ну... не прямо погані, ні.
Але вони розчаровують.
Бо можна було б інакше. Зовсім інакше.
І щось мені підказує, що з цим треба звертатись до міністерства, ніж до авторів.
А, і так.
Друзі, пишіть про своє життя у нотатках, щоденниках, записниках. Занотовуйте, що вас дивує, радує, ваші спостереження про цю війну.
Бо потім вам і вашим дітям запропонують зовсім інший погляд на вашу історію.
Я хочу поділитись своїми роздумами про новий підручник для 11 класу з історії України. Автори Галімов, Гісем, Мартинюк.
*подумала і таки знімає костюм*
Та ні, не хочу я ніякого хайпу. Просто мене турбують деякі речі. І є цілий ряд питань до Міносвіти.
Наприклад, чому нові підручники для 11 класу почали дітям роздавати у кінці березня. Випускникам через два місяці склалати НМТ, а тут їм з таким "тадааам" пропонують нові теми для вивчення.
Чому ці підручники я не можу знайти онлайн - а ті, що знаходжу, відрізняються матеріалом від того, що дали моїм учням у їх школах?
І що мене найбільше гнівить - це те, що підручник завершується 2024 роком.
Дивіться, у нас, насправді, між істориками є своєрідна домовленність - ми не обговорюємо професійно події, яким менше 5 років. Бо минуло занадто мало часу, ми ще не є об'єктивними, не всі наслідки можуть бути очевидними.
А якщо говорити про Україну - так такі "молоді" події є ще неймовірно тригерними.
А ще влада, яка керувала державою у 2020 році і далі - досі при владі.
Отже, у 11 класі ми тепер вчимо не тільки ковід, але і історію повномасштабної війни.
І це дивна ситуація - обговорювати з дітьми події, учасниками яких були ці ж самі діти.
Важко говорити про Ірпінь з дітьми, які тікали звідти у 2022 році і бачили підрив дамби. Важко говорити з харківськими малюками, особливо із Салтівки. Діти з півдня переважно мовчать і нічого не коментують.
Весь цей матеріал проходить по всім їхнім тригерам. У багатьох дітей загинули або поранені батьки, багато хто воює. Мені з ними навіть 2014 обговорювати не просто, а тут - Буча 2022го.
А тепер увага, зараз буде найбільш скандальна частина допису.
Бо я не розумію, за якими критеріями обирали, про що говорити, а про що - ні.
От наприклад, ви всі прекрасно пам'ятаєте НЕ підготовку до війни. Пам'ятаєте, як з осені 2021 всі бігали, хвилювались, нервували через чутки. Як активізувались ТРО, скільки було навчань.
І яка спокійна була влада - із шашликами, планами на Великдень... а День Єднання пам'ятаєте? Як закликали не поширювати паніку.
Як не була проведена евакуація (хоча б дітей!) з прикордонних територій, не закуплені ліки, майже повну відсутність укриттів.
У підручниках про це ні слова.
А варто, насправді, про це говорити, якщо вже ми піднімаємо на поверхню 2022 рік. І дітям варто запитати - а на їхню думку, враховуючи весь наш нинішній досвід, що треба було тоді робити?
Також я не бачу сенсу обговорювати військові дії без карт. Ну тобто, якщо ви вже кажете дітям про Гірське і Золоте біля Лисичанська, про Кремінну, Попасну і Рубіжне, про Гуляйполе і Батурин - покажіть, де це.
Ми, дорослі, орієнтуємось у цих назвах, бо ми в них варимось всі ці роки. Ми знаємо хто такі Deepstate, наші рідні воювали на дуже різних напрямках, ми роками читаємо звіти про те, що і де відбувається у межах кілометру.
Діти цього не робили. І для них всі ці назви - ну... просто назви.
Про атласи і чути не хочу - їх треба додатково купувати. І навіть так, я ще не бачила атласи з цими темами у продажу.
Ну і атласи у нас гівняні, так, тут я епітетів можу не підбирати.
І знаєте, якщо вже обговорювати цю війну - то я б хотіла її обговорювати з точки зору людей. Бо ця війна про нас, про наші цінності, втрати, переоцінку себе, зміну світогляду.
Я б хотіла прочитати у підручнику хоч одну історію про убитих цивільних і митців у окупації - хоча б про Володимира Вакуленка.
Та Боже, у нас зараз стільки проєктів, які намагаються розповідати про це - а у підручнику тиша.
Розкажіть про волонтерів. Чому у темі про 2014 рік про них говоримо, а тут тиша? Хіба "повернись живим" не зробили чудо? Назвіть імена найвідоміших людей або фондів, які доклали значні зусилля, аби врятувати країну у цьому вільному падінні.
А ще я хочу почитати по військових.
Наприклад, про Залужного. Чому єдина згадка про нього - це маленька фотографія і все? Дмитро Марченко - врятував Миколаїв і він заслуговує більше, аніж 1 речення. Або ж Да Вінчі - він би був класним натхненням для підлітків, а я жодного слова не знайшла про нього.
І ще багато інших. І не сухі біографії, а класні моменти, які б оживили наших героїв, зробили б їх... не персонажами, а людьми.
Мало місця у підручнику? Ну не соромтесь додавати QR-коди. Матеріалу цікавого вагон.
У мене багато думок за ці нові теми.
Більшість із них - сумні.
Але все це зводиться до питання, яке я порушувала ще на початку допису.
Для чого писати про це - зараз? Куди ми поспішаємо?
Чому у 2025 році діти на іспиті повинні здавати матеріал про 2024? Чому підбір матеріалу саме такий, чому ми говоримо про одних людей і мовчимо про інших, чому опис нашої війни перетворився на сухий текст про "ті були там, ці були тут, тут побились, тут відступили, тут наступали"? Чому мовчимо про не підготовку до війни?
Так, можна сказати "Марія, ви ж історик, а обговорюєте наразі підручник на емоціях!"
Ну а ви і вибору не залишаєте. Нагадую, зараз 2025 рік, а я вчора дітям описувала атаку ЗСУ на Курщину. Не тому що хотіла, а тому що так треба тепер.
Описи цих нових тем - ну... не прямо погані, ні.
Але вони розчаровують.
Бо можна було б інакше. Зовсім інакше.
І щось мені підказує, що з цим треба звертатись до міністерства, ніж до авторів.
А, і так.
Друзі, пишіть про своє життя у нотатках, щоденниках, записниках. Занотовуйте, що вас дивує, радує, ваші спостереження про цю війну.
Бо потім вам і вашим дітям запропонують зовсім інший погляд на вашу історію.
*вдягає костюм Баби-Яги*
Я хочу поділитись своїми роздумами про новий підручник для 11 класу з історії України. Автори Галімов, Гісем, Мартинюк.
*подумала і таки знімає костюм*
Та ні, не хочу я ніякого хайпу. Просто мене турбують деякі речі. І є цілий ряд питань до Міносвіти.
Наприклад, чому нові підручники для 11 класу почали дітям роздавати у кінці березня. Випускникам через два місяці склалати НМТ, а тут їм з таким "тадааам" пропонують нові теми для вивчення.
Чому ці підручники я не можу знайти онлайн - а ті, що знаходжу, відрізняються матеріалом від того, що дали моїм учням у їх школах?
І що мене найбільше гнівить - це те, що підручник завершується 2024 роком.
Дивіться, у нас, насправді, між істориками є своєрідна домовленність - ми не обговорюємо професійно події, яким менше 5 років. Бо минуло занадто мало часу, ми ще не є об'єктивними, не всі наслідки можуть бути очевидними.
А якщо говорити про Україну - так такі "молоді" події є ще неймовірно тригерними.
А ще влада, яка керувала державою у 2020 році і далі - досі при владі.
Отже, у 11 класі ми тепер вчимо не тільки ковід, але і історію повномасштабної війни.
І це дивна ситуація - обговорювати з дітьми події, учасниками яких були ці ж самі діти.
Важко говорити про Ірпінь з дітьми, які тікали звідти у 2022 році і бачили підрив дамби. Важко говорити з харківськими малюками, особливо із Салтівки. Діти з півдня переважно мовчать і нічого не коментують.
Весь цей матеріал проходить по всім їхнім тригерам. У багатьох дітей загинули або поранені батьки, багато хто воює. Мені з ними навіть 2014 обговорювати не просто, а тут - Буча 2022го.
А тепер увага, зараз буде найбільш скандальна частина допису.
Бо я не розумію, за якими критеріями обирали, про що говорити, а про що - ні.
От наприклад, ви всі прекрасно пам'ятаєте НЕ підготовку до війни. Пам'ятаєте, як з осені 2021 всі бігали, хвилювались, нервували через чутки. Як активізувались ТРО, скільки було навчань.
І яка спокійна була влада - із шашликами, планами на Великдень... а День Єднання пам'ятаєте? Як закликали не поширювати паніку.
Як не була проведена евакуація (хоча б дітей!) з прикордонних територій, не закуплені ліки, майже повну відсутність укриттів.
У підручниках про це ні слова.
А варто, насправді, про це говорити, якщо вже ми піднімаємо на поверхню 2022 рік. І дітям варто запитати - а на їхню думку, враховуючи весь наш нинішній досвід, що треба було тоді робити?
Також я не бачу сенсу обговорювати військові дії без карт. Ну тобто, якщо ви вже кажете дітям про Гірське і Золоте біля Лисичанська, про Кремінну, Попасну і Рубіжне, про Гуляйполе і Батурин - покажіть, де це.
Ми, дорослі, орієнтуємось у цих назвах, бо ми в них варимось всі ці роки. Ми знаємо хто такі Deepstate, наші рідні воювали на дуже різних напрямках, ми роками читаємо звіти про те, що і де відбувається у межах кілометру.
Діти цього не робили. І для них всі ці назви - ну... просто назви.
Про атласи і чути не хочу - їх треба додатково купувати. І навіть так, я ще не бачила атласи з цими темами у продажу.
Ну і атласи у нас гівняні, так, тут я епітетів можу не підбирати.
І знаєте, якщо вже обговорювати цю війну - то я б хотіла її обговорювати з точки зору людей. Бо ця війна про нас, про наші цінності, втрати, переоцінку себе, зміну світогляду.
Я б хотіла прочитати у підручнику хоч одну історію про убитих цивільних і митців у окупації - хоча б про Володимира Вакуленка.
Та Боже, у нас зараз стільки проєктів, які намагаються розповідати про це - а у підручнику тиша.
Розкажіть про волонтерів. Чому у темі про 2014 рік про них говоримо, а тут тиша? Хіба "повернись живим" не зробили чудо? Назвіть імена найвідоміших людей або фондів, які доклали значні зусилля, аби врятувати країну у цьому вільному падінні.
А ще я хочу почитати по військових.
Наприклад, про Залужного. Чому єдина згадка про нього - це маленька фотографія і все? Дмитро Марченко - врятував Миколаїв і він заслуговує більше, аніж 1 речення. Або ж Да Вінчі - він би був класним натхненням для підлітків, а я жодного слова не знайшла про нього.
І ще багато інших. І не сухі біографії, а класні моменти, які б оживили наших героїв, зробили б їх... не персонажами, а людьми.
Мало місця у підручнику? Ну не соромтесь додавати QR-коди. Матеріалу цікавого вагон.
У мене багато думок за ці нові теми.
Більшість із них - сумні.
Але все це зводиться до питання, яке я порушувала ще на початку допису.
Для чого писати про це - зараз? Куди ми поспішаємо?
Чому у 2025 році діти на іспиті повинні здавати матеріал про 2024? Чому підбір матеріалу саме такий, чому ми говоримо про одних людей і мовчимо про інших, чому опис нашої війни перетворився на сухий текст про "ті були там, ці були тут, тут побились, тут відступили, тут наступали"? Чому мовчимо про не підготовку до війни?
Так, можна сказати "Марія, ви ж історик, а обговорюєте наразі підручник на емоціях!"
Ну а ви і вибору не залишаєте. Нагадую, зараз 2025 рік, а я вчора дітям описувала атаку ЗСУ на Курщину. Не тому що хотіла, а тому що так треба тепер.
Описи цих нових тем - ну... не прямо погані, ні.
Але вони розчаровують.
Бо можна було б інакше. Зовсім інакше.
І щось мені підказує, що з цим треба звертатись до міністерства, ніж до авторів.
А, і так.
Друзі, пишіть про своє життя у нотатках, щоденниках, записниках. Занотовуйте, що вас дивує, радує, ваші спостереження про цю війну.
Бо потім вам і вашим дітям запропонують зовсім інший погляд на вашу історію.
22переглядів
1
Поширень
